Догляд за інтенсивним яблуневим садом

Нині дерева в саду прийнято розміщувати щільно, що сприяє швидшому формуванню листкового апарату, а також отримання ранніх і високих урожаїв. Для забезпечення достатнього рівня освітленості в таких садах застосовують видалення найнижчих основних гілок та заповнення вільного простору гілками, що звисають згори.

Специфіка формування крони

Формування крони плодових дерев залежить від особливостей культури й сорту, площі живлення, типу підщепи та екологічних умов вирощування. Кожен із цих факторів взаємодіє один з одним, і разом вони визначають тип насадження.

Через місяць-півтора після садіння саджанців слід виламати пагін-конкурент центрального провідника, найближчий у верхній частині крони, залишивши неушкодженим центральний провідник. Це сприяє покращенню росту центрального провідника та утворенню коротких бічних пагонів із верхівковою генеративною брунькою. Пагони (що ростуть вертикально) завдовжки 40–60 см нахиляють, а в разі запізнення з цією операцією — видаляють.

Обмеження росту досягається перенесенням строків обрізки гілок на період відразу ж після червневого осипання зав’язі та пізньолітнім обрізуванням у серпні. Після літньої обрізки пагони ростуть слабше та мають здатність розгалужуватись — замість одного довгого утворюють 2–3 коротші.

В інтенсивному саду, на карликовій підщепі, кожне дерево повинне мати підпору (бамбуковий, металевий чи дерев’яний кілок) на всю заплановану висоту дерева. Верхівки кілків прив’язують до дроту, закріпленого на шпалері і, таким чином, ряд перетворюється в єдину підпорну конструкцію. Для її міцності через кожні 16–20 м установлюють залізобетонну чи металеву підпору.

Є багато форм крони для інтенсивного саду, але найбільшого поширення набули: стрімке веретено, веретеноподібний кущ і площинне веретено.

Стрімке веретено. Сформоване дерево має штамб, центральний провідник і обростаючі гілки, які рівномірно розміщені по стовбуру через 15–20 см. Біля основи стовбура формуються гілки більшої, а вище — меншої довжини. Цим створюється крона, що має контур подовженого конусу з шириною основи 1–1,5 см і з 20–30- обростаючими гілками.

У зв’язку з використанням карликових підщеп і швидкоплідних сортів у перші чотири-п’ять років вегетації застосовують мінімальну обрізку, що сприяє ранньому плодоношенню дерев. Для посилення рівноваги між процесами росту й плодоношення після четвертої-п’ятої вегетації обрізування посилюють.

У кроні дерев не допускається наявність сильних вертикальних пагонів, у тому числі й сильного центрального провідника, який до висоти 2–2,2 м формується із пагона-конкурента, а потім переводиться на бічну гілку. Для формування крони залишають гілки помірного росту з тупим кутом відходження, що сприяє швидшому закладанню плодових утворень. Після 1–2-річного плодоношення потрібно систематично обновляти обростаючу деревину, що забезпечує високу товарність плодів і підтримує рівновагу між процесами росту й плодоношення.

Техніка формування. Висаджені однорічки вкорочують на різній висоті залежно від сорту і їхньої висоти. У сортів із помірним ростом саджанці вкорочують на висоті 70–75 см, а дуже сильнорослі — на 90–95 см, так як укорочування на меншій висоті може викликати утворення дуже сильних пагонів з гострими кутами відходження. На кронованих однорічках видаляють пагони з гострими кутами відходження, на яких у рік садіння можуть формуватись генеративні бруньки. Це дає можливість отримання врожаю у наступному році.

Навесні наступного року за наявності сильного конкурента пагін подовження центрального провідника вирізають переводом на конкурент, який у сортів із високою пробуджуваністю бруньок не вкорочують. Бічні гілки з достатніми кутами відходження не обрізають. На кільце видаляють лише гілки, що ростуть вертикально.

