Шкідники сходів озимих культур та захист від них

В Україні зерновим колосовим культурам завдають шкоди понад 300 видів фітофагів, серед яких істотне значення мають близько 140 видів.

На озимих культурах поширення і живлення шкідників починається вже восени, від початку проростання насіння. Так, у посівах озимих великої шкоди можуть завдавати багатоїдні комахи, більшість із яких мешкає в ґрунті, а саме: підгризаючі совки та дротяники. На полях зайнятих зерновими колосовими культурами після стерньових попередників висока імовірність заселення хлібною жужелицею. В умовах сухої та затяжної осені можливе масове заселення і сильне пошкодження рослин злаковими попелицями та цикадками, які, крім механічних пошкоджень, завдають шкоди шляхом перенесення небезпечних вірусних захворювань. За ранніх строків сівби та помірно теплої погоди поля будуть заселяти злакові мухи: гессенська, шведська, чорна пшенична. Через пошкодження озимих злаковими мухами осіннього покоління, до настання кущіння, значна частина рослин відмирає. Особливо зростає їхня частка в умовах посухи. У рослин, які вижили, істотно знижується зимостійкість, тому багато з них гине протягом зимівлі.

Підгризаючі совки. До них належать близько 15 видів метеликів, гусениці яких більшу частину життя проводять в ґрунті. Найбільшої шкоди польовим культурам завдають озима, оклична, совка-іпсилон та інші.

Озима совка (Agrotis segetum Schiff.) є надзвичайно небезпечним багатоїдним шкідником. Її гусениці пошкоджують озимі культури (зернові, ріпак), буряки, кукурудзу, соняшник, рицину, овочеві та інші просапні культури. Вони знищують висіяне насіння та проростки. Молоді гусениці об’їдають пластинку листка, а дорослі підгризають рослини на рівні ґрунту. Сходи, пошкоджені до кущення, гинуть. За більш пізнього пошкодження вузол кущення залишається не ураженим і рослини можуть вижити.

Заходи захисту

Оптимальні строки сівби культури, знищення бур’янів, особливо в’юнка польового, лобо­­дових і квітучих нектароносів. Під час відкладання яєць озимою совкою першого і другого покоління ефективна совкова форма трихограми (20–30 тис. особин на 1 га). По­­сіви обприскують одним із дозволених до використання препаратів (табл. 1), коли чисельність гусениць у фазі сходи–кущення, перевищує ЕПШ 2–3 гусениці/м² на посівах пшениці озимої; 5–8 гусениць/м² — на житі; 15 % пошкоджених листків.

Ковалики (дротяники) (Elateridae). Потенційними шкідниками колосових культур є 4–5 видів, головним чином, з групи злакових коваликів роду Agriotes L. Найбільш поширений і чисельніший з них — посівний ковалик (A. sputator L.). На Поліссі та в Лісостепу супутніми видами є смугастий (A. lineatus L.) і темний (A. obscurus L.), а в Степу та в південній частині Лісостепу — степовий (A. gurgistanus Fald.) ковалики.

Шкідлива стадія коваликів — личинка. На колосових культурах їхня шкідливість пов’язана з двома календарно-фенологічними періодами. Після сівби озимих вони виїдають зародок та ендосперм набубнявілого насіння, нерідко пронизуючи його наскрізь, знищують паростки та сходи. Пізніше, у фазах другого листка – кущення, личинки пошкоджують підземну частину стебла та вузол кущення, часто перегризають пагони. В останніх жовтіє і засихає центральний листок, вони легко висмикуються із землі. Як перший, так і другий тип пошкодження призводить до зниження густоти посіву. Крім того, личинки посівного, смугастого і темного коваликів пошкоджують корінці злаків, що пригнічує розвиток рослин.

В осередках високої чисельності дротяників на озимині спостерігаються ділянки зрідженого посіву, де значна частина рослин має частково або повністю пожовклі листки. Шкідливість дротяників підвищується за ранніх строків сівби озимих, а також в умовах затяжної осені, коли після дощового періоду на тривалий час встановлюється суха погода.

Заходи захисту

Основу захисту посівів від дротяників становлять агротехнічні й організаційно-господарські заходи. Чергування злакових культур із бобовими та технічними культурами дає змогу істотно обмежувати розмноження коваликів, особливо злакових.

