Спецможливості
Новини

Цукор України’2002: підрахували — сльозу пустили

05.06.2008
715
Цукор України’2002: підрахували — сльозу пустили фото, ілюстрація
Цукор України’2002: підрахували — сльозу пустили

Навесні минулого року було представлено “Програму розвитку бурякоцукрової галузі України на 2002 рік”. Упевненості в тому, що цю програму буде виконано, не було. Так воно й сталося.
Нагадаємо, що, згідно з Програмою, врожай цукрових буряків мав становити 19,2 млн т, з яких очікувалося виробити 1,82 млн т цукру. Фактично ж буряків було зібрано 13,57 млн т (на третину менше від запланованого), а виробництво цукру становило 1,42 млн т (три чверті від запланованого).

Торік, наприкінці грудня, бурякоцукровики зібралися, аби підбити підсумки своєї роботи у 2002 році. Основні показники роботи колись найпотужнішої галузі нашої харчової промисловості оприлюднив голова правління Національної асоціації цукровиків України “Укрцукор” Микола Ярчук: “З колись наявних в Україні 192 цукрових заводів у сезоні 2002 року працювало лише 128 — решта (майже третина) або вже сконали, або перебувають у перехідному стані — з цього світу на той. Та знайшлися умільці, які запустили свої заводи аж... у грудні. Ярушівський цукровий завод Черкаської області взагалі почав працювати на Різдво (за григоріанським літочисленням) — 24 грудня. Зі 128 заводів, що працювали у 2002 році, лише 40 (третина) були завантажені оптимально, а решта — як Бог дасть. А Бог дав так, що менше 10 діб працювало 4 заводи, від 10 до 30 діб — 26, 30–40 діб — 31, 40–50 діб — 20, 50–60 діб — 22, 60–70 діб — 10, а понад 70 діб — тільки 15 заводів. У сфері цукроваріння прибуток очікується тільки в 15% підприємств (19 заводів). Простої заводів через брак сировини перевищували 40 діб, що свідчить про повний розрив зв’язків між виробниками цукрових буряків і цукровими заводами”.
Ситуація зрозуміла. Виникає перше традиційне питання: хто винний? Ось думка з цього приводу фахівців Укрцукру, озвучена Миколою Ярчуком: “Причин багато, але основні — це: деформація цінових паритетів у сільському господарстві, що відвернуло багатьох сільгоспвиробників від вирощування цукрових буряків; недостатнє кредитування бурякоцукрової промисловості; не повною мірою спрацьовує закон про виробництво та реалізацію цукру; спрощений підхід до вирощування цукрових буряків; незавантаження виробничих потужностей цукрових заводів; низка суперечностей між виробниками цукрових буряків і цукровими заводами”.
Як говорилося в одному жарті, у реальності все не так, як насправді. Немає деформації цінових паритетів стосовно виробництва цукрових буряків. Ціна у 165 грн/т (30 дол./т) буряків базової цукристості практично дорівнює ціні, за якою американські фермери продають цукрові буряки на цукрові заводи (34 дол./т у 2000 році, і це при тому, що в США виробництво цукрових буряків дотується з федерального бюджету). Закон щодо виробництва та реалізації цукру не те що спрацьовує неповною мірою — він узагалі є мертвонародженим, адже розроблено його за стандартів СРСР. Низька завантаженість цукрових заводів є наслідком великої надлишкової потужності їх, вони за часів СРСР забезпечували цукром не тільки Україну, а й більшу частину СРСР. Низка суперечностей між виробниками цукрових буряків і цукровими заводами має свою давню історію, а за роки незалежності додалися ще кілька суперечностей, пов’язаних з особливостями приватизації в цукровій галузі та вчасністю розрахунків за здану сировину.
Нарешті, друге традиційне питання: що робити? Укрцукор пропонує такі заходи, бажано негайні: визначення оптимальної кількості цукрових заводів у найсприятливіших зонах бурякосіяння та насіннєвих заводів; обов’язковий контроль держави над цим процесом; перепрофілювання цукрових заводів, які будуть виведені з експлуатації; надання галузі довгострокових пільгових кредитів; ліквідація давальницьких схем у переробній промисловості.
І знов: у житті все не так, як насправді. Визначати, яким заводам жити, а яким — ні, треба було ще 10 років тому, коли всі вони перебували в державній власності. А тепер держава (читай — чиновники) визначатиме, кого прикрити, а кого — ні. Україна й без того побиває всі рекорди за рівнем корупції та хабарництва, а тут ще одна чудова нагода для чиновників погріти руки. Ні, краще вже нехай ці заводи вмирають природною смертю: збанкрутував — і царство тобі небесне. Стосовно ж перепрофілювання, то хто його фінансуватиме? Держава? Так у неї й без цього грошей катма. А власникові заводу, що закривається, воно навіщо? Мало того, що тебе закривають, так ти ще й плати — дешевше завод пустити на металобрухт. Ну, а щодо довгострокових пільгових кредитів для цукрових заводів, ліквідації бартеру — то це просто фантазії, солодкі мрії.