А навесні третього року проводять слабку обрізку крони, в основному — проріджування. При цьому видаляють сильні гілки у верхній і середній частинах крони для того, щоб нижні гілки були довшими за верхні. Сильний центральний провідник переводиться на більш слабкий конкурент, що сприяє потовщенню стовбура і обростанню гілок. Якщо немає пагона-конкурента, то провідник укорочують. Сильні бічні гілки переводять на зовнішнє бокове розгалуження.

На четвертий вегетативний рік і під час наступних вегетацій дерева навесні обрізають залежно від сили росту й плодоношення попереднього року. За достатнього росту пагонів проводять мінімальну обрізку. Центральний провідник на висоті 2–2,2 м переводять на бокове розгалуження, направлене в ряд, а окремі сильні гілки вкорочують переведенням на слабкіші галуження.

На п’ятий-шостий роки в нижній, найбільш старій, частині крони гілки під масою врожаю провисають, ослаблюючи ріст пагонів. Тому слід відновити рівновагу між процесами росту й плодоношення. У цей період крону проріджують, укорочуючи гілки на бокове розгалуження. Обростаючу деревину проріджують і вкорочують плодові утворення наполовину або на третину для того, щоб викликати утворення більш молодої і високопродуктивної деревини.

Веретеноподібний кущ (шпіндельбуш). Ця крона з одним порядком скелетних гілок має ширшу форму, і довжина гілок сягає 1 м. У кроні вони розміщуються без’ярусно — не дуже рідко й не густо. Форма крони пірамідальна: з більш широкою основою і звуженням догори.

Після садіння кущ обрізають не дуже сильно: нижні гілки вкорочують на 5–8 бруньок, а верхні — на 1–2; провідник обрізають на 5–6 бруньок. У сильнорослих сортів обрізують слабше. В Угорщині вкорочують центральний провідник для його галуження, а бокові гілки не обрізають, а тільки нахиляють униз із підв’язуванням їх до кілочків.

Ця крона проста у формуванні, невеликої ширини, забезпечує добру освітленість усіх частин і допускає висаджування великої кількості рослин на 1 га. Скелетна деревина в кроні дерев яблуні представлена одним стовбуром, а плодові утворення розміщуються лише на напівскелетних гілках.

Площинне веретено. Площинне веретено (площинний шпіндельбуш) від веретеноподібного куща відрізняється формуванням крони яблуні в одній площині. Рекомендується використовувати середньо- та слаборослі сорти, які вирощені на карликових чи напівкарликових підщепах. Застосування сильноросліших сортів чи підщеп призводить до виникнення на горизонтальних гілках сильних вертикальних пагонів, які потрібно видаляти. Комбінація слаборослих підщеп і сортів з горизонтальним розміщенням гілок сприяє ранньому вступу дерева в плодоношення, формуванню малогабаритних крон, високій щільності розміщення на одиницю площі, що дає можливість отримати ранні високі врожаї.

Дерево, яке сформоване за типом площинного веретена, має штамб заввишки 30–40 см, центральний провідник — 2–2,2 м. На ньому сформовані без’ярусним способом і направлені в бік ряду 10–12 горизонтальних гілок першого порядку галуження, покритих обростаючою деревиною.

Висаджені однорічки вкорочують на висоті 50–60 см, обшмульгують бруньки в зоні штамбу, а з весни наступного року вибирають дві бічні гілки, направлені в бік ряду і центральний провідник. Бічні гілки прив’язують до дроту чи кілка під кутом 70–75°, а центральний провідник укорочують наполовину. Дріт діаметром 3 мм натягують між опорними стовпами, розміщеними через 15–20 м.

Навесні на другий, третій, четвертий роки після садіння коротко обрізають центральний провідник, що сприяє рівномірній появі по його боках пагонів, які в серпні чи наступної весни пригинають і підв’язують у горизонтальному положенні до шпалери. Формування площинного веретена закінчується обрізуванням центрального провідника на висоті 2–2,2 м і за наявності основних бічних гілок — на відстані 15–20 см одна від одної.

