Захист рису від бур’янів, хвороб і шкідників

Комплекс шкідливих організмів (бур’яни, хвороби, шкідники), що зустрічаються на посівах рису, різниться з комплексом інших зернових культур, що зумовлено, насамперед, специфічними умовами вирощування, а саме: присутністю на полі протягом вегетаційного періоду шару води (від появи сходів до воскової стиглості зерна). Внаслідок цього технологічні регламенти застосування пестицидів мають свої особливості, дотримання яких і забезпечує ефективність системи захисту в цілому.

Бур’яни
На сьогодні на рисових полях України зареєстровано 268 видів бур’янів, серед яких 30 видів належать до категорії злісних та є постійними супутниками рису. За екологічними ознаками всі бур’яни рисових полів поділені на п’ять основних груп (табл.1).
Найчисельнішими та найшкідливішими є види вологолюбних і болотних екологічних груп.
Вологолюбні (злакові) бур’яни — це здебільшого специфічні бур’яни, які своїми морфологічними та біологічними ознаками подібні до рису. Розмножуються насінням, мають різної тривалості вегетаційний період. Найсприятливіші для розвитку умови — зволожений грунт: витримують постійний шар води до 15 см; деякі з видів проса рисового та великоплідного витримують доволі глибокий шар води — до 25–30 см.
Плоскухи можуть спричинити втрати від 9,9 до 76% урожаю рису. Найбільше зниження урожайності в разі засмічення плоскухами зумовлюється двома видами — звичайною та рисовою, що пояснюється великим габітусом цих видів і здатністю до кущіння.
Плоскуха звичайна (просо куряче) — Echinochloa crus galli L. Яра однорічна, здатна сильно кущитись рослина (до 58 пагонів), висота — 90–170 см, іноді — 200 см. Стебло біля основи галузиться, пряме, голе. Листя широколінійне. Суцвіття — волоть багатоколоскова. Цвіте та плодоносить з липня до пізньої осені. Вегетаційний період — 64–90 днів, дозріває раніше за рис та осипається, засмічуючи грунт. Одна рослина утворює до 40–60 тис. насінин. Зріле насіння має схожість не більше 50–60%, решта зберігає життєздатність протягом чотирьох-п’яти років.
Плоскуха рисова (бородчаста) — Echinochloa phyllopogon L. Пізня яра однорічна рослина заввишки 75–150 см. Під час кущіння створює компактний кущ з 4–16 (іноді до 25) бічними пагонами. Може утворювати понад 100 бічних пагонів. Суцвіття — волоть 10–20 см завдовжки, існують остисті та безості форми. Остиста форма має вегетаційний період 110–125 днів, легко осипається. Утворює 50 тис. насінин, які не мають періоду спокою та характеризуються високою схожістю — 95–96%.
Плоскуха великоплідна (рисоподібна) — Echinochloa oryzoides Arol. Однорічна яра рослина заввишки 7–120 см, утворює до 50 пагонів. Стебло — пряме, голе (гладка соломина). Суцвіття — волоть 20 см завдовжки, червоного чи фіолетово-червоного кольору. Вегетаційний період — 85–120 днів. Утворює від 2 до 4 тис. насінин.
Тростина звичайна — Phrаgmites communis Trin. Багаторічна рослина заввишки до 3–5 см та завтовшки до 1,2–1,5 см. Стебло після цвітіння здерев’яніле, солом’яно-жовте. Утворює горизонтальні пагони 10–20 см. Суцвіття — волоть фіолетового та чорного кольору, що несе 1–2 тис. колосків до 40 см завдовжки. Розмножується як насінням, так і кореневищами.
Болотні бур’яни — здебільшого це багаторічні рослини, що належать до різних родин. Вони надають перевагу заболоченим, з постійно затопленим шаром води, ділянкам рисових систем, витримують не лише доволі глибоке, а й тривале затоплення. Розмножуються насінням і вегетативно — бульбами та кореневищами.
