Спецможливості
Новини

Ріпак-шоу в Борщеві

05.06.2008
887
Ріпак-шоу в Борщеві фото, ілюстрація
Українське ріпаківництво знову обігріто великою державною увагою. 10 червня на базі підприємства “Ріпак і соя трейдинг”, що працює в Борщевському районі Тернопільської області, відбувся семінар, про масштабність якого свідчить рівень залучених державних осіб. Головною vip-персоною був міністр агрополітики Олександр Баранівський, приїхали — голова аграрного комітету Верховної Ради Іван Томич, голова держадміністрації Тернопілля Іван Стойко, заступник міністра Сергій Мельник, начальники управлінь сільського господарства і продовольства всіх областей України, керівники низки провідних наукових закладів аграрного напряму. Цікаво, що двома днями раніше в Чернігові відбулася конференція льонарів України (про неї можна прочитати в цьому ж номері “Пропозиції”), але, попри неодноразові запрошення організаторів, ніхто з Мінагрополітики на неї так і не прибув.

Аж дивно, від чого на пострадянському просторі залежить поступ тієї чи іншої галузі. Скажімо, нещодавно в Києві проводили свій з’їзд бджолярі, так у ньому взяв участь сам Президент Ющенко. Напевно, тепер наші бджоли загудуть ще потужніше! У сусідній Білорусі президент Лукашенко тримає під особистим контролем льонарську галузь, і вона там, можете не сумніватися, почувається пречудово. Натомість наші льонарі увагою можновладців обділені, тому ніяк не можуть подолати кризи.


Окремим рядком у списку наділених увагою культур стоїть ріпак. Хто цікавиться цією темою, напевно, пам’ятає, як у грудні 1998 року, тоді ще заступник міністра АПК, Сергій Рижук організував і очолив створення агрокооперативу “Укрріпак” (“Пропозиція”, №2’99). Завданням цієї структури було відродити вирощування ріпаку в Україні з перспективою довести його посіви до 1,5 млн га. “Укрріпак”, хоч і називався агрокооперативом, але насправді був підміністерською структурою, головною метою якої було правильно організувати розподіл бюджетної підтримки (Сергій Рижук неодноразово наголошував, що гроші мають потрапити лише до “своїх”, а “чужим” треба давати відсіч). Цікаво, що на нинішньому семінарі про той “Укрріпак” навіть не згадували, хоча завдання ставилися ті самі: відродити вітчизняне ріпаківництво і довести посіви культури до 1,5 млн га.


Та облишимо завдання. Тверезі люди розуміють, що в економіці існують власні внутрішні мотиви, які й визначають напрям і швидкість розвитку. Візьмемо хоча б соняшник: міністерство наказує йому зменшитися в обсягах посівів, а він не слухається і розширюється. Ріпак — навпаки. Йому встановлюють плани щорічного подвоєння обсягів сівби, а він — тупцює на місці. Хіба не саботаж?


На семінарі в Борщеві все мало дуже переконливий вигляд. Обширні — на кілька тисяч гектарів — посіви озимого та ярого ріпаку фірми “Ріпак і соя трейдинг” були в чудовому вигляді: перспектива озимих вимальовувалася на рівні 5–6 т/г, ярих — 3,5. Цьому посприяли: погода, яка нинішнього року виявилася навдивовиж “ріпаковою”, насіння німецької селекції, високопродуктивна імпортна техніка (її було виставлено на лінійку перед учасниками семінару), правильне застосування всіх елементів технології. Спеціалісти