Спецможливості
Архів

Аг­рарії як «на­жив­ка»

08.05.2014
546
Аг­рарії як «на­жив­ка» фото, ілюстрація

За­про­сив ме­не один знай­о­мий на ри­бал­ку — по­ки­да­ти спінінга на щу­ку. Бу­ти справжнім про­фесійним ри­ба­ком — на сьо­годні до­сить до­ро­ге за­до­во­лен­ня, то­му мій то­ва­риш був зви­чай­ним лю­би­те­лем: мав па­ру спінінгів та в ком­плекті до них — де­сятків зо три силіко­но­вих при­над.

Г. Жолобецький
g.zholobetskiy@univest-media.com

Нажива і наживка — що спільного?

За­про­сив ме­не один знай­о­мий на ри­бал­ку — по­ки­да­ти спінінга на щу­ку. Бу­ти справжнім про­фесійним ри­ба­ком — на сьо­годні до­сить до­ро­ге за­до­во­лен­ня, то­му мій то­ва­риш був зви­чай­ним лю­би­те­лем: мав па­ру спінінгів та в ком­плекті до них — де­сятків зо три силіко­но­вих при­над.
Приїха­ли ми до річки, то­ва­риш привів спінінг у ро­бо­че по­ло­жен­ня, на­че­пив од­ну із при­над та став ки­да­ти. Без­ре­зуль­тат­но по­ки­дав­ши із півго­ди­ни, замінив од­ну при­на­ду на іншу. Мені ста­ло ціка­во, як він знає, що слід об­ра­ти із та­ко­го ве­ли­ко­го на­бо­ру при­над: чо­му са­ме цю, а не якусь іншу. Той про­дов­жу­вав ки­да­ти далі та за­од­но по­чав роз­повіда­ти про їхнє при­зна­чен­ня.
Так, по­ки­дав­ши па­ру го­дин спінінга у різних місцях і з різни­ми при­на­да­ми, то­ва­риш не­ве­се­ло кон­ста­ту­вав: «Кльов сьо­годні мерт­вий». Я за­пи­тав, а скільки вза­галі є видів силіко­но­вих при­над на щу­ку? «Ен­на кількість», — відповів він мені. «Мож­ли­во, вся спра­ва в то­му, що як­раз та­кої, як потрібно тій щуці, що ми ло­ви­мо, у те­бе і не­має», — ска­зав я.    Він став роз­повіда­ти далі, мов­ляв, усі при­на­ди із йо­го ри­бо­ло­вець­ко­го ар­се­на­лу — де­шеві, їхня вартість при­близ­но 3-5 грн. Із азар­том справжнь­о­го ри­бо­ло­ва і жва­вим во­гни­ком у очах він за­взя­то вів далі: «Я ду­же ча­с­то див­лю­ся те­левізор, а са­ме про­гра­ми про ри­бал­ку, і там рек­ла­му­ють од­ну із при­над, яка мов жи­ва: і кліпає очи­ма, і ру­хає плав­ни­ка­ми та хво­с­том, і-і-і… і ко­ш­тує во­на чо­ти­ри­с­та з копійка­ми гри­вень. По­ки див­лю­ся рек­ла­му — так хо­четь­ся мерщій прид­ба­ти та­ке ди­во. Зго­дом та­ки на­ва­жив­ся. Але пе­ред тим, як за­мо­ви­ти, — вирішив по­ди­ви­ти­ся в Інтер­неті відгу­ки про неї. Од­но­му дру­жи­на по­да­ру­ва­ла, дру­го­му — кум, тре­тьо­­му — брат, чет­вер­тий осо­би­с­то прид­бав… і так далі. Всі ри­бо­ло­ви, які ко­ри­с­ту­ва­ли­ся цією при­на­дою, бу­ли не в особ­ли­во­му за­хваті від неї, мов­ляв, аб­со­лют­но ніякої різниці в ефек­тив­ності “кльо­ву” не спо­с­терігається, чи то за 4 грн во­на, чи за 400 грн. А ще як­що взя­ти до ува­ги, що ми ж ки­даємо спінінг у во­дой­ми­ще із ри­бою, а не у ван­ну…»
«То що — ку­пив?» — не­терп­ля­че за­пи­тав я. «Та ні, як­що аб­со­лют­но всі ри­бал­ки, які нею ко­ри­с­ту­ва­ли­ся, не за­до­во­лені ре­зуль­та­том, вирішив не ку­пу­ва­ти. І тоді зро­бив із цієї си­ту­ації вис­но­вок, що за 400 грн лов­лять не ри­бу, а ри­баків, які самі ста­ють «на­жив­кою».   
Так ста­ло­ся, що він од­но­го ра­зу по­пав­ся «на га­чок» не­сумлінних ділків від бізне­су (як це ча­с­то бу­ває, тоді до­ве­с­ти при­четність ди­ле­ра до аг­ро­номічної не­вдачі фер­ме­рові до­ве­с­ти не вда­лось), та вдру­ге «про­ковт­ну­ти риб­ку» їм не по­ща­с­ти­ло: пильність, про­фесійність і, зре­ш­тою, здо­ро­вий глузд аг­рарія — пе­ре­мог­ли.
Аби за­сте­рег­ти сільгоспви­роб­ників від по­трап­лян­ня в «те­не­та» не­до­б­ро­совісних «бізне­со­вих ри­баків», на­во­ди­мо роз­мо­ву із гос­по­да­рем, який прой­шов цю життєву на­уку і люб'яз­но по­го­див­ся поділи­ти­ся своїм досвідом. З етич­них при­чин ми по­даємо діалог без за­зна­чен­ня кон­крет­них да­них що­до прізви­ща-імені фер­ме­ра та на­зви йо­го гос­по­дар­ст­ва.

