Україна має відмовитися від іміджа сировинного експортера

– Який стан «солодкої» галузі сьогодні?

–  На жаль, за 25 років посівні площі цукрового буряку скоротилися в 5 раз – раніше під ним було 1,5 млн га, а зараз лише близько 300 тис га. Виробництво цукру також скоротилося за останні 25 років, якщо не брати до уваги тенденцію останніх двох років, де ми бачимо надзвичайно позитивний тренд. Саме завдяки зусиллям цукровиробників ми маємо значний ріст продуктивності та урожайності цукрових буряків – у 2 рази. Цукрова галузь дуже важлива для економіки країни. Хоча площі посіву буряків невеликі в масштабах України, лише 1%, проте це 100 тисяч людей, які зайнято в галузі. Цукрова галузь виробляє 6% від усього харчопрому, а це майже 29 млрд грн. З 1 га землі ми даємо майже 100 тис. грн валового доходу за цінами 2016 року.

Крім того, цукрова галузь платить 3,25 млрд грн податків – це трохи менше, ніж сума, яка виділяється на підтримки галузі з боку держави. І що особливо важливо, є можливість для експорту, аграрний сектор дає 40% надходжень в Україну, а безпосередньо цукрова галузь – $230 млн.

–  Яка мета цьогорічного Форуму, адже це вперше цукровики збираються разом на такому професійному майданчику?

Цукрова галузь дуже важлива. Вона забезпечує валютні надходження до держбюджету. І про це потрібно говорити. Зверніть увагу, український  цукор європейцям не потрібен – квота для експорту в країни ЄС дуже мала 1% і Мінагрополітики, на жаль, не вдалося її збільшити. Відтак нині наші основні ринки – країни Азії, Африки. Потрібно ретельно вивчати напрямки збуту, адже торік Україна виробила понад 2,3 млн т цукру.  

– Можете назвати ємкість внутрішнього ринку?

–  Оцінювати внутрішній ринок дуже важко. За орієнтовними підрахунками – 1-1,5 млн т споживання. Понад 0,5 млн т вже експортовано. Виробники продовжують реалізацію товару на світовому ринку.

–  Які побажання до держави має галузь?

–  Дуже сподіваємося на дерегуляцію. Уже підготовлено відповідний законопроект, який підтримує і бізнес, і «Укрцукор», і Мінагрополітики, і профільний парламентський комітет. Чекаємо його внесення на розгляд народних депутатів. Коли? – Це питання швидше до Верховної Ради, яка не може похвалитися великою кількістю продуктивних днів. Звичано, ми б хотіли, щоб народні обранці активніше розглядали і підтримували вкрай потрібні країні аграрні закони. Закон про дерегуляцію цукрової галузі було передано парламенту ще 2016-го. Шкода, що він досі не проголосований. Знову втрачаємо час на бюрократичні процедури.

–  Щось уже зроблено в галузі для мінімізації забюрократизованості?

–  Відміна постанови щодо регулювання цін на соціальні товари була надзвичайно важливою. Адже це був справжнісінький абсурд. Зараз нас почула Верховна Рада і ввела дотації на вирощування цукрового буряку, що спонукатиме аграріїв розширяти виробничі площі під цукровим буряком. Це буде не більше 5% від тієї суми, яку потім держава отримує у вигляді сплати податків. Для держави це вигідний бізнес: платиш 5 грн – отримуєш 100.

Проте є низка серйозних невирішених проблем. Так, цукрової галузь – єдина, яка має квотування: є квота А, Б – це купа документів, які потрібно щороку готувати. Де-факто квотування не діє – цінової інспекції фактично не існує, а бюрократія залишилася. Європа відмовляється від квот, там ринок вільний. Навіщо ускладнювати життя нашим товаровиробникам, які повинні бути конкурентними у світі? Зайва бюрократія – це вища собівартість продукту, дорожча ціна цукру для населення, менша конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішніх ринках.

–  Наскільки вигідний зараз цукровий бізнес? Які прогнози щодо інших напрямків використання цукрового буряку?

–  В Україні є чимало цукрових заводів, які ефективно працюють та інвестують у модернізацію виробництва. Щодо інших напрямків. Не забуваймо, цукор – профільний продукт галузі, але ми також виготовляємо мелясу, сухий жом, етанол.

Окремо варто згадати – біогаз із цукрових буряків, який можна і потрібно трасформувати в зелену енергію. Але поки на ринку працює державний монополіст «Укрспирт», говорити про біоетанол в Україні не варто. Крапка. Є декілька заводів, які виробляють технічний біоетанол для фармацевтичної індустрії – вони фанати своє справи.

Нещодавно вийшов закон НКРЄ про підвищення плати в 10 разів за підключення до електромереж, хоча його ще не підписано. Ми говоримо про біогаз, але чомусь маємо платити в 10 разів більше за підключення однієї біогазової установки. Всі країни з ефективною цукровою галуззю на цьому заробляють – Європа, США. Чому українці не можуть? Якщо будемо виробляти лише цукор, будемо не конкуренті.

