Бібліотечна справа — справа державна

Багато років тому за завданням редакції я приїхала в одне із сіл Київщини. Сільський клуб невеличких Кищениць складався із актової зали (частіше вечорами він перетворювався на глядацький зал кінотеатру ) та кількох кімнат. У двох із них — різних за розмірами — було царство Книги. Тетяна Пилипівна (на той час уже пенсіонерка), хоча й фахової бібліотечної освіти не мала, проте була там повноправною хазяйкою. І попри те, що в центральній садибі тодішнього колгоспу — Пилипівці — працювала нова бібліотека, сучасніша, зазвичай з обох сіл люди тягнулися саме до Тетяни Пилипівни. Чи існує нині та маленька сільська бібліотека? Напевне не знаю. Проте, якщо не в цьому храмі людського досвіду та мудрості, то де селянинові відшукати відповіді на численні незрозумілі питання сьогодення? Та чи тільки сільські жителі позбавлені можливості взяти безкоштовно на кілька днів потрібну книжку, аби погортати її у вільний час? Над цією та багатьма іншими проблемами бібліотекарської справи ми спробували поміркувати з кандидатом с.-г. наук, професором, директором Центральної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН Віктором Вергуновим.

Кор.: Вікторе Анатолійовичу, як відомо, АПК — одна з основних галузей народного господарства нашої держави. Завдяки економічним реформам за два останні роки вітчизняне сільське господарство зазнало докорінних змін і нині, як ніколи, селяни відчувають свого роду інформаційний голод. Якою, у цьому зв’язку, може бути роль бібліотек?
Віктор Вергунов: Згоден з вами, що сьогодні не лише селяни потерпають від вкрай неуважного ставлення держави до бібліотечної справи. Це просто шлях до неминучого краху системи. Але говоритимемо про все послідовно.
Не секрет, що наша країна володіє значним інформаційно-бібліографічним ресурсом. Його сільськогосподарська частина зосереджена в основному у відповідних закладах, підпорядкованих Українській академії аграрних наук (УААН) — у Центральній науковій сільськогосподарській бібліотеці (ЦНСГБ), бібліотеках 73 науково-дослідних інститутів (НДІ) та 65 державних науково-дослідних станцій (ДНДС). ЦНСГБ є однією з найстаріших — 26 березня цього року ми святкуватимемо 80 років від дня її заснування. Щороку ми пропонуємо нашим читачам, а це близько 13 тисяч осіб, понад мільйон найменувань літератури: книги, журнали, іншу друковану продукцію. На ці потреби бібліотека щороку витрачає 140 тисяч гривень. Окрім того, до ЦНСГБ надходять обов’язкові примірники авторефератів дисертацій з сільгосптематики. Щоправда, пріоритетне значення ми надаємо інформаційному обслуговуванню працівників Президії та науково-дослідних установ УААН. Зрозуміло, для читачів бібліотеки послуги безкоштовні. Виняток — ксерокопіювання матеріалів.
На виконання відомого указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо розвитку бібліотек України” визначено два пріоритетних стратегічних напрями дальшого розвитку Центральної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН. По-перше, створення на базі ЦНСГБ електронного зведеного каталогу сільгоспбібліотек країни (віртуальної сільськогосподарської бібліотеки). Тому всі нові надходження до наших фондів з кінця 2000 року каталогізуються за допомогою IRBIS. Уже створюється Центр історії аграрної науки. Його мета — проведення комплексних галузевих наукових досліджень, зокрема з проблеми започаткування, становлення та розвитку сільськогосподарської дослідницької справи в Україні.
Треба сказати, що ми теж активно працюємо. Наприклад, як науково-дослідна установа ЦНСГБ видає реферативний журнал “Агропромисловий комплекс України”, “Бюлетень ЦНСГБ УААН”, історико-бібліографічні серії “Академіки Української академії аграрних наук” і бібліографічні покажчики видатних вчених-аграріїв. Починаючи з 2001 року, започатковано нову історико-бібліографічну серію “Аграрна наука України в особах, документах, бібліографії”. У кінці минулого року, за узгодженням з Президією УААН, вийшли друком бібліографічні покажчики професорів О. П. Довгополої, П. В. Будріна.
Кор.: Тим самим ви намагаєтеся змінити стереотип сприйняття бібліотек користувачами, адже більшість із нас найчастіше уявляла ці заклади лише своєрідним сховищем великої кількості книжок, періодики, наукової літератури...