Господарював собі один фермер...

«Про­по­зиція»: Оз­най­ом­те, будь ла­с­ка, ко­рот­ко зі струк­ту­рою Ва­шо­го гос­по­дар­ст­ва?        
Аг­ро­ном: Гос­по­дар­ст­во має 2 тис. га землі в об­робітку. В струк­турі посівних площ — ози­ма пше­ни­ця, ози­мий ріпак, ку­ку­руд­за, соя та цу­к­рові бу­ря­ки. Оскільки ве­де­мо тва­рин­ництво, то ви­ро­щуємо ба­га­торічні тра­ви на зе­ле­ний корм, сіно, сінаж, ку­ку­руд­зу на си­лос. Наші землі розміщені у зоні до­стат­нь­о­го зво­ло­жен­ня (на межі зон Лісо­степ-Полісся). Опадів за рік за­зви­чай ви­па­дає у се­ред­нь­о­му по­над 300 мм, точніше не зорієнтую. Набір грунтів у гос­по­дарстві до­сить ве­ли­кий: є і чор­но­зе­ми ти­пові, і ка­ш­та­нові, і дер­но­во-підзо­листі, є супіщані, є пісок.
   
«Про­по­зиція»: За якою тех­но­логією ви­ро­щуєте куль­ту­ри?
Аг­ро­ном: Усі куль­ту­ри ви­ро­щуємо за тех­но­логією мінімаль­но­го об­робітку грун­ту. За один прохід повністю го­туємо грунт, за дру­гий — висіваємо. На «нуль» не пе­ре­хо­ди­мо, оскільки во­ло­ги більш ніж до­стат­ньо і міня­ти тех­но­логію на но­ву — ще не відо­мо, як во­на в на­ших умо­вах пра­цю­ва­ти­ме.        
«Про­по­зиція»: Аг­рарії, які гос­по­да­рю­ють, умов­но ка­жу­чи, на 2/3 те­ри­торії Ук­раїни (у зо­нах Сте­пу та Лісо­сте­пу), до­сить ба­га­то не­до­от­ри­му­ють уро­жаїв че­рез про­бле­ми із во­ло­гою. По­за­як у Вас тут про­блем із нею вза­галі не­має, то, ма­буть, мо­же­те по­хва­ли­ти­ся ви­со­ки­ми вро­жа­я­ми?
Аг­ро­ном: Ми гос­по­да­рюємо по­над 10 років, уро­жай ози­мої пше­ниці — у се­ред­нь­о­му 8 т/га, ози­мо­го ріпа­ку — по­над 4 т — без про­блем, соя дає близь­ко 4 т, ку­ку­руд­за на зер­но — 128 т/га, цу­к­рові бу­ря­ки — 50 т/га (потрібно взя­ти до ува­ги, що це бун­кер­на ва­га, а не за стан­дарт­ної во­ло­гості).