Хлібний турун (хлібна жужелиця) — Zabrus tenebrioides Goeze. Найнебезпечніший фітофаг озимої пшениці, типовий абориген південної степової зони з чітко вираженою пристосованістю до засушливого і жаркого клімату. Основну шкоду посівам наносять личинки, які у своєму розвитку проходять три віки. Вони живляться сходами озимих, причому живлення може продовжуватися під снігом. Личинки об’їдають молоде листя сходів, залишаючи тільки жилки. Пошкоджені рослини мають «змочалений» вигляд. У місцях скупчення личинок рослини гинуть, а на посівах утворюються плями у вигляді «лисин». Після перезимівлі личинки поновлюють живлення на посівах озимих до заляльковування. Жуки починають виходити на поверхню ґрунту в період формування зерна озимої пшениці, масово — у фазу молочної стиглості. В цей час вони активно живляться зерном у колосі. За добу один жук з’їдає 30 мг зерна, а за 10 днів — 25 зернин. Крім того, вони вибивають з колосків і непошкоджене зерно.

З метою визначення чисельності хлібної жужелиці та необхідності хімічних обробок посіви зернових злакових культур обстежують декілька разів. Спершу — перед сівбою озимих обстежують усі поля, відведені під озимі зернові та ділянки, що до них прилягають. За умов достатнього зволоження обстеження проводять з першої декади серпня, а в посуху — пізніше. Після випадання дощів перед сівбою вираховують потенційно можливу чисельність шкідників на 1 м² поля.

Другий раз обстежують поля після появи сходів. Визначають стан розвитку дорослих жуків (закінчилося чи продовжується відкладання ними яєць) і личинок. Візуально оглядають всі сходи, але розкопки ґрунту роблять на тих полях, де були помітні пошкодження сходів.

Заходи захисту

Велике значення в зниженні чисельності хлібної жужелиці мають організаційно-господарські й агротехнічні заходи, насамперед, дотримання сівозміни, зменшення частки стернових попередників під озиму пшеницю до 5–10 %, своєчасне й без втрат збирання врожаю, лущення стерні, обробіток ґрунту за системою напівпару, знищення падалиці, сівба у другій половині оптимальних строків. За розміщення пшениці після стернових попередників, за умов достатньої вологості ґрунту, в шарі розміщення насіння (не вище 14–15 %) — ефективна таксація рослин шляхом обробки насіння інсектицидами.

Сходи інсектицидами обробляють під час активного живлення личинок (табл. 1).

Злакові мухи. До найшкідливіших належать шведські: вівсяна (Oscinella frit L.) та ячмінна (Oscinella pusilla Mg.), гессенська (Mayetiola destructor S.), мероміза (Meromyza nigriventris Meg.), озима мухи (Leptochylemyia cearctata Fll.). Величина втрат урожаю визначається характером, строком і ступенем пошкодження рослин. В найсильнішому ступені шкідливість личинок злакових мух на озимій пшениці проявляється восени за пошкодження в найбільш ранній строк їхнього розвитку. Злакові мухи пошкоджують точку росту, центральне стебло, центральний листок, від чого рослини засихають.

Вівсяна шведська муха (Oscinella frit L.) та ячмінна шведська муха (Oscinella pusilla Mg.) в Україні поширені повсюдно. Вівсяна муха пошкоджує жито, овес, пшеницю, кукурудзу, ячмінь та злакові трави. Ячмінна муха шкодить на посівах пшениці, ячменю, кукурудзи та багаторічних травах. Шкідливість полягає у зниженні густоти посівів. Личинка проникає всередину стебла, де виїдає точку росту та основу центрального листка. Останній жовтіє і засихає. У пошкодженої рослини призупиняється ріст стебла. На озимих мухи становлять загрозу за дуже ранніх строків сівби.

Заходи захисту

Просторова ізоляція, внесення добрив, лущення стерні, глибока зяблева оранка. Обприскування посівів у період льоту мух, за ЕПШ 40–50 мух на 100 помахів сачком, одним із дозволених до використання препаратом (табл. 1).

Гессенська муха (Mayetiola destructor S.) поширена по всій Україні. Пошкоджує пшеницю, жито, ячмінь, дикорослі і культурні злакові трави. Найбільшої шкоди завдає пшениці озимій в період від сходів до початку кущення. Після відродження личинки пересуваються по листковій пластинці до її основи, де проникають за піхву листка. Вони висмоктують сік із м’якої частини пагона. Пошкоджені рослини на ранній стадії розвитку жовтіють і навіть гинуть. Пошкодження більш розвинених рослин навесні призводить до зігнутості стебла і пустозерності колоса, підламування стебла під час цвітіння. Пошкоджені личинками рослини утворюють характерні коліна, тому посіви набувають вигляду побитих градом або потолочених. На одному стеблі розвивається від 1–4, іноді навіть до 30–50 личинок.