–  Але ж існують зелені тарифи…

–  Так. Але потрібна гарантія, що зелений тариф буде стабільним протягом 15-20 років. Таких гарантій ніхто не дає. В нашій країні тариф може змінюватися ледь не щороку. Неможна вкладати в бізнес десятки мільйони, якщо ситуація може змінитися буквально завтра. Держава повинна забезпечити стабільні правила гри. А гроші ми самі заробимо, що вже наочно продемонстрували в сезоні–2016.

–  Які плани на 2017-й?

–  Проведемо низку заходів із популяризації вирощування буряків. Будемо працювати з кожним фермером, переробником. Говорити, що площа різко збільшиться не доводиться. Точні цифри  будемо знати за тиждень. Задача на майбутнє – на 10% збільшення площ під буряком на 10%, тобто до 320 тис га.

–  Крім, цукрової галузі Ви опікуєтеся молокоперобкою, тваринництвом. Чому саме ці напрямки?

–  Кожна галузь, яка приносить продукти з доданою вартістю, для країни є архіважливою. Молоко та тваринництво – якраз ці галузі. Кожна з них перспективна, має неабиякі можливості для розвитку, показує позитивну динаміку, навіть незважаючи на війну та закриття ринку РФ. В українському АПК достатньо патріотів, які розуміють важливість доданої вартості на продуктів переробки.

– Чи є серед цих галузей Ваша улюблена?

–  Кава. Я люблю каву. Проте ми її не вирощуємо (розсміявся. – Ред.).

–  Яку роль відіграють громадські організації при відстоюванні інтересів сільгоспвиробників?

–  Ми звикли говорити, що держава – це хтось, а це якраз і є ці громадські організації. Ми самі наймаємо експертів, юристів, які складають документи для міністерства, парламенту. Ми не ходимо з гаслами «Рятуйте! Допоможіть!», а дотримуємося цивілізованої схеми, коли громадські організації напрацьовують практику і спільно з Мінагрополітики подають ініціативи до парламенту. Сьогодні у нас налагоджено конструктивний діалог із владними структурами. Він ефективно працює.

–  Андрій Євгенович, чи не збираєтеся професійно зайнятися політикою?

–  А чим ми зараз займаємося? Це і називається аграрна політика. У парламенті зараз представлено різні політичні сили, бути членом якоїсь із них – означає стати на чиюсь сторону. А нам необхідно домовлятися з членами всіх парламентських фракцій. Тільки-но станемо під знамена певної політсили – інші стануть нашими опонентами. Сільськогосподарський сектор економіки не повинен ні з ким конфліктувати – забагато роботи на землі та на підприємствах. Відтак, із суто політичних поривань прийти до влади ми є аполітичнами, а от з точки зору громадських об’єднань ми чітко обстоюємо свої економічні інтереси.

–  Яка Ваша позиція щодо ринку землі?

–  Питання дуже заполітизоване. Ним давно спекулюють. Усі кажуть, що потрібен ринок, що селянин сьогодні має пай і не може його продати. У мене питання  до тих, хто за вільний ринок  – чи може він бути у Маріїнському регіоні? Друге питання: є маса держпідприємств, земля яких досі не розпайована. Це справедливо до селян? – Ні. Третє: в нашій країні працює судова система? Чи зможемо ми захистити власника паю, що у нього куплять його не по заниженій ціні, не «відіжмуть» ту землю? – Повинні працювати всі державні інститути. Тоді вся країна кричатиме: «Дайош ринок землі!» Сьогодні це не можливо. Обікрасти людей – можна вже і швидко. Аграрні асоціації не готові до цього.

–  На чиїй стороні Ви особисто: дрібних фермерів чи великих агрохолдингів?

–  В питанні ринку землі я захищаю людину, яка має право власності – це ключове питання у ринковій економіці. І людина має право продати свою власність, але це працює лише там, де є ефективна незалежна судова система.

–  Яка ваша ідеальна картина АПК?

–  Моя особиста мрія – експорт Україною 1 млн т цукру. По молочній галузі –  наростити в 2018-му виробництво молока екстра-класу на 20%. Захистити Україну від АЧС. Для цього необхідно провести роботу, навчити аграріїв, працювати з Держпродспоживслужбою. Переконати парламент у необхідності збільшення коштів на Держпродспоживслужбу. Все для цього потроху робиться.

Ідеальна картина майбутнього: Україна має різко змінити імідж сировинного експортера на продавця продуктів із доданою вартістю, які б підкорили набагато більше ринків; створити гідне число інтелектуальних продуктів навколо галузі АПК і стати державою–лідером у світі в плані науки та навчання аграрних спеціалістів.

Світлана Цибульська, s.tsybulska@univest-media.com