«Про­по­зиція»: Як­що нам не по­чу­ло­ся, то Ви ви­ро­щуєте ще й цу­к­рові бу­ря­ки, так? За за­галь­ної площі Ва­шо­го гос­по­дар­ст­ва 2 тис. га і без на­яв­ності влас­но­го за­во­ду для пе­ре­роб­ки цу­к­ро­вих бу­ряків чи вигідна для Вас ця куль­ту­ра? На­разі цу­к­ро­вий бізнес май­же повністю зо­се­ре­див­ся у во­лодінні аг­ро­хол­дингів, які ви­роб­ля­ють со­лод­кий цу­кор на базі «бу­ря­ко­во­го поліго­ну» у 20-30-40 тис. га і ма­ють влас­ну пе­ре­роб­ку. Яс­на річ, що ли­ше влас­на пе­ре­роб­ка за­без­пе­чує ви­со­ку рен­та­бельність, а «пе­ре­ва­лоч­них фер­мерів», які ви­ро­щу­ють бу­ря­ки і потім зда­ють їх на пе­ре­роб­ку, нині май­же не ли­ши­ло­ся, бо, ка­жуть, та­ке ви­роб­ництво не­рен­та­бель­не. Які фак­то­ри зу­мов­лю­ють Вас сіяти цу­к­рові бу­ря­ки і як ба­га­то?
Аг­ро­ном: Ми ви­ро­щуємо цу­к­рові бу­ря­ки вже близь­ко 12 років. Ми із керівни­ком гос­по­дар­ст­ва сіли, на па­пері для се­бе все по­ра­ху­ва­ли і виріши­ли, що це нам вигідно.
        
«Про­по­зиція»: Вигідно — за яки­ми ціна­ми кінце­во­го про­дук­ту?    Аг­ро­ном: За ціни цу­к­ру 7 грн/кг нам вигідно ви­ро­щу­ва­ти цу­к­рові бу­ря­ки і зда­ва­ти їх на пе­ре­роб­ку. Пра­цюємо за да­валь­ниць­кою схе­мою: цу­к­ро­вий за­вод 45% ви­роб­ле­но­го цу­к­ру за­би­рає собі в ра­ху­нок спла­ти за по­слу­гу, ре­ш­та — 55% — наші. Але сіємо цу­к­ро­вих бу­ряків не­ба­га­то — від 100 до 120 га що­ро­ку. На­разі оп­то­ва ціна цу­к­ру на рівні 9 грн — ви­ро­щу­ва­ти йо­го теж вигідно.

«Про­по­зиція»: А яка має бу­ти вро­жайність цу­к­ро­вих бу­ряків, аби бу­ти рен­та­бель­ним у Ва­шо­му варіанті?
Аг­ро­ном: Уро­жайність має бу­ти хо­ча б на рівні 400-450 ц/га, тоді є зиск від їхньо­го ви­ро­щу­ван­ня. Як­що вро­жайність ста­но­ви­ти­ме 350 ц/га, а оп­то­ва ціна цу­к­ру бу­де 7 грн/кг — це вихід при­близ­но на нуль рен­та­бель­ності, як­що ж цу­кор ко­ш­ту­ва­ти­ме 9 грн/кг, звісно, за вро­жай­ності 350-360 ц/га ви бу­де­те в про­граші.