Віктор Вергунов: Час нині такий, і ми теж повинні пропонувати нашим користувачам нові послуги. Паралельно ми працюємо над створенням наукової продукції і цього року уклали на цей вид діяльності державні угоди. Протягом 2001 року при ЦНСГБ підготовлено 4 дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.07 — історія науки і техніки. Дві з них успішно захищені в Центрі українознавства Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка. Нині при аспірантурі бібліотеки, відкритої згідно зі спільним рішенням Президії УААН та Міністерства науки і освіти України, готують кандидатські дисертації 14 здобувачів. Ще 4 науковці — докторські дисертації. Ми працюємо над організацією постійно діючих курсів та відповідних кафедр державних навчальних закладів для підготовки і перепідготовки наукових та висококваліфікованих бібліотечних працівників. Адже наш заклад є науково-методичним центром 273 вітчизняних бібліотек сільськогосподарського профілю.
Кор.: Ви торкнулися питання пошуків нових підходів у бібліотечній справі. Чи не зупинитеся на цьому детальніше?
Віктор Вергунов: Ці пошуки ми здійснюємо спільно з колективами всіх бібліотек системи УААН. Скажімо, вперше за час свого існування опублікувала бібліографічний покажчик своїх працівників бібліотека Іванківської дослідної станції Сумської області. Подібний збірник надрукувала й бібліотека Інституту тваринництва УААН, він містить перелік наукових праць доктора сільськогосподарських наук О. Д. Бугрова. Пам’яті видатного вітчизняного вченого-ветеринара І. Н. Гладенка присвячено бібліографічний покажчик, випущений Науковим інформаційно-бібліографічним центром Інституту експериментальної і клінічної ветмедицини. Варто також сказати про роботу бібліотек національних центрів — інститутів картоплярства, механізації та електрифікації сільського господарства, розведення та генетики тварин, аграрної економіки. Тут впроваджують ефективні форми інформаційно-бібліографічного супроводу наукових розробок своїх установ, здійснюють індивідуальне інформування провідних учених, готують бібліографічні покажчики наукових праць своїх працівників.
У нових специфічних умовах розвитку економіки країни бібліотечні працівники системи УААН докладають чимало зусиль до удосконалення своєї діяльності. Вишукуються резерви в організації комплектування, збереження фондів, розповсюдженні сільськогосподарської науково-технічної інформації. Фахівці бібліотек організовують масові заходи, семінари, конференції. Так, фахівці сільгоспбібліотек взяли активну участь у роботі науково-практичної конференції Української бібліотечної асоціації “Професійний бібліотечний рух: назустріч змінам бібліотечно-інформаційного середовища”, проведеної під егідою ФАО (ООН), міжнародної конференції представників сільськогосподарських бібліотек та інформаційних центрів країн Центральної та Східної Європи “Роль аграрної науки в процесі європейської інтеграції” та в багатьох інших заходах, спрямованих на підвищення кваліфікації та розбудову бібліотечної справи в Україні.
Кор.: Чи не здається вам, що й цього нині вже не достатньо? Адже запити та потреби науковців, фахівців УААН, селян чи керівників реформованих підприємств постійно змінюються під впливом ринкових умов...
Віктор Вергунов: Так. Тому поряд із подальшим удосконаленням функціонуючої нині системи постає питання створення принципово нової електронної інформаційно-бібліотечної системи, інтегрованої у світовий інформаційний простір. Концепція такої системи вже розробляється в ЦНСГБ, і незабаром її буде винесено на розгляд новоствореної Інформаційно-бібліотечної ради УААН.
Кор.: І що це означає?
Віктор Вергунов: Те, що ця система спиратиметься на нові інформаційні технології і використовуватиме сучасні надійні телекомунікації, які забезпечують одержання інформації з віддалених, у тому числі — зарубіжних, баз та банків даних, використання дорадчих та експертних систем, оперативний обмін інформацією з науковцями всього світу, оперативне розповсюдження здобутків аграрної науки і виробництва. Звісно, створення зазначеної системи сьогодні можна розглядати як стратегічне завдання, виконання якого потребує стабільного фінансування для комп’ютерного обладнання бібліотек, оплати послуг телекомунікаційних мереж, закупівлі інформаційних продуктів, підвищення кваліфікації бібліотечних кадрів і таке інше.
Кор.: Вікторе Анатолійовичу, для цього, щонайменше, слід докорінно змінити ставлення держави до бібліотечної справи...