Нарешті, хотілося б торкнутися ще одного аспекту проблеми взаємозв’язків між цукровими заводами та виробниками буряків, а саме: участі постачальників матеріально-технічних ресурсів для виробників буряків у виробництві цукросировини.
Приблизно за тиждень до підсумкової наради цукровиків постачальник ресурсів для сільгосптоваровиробників — компанія “Агрохімальянс” — провела у Вінниці конференцію з питань роботи бурякоцукрової галузі, на якій було запропоновано кілька варіантів виходу галузі зі складного становища. Доречно зауважити, що компанія “Агрохімальянс” має відпрацьовані ефективні та взаємовигідні схеми співпраці з сільгоспвиробниками.
Основну тезу озвучила генеральний директор компанії “Агрохімальянс” Олена Макар’їна: всі проблеми доведеться вирішувати самотужки. А надалі низка доповідачів розповіла про те, як саме ці проблеми вже вирішуються. Наприклад, спрацьованість бурякозбиральної техніки становить 85%. Вихід: Бєлгородський та Дніпропетровський комбайнові заводи розпочали спільне виробництво нових бурякозбиральних комбайнів, які, маючи характеристики, подібні до характеристик іноземних машин, коштують у три-чотири рази дешевше. Ексклюзивним дистрибутором дніпропетровських бурякозбиральних комбайнів в Україні стала компанія “Агрохімальянс”.
Заступник директора Інституту цукрових буряків Олександр Іващенко порадив цукровим заводам: купуйте сировину просто в полі і самі займайтеся її вивозом. Така схема широко застосовується в багатьох європейських країнах. Він же зупинився на такому парадоксі: зрідження посівів буряків, а отже, й втрати врожаю є наслідком застосування ручної праці на прополюванні посівів від бур’янів. І водночас з кожним роком дедалі важче знайти бажаючих виконувати таку роботу. Ера дешевої робочої сили скінчилася, а отже, гроші треба вкладати в сучасні технології — застосування засобів захисту рослин, внесення потрібних кількостей добрив, вапнування грунтів. Заводи мають брати активну участь у підготовці фахівців бурякосіючих господарств. І водночас залучати до цього постачальників матеріально-технічних ресурсів для сільського господарства, які мають змогу кредитувати сільгоспвиробників.
Може, вам це видасться дивним, але цукрова галузь, згідно з усіма законами ринкової економіки, не занепадає, а розвивається. Близько 30% загального обсягу цукру (541 тис. т) виробили заводи, які входять до цукрових компаній. Сьогодні в Україні таких нараховується 7. Це, зокрема, “Євросервіс” (4 підприємства), “Шелтон” (6 заводів — виробили 47,1 тис. т цукру), “Інтерпаліт” (4 заводи — 47,6 тис. т), Укрцукор (3 заводи — 34,1 тис. т), Укрпромінвест (3 заводи — 30,1 тис. т). Більше половини всього виробленого цукру припадає на 31 цукровий завод. Це свідчить про самооздоровлення галузі. І не треба ніякого державного (читай — чиновницького) втручання, яке тільки шкодить. Через рік-два в Україні залишаться 30–50 заводів, спроможних повністю забезпечити потреби країни в цукрі, які працюватимуть ефективно й на повну потужність і, завдяки цьому, будуть прибутковими. Прибутковість, стабільність у роботі — це запорука отримання ними кредитів, можливості вчасно і в повному обсязі розраховуватися за отримані ресурси, у тому числі з виробниками цукрових буряків. А сільгоспвиробники знову будуть зацікавлені у розширенні виробництва цукрових буряків, адже за нормальних умов їх вирощування забезпечує найбільшу прибутковість у галузі рослинництва.
Юрій Михайлов

Інтерв'ю
Співзасновники компанії Андрій Марійчин та Олексій Голуб.
«НОВИЙ ЕЛЕВАТОР» свою діяльність розпочав 12 років тому із надання послуг сушіння зерна на обладнанні відомих іноземних виробників. Особливістю роботи цієї компанії, її підходів до роботи, було використання в якості палива для отримання... Подробнее
«Зернові технології-2018» закінчили виставковий сезон для аграрної галузі, адже незабаром — відкриття нового сезону, польового. Для УПЕК, власника підприємства «Лозівські машини», одного з флагманів вітчизняного сільськогосподарського... Подробнее

1
0