На третій-четвертий рік осі основних гілок і обростаючі гілочки покриваються плодоносною деревиною типу кільчаток, що забезпечує вступ у плодоношення дерев у цьому віці. Але з часом це призводить до послаблення росту дерева й може викликати періодичність плодоношення. Крім того, кільчатки на осях основних гілок недовговічні (два-три роки), що призводить до оголення середньої частини крони. Тому через декілька років потрібно проводити легке омолоджування плодової деревини, а в наступні — омолоджувати основні гілки на дво-, трирічну деревину з одночасним проріджуванням обростаючих гілок.

Утримання ґрунту в міжряддях і пристовбурних смугах

Система утримання ґрунту в саду є одним із головних чинників високої продуктивності плодових насаджень. Вибір системи утримання ґрунту залежить від кількості опадів, які випадають протягом року, особливо у вегетаційний період, можливості зрошення, глибини залягання підґрунтових вод, рельєфу, властивостей ґрунту, густоти садіння дерев, їхніх біологічних особливостей, віку та врожайності. З урахуванням цього в міжряддях ґрунт утримується під чорним паром, сидеральним паром та задернінням.

Чорний пар. У районах із річною кількістю опадів менше як 500 мм ґрунт у міжряддях і пристовбурних смугах молодих і плодоносних дерев утримується під чорним паром. Завдяки цьому в ґрунті накопичується більше вологи, поживних речовин у легкозасвоюваній формі. Протягом вегетації ґрунт утримують у рихлому, вільному від бур’янів стані. За ущільнення ґрунту змінюють знаряддя для обробітку та глибину останнього. У пристовбурних смугах ґрунт обробляють фрезами, висувними секціями культиваторів та плоскорізами.

Сидеральна система. У районах, де річна сума опадів понад 500 мм, у молодих і плодоносних садах ґрунт у першу половину літа утримують під чорним паром, а в другій половині міжряддя засівають однорічними культурами на зелене добриво (сидерати), що сприяє підвищенню продуктивності садів. Успішність вирощування сидеральних культур залежить від вологості та передвисівної підготовки ґрунту, добору культур, якості насіння, строків і способів сівби. Для доброго розвитку сидеральні культури потребують багато води, тому сіяти їх треба тільки тоді, коли ґрунт досить вологий. Перед сівбою його обробляють культиваторами чи дисковими боронами на глибину 8–12 см у два проходи.

В інтенсивних садах ґрунт обробляють в одному напрямку. Зразу ж після розпушування у міжряддях висівають сидеральні культури й одночасно боронують та коткують. Норми висіву такі: люпину — 200–225 кг/га, гірчиці — 20, фацелії — 15 кг/га. Найкращі строки сівби сидератів: для люпину і фацелії в період від 1 до 10 липня, гірчиці — 15 липня — 10 серпня.

Заорюють сидерати в період квітування, а за вологої погоди — пізніше або залишають до весни. Мінералізація заораної маси починається за температури ґрунту 10°С. Ефективність зеленого добрива відповідає гною, компостам і іншим органічним добривам. Користь від сидератів збільшується, якщо вони є добрими медоносами.

Задерніння ґрунту. У міжряддях зрошуваних плодоносних садів краще запровадити висів багаторічних злакових трав для постійного задерніння ґрунту. Залежно від кількості опадів трави висівають суцільно або через міжряддя. Причому їх систематично скошують і залишають на місці у вигляді мульчі. Утримання саду під задернінням є одним з ефективних заходів боротьби з ерозією ґрунту.

У молодих зрошуваних садах багаторічні трави висівають через п’ять-шість років після садіння дерев, а до цього часу міжряддя утримують під чорним паром. Для задерніння використовують багаторічні злакові трави з такими нормами висіву (кг/га): райграс пасовищний — 13–15, грястиця збірна — 15–20, костриця червона — 12–16, костриця лучна — 15, польовиця біла — 9. Висівають їх навесні або влітку.