Бульбоочерети: приморський — Bolboschoenus maritimus Palla., компактний — B. compactus Hoffm.. Багаторічні рослини родини осокових. Стебло заввишки: приморський — 100 см, компактний — 20–25 см, тригранне біля основи. Листки вузьколінійні, довгі — до 70 см. Насіння дрібне, дозріває та осипається до збирання рису, має період спокою, зберігає життєздатність до 8 років. Здатні розмножуватися бульбами. Розмноження та залягання бульб проходять здебільшого в шарі грунту 2–10 см. Бульби зберігають схожість упродовж 3 років.
Частуха подорожникова — Alisma plantago aquatica L. Багаторічна рослина родини частухових. Стебло прямостояче, заввишки 60–120 см, безлисте. Листки зібрані розеткою в нижній частині стебла. Утворює понад 20 тис. насінин, які зберігають життєздатність 3–5 років. Суцвіття — широкорозкидиста волоть.
Смикавець круглий — Cyperus rotundus L.Багаторічна кореневищна рослина родини осокових. Стебло 15–50 см заввишки. Листки вузькі (до 5 мм) з сизувато-зеленим відтінком, короткі стебла, в основі зібрані пучком. Суцвіття — зонтик. Розмножується насінням і вегетативно.
Монохорія Корсакова — Monochoria Korsakowi Regel et. Maack.Однорічна рослина. Стебло — 20–60 см заввишки. Суцвіття — верхівкове, майже волотеве. Утворює до 20 тис. насінин. Розмножується лише насінням.
Комиші: розлогий — Scirpus supinus L., озерний (S. Lacustris L.), гострокінцевий — S. Mucronatus L. Багаторічні рослини родини осокових. Заввишки 80–360 см — озерний, розкидистий — 2–50 та 30–100 см — гострокінцевий. Суцвіття — верхівкове, зібране у волоть. Розмножується насінням вегетативно. Забур’янює зріджені посіви.
Великий видовий склад і висока шкідливість бур’янів на рисових полях потребують диференційованого підходу до організації та знищення їх завдяки комплексному застосуванню агротехнічних і хімічних заходів.

Система захисту рису
від бур’янів
Для успішного контролю шкідливості бур’янів важливе значення має систематичне проведення агротехнічних заходів, спрямованих, передусім, на запобігання їхньому розвитку, але різноманітність складу бур’янів і шар води, що створюється над поверхнею грунту, значно ускладнюють вирішення проблеми. Щоб запобігти засміченості полів, слід дотримуватися сівозмін із посівами багаторічних трав і сидеральних культур; вчасно обробляти грунт з урахуванням видового складу бур’янів і вирівнюванням поверхні грунту; висівання проводити в оптимальні строки; суворо дотримуватися водного режиму; ретельно очищувати посівний матеріал; утримувати в належному фітосанітарному стані іригаційну мережу.
Особливе значення в профілактичних заходах належить меліоративному полю. Після збирання культур, вирощуваних на цих полях, або до їх висіву слід проводити провокаційні поливання чеків з дальшими культиваціями грунту, що дає змогу очистити верхній шар грунту від насіння бур’янів. Високий ефект дає обробіток грунту та планування чеків, залитих водою. Контроль розвитку злакових бур’янів має починатись одразу після збирання рису шляхом проведення оранки під зяб на глибину 20–22 см. Весняні обробітки грунту сприяють підсушуванню верхнього шару та знищують проростки бур’янів. Не можна допускати великого розриву між передпосівними обробітками грунту, висівом рису та затопленням чеків.
Значно знижує засміченість чеків просоподібними бур’янами розміщення посівів рису по сидератах (озиме жито та ін.) за умови недопущення часового розриву між обробітком грунту, висівом рису та затопленням понад 2–3 доби.
Найуспішніше боротися з просоподібними бур’янами можна, поєднуючи заходи обробітку грунту з дотриманням водного режиму, спрямованого не тільки на збереження оптимальної густоти рослин рису, а й на створення несприятливих умов для розвитку бур’янів. За умови вирівняності поверхні грунту, наближеної до оптимальної, що дає змогу створювати та підтримувати рівномірний шар води в чеках, завдяки дотриманню відповідного водного режиму, можна домогтися істотного зниження шкодочинності просоподібних бур’янів на значних площах посівів рису.
