Цукор України’2002: підрахували — сльозу пустили

Навесні минулого року було представлено “Програму розвитку бурякоцукрової галузі України на 2002 рік”. Упевненості в тому, що цю програму буде виконано, не було. Так воно й сталося.
Нагадаємо, що, згідно з Програмою, врожай цукрових буряків мав становити 19,2 млн т, з яких очікувалося виробити 1,82 млн т цукру. Фактично ж буряків було зібрано 13,57 млн т (на третину менше від запланованого), а виробництво цукру становило 1,42 млн т (три чверті від запланованого).

Торік, наприкінці грудня, бурякоцукровики зібралися, аби підбити підсумки своєї роботи у 2002 році. Основні показники роботи колись найпотужнішої галузі нашої харчової промисловості оприлюднив голова правління Національної асоціації цукровиків України “Укрцукор” Микола Ярчук: “З колись наявних в Україні 192 цукрових заводів у сезоні 2002 року працювало лише 128 — решта (майже третина) або вже сконали, або перебувають у перехідному стані — з цього світу на той. Та знайшлися умільці, які запустили свої заводи аж... у грудні. Ярушівський цукровий завод Черкаської області взагалі почав працювати на Різдво (за григоріанським літочисленням) — 24 грудня. Зі 128 заводів, що працювали у 2002 році, лише 40 (третина) були завантажені оптимально, а решта — як Бог дасть. А Бог дав так, що менше 10 діб працювало 4 заводи, від 10 до 30 діб — 26, 30–40 діб — 31, 40–50 діб — 20, 50–60 діб — 22, 60–70 діб — 10, а понад 70 діб — тільки 15 заводів. У сфері цукроваріння прибуток очікується тільки в 15% підприємств (19 заводів). Простої заводів через брак сировини перевищували 40 діб, що свідчить про повний розрив зв’язків між виробниками цукрових буряків і цукровими заводами”.
Ситуація зрозуміла. Виникає перше традиційне питання: хто винний? Ось думка з цього приводу фахівців Укрцукру, озвучена Миколою Ярчуком: “Причин багато, але основні — це: деформація цінових паритетів у сільському господарстві, що відвернуло багатьох сільгоспвиробників від вирощування цукрових буряків; недостатнє кредитування бурякоцукрової промисловості; не повною мірою спрацьовує закон про виробництво та реалізацію цукру; спрощений підхід до вирощування цукрових буряків; незавантаження виробничих потужностей цукрових заводів; низка суперечностей між виробниками цукрових буряків і цукровими заводами”.
Як говорилося в одному жарті, у реальності все не так, як насправді. Немає деформації цінових паритетів стосовно виробництва цукрових буряків. Ціна у 165 грн/т (30 дол./т) буряків базової цукристості практично дорівнює ціні, за якою американські фермери продають цукрові буряки на цукрові заводи (34 дол./т у 2000 році, і це при тому, що в США виробництво цукрових буряків дотується з федерального бюджету). Закон щодо виробництва та реалізації цукру не те що спрацьовує неповною мірою — він узагалі є мертвонародженим, адже розроблено його за стандартів СРСР. Низька завантаженість цукрових заводів є наслідком великої надлишкової потужності їх, вони за часів СРСР забезпечували цукром не тільки Україну, а й більшу частину СРСР. Низка суперечностей між виробниками цукрових буряків і цукровими заводами має свою давню історію, а за роки незалежності додалися ще кілька суперечностей, пов’язаних з особливостями приватизації в цукровій галузі та вчасністю розрахунків за здану сировину.
Нарешті, друге традиційне питання: що робити? Укрцукор пропонує такі заходи, бажано негайні: визначення оптимальної кількості цукрових заводів у найсприятливіших зонах бурякосіяння та насіннєвих заводів; обов’язковий контроль держави над цим процесом; перепрофілювання цукрових заводів, які будуть виведені з експлуатації; надання галузі довгострокових пільгових кредитів; ліквідація давальницьких схем у переробній промисловості.