Заходи захисту

Дотримання сівозміни, ізоляція ярих культур від озимих, оптимальні для певної зони строки сівби, вирощування сортів та гібридів стійких до прихованостеблових шкідників, у тому числі до гессенської мухи. Лущення стерні, рання глибока зяблева оранка, знищення осередків пирію. Хімічні обробки рекомендується проводити лише в осередках масового розмноження або в разі потреби захисту особливо цінних посівів за перевищення ЕПШ в період сходи – кущення, за наявності 30–50 мух на 100 помахів сачком або 5–10 % пошкоджених стебел на початку масового льоту мух одним із дозволених до використання препаратів (табл. 1).

Зеленоочка (Chlorops pumilionis Byerk.). Пошкоджує пшеницю озиму та яру, жито, ячмінь, пирій повзучий тощо. Розвивається в двох поколіннях. Зимують личинки всередині стебел сходів озимих злаків. У кінці травня вилітають мухи та відкладають яйця на верхівки листків злаків. Через 5–8 днів личинки проникають у піхву верхнього листка, вигризають у ніжці колоса поздовжню борозенку від його основи до верхнього вузла. Мухи другого покоління вилітають перед збиранням хлібів, але яйця відкладають тільки після появи сходів озимих зернових колосових культур. Восени личинки живляться всередині стебел ембріональними тканинами, внаслідок чого пошкоджені стебла, переважно головні, взимку гинуть.

Пшенична (чорна злакова) муха (Phorbia securis Tiens.) часто зустрічається разом з дуже подібною за морфологічними та біологічними ознаками ярою мухою (Phorbia genitalis Schnabl.). Пошкоджує пшеницю яру та озиму, жито, ячмінь.

Зимує в стадії пупарія в ґрунті на глибині 2–3 см або в стеблах озимих злаків. Виліт мух розпочинається дуже рано, впродовж першої половини квітня. Літає разом з ярою мухою. Яйця самки відкладають за пазуху листків нерозкущених рослин та на бічні пагони слабко розкущених посівів озимих, а також за колеоптиле або піхву першого листка ярих. Розвиток яйця триває 2–8 діб. Личинка проникає всередину пагона і робить спіральний хід до конуса росту або зародка колоса, виїдаючи на своєму шляху всі ніжні тканини. Внаслідок пошкоджень центральний листок жовтіє і засихає, пагін пригнічується й відмирає, що в свою чергу спричинює зниження густоти рослин і стебел та призводить до втрат урожаю. Та істотні втрати спостерігаються лише у роки масового розмноження мухи на посівах з дуже низькою енергією кущення. Ймовірність втрат зростає в умовах сильної нестачі вологи під час осінньої вегетації.

Розвиток личинки триває 20–30 діб, після чого вона утворює пупарій у поверхневому шарі ґрунту, зрідка — в пошкоджених стеблах. Наприкінці серпня – впродовж вересня з більшості пупаріїв вилітають мухи другого покоління. Мухи осіннього покоління разом з ярою мухою заселяють сходи озимих, де розвиваються і спричинюють пошкодження, аналогічне пошкодженню весняним поколінням ярих. Літ другого покоління ярої мухи триває до початку приморозків. 

Заходи захисту

Провідне місце в ефективному захисті врожаю від мух пшеничної та ярої займає агротехніка. Розміщення посівів пшениці після добрих попередників, вологозберігаюча система обробітку ґрунту, висока якість насіння, збалансоване внесення добрив. За достатнього зволоження ґрунту сівбу необхідно проводити протягом другої половини оптимального для зони вирощування строку. У разі значної чисельності мух рекомендується провести обробки крайових смуг полів інсектицидами — на початку масового льоту і потім через 8–10 діб. Для захисту озимих застосовують також обробку насіння інсектицидами (табл. 1.).

Хлібна мероміза (Meromyza nigriventris Meg.). Пошкоджує пшеницю, жито, ячмінь тощо. Зимують личинки в стеблах озимих та дикорослих злаків (пирію, тимофіївки, тонконогу). Навесні заляльковуються і в кінці травня – на початку червня вилітають мухи. Яйця самки відкладають на верхній бік листків хлібних злаків протягом місяця. Виплодившись, личинки проникають всередину стебла. Пошкодження меромізою в період сходів та кущення аналогічні пошкодженням шведською мухою.

Для встановлення чисельності злакових мух посіви озимих восени обстежують.

Злакові цикадки. До найбільш шкідливих відносяться шестикрапкова (Macrosteles laevis Rib.), смугаста (Psammotettix striatus L.) і темна (Laodelphax striatella Fall.).

Шкідливість цикадок полягає в тому, що вони висмоктують поживні речовини з рослин, що призводить до ослаблення та пригнічення їхнього розвитку. Це сприяє розвитку грибних захворювань, зокрема борошнистої роси. Цикадки переносять вірусні хвороби (мозаїка).