«Про­по­зиція»: Гібри­дам яких ком­паній Ви на­даєте пе­ре­ва­гу?
«Аг­ро­ном»: Цьо­го ро­ку насіння ку­ку­руд­зи для площі 215 га прид­ба­ли у ком­панії «Мон­сан­то», ріпак висіяли на площі 350 га (три гібри­ди ком­панії «Піонер»), сої близь­ко 400 га — вітчиз­няні сор­ти.

«Про­по­зиція»: А насіння ріпа­ку та ку­ку­руд­зи чо­му ли­ше однієї ком­панії?   
Аг­ро­ном: Торік приїха­ли пред­став­ни­ки ком­панії «Піонер», за­про­по­ну­ва­ли вигідні умо­ви прид­бан­ня — ку­пи­ли і висіяли на се­зон 2014-го. Чес­но ка­жу­чи, не зовсім мені по­до­бається, як ви­гля­да­ють посіви на сьо­годні (ма­буть, якась ка­вер­за із насінням, так мені здається). От ми ба­га­то років поспіль ви­ро­щу­ва­ли ли­ше німецькі гібри­ди ком­панії «Лемб­ке» — то вза­галі «бом­ба».

«Про­по­зиція»: З яки­ми про­бле­ма­ми Ви най­частіше сти­ка­лись під час ви­ро­щу­ван­ня ози­мо­го ріпа­ку?
Аг­ро­ном: Це вза­галі не­пе­ред­ба­чу­ва­на куль­ту­ра. От­ри­ма­ти по­вноцінні схо­ди, ви­ро­с­ти­ти ози­мий ріпак для нас не ста­но­вить ніяких про­блем. А далі… Уже декілька разів бу­ло так, що о восьмій го­дині ран­ку ріпак стоїть як кра­сень, а о два­над­цятій дня — де не візьмись гра­добій чи силь­ний бу­ревій — і вже ріпа­ко­вий посів, мов «по­ле брані», всте­ле­не ви­ляг­ли­ми, «об­мо­ло­че­ни­ми» стихією рос­ли­на­ми. Ота­ка не­пе­ред­ба­чу­ва­на хлібо­робсь­ка до­ля: весь се­зон піклуєшся про посіви, радієш в очіку­ванні вро­жаю, а якісь півго­ди­ни при­род­но­го «втру­чан­ня» мо­жуть спри­чи­ни­ти сер­це­вий на­пад.

На словах — добре, а в житті...