На полях, які значною мірою засмічені бур’янами болотної екологічної групи, оранку на зяб слід проводити на глибину залягання основної маси бульб і кореневищ (14–16 см). При цьому більшість їх вивертається на поверхню грунту, де вони взимку від промерзання, а навесні від підсихання втрачають свою схожість. Навесні, після підсихання грунту, бульби та кореневища вичісують пружинними культиваторами або важкими зубовими боронами.
За недостатньої ефективності агротехнічних заходів для контролю розвитку бур’янів застосовують пестициди (табл.2). У “Переліку пестицидів та агрохімікатів...”, що дозволені для використання на посівах рису в Україні, зареєстровано 10 гербіцидів.

Хвороби
Рис уражують різноманітні мікроорганізми, що є збудниками хвороб рослин, усього їх нараховується близько 350 видів. Найнебезпечнішою та найпоширенішою хворобою рису є пірикуляріоз, також набувають великого значення гельмінтоспоріоз та альтернаріоз.
Пірикуляріоз. Поширений в усіх зонах рисосіяння, це — найнебезпечніша хвороба рису.
Ознаки хвороби. На уражених рослинах рису з’являються плями характерної овальної чи ромбоподібної форми з червоно-коричневою облямівкою та сірим центром. Плями можуть бути на листках, піхвах листків, вузлах, а також гілочках волоті та колосках. Листки та пагони за сильного ураження відмирають. За ураження вузлів стебло нахиляється та переломлюється. Внаслідок ураження стебла нижче волоті, остання всихає чи ламається. Розвитку хвороби сприяють рясні опади в травні-липні за денних температур до 30°С (вночі — не нижче 20°С) та відносної вологості повітря 86–98%.
Джерело інфекції. Головними джерелами інфекції є уражене насіння, стерня, пожнивні рештки. Уражене насіння погано проростає, а певна частина його втрачає життєздатність.
Гельмінтоспоріоз уражує рослини в усі фази вегетації. У період сходів хворі рослини буріють, загнивають, посіви зріджуються.
На початку кущіння у хворих рослин коренева шийка вкривається сіро-оливковим бархатистим нальотом спороношення гриба, вузол кущіння загниває, на листках з’являються численні темно-коричневі та чорні плями, які поступово світліють у центрі. Стебло стає світло-коричневим, рослини відстають у рості.
У період дозрівання в уражених рослин темніють вузли, а міжвузля блідніють. Рослини формують менше продуктивних стебел, волоті часто наполовину пустозерні, сірого кольору, колоскові лусочки темно-бурі.
Альтернаріоз. Збудник найчастіше уражує дорослі рослини у найвідповідальніший період — фазі викидання волоті — дозрівання: часто інфікуються рослини ослаблені, уражені пірикуляріозом, гельмінтоспоріозом, пошкоджені комахами чи птахами.
На листках і стеблах з’являються оливкові та чорнувато-бурі крапкові ураження чи оксамитовий наліт. Волоть і колоскові лусочки набувають брудно-сірого забарвлення і темно-коричневої плямистості. На листках та стеблах, особливо відмерлих, з’являється оливковий чи бурий оксамитовий наліт спороношення. Уражена зав’язь відмирає та перетворюється в чорну масу, що складається з грибниці та спор гриба.

Система захисту рису
від хвороб
Для запобігання розвитку та поширенню хвороб і створенню умов для епіфітотійного розвитку збудників хвороб слід добирати сортовий склад, що характеризується стійкістю проти уражень, не допускати порушень технології застосування мінеральних добрив і дотримуватися науково обгрунтованих норм висівання, що забезпечують оптимальну щільність висіву.
