Чи виправдає сподівання лізинг?

У третій декаді листопада у Хмельницькому під егідою НАК “Украгролізинг” відбулася нарада “Стан і перспективи дальшого розвитку технічного сервісу”. Захід супроводжувався великою виставкою сільськогосподарської техніки провідних вітчизняних виробників.

Представники українських заводів сільськогосподарського машинобудування з цікавістю сприйняли лізинг як інститут підвищення кількості продажів своєї техніки. Наявна ситуація на українському ринку потребує вжиття кардинальних заходів. За словами заступника голови правління ВАТ “Тернопільський комбайновий завод” Степана Перця, нині за межі України йде 90% техніки, що виробляє підприємство. Цю ситуацію слід міняти, адже Тернопільський комбайновий завод — український виробник і має працювати, насамперед, на Україну. Тому у Тернополі великі надії покладають на розвиток фінансового лізингу. Їхні сусіди-львів’яни також задоволені існуванням такої форми продажу сільгосптехніки. Завідувач відділу маркетингу ВАТ “Львівагромашпроект” Степан Семирак зазначає: “Ми техніку робимо для того, щоб той, хто на ній працює, був задоволений. Нині в Україні наявна тенденція до щорічного збільшення обсягів продажу. Тобто є якісь зрушення на краще. Люди відчули себе господарями, відчули, що, вклавши свою працю, можуть заробити щось для себе, для сім’ї, для розвитку свого господарства. Ми п’ятий рік співпрацюємо з Украгролізингом. Бачимо, що вони не сидять на місці, а повсякчас шукають нові прийнятні для сільгосптоваровиробника схеми. Техніку слід наблизити до споживача, щоб він бачив, як вона працює, міг оцінити, дати якісь зауваження”.

Нещодавно Украгролізинг очолив Євген Томин. За словами представників компанії, найголовніше, чого добився новий президент за кілька місяців своєї діяльності, — зменшення боргів сільгосптоваровиробників перед НАК “Украгролізинг”.

“Нині в українському сільському господарстві склалася непроста ситуація, — зазначає пан Томин.— Проходять складні процеси реформування, відбуваються серйозні структурні зміни в аграрній економіці. Наявна кількість тракторів і комбайнів не відповідає технологічній потребі. Потреба в тракторах задовольняється лише на 62%, у зернозбиральних комбайнах — на 54%, що призводить до тривалих строків збирання врожаю і, як наслідок, — до значних втрат. Отже, наявна реальна загроза розширеному відтворенню аграрного виробництва. Перед нами стоїть завдання — створити такі економічні механізми, які б збільшили обсяги інвестицій у технічне переоснащення агросектора. Серед основних джерел таких інвестицій є фінансовий лізинг (як альтернатива традиційному банківському кредитуванню), який через свою більшу гнучкість, простоту і доступність і за наявності податкових пільг має багато переваг порівняно з ним. Банківський кредит дорожчий за лізинг на 70%, банківський комерційний товарний кредит — на 50%. Лізингові угоди за графками проплат є гнучкішими, ніж кредитні угоди. Лізинг дає можливість краще управляти обіговим капіталом, забезпечує страхування від інфляції. Лізингодавці менш вибагливі до кредитної історії лізингоодержувача. Це дає можливість одержати техніку в лізинг і малим підприємствам. Кількість користувачів лізингових послуг збільшилася з 800 у 1998 році до 4000 нинішнього року. Однак на лізингодавця очікують і ризики. Зокрема, майновий. Компанія “Украгролізинг” ставить завдання управляти не тільки кредитними ризиками, а й процесами експлуатації техніки, адже деякі господарства, одержавши техніку в лізинг, експлуатують її, вибачте, по-варварськи. Низькокваліфіковані кадри не додержують правил експлуатації, часто-густо доводять техніку “до ручки”, перетворюючи її на металобрухт. Ми плануємо надавати сільгосптоваровиробникам додаткові послуги щодо технічного сервісу, реалізовуватимемо запчастини, супроводжуватимемо техніку на весь період лізингу. Отже, ми розглядаємо технічний сервіс як стратегічний напрям діяльності кмпанії, покликаний забезпечити роботоздатність техніки в період експлуатації. Нами відпрацьовується і впроваджується комплексна система управління технічним сервісом. На перспективу ми також бачимо розвиток кооперативних зв’язків між різними суб’єктами підприємницької діяльності й створення обслуговуючих кооперативів у селах. Ми маємо створити центри у кожній області з розширенням мережі до району. Ми ставимо собі за мету максимально наблизити технічний сервіс до лізингоодержувача. Наголошу й на тому, що на сьогодні Закон України про лізинг не задовольняє потреби сільського господарства. Від терміну його ухвалення пройшов певний час, з’явилися певні суперечності з іншими нормативними актами. Наразі конче потрібен новий закон”.

***

У функціонуванні фінансового лізингу в Україні є кілька принципово складних моментів. Українські сільгосптоваровиробники, не відкидаючи лізинг як такий, останнім часом висловлюють доволі багато нарікань на якість сільгосптехніки українського виробництва. Часто-густо ці нарікання першими вислуховують лізингодавці. Звісно, здебільшого ці закиди не за адресою. Але над політикою лізингових компаній змушують замислитися. А чи не варто взагалі перейти на надання в лізинг лише іноземної техніки? Звісно, таку картину можна уявити собі лише гіпотетично. Пріоритет державної лізингової компанії просто за визначенням завжди буде наданий вітчизняній техніці. Проте скарги сільгосптоваровиробників на низьку якість пропонованого “заліза” теж не припиняться. По-друге, деякі сільгосптоваровиробники, “виховані” списанням боргів, не поспішають повертати борги державним лізингодавцям, сподіваючись на чергову лояльність згори. До того ж, порівняно із сучасними західними фірмами-виробниками, українські лізингові компанії різнятся дещо застарілим підходом до бізнесу, сподіваючися на те, що слово “державна” убезпечить їх від конкурентної боротьби. Об’єктивно кажучи, Украгролізинг пропонує чи не найвигідніші умови одержання техніки в нашій країні. Однак компанії, ймовірно, не вистачає сучасних молодих менеджерів із продажу, адже часто-густо представники Украгролізингу скаржаться на брак інформації. Власне, кількість інформації залежить від енергійності співробітників компанії. Ще одним моментом є експансія на український ринок вживаної сільгосптехніки західного виробництва. Сільгосптоваровиробник, зваживши всі “за” та “проти”, дедалі частіше віддає перевагу якісному, хоча й трохи “підтертому”, “залізу” провідних світових виробників, а останні, непогано орієнтуючись у перипетіях українського ринку, дуже добре відчувають момент. Ще наявний і суто психологічний аспект. Аграрії, що мають досвід спілкування з банками, певною мірою розчаровані взагалі в кредитних інституціях (щоправда, здебільшого, розчарування є взаємним). Тому складно скзати, чи вплине пропонована матеріальна вигода від співпраці з лізинговою компанією (порівняно з банківським кредитуванням) на збільшення кількості лізингоодержувачів. Відповіді на всі ці питання дасть час. Почекаємо.

Безперечно, намагання держави якось “роздмухати” ринок сільгосптехніки мають принести якісь плоди. Спрацьованість наявної в українських господарствах техніки (найбільший головний біль, звісно, — зернозбиральні комбайни) сягнула граничної межі. За нею — шлях у безодню. Повертаймося у напрямку заможності!

Олексій Рижков