Зовні — шоу, по суті — державна справа

Зовні — шоу, по суті — державна справа

Невдовзі (28 травня — 2 червня) відбудеться чергова виставка “Агро”.
Як і завжди, її організатором-розпорядником є корпорація “Украгропромбіржа”, для якої експобізнес став одним із профільних видів діяльності. Тож саме про аграрні виставки — закордонні й вітчизняні — йшлося у розмові кореспондента “Пропозиції” Павла Коротича з президентом корпорації, членом Ради з питань розвитку виставкової діяльності в Україні при Президентові України Віктором Тимченком.

— Нині дехто вважає, що виставки — це якась комерція, метою якої є збагачення організаторів. Проте, на нашу думку, виставково-ярмаркова діяльність передусім повинна відображати інтереси держави. І це видно на прикладах усіх країн, де дбають про проникнення продукції на закордонні ринки і про ознайомлення з технологіями, що ефективно діють в інших країнах. На виставках відпрацьовуються певні напрями розвитку тої чи тої галузі економіки, вивчаються тенденції загальносвітового характеру.
Наприклад, у 2002 році у Берліні відбулася виставка “Зелений тиждень”. Там з вуст міністра сільського господарства Німеччини вперше пролунали слова про те, що нині на порядку денному аграрної галузі стоїть якість продукції, тобто питання переробної і харчової промисловості. Нині в Німеччині гострим є питання про соціальний розвиток села, адже всі чудово розуміють, що село — це те живильне джерело будь-якої держави, яке створює базу нашого з вами життя. Тому сьогодні мова йде про залучення молоді на село у Німеччині.
На нашу думку, і в Україні підхід до виставкової діяльності повинен мати суто державний характер. Держава має її спрямовувати, підтримувати, мірою можливостей, фінансово. Треба віддати належне нашому уряду: за усіх нинішніх складнощів гроші на фінансування участі у провідних виставках вишукують. Так, за “Зелений тиждень” ми повинні одержати 600 тис. грн. Щоправда, це лише 20% вартості участі, проте й така сума дає змогу частково заплатити за квадратні метри, комунальні послуги, стенди. А назагал близько 8 млн грн виділяє уряд на участь у пріоритетних виставках, визначених Радою з питань розвитку виставкової діяльності в Україні при Президентові.
— Україна є постійним учасником “Зеленого тижня”. Чи успішною є для нас участь у цій виставці?
— Офіційно Україна бере участь у “Зеленому тижні” вчетверте. Першого разу — у 1999 році — тодішній міністр Супіханов був у президії і виступав. Я також виступав і сидів у президії. У 2000 році віце-прем’єр Гладій виступав другим після міністра сільського господарства Німеччини, який відкривав виставку. У 2001 році Гладій знову сидів у першому ряду поруч з німецьким міністром сільського господарства. Це свідчить про ставлення світової громадськості до України. Нинішнього року Козаченко також сидів у перших рядах. А скільки він зустрічався з бізнесменами, банкірами: не встигав працювати — стільки було бажаючих зустрітися з нами.
У 2001 році з-поміж усіх країн СНД ресторан української кухні був єдиним національним рестораном виставки, бо одержати право на відкриття такого закладу є великою проблемою. Цього року національні ресторани мали дві країни СНД, Україна в тому числі, а назагал — близько 15 країн-учасниць з-поміж 56.
— А що експонували українські підприємства на берлінській виставці?
— Раніше практикувався галузевий принцип формування експозиції, везли здебільшого лікеро-горілчану продукцію. У 2001 році додалося пиво “Оболонь”, продукція рибників і ДАКу “Хліб України”. Тепер ми пробуємо зробити свою експозицію змішаною — регіонально-галузевою: у Берлін привозили свої стенди 14 областей, загалом понад 60 підприємств. Заступник голови адміністрації Київської області Бідзюра, який уперше приїхав на “Зелений тиждень”, зазначив: “Якби я знав, що це таке, то хіба зробив би таким свій стенд?!” А львів’яни казали: “Ганьбище, тепер ми будемо відпрацьовувати свій стенд як макет і лише тоді привеземо на виставку”. Тобто йдеться про те, що наш стенд був ще не дуже вдалим. Але ж з 40 м2 протягом чотирьох років дійти до 1170! Окрема зала! Президент Німеччини пан Рау відвідав стенди лише десяти країн, у тому числі й нашої. За протоколом відвідання мало тривати 5 хвилин, а він ходив 20. Міністр сільського господарства пані Кюнаст навіть відзначила, що Україна на очах змінюється.