У разі виявлення ділянок, уражених пірикуляріозом, можливе проведення локального обприскування, а за загрози поширення хвороби слід проводити обприскування всієї площі фунгіцидами Бавістин, 50% з.п., 0,5–1,0 кг/га, Тілт 250 ЕC, к.е., — 0,5 л/га, час профілактичних обробок рослин рису — фаза кінця трубкування. З профілактичною метою  використовують протруювання насіння перед висіванням Фундазолом, 50% з.п., 2,0–3,0 кг/т, і Максимом 025 FS, т.к.с. , — 1,5–2,0 л/т насіння.

 Шкідники
Основна частка з комплексу груп шкідників рисового поля — комахи, які за своїми екологічними й трофічними класифікаціями належать до різних груп. Це переважно багатоїдні комахи, життєвий цикл яких пов’язаний з бур’янами рисових систем і культурами, які вирощують на суходолі, а також комахи, що розвиваються в умовах підвищеної вологості, та комахи й ракоподібні, життєвий цикл яких пов’язаний із наявністю на полі шару води.
Попри доволі велику кількість шкідливих видів, для кожної зони рисосіяння лише певні види є економічно важливими з погляду втрат урожаю, які вони спричиняють. У південних областях України фауна рисових систем нараховує близько 20 видів, які належать до двох класів: ракоподібних і комах. Велике різноманіття шкідників забезпечує тривалий період їхньої шкодочинності — від проростання насіння до дозрівання врожаю.
Найнебезпечнішими є ті, розвиток яких пов’язаний із наявністю в чеках постійного шару води: естерія, щитень, ячмінний мінер, рисовий комарик і прибережна муха. Із багатоїдних істотної шкоди посівам рису завдають рисова п’явиця, звичайна злакова попелиця та великий конусоголов. Велике видове різноманіття зумовлює різний характер заподіяної шкоди та тривалий період шкодочинності.
Першими посівам рису шкодять представники класу ракоподібних: естерія — Leptesteria dagalacennsis Sars.  та щитневий рачок — Apus cancriformis Schaff. Свій розвиток у посівах рису ці види починають за умови досягнення середньодобової температури зрошувальної води 18...20°С, що, зазвичай, збігається з моментом масової сівби рису. За таких умов личинки щитнів та естерій відроджуються з яєць, що зберігалися в грунті, вже на третю добу після першого затоплення.
Шкідливість цих видів багато в чому залежить від обраної технології вирощування рису, а саме: від типу розташування насіння (на поверхні чи загорнуте в  грунт).
Пошкоджувати проростки рису личинки щитнів починають на другу добу, в цей період вони посилено живляться та швидко розвиваються. За одну добу одна особина пошкоджує 10–15 паростків. За чисельності щитнів 10–17 екз./м2 пошкоджується 26,6–36,7% висіяного насіння, втрати врожаю становлять 13,2–19,1%.
Естерія у перші 5–7 діб не завдає шкоди посівам рису. Надалі, завдяки високій рухливості й великій чисельності (500–800 екз./м2), естерія вибиває молоді незміцнілі проростки рису, рослини спливають і гинуть, посіви зріджуються до 22–27%, що призводить до посиленого кущіння рослин, збільшення тривалості вегетаційного періоду та пустозерності.
Одним із найчисленніших та найшкодочинніших видів з класу комах в умовах України є рисовий комарик — Cricotopus silvestris Fabr. Розвиваючись на посівах рису у двох поколіннях, рисовий комарик пошкоджує рис до кінця червня. Найбільшої шкоди завдають личинки другого покоління, які інтенсивно живляться рослинною їжею, заселяючи з нижнього боку плаваючі та занурені у воду листки сходів. Вони повністю знищують їхню паренхіму, часто лишаючи лише центральну жилку та верхній епідерміс. Найсильніше пошкоджують сходи за глибокого затоплення посівів. За масового розмноження сходи гинуть повністю. Рослини, пошкоджені рисовим комариком, формують меншу кількість зернівок, мають меншу масу зерна з рослини.