«Про­по­зиція»: А як Ви ста­ви­те­ся до вітчиз­ня­них сортів та гібридів?
Аг­ро­ном: Вітчиз­ня­не насінництво у нашій дер­жаві за­ст­ряг­ло десь на рівні 70-х років. Висівав я і вітчиз­няні гібри­ди ку­ку­руд­зи, із влас­но­го досвіду мо­жу ска­за­ти: це про­сто жах якийсь — 2-3 т з гек­та­ра не­до­би­рав, порівня­но із за­рубіжни­ми гібри­да­ми, за іден­тич­ної тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня. І те­пер якийсь ек­с­перт го­во­ри­ти­ме, що про­бле­ма тут не в насінні?
Кілька років то­му ми прид­ба­ли ка­надсь­кий сорт ози­мої пше­ниці Варвік пер­шої ре­про­дукції, висіяли її на площі 100 га із ре­ко­мен­до­ва­ною нор­мою 160-180 кг/га (3,5-4,0 млн шт./га). На цьо­му са­мо­му полі по­ряд висіяли Поліську 90 (елітної ре­про­дукції). Са­ме тоді про­во­ди­ли у нас об­лас­ний семінар із тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня зер­но­вих по­льо­вих куль­тур. Я до­повідав що­до ви­ро­щу­ван­ню ози­мої пше­ниці. Уявіть та­ку кар­ти­ну на полі. Ози­ма пше­ни­ця Варвік стоїть мов стіна: ко­ло­сок за­вдовжки 18 см, зер­на до­б­ре ви­пов­нені, рос­ли­ни на міцних стеб­лах ви­гля­да­ють ма­сивніши­ми. По­ряд рос­те Поліська 90, візу­аль­но вид­но, що її рос­ли­ни слабші, ко­ло­с­ки менш ви­пов­нені, тож і вро­жайність на 2,5-3 т бу­де ниж­чою. Пе­ред до­повіддю до ме­не підійшов го­ло­вний об­лас­ний інспек­тор із насіння. Я йо­му по­ка­зав обидві ділян­ки по­ля, він по­ки­вав го­ло­вою і відповів: «Ти що, я знаю, що Варвік — кра­щий сорт, але ти на ко­ристь вітчиз­ня­ної се­лекції роз­повідай про всі пе­ре­ва­ги ви­ро­щу­ван­ня сор­ту Поліська 90»…

«Про­по­зиція»: Ко­ли Ви за­мов­ляєте євро­пейсь­ке насіння у світо­вих ком­паній — чи пе­ревіряєте йо­го на якість, чи довіряєте вру­че­ним сер­тифіка­там якості?
Аг­ро­ном: Знаєте, аг­рарії (я не бу­ду го­во­ри­ти про хол­дин­ги) на сьо­годні не за­хи­щені дер­жа­вою. Осо­би­с­то я сер­тифіка­там якості довіряю ча­ст­ко­во, про­те куп­ле­не насіння завжди пе­ревіряю хо­ча б на схожість.
Якось ми співпра­цю­ва­ли з од­ним цу­к­ро­вим аг­ро­хол­дин­гом, який, окрім ви­ро­щу­ван­ня та влас­ної пе­ре­роб­ки, зай­мається ще й насінництвом цу­к­ро­вих бу­ряків, ози­мої пше­ниці, ре­алізо­вує до­б­ри­ва, за­со­би за­хи­с­ту рос­лин, техніку — сло­вом, усе, що не­обхідно сільгоспви­роб­ни­кові. Цей хол­динг, до речі, і нині пред­став­ле­ний на рин­ку Ук­раїни як надійний по­ста­чаль­ник якісних то­варів.   