Ми вже одержали офіційне запрошення на 2003 рік. І корпорація “Украгропромбіржа” є тепер офіційним ексклюзивним представником “Зеленого тижня” в Україні, тобто ми вже працюємо не лише як агент Мінагрополітики, а й як агент німецької виставки.
— Чи відстежуєте ви результативність участі українських підприємств у виставці “Зелений тиждень”?
— Упродовж трьох років ми не могли показати на “Зеленому тижні” м’ясо-молочну продукцію: Німеччина не приймала наших сертифікатів. Цього року вперше — і першими серед країн СНД — ми одержали сертифікат на право ввезення такої продукції для демонстрації і презентації. Це велика перемога.
І ось проводився конкурс — “Кошик достатку”: країни-учасниці виставляли свої кошики з продуктами при вході на виставку, потім ті продукти оцінювало незалежне журі. І подивіться: Золоту грамоту одержала донецька фірма “Інтера” — за м’ясні вироби, Срібну грамоту — за хліб і макаронні вироби — Волинський хлібокомбінат. Хіба це не перемога?
16 січня ми проводили презентаційний захід “День України”, на якому були присутні 150 осіб: представники міністерств закордонних справ ФРН, торгівлі, сільського господарства, дипломатичні представники посольств та консульств інших країн, керівники “Мессе Берлін” та “Зеленого тижня”. Усі казали, що на російській презентації, крім горілки, нічого не було, а ми ж представили шикарну українську кухню. І керівник “Мессе Берлін” сказав: “Україна показала обличчя. Росія так себе показати не зуміла”. За проведення цієї презентації корпорацію “Украгропромбіржа” відзначено Грамотою дирекції виставки. А всього було вручено дві такі грамоти — другу одержала Голландія.
Коли бельгійська компанія “Сан Інтербрю” приватизувала чотири українські пивзаводи, дехто пихато так казав: “Навіщо нам це потрібно?!” А тепер на “Зеленому тижні” німецька фірма висловила бажання купувати наше пиво, а інший німецький підприємець уклав рамкову угоду про розвиток виробництва хмелю на Житомирщині. Тобто тепер на Україну дивляться вже зовсім по-іншому, і це є головним результатом нашої участі у виставці.
— Крім морального задоволення, що одержали лауреати “Кошика достатку” ще?
— Погляньте, як усі фірми прагнуть одержати подібного роду грамоти. Бо це визнання на світовому ринку, престиж. Говорячи про свою продукцію, фірма може відзначати: Золота грамота ось такої виставки.
— Запрошуючи до участі на виставках підприємства, чи знайомитеся ви як організатор з їхньою продукцією? Адже, за радянськими ще традиціями, між виставковими експонатами і серійною продукцією можуть бути істотні розбіжності.
— Нині настільки складно формувати стенд, агітувати людей взяти участь, що до виставок ніхто спеціально не готується. Донецьк привіз свою продукцію в останній момент, і ми її з великими труднощами встигли замитнити. Була нарада у Сваткова, я кажу: “Караул, нема чого везти!”. І Сватков дзвонив, Лузан дзвонив, усі шуміли — експонати ледве зібрали. Тобто це була звичайна серійна продукція, вихоплена, закладена в ящики і відправлена в Берлін.
— Які прогнози вже можна зробити щодо “Агро’2002”?
— Зазвичай кількість країн-учасниць на “Агро” більш-менш стабільна і коливається в межах 17—25. Проте ці країни постійно розширюють свою участь. Скажімо, втретє братиме участь Німеччина, і там уже оголошено тендер на те, хто представлятиме країну на виставці. Фірма, що вигравала тендер у позаминулому році, у минулому його програла, а тепер знов виграла. І вони вже братимуть 300 м2 — проти колишніх 30, привезуть свій модуль, 15—20 фірм. Чи ось Польща: раніше від неї брали участь одиничні фірми, які назагал займали місця 50 м2, а тепер уже приїде Торгово-промислова палата, заявка від якої прийшла на 300 м2.
Тобто авторитет нашої виставки дедалі зростає, причому у напрямі не лише кількості, а й якості. Щойно змінилася політика держави у сфері кредитування сільського господарства, передачі земельних паїв і створення великих сільськогосподарських фірм на 10—20 тис. га, то й ставлення до техніки вже зовсім інше. Якщо на “Агро’2000” реальних договорів щодо продажу продукції було укладено на 2,7 млн гривень, то минулого року — на 370 млн. Здебільшого продавалися комбайни, трактори, культиватори. Для нас це було навіть несподівано, проте цей приклад є дуже показовим. Люди одержали пільгові кредити, і стався реальний поштовх для оснащення підприємств сільгосптехнікою.