Прибережна муха — Ephydra macellaria Egg. Шкодить личинка, масова поява яких спостерігається в ІІ–ІІІ декадах травня та І декаді червня. Шкідливість прибережної мухи помічається у погано спланованих чеках за неякісного загортання насіння в грунт. Найбільшої шкоди завдають личинки першого покоління, поява яких збігається з фазою проростання — сходи. За часткового пошкодження кореневої системи рослини рису відстають у розвитку, знижується їхню продуктивність, повне під’їдання корінців сходів личинками призводить до зрідженості посівів. У пошкоджених рослин корінці мають вигляд рівно підрізаних, рослини спливають і гинуть, посіви зріджуються. Загибель молодих рослин становить від 9 до 17%. Рослини, пошкоджені у пізніший період, не гинуть, проте набувають світлішого забарвлення.
Ячмінний мінер — Hуdrellia griseola Fallen. Шкодять личинки, що після відродження проникають усередину листка. Зроблені міни часто охоплюють більшу частину листка, при цьому листки знебарвлюються і відмирають. Найбільшої шкоди завдає ослабленим сходам рису на ранніх фазах вегетації. Пошкоджує сходи до кінця червня. Пошкоджені листки жовтіють та відмирають. Частина личинок проникає в стебло, і рослина гине. За пошкодження личинками 10–15% площі листків сходів урожайність рису істотно не знижується, але за пошкодження 20–25% (одна личинка на дві рослини) втрачається близько 7–8% урожаю, а за чисельності одна личинка на одну рослину врожайність знижується на 18,5%. Шкідливість переважно зумовлена зрідженістю посівів, ослабленням рослин і збільшенням пустозерності.
Система захисту рису
від шкідників
Найбільшу увагу в системі захисту посівів від шкідників слід приділяти саме періоду від сходів до кущіння рису. За допомогою простих агротехнічних заходів, дотримання технології вирощування культури можна уникнути масової появи фітофагів і розвитку епіфітотій.
Серед заходів, що спрямовані на контроль чисельності шкідливих організмів, слід відзначити такі.
Агротехнічні: високоякісне планування рисових чеків (для зменшення місць зосередження, розмноження та збереження ракоподібних шкідників у період сходів). Знищення пожнивних решток на полях (резервації). Підтримання рисових систем у належному фітосанітарному стані (обкошування та спалювання бур’янів на узбіччях доріг, валиках, на елементах зрошувально-дренажної мережі, недопущення глибокого шару води у фазу сходів рису впродовж тривалого часу). Зниження шару води в період “плаваючих листків” (3–4 листки) до моменту відривання листкових пластинок від поверхні води. Цей захід стримує розвиток і поширення рисового комарика та ячмінного мінера на 30–50%. Дотримання сівозмін (посіви рису мають займати 50% сівозмінної площі). Розміщення ярих колосових культур віддалік від посівів рису. Глибока оранка на зяб, із загортанням стерні. Висівання рису в оптимальні строки.
За масової чисельності двокрилих шкідників ефективним є зниження рівня води в чеках до 3–4 см для відривання листкових пластинок рослин від поверхні води, внаслідок чого личинки двокрилих перестають живитись і виходять із листків.
Для обмеження шкідливості ракоподібних чеки звільняють від води повністю на 1–2 доби, якщо це відбувається до застосування гербіцидів. У разі неможливості зниження рівня води ефективним методом контролю є застосування інсектицидів.
Ефективним є застосування інсектицидів на посівах рису, а саме: Сумітіону, 50% к.е., нормою — 0,5–1,0 л/га, та Карате Зеону, 5 % мк.с., 0,15–0,20 л/га.
Отже, система захисту посівів рису від шкідливих організмів, як і будь-якої культури, складається з низки заходів, які виконують один за одним і мають дві мети: максимально запобігти активному розвитку шкідливих організмів; підвищити ефективність подальшого заходу. 

В. Дудченко,
директор Інституту рису УААН, канд. с.-г. наук
З. Воронюк,
заввідділом технології
Т. Дудченко,
науковий співробітник