Мульчування пристовбурних смуг. Для збереження вологи пристовбурні смуги мульчують перегноєм, тирсою, соломою, плівкою, скошеною травою, торфом шаром 5–10 см. У молодих інтенсивних садах на слаборослих підщепах як мульчувальний матеріал найкраще використовувати солому й перегній. Шар мульчі у безсніжні зими зберігає корені, які розміщені поверхнево, від підмерзання.

Обробіток ґрунту

Основні прийоми зяблевого обробітку ґрунту в саду — оранка, культивація або дискування (залежно від типу крони), навесні та влітку — боронування і розпушення міжрядь і приштамбових смуг.

Зяблевий обробіток. На чорноземах і каштанових ґрунтах у міжряддях молодих насаджень груші, які вирощують на насіннєвих підщепах, зяблевий обробіток ґрунту слід проводити на глибину 18–20 см. У приштамбових смугах ґрунт обробляють на глибину 10–12 см культиваторами, дисковими боронами або фрезою з висувною секцією.

Оранку ґрунту в садах потрібно виконувати восени — у вересні-жовтні. Осіння оранка сприяє створенню кращих умов для нагромадження вологи в ґрунті, а також є важливим заходом боротьби з бур’янами. Крім того, в ґрунті, зораному восени, зменшується кількість мишей. Для зяблевої оранки використовують садові плуги й садові дискові борони.

На сірих опідзолених супіщаних і легкосуглинистих ґрунтах зяблеву оранку слід замінити дискуванням або культивацією в один слід на глибину 10–12 см. Це запобігає пошкодженню коренів і збільшує врожайність дерев.

Боронування. Для збереження вологи в ґрунті рано навесні, а також у літній період, після дощу чи зрошування міжряддя в плодових насадженнях боронують в один або два сліди залежно від потреби.

Розпушення. Для розпушення ґрунту й боротьби з бур’янами протягом весни і літа міжряддя культивують або дискують чотири-п’ять разів: перший раз — на глибину 10–12 см, а в подальшому — на 7–8 см у міру появи бур’янів. Позаду культиватора або дискових борін потрібно встановити звичайні борони для кращого розпушування й збереження вологи в ґрунті. На приштамбових смугах знищують бур’яни за допомогою фрез, гербіцидів, а також шляхом перехресного обробітку ґрунту.

Боротьба з ерозією ґрунту. На схилах крутизною до 10 висівають злакові трави. У незрошуваних садах на схилах з протиерозійною метою слід копати канави й будувати вали в міжряддях упоперек схилів через 50 м. Канави копають завглибшки 50–60 см, завширшки в нижній частині 50 см, а у верхній — 1–1,4 м і заповнюють соломою, листям і гілками. На розворотах і садозахисних смугах будують, замість канав, земляні вали заввишки 40–50 і завширшки 70–80 см, щоб затримувати воду й направляти її в міжряддя саду. На схилах 10° і більше застосовують терасування. Велике значення в боротьбі з ерозією ґрунту в насадженнях на схилах має захист їх від стоку води із розміщеної вище водозбірної площі, для чого у верхній частині саду створюють водозатримувальні і водовідвідні вали або канави.

Боротьба зі шкідниками та хворобами

Протягом вегетаційного періоду потрібно вести постійне спостереження за появою шкідників і хвороб і в разі загрози останніх вживати відповідні заходи для їхнього обмеження до господарсько невідчутного рівня. У плодоносному саду рано навесні слід раз на три роки провести так зване викорінювальне обприскування проти щитівок, кліщів, яйцекладок попелиць і листоблішок. Якщо цього не робили, то навесні, у фазі «зеленого конуса» потрібно зробити «голубе» обприскування — 3%-ю бордоською рідиною чи іншим мідьвмісним препаратом. Протягом усього періоду вегетації яблуні ведуть постійні обстеження і спостереження за розвитком шкідників і хвороб. У разі перевищення порогу шкідливості вживають заходи з обмеження їхньої чисельності, користуючись системою захисту, прийнятою в певному господарстві.

В. Волошина, канд. с.-г. наук, Дослідна станція помології ім. Л.П. Симиренка ІС НААН України

Журнал «Пропозиція», №7-8, 2020 р.