І, як бу­ває, од­но­го ра­зу…
Для сво­го гос­по­дар­ст­ва у цьо­го аг­ро­хол­дин­гу ми що­ро­ку за­ку­по­ву­ва­ли елітне насіння ози­мої пше­ниці з ме­тою роз­ве­ден­ня для за­без­пе­чен­ня висівних по­треб на влас­них пло­щах. Тоді прид­ба­ли сорт ози­мої пше­ниці Поліська 91 (онов­ле­ної), ка­те­горії еліта. Висіяли ми її на площі 50 га. Во­се­ни от­ри­ма­ли добрі схо­ди, взим­ку рос­ли­ни спри­ят­ли­во пе­ре­зи­му­ва­ли. Як тільки-но пше­ни­ця ви­ки­ну­ла ко­ло­с­ки, ми ледь не оч­маніли: рівномірно по всій площі, десь 10-15%, по­схо­ди­ло… жи­то. Слід за­зна­чи­ти, що на елітний то­вар був сер­тифікат якості, за яким усі по­каз­ни­ки якості відповіда­ли кла­су елітно­го насіння.
Ми відра­зу вик­ли­ка­ли їхньо­го ек­с­пер­та. Той приїхав на по­ле і, оцінив­ши си­ту­ацію, за­явив, що по­ява жи­та у посівах пше­ниці бу­ла спри­чи­не­на «не­до­б­ро­совісним став­лен­ням ме­ханіза­торів», які, мов­ляв, на­пе­ре­додні висіва­ли жи­то, а пе­ред сівбою пше­ниці не по­чи­с­ти­ли сівал­ку від по­пе­ред­ньої куль­ту­ри. Я йо­му по­яс­нив, що як­би сівал­ка не бу­ла очи­ще­на від жи­та, то во­но по­схо­ди­ло б на місці двох про­ходів сівал­ки, ну, в гіршо­му разі, — на трьох, але ж у на­шо­му ви­пад­ку — рівномірно по всьо­му по­лю. Цей факт го­во­рить про те, що все зер­но пше­ниці бу­ло пе­реміша­не із жи­том. Але ек­с­перт є ек­с­перт (особ­ли­во, як­що він — зацікав­ле­на сто­ро­на). Що тут го­во­ри­ти, як до­ве­с­ти свою пра­во­ту, ко­ли якість прид­ба­ної елітної пше­ниці підтвер­д­же­но відповідним сер­тифіка­том? Більше ніяких пре­тензій до них не ви­с­тав­ля­ли, пше­ни­цю їхню більше вже не бра­ли — зміни­ли по­ста­чаль­ни­ка. Так аг­ро­хол­динг по­ста­вив на собі «чор­ну мітку». Але…
   
Історія ма­ла своє про­дов­жен­ня
Як то ка­жуть,     ос­тан­ню крап­ку в нашій співпраці по­ста­вив ще один при­крий ви­па­док.
«По­горівши» на пше­ниці і наївно віря­чи, що «сна­ряд двічі в од­ну вир­ву не по­па­дає», та довірли­во по­кла­да­ю­чись на ре­пу­тацію надійно­го по­ста­чаль­ни­ка, про­дов­жу­ва­ли співпра­цю­ва­ти з ни­ми що­до насіння цу­к­ро­вих бу­ряків — що­ро­ку за­мов­ля­ли у них насіння. Цьо­го ро­ку, не че­ка­ю­чи на­шо­го за­мов­лен­ня, во­ни самі нам за­про­по­ну­ва­ли хо­роші гібри­ди. Ми повідо­ми­ли, що пла­нуємо засіяти пло­щу близь­ко 100 га. Спіши­ти ку­пу­ва­ти насіння на всю пло­щу я не став, по­за­як уже бу­ли певні сумніви, по­ро­д­жені по­пе­ред­нь­ою си­ту­ацією.
Для про­би взяв ли­ше од­ну посівну оди­ни­цю, яка, зро­зуміло, бу­ла підтвер­д­же­на сер­тифіка­том якості. Після прид­бан­ня я відра­зу віддав зра­зок насіння у рай­он­ну насіннєву інспекцію, для то­го, щоб згідно з ме­то­ди­ка­ми пе­ревіри­ти насіннєвий ма­теріал на схожість. (Ду­же до­б­ре, що всі аналізи працівни­ки цьо­го кон­тро­лю­ю­чо­го ор­га­ну про­во­дять без­ко­ш­тов­но.)
І от ми­нає тиж­день, я те­ле­фо­ную у насіннєву інспекцію та за­пи­тую, як там «се­бе по­чу­ває» мій зра­зок насіння цу­к­ро­вих бу­ряків. Мені відповіли, що не ду­же до­б­ре: схожість цьо­го насіння — ли­ше 5% (не­зва­жа­ю­чи на вру­че­ний сер­тифікат). Я те­ле­фо­ную у цей хол­динг, по­яс­нюю, що так і так. Во­ни зно­ву, як і пер­шо­го ра­зу, го­во­рять, що це по­вна ма­яч­ня, що у них влас­на ак­ре­ди­то­ва­на ла­бо­ра­торія, яка має пра­во про­во­ди­ти насіннєві аналізи та має пра­во ви­да­ва­ти сер­тифіка­ти на насіння.   
Далі ра­зом із пред­став­ни­ка­ми цьо­го аг­ро­хол­дин­гу ми взя­ли із куп­ле­ної мною посівної оди­ниці дру­гий зра­зок насіння та відпра­ви­ли йо­го до об­лас­ної насіннєвої інспекції. Ця та­кож на­да­ла іден­тич­ний ре­зуль­тат аналізу.

«Про­по­зиція»: Пред­став­ни­ки аг­ро­хол­дин­гу зго­ди­лись із вис­нов­ком, що їхнє насіння виз­на­но та­ким, що не відповідає сер­тифіка­ту якості і як у та­ко­му разі спро­бу­ва­ли ви­пра­ви­ти си­ту­ацію?
Аг­ро­ном: Так, пред­став­ни­ки аг­ро­хол­дин­гу виз­на­ли, що їхнє насіння не відповідає по­каз­ни­кам, за­яв­ле­ним у сер­тифікаті. Ви­пра­ви­ти си­ту­ацію во­ни навіть не на­ма­га­ли­ся. Далі — суцільна мов­чан­ка, ніхто нічо­го не про­по­нує, жод­них кроків до вре­гу­лю­ван­ня си­ту­ації. Тож із керівництвом на­шо­го гос­по­дар­ст­ва ми по­ста­ви­ли жир­ну крап­ку у по­дальшій співпраці з цим аг­ро­хол­дин­гом що­до всіх про­дуктів. Як ви­я­ви­ло­ся зго­дом (вся­ка таємни­ця ра­но чи пізно стає яв­ною), прид­ба­на посівна оди­ни­ця бу­ла 2011 р. ви­роб­ництва.   
Опе­ра­тив­но ми прид­ба­ли гібри­ди цу­к­ро­вих бу­ряків ком­панії «Штру­бе», Німеч­чи­на, і на­разі от­ри­ма­ли по­вно­цінні схо­ди.

«Про­по­зиція»: Як, на Ва­шу дум­ку, «впа­рю­ван­ня» насіння ро­бить­ся на­вмис­не чи ви­пад­ко­во?
Аг­ро­ном: В од­них по­ста­чаль­ників — це про­фесійне нед­баль­ст­во, тоб­то зви­чай­на ха­латність, в дру­гих — «впа­рю­ван­ня» з ме­тою «відмит­тя» коштів. То­рік та­кож в однієї ком­панії за­мо­ви­ли елітне насіння ози­мої пше­ниці сор­ту Єврофіт із до­став­кою у на­ше гос­по­дар­ст­во. При­во­зить їхній водій, і наші працівни­ки при ньо­му по­чи­на­ють роз­ван­та­жу­ва­ти. Я підійшов, як гля­нув — то у нас відхо­ди кращі. Я те­ле­фо­ную по­ста­чаль­ни­кові, зма­ль­о­вую си­ту­ацію, во­ни го­во­рять, що та­ко­го бу­ти не мо­же. Я по­яс­нюю, що їхній водій під час прий­ман­ня і ог­ля­ду був при­сутній, ніку­ди від то­ва­ру не відхо­див і осо­би­с­то ба­чив, що він нам до­ста­вив. Ко­рот­ше ка­жу­чи, за­вер­ши­лось усе тим, що прид­ба­ну про­дукцію швид­ко за­ван­та­жи­ли та відпра­ви­ли на­зад.
У цьо­му ви­пад­ку ма­ли спра­ву са­ме з на­ту­раль­ним «впа­рю­ван­ням» (а рап­том прой­де?). На складі ви­я­вив­ся про­ст­ро­че­ний і спи­са­ний то­вар у ви­гляді насіння, од­на посівна оди­ни­ця ко­ш­тує у них 90 євро. Гек­тар­на нор­ма — 1,5 п. о. У на­шо­му разі су­ма за­мов­лен­ня — 13,5 тис. євро. Як для аг­ро­хол­дин­гу ми не є стра­тегічним клієнтом, за яко­го потрібно три­ма­ти­ся, а от як для од­но­го ме­не­д­же­ра, то це до­волі не­по­га­на ра­зо­ва ви­на­го­ро­да.

«Про­по­зиція»: У разі, як­що Ви все ж та­ки прид­ба­ли б насіння та, висіяв­ши йо­го, не от­ри­ма­ли сходів, чи є сенс те­ле­фо­ну­ва­ти їхнім пред­став­ни­кам та щось до­во­ди­ти?
Аг­ро­ном: Те­ле­фо­ну­ва­ти їхнім пред­став­ни­кам — мар­на тра­та ча­су і нервів. Ну ска­за­ли, щоб ми по­да­ва­ли в суд. А далі що: су­ди­ти­ся рік, два, три? Аг­робізнес — це спра­ва над­то тон­ка у су­до­во­му по­ряд­ку. Потрібно до­ка­за­ти, що насіння бу­ло вчас­но висіяне, що посіви не по­па­ли під за­гро­зу при­мо­розків, що схо­ди не зни­щи­ли шкідни­ки, що не ви­ник­ла післядія гербіцидів, які вно­си­ли під по­пе­ред­ник, — і ще мільйон та­ких чин­ників. Це все потрібно підтвер­д­жу­ва­ти фак­та­ми. Скажіть, ви візьме­тесь за та­ку су­до­ву тя­га­ни­ну? А їхні спеціалісти обов'яз­ко­во знай­дуть при­чи­ну не­от­ри­ман­ня сходів моїх бу­ряків — обійшов­ши факт не­якісно­го насіння.   
І на закінчення: будьте обачні!

«Про­по­зиція»: Які Ви зро­би­ли для се­бе вис­нов­ки, по­пав­шись один раз на «га­чок» та ледь не по­пав­шись зно­ву?
Аг­ро­ном: Вис­новків мож­на зро­би­ти ба­га­то: в нашій дер­жаві якісне насіння існує ли­ше на па­пері у ви­гляді «сер­тифіка­ту якості», який ви­да­ють ак­ре­ди­то­вані ла­бо­ра­торії. Не­якісних то­варів для аг­робізне­су про­да­ють в Ук­раїні до ли­ха — це і насіння, і за­со­би за­хи­с­ту рос­лин, і най­го­ловніше — що все це ли­ше фор­маль­но кон­тро­люється дер­жа­вою. А на­справді ніяко­го кон­тро­лю не­має. В та­ко­му ви­пад­ку, як наш, подібних по­ста­чаль­ників потрібно поз­бав­ля­ти ак­ре­ди­тацій, впро­ва­д­жу­ва­ти ве­ликі штрафні санкції. Але скажіть, хто цим зай­ма­ти­меть­ся, ко­ли ко­мусь це при­но­сить чи­малі гроші? Ли­ше від ва­шої пиль­ності, на­бу­то­го досвіду та про­фесіоналізму за­ле­жить успіх ва­шо­го аг­робізне­су. Тож по­кла­дай­те­ся, на­сам­пе­ред, тільки на се­бе: до всьо­го тре­ба підхо­ди­ти зва­же­но і помірко­ва­но.

Інтерв'ю
Теплица
Сучасне життя диктує необхідність ІТ- модернізації вітчизняних агропідприємств, проте новітніми технологіями поки що володіє лише десята частина підприємств. 
Керівник агрохімічної лабораторії з дослідження ґрунтів університету Міссурі-Дельта-Центр Девід Данн
Майбутня урожайність приблизно на 60% залежить саме від родючості ґрунту. Визначити, яких елементів бракує, а яких забагато, допоможе аналіз ґрунту. США як один із світових лідерів у вирощуванні зернових та бобових накопичили великий... Подробнее

1
0