Заходи захисту

Уникнення ранніх строків сівби озимих, запобігання розвитку і знищенню падалиці зернових. За досягнення чисельності 50–150 особин на 1 м2 доцільно обприскувати крайові смуги посівів (до 100 м) одним із дозволених до використання інсектицидом (табл. 1).

Злакові попелиці. Посіви озимої пшениці найчастіше пошкоджують звичайна злакова попелиця (Schizaphis graminum Rond.) та велика злакова попелиця (Sitobion avenae F.). Звичайна злакова попелиця пошкоджує ячмінь, овес, пшеницю, сорго, кукурудзу, просо, жито, рис, живиться на багатьох дикорослих злаках. Велика злакова попелиця пошкоджує пшеницю, жито, ячмінь, овес, а також рис.

Усі види злакових попелиць висмоктують поживні речовини із рослин, що впливає на урожай зерна та його якість. Сильне пошкодження в період від появи сходів до виходу в трубку може призвести до загибелі рослин, перед колосінням — до повного або часткового невиколошування та пустоколосості. Втрати врожаю можуть становити 30–50 %. Пошкодження в пізніші строки розвитку рослин призводять до щуплозерності, що на 5–10 % знижує врожай. Знижуються і посівні якості зерна. Падеві виділення попелиці є живильним середовищем для розвитку збудників різних хвороб.

Обліковують попелиць восени та весною на сходах озимих і ярих злакових культур, а зимуючі популяції — у кінці жовтня і рано навесні. Чисельність немігруючих злакових попелиць можна встановити аналізом рослинних проб. Слід звернути увагу, що коли після осіннього обліку стоїть тепла погода, то самки продовжують відкладати яйця. За наявності 5–10 яєць на 1 м² посівам загрожує небезпека масового розмноження шкідника в наступному році, особливо за сприятливих погодних умов весни і літа.

Облік в період активного розвитку. Злакові попелиці малорухомі, тому визначити їхню чисельність і розміщення на тонкостеблих злаках (жито, озима пшениця, ячмінь, овес) можна регулярним оглядом рослин.

Прохолодна та дощова погода, особливо сильні тривалі зливи, обмежують розмноження попелиць. Спекотна і суха погода сприяє більш ранній появі попелиць.

Заходи захисту

Оптимальні строки сівби, застосування фосфорних і калійних добрив, що підвищує стійкість рослин проти пошкоджень. Обприскування посівів одним із дозволених препаратів (табл. 1).

Система захисту

Розроблені комплексні системи захисту сільськогосподарських культур передбачають виявлення змін чисельності шкідливих і корисних організмів на полях та спрямоване на використання агротехнічних заходів, а також хімічних методів боротьби. При цьому хімічні методи застосовують у випадках, коли чисельність шкідника досягає відповідного ЕПШ (табл. 2).

Сучасні системи захисту рослин спрямовані, насамперед, на підвищення стійкості рослин та створення умов, що обмежують розмноження й шкідливість фітофагів. А це досягається розміщенням озимої пшениці після кращих попередників, таких як чорний пар, бобові трави й горох, що поряд з підвищенням урожайності обмежують розмноження хлібної жужелиці та шкідливість злакових мух, злакових попелиць. Система агротехнічних прийомів на полях з чорним паром орієнтована на зниження чисельності шкідників злакових культур восени, починаючи з лущення стерні й глибокої зяблевої оранки. Своєчасна зяблева оранка значною мірою звільняє поля від личинок хлібних жуків, злакових мух тощо.

У період масового відкладання яєць метеликами озимої совки і відродження їхніх личинок та гусениць слід проводити культивацію усіх парових і просапних полів сівозміни. Першу культивацію — на глибину 8–10 см, наступні — 7–9 см. Структура посівних площ не завжди дає змогу виключити розміщення зернових після стерньових попередників. У цьому випадку збирання врожаю рекомендується проводити передусім на полях, які використовуються під посів озимих. При цьому обов’язково проводять лущення стерні, оранку і культивацію для знищення сходів падалиці й бур’янів. Сівбу проводять у другій половині оптимальних строків. Це обмежує чисельність прихованостеблових шкідників, трипсів та ін. Сіяти рекомендується високоякісне насіння сортів та гібридів, обов’язково протруєне.

На озимих ячмені й житі в осінній період для захисту сходів від шкідників застосовують такі ж самі прийоми захисту рослин, як і на посівах озимої пшениці.

У боротьбі з фітофагами важливу роль також відіграє історія поля та попередній досвід вирощування культур. Це значно полегшує роботу, оскільки прийняти рішення щодо вибору препарату, треба наперед. Щоб зробити правильний вибір, потрібно знати, що на тому чи іншому полі відбувалося раніше.

С. Ткачова, наукова співробітниця, ІЗР НААН