Віктор Вергунов: Саме на це й спрямовано законодавчі акти останніх років. Їх і прийнято заради змін. Уже нині на вдосконалення Національної програми інформатизації на 1999—2001 роки, прийнятої Верховною Радою України, потрібно розпочати обладнання бібліотек сучасними комп’ютерно-телекомунікаційними засобами. Без застосування їх годі й говорити про трансформацію бібліотек із книгозбиралень у науково-інформаційні центри ХХІ століття. Ще один документ, затверджений вже постановою КМУ від 15 вересня 1999 року, це Програма збереження бібліотечних та архівних фондів на 2000—2005 роки. Ним передбачене формування національних ресурсів та створення відповідних умов зберігання фондів.
Не забуватимемо, що бібліотечна праця сьогодні набуває нової якості, а отже, функції бібліотекаря ускладнюються. Тому конче потрібно якнайшвидше вирішувати й низку проблем, пов’язаних з підвищенням кваліфікації бібліотечних працівників системи УААН. Доречно також було б створити Науково-інформаційний аналітичний центр “Центральна наукова сільськогосподарська бібліотека УААН”, який об’єднав би зусилля щодо інформаційного супроводу наукового забезпечення суб’єктів сільськогосподарської діяльності. До такого об’єднання увійшли б установи УААН, які створюють, опрацьовують, а також видають друковану продукцію з подальшим перенесенням цієї інформації на електронні носії.
Кор.: Кілька слів, якщо можна, про національну освітню доктрину. Чи є в ній місце бібліотекам?
Віктор Вергунов: Проект Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті було надруковано в липні минулого року, в жовтні затверджено з’їздом освітян. За цим документом Міністерство освіти і науки України разом із Академією педагогічних наук України планує протягом століття навчати наших дітей, онуків і правнуків. Це є перша задокументована спроба розробити і спланувати подальший розвиток важливого стратегічного напряму в державі (чим Україна завжди пишалася) — освіти й науки.
А от бібліотечна справа практично не знайшла свого місця у згаданому вище документі.
Тому, на наш погляд, є нагальна потреба при широкому обговоренні розробити Національну доктрину про розвиток бібліотечної справи в Україні. У разі її прийняття вирішиться низка актуальних і стратегічних питань, серед яких, наприклад, дублювання діяльності бібліотек. Так, про нові надходження в документний потік України інформують і бібліотека ім. Вернадського, і Книжкова палата, і ЦНСГБ у своїй галузі. І на це все витрачаються державні кошти! Доктрина ж дала б змогу закріпити цю функцію, наприклад, за Книжковою палатою. А бібліотека ім. Вернадського здійснювала б координаційну роботу з розробки новітніх наукових підходів у галузі на рівні держави. Міністерство культури — загальнодержавну науково-методичну та координаційну роботу, у тому числі законодавче забезпечення різних бібліотечних послуг. Сподіваюся, що за підтримки Президента Української академії аграрних наук, академіка М. В. Зубця наступного року буде створено Національний реєстр (картотека) цінних видань у галузі сільського господарства. Тоді, напевне, провідний у галузі бібліотечної справи освітній центр — Національний університет культури і мистецтв, який свого часу було створено саме для підготовки кадрів для сорока п’яти тисяч бібліотек України, — не руйнуватиме відповідного факультету і не припинятиме навчати майбутніх бібліотечних працівників. Бо тільки наша мережа, а це, нагадаю, 273 бібліотеки, ще потребує спеціалістів-бібліотекарів “класичної підготовки”.
Щодо комплектування бібліотечних фондів. Ми пропонуємо звернутися до уряду й заручитися його фінансовою підтримкою для відновлення раніше існуючої багатогалузевої загальнодержавної програми “Наукового реферування”. Важлива тут і підтримка керівництва бібліотеки ім. Вернадського, яка, завдяки академікові О.С. Онищенку, має найпотужніший потенціал у бібліотечній галузі держави.
Ми вже сьогодні переконалися, що майбутнє будь-якої бібліотеки залежить і від прибутковості її власної діяльності. Це дасть можливість комплектуватися та видавати свою інформаційну продукцію. Зрозуміло, слід дещо перебудувати роботу і водночас зберегти кадровий потенціал. Уже заради цієї мети ми плануємо відкриття філій Центральної наукової сільськогосподарської бібліотеки в трьох міністерствах та державному комітеті аграрного і екологічного профілю. Наша основна мета — за фінансової підтримки створення та розповсюдження розробленого спільно з нами інформаційного ресурсу.
На завершення, хочу сказати, що до наукової роботи, а також для інформаційного супроводу агропромислового виробництва ми запрошуємо як спеціалістів з бібліотечної та сільськогосподарської справи, так і всіх, кому не байдужі наші проблеми. Їх ми запрошуємо 26—27 березня ц.р. на науково-практичну конференцію “Наукові сільськогосподарські бібліотеки у ХХІ столітті”.
Запитувала
Наталія Черешинська