І знов: у житті все не так, як насправді. Визначати, яким заводам жити, а яким — ні, треба було ще 10 років тому, коли всі вони перебували в державній власності. А тепер держава (читай — чиновники) визначатиме, кого прикрити, а кого — ні. Україна й без того побиває всі рекорди за рівнем корупції та хабарництва, а тут ще одна чудова нагода для чиновників погріти руки. Ні, краще вже нехай ці заводи вмирають природною смертю: збанкрутував — і царство тобі небесне. Стосовно ж перепрофілювання, то хто його фінансуватиме? Держава? Так у неї й без цього грошей катма. А власникові заводу, що закривається, воно навіщо? Мало того, що тебе закривають, так ти ще й плати — дешевше завод пустити на металобрухт. Ну, а щодо довгострокових пільгових кредитів для цукрових заводів, ліквідації бартеру — то це просто фантазії, солодкі мрії.
Нарешті, хотілося б торкнутися ще одного аспекту проблеми взаємозв’язків між цукровими заводами та виробниками буряків, а саме: участі постачальників матеріально-технічних ресурсів для виробників буряків у виробництві цукросировини.
Приблизно за тиждень до підсумкової наради цукровиків постачальник ресурсів для сільгосптоваровиробників — компанія “Агрохімальянс” — провела у Вінниці конференцію з питань роботи бурякоцукрової галузі, на якій було запропоновано кілька варіантів виходу галузі зі складного становища. Доречно зауважити, що компанія “Агрохімальянс” має відпрацьовані ефективні та взаємовигідні схеми співпраці з сільгоспвиробниками.
Основну тезу озвучила генеральний директор компанії “Агрохімальянс” Олена Макар’їна: всі проблеми доведеться вирішувати самотужки. А надалі низка доповідачів розповіла про те, як саме ці проблеми вже вирішуються. Наприклад, спрацьованість бурякозбиральної техніки становить 85%. Вихід: Бєлгородський та Дніпропетровський комбайнові заводи розпочали спільне виробництво нових бурякозбиральних комбайнів, які, маючи характеристики, подібні до характеристик іноземних машин, коштують у три-чотири рази дешевше. Ексклюзивним дистрибутором дніпропетровських бурякозбиральних комбайнів в Україні стала компанія “Агрохімальянс”.
Заступник директора Інституту цукрових буряків Олександр Іващенко порадив цукровим заводам: купуйте сировину просто в полі і самі займайтеся її вивозом. Така схема широко застосовується в багатьох європейських країнах. Він же зупинився на такому парадоксі: зрідження посівів буряків, а отже, й втрати врожаю є наслідком застосування ручної праці на прополюванні посівів від бур’янів. І водночас з кожним роком дедалі важче знайти бажаючих виконувати таку роботу. Ера дешевої робочої сили скінчилася, а отже, гроші треба вкладати в сучасні технології — застосування засобів захисту рослин, внесення потрібних кількостей добрив, вапнування грунтів. Заводи мають брати активну участь у підготовці фахівців бурякосіючих господарств. І водночас залучати до цього постачальників матеріально-технічних ресурсів для сільського господарства, які мають змогу кредитувати сільгоспвиробників.
Може, вам це видасться дивним, але цукрова галузь, згідно з усіма законами ринкової економіки, не занепадає, а розвивається. Близько 30% загального обсягу цукру (541 тис. т) виробили заводи, які входять до цукрових компаній. Сьогодні в Україні таких нараховується 7. Це, зокрема, “Євросервіс” (4 підприємства), “Шелтон” (6 заводів — виробили 47,1 тис. т цукру), “Інтерпаліт” (4 заводи — 47,6 тис. т), Укрцукор (3 заводи — 34,1 тис. т), Укрпромінвест (3 заводи — 30,1 тис. т). Більше половини всього виробленого цукру припадає на 31 цукровий завод. Це свідчить про самооздоровлення галузі. І не треба ніякого державного (читай — чиновницького) втручання, яке тільки шкодить. Через рік-два в Україні залишаться 30–50 заводів, спроможних повністю забезпечити потреби країни в цукрі, які працюватимуть ефективно й на повну потужність і, завдяки цьому, будуть прибутковими. Прибутковість, стабільність у роботі — це запорука отримання ними кредитів, можливості вчасно і в повному обсязі розраховуватися за отримані ресурси, у тому числі з виробниками цукрових буряків. А сільгоспвиробники знову будуть зацікавлені у розширенні виробництва цукрових буряків, адже за нормальних умов їх вирощування забезпечує найбільшу прибутковість у галузі рослинництва.
Юрій Михайлов