— Минулого року “Агро” пройшла без тваринництва. Як буде цього разу?
— Тепер тваринництво буде присутнім повною мірою. У рамках “Агро’2002” уперше в Україні ми створюємо спеціалізовану виставку тварин, ветеринарії і товарів для тварин Animal’EX’2002. На мою думку, з часом, років через три-чотири, вона виросте у добру велику виставку. Скажімо, виставку “Агро” нам передали на баланс у 1998 році (саме відтоді Украгропромбіржа проводить її як агент міністерства), але по-справжньому ми відчули її вихід на більш-менш зрілий міжнародний рівень у 2001 році — коли було продано багато продукції, коли ми створили умови для людей: провели воду, облаштували каналізацію. Тому тепер уже намітилися напрями укрупнення і спеціалізації.
Крім того, нинішнього року — також уперше — ми пробуємо зробити виставку “беушної” техніки. Такі виставки є в усіх країнах світу. Усі знають, що багато таких майданчиків є в Німеччині, і наші люди туди їздять. Ми ці поїздки також організовуємо. Якщо комбайн коштує 60—70 тис. доларів після трьох-чотирьох років експлуатації, то, безумовно, це техніка добра і нею займатися можна. У нас є певні домовленості з американськими фірмами (вони сміливіше діють, ніж європейські), і чотири-п’ять їхніх комбайнів на “Агро’2002” буде виставлено.
Наша виставка є ще й демонстрацією того, що створюється в Україні. Адже маса техніки виробляється і у системі Мінпромполітики, і у системі Мінагрополітики. І тут, знов-таки, виставка допомагає відпрацьовувати технології і визначати спеціалізацію підприємств у боротьбі за виживання на ринку. Скажімо, нині усі роблять плуги. Але врешті залишиться той, у кого вони ліпші й дешевші. Або ж багато заводів складають комбайни. Нехай складають. Але залишаться все одно два-три. Ніби-то уряд і підтримує нині “Славутич” і “Лан”, проте “Лан” — це клаасівський комбайн десятирічної давнини: нащо він нам був потрібний, якщо ми уклали контракт на поставку комбайнів “Джон Дір”, і складовою цього контракту було їх виробництво в Україні з четвертого кварталу 1996 року. Фірма “Джон Дір” дала вже майже на 5 млн доларів технічної документації на Херсонський завод.
Крім того, з “КЛААСом” нині працює “Південмаш” — хочуть створити СП; “Агромаш” у Києві співпрацює з Красноярським заводом — намагається робити “Єнісеї”. А київський “АТЕК” раніше виготовляв екскаватори, і я більш ніж упевнений, що, незважаючи навіть на відсутність офіційної підтримки з боку уряду (бо Мінпромполітики заявив, що це не їхній завод і займатися ним вони не будуть), комбайн там зроблять. Типу “Нью Холланд” або ж “Нива”. І відрадно, що 80% комплектуючих до цього комбайна виробляють безпосередньо на заводі. А двигун вони ставлять мінський, 180-сильний. Нині на “АТЕК” уже закладено 120 комбайнів — це, звичайно, дуже сміливо. На “Агро’2002” буде виставлено чотири таких машини — усі з різними жниварками: зерновою, кукурудзяною, соняшниковою і підбирачем.
— Чи відчуємо ми цього року поступ у розвитку інфраструктури виставки “Агро”?
— У нас нині бракує грошей. Свого часу Кабмін постановив дати на це 2,5 млн гривень, але ми одержали 1,5 млн. Провели воду й каналізацію, започаткували спорудження нового корпусу на 1800 м2. На його завершення нам не вистачає 2 млн. А те, що ми заробляємо, йде на розвиток, на охорону, прибиральниць. Якби в нас були ці 1800 м2 закритого приміщення, то ми б могли виставку проводити не двічі на рік, а разів чотири-п’ять.
Ми розрахувалися з боргами: коли виставку лише одержали, там нічого не було — лише пісок, багнюка і майданчики для тварин. А техніку ставили там, де нині проводять відкриття. Відтоді заасфальтовано 20 тис. м2 території: робити це нам довелося у борг, а потім три роки розраховуватися. Нині ми знову зайшли в глухий кут: треба негайно ремонтувати дах старого корпусу — тече. Тому в нас знов проблеми фінансового характеру, які треба якось розв’язувати.
Хоча зовні виставки мають вигляд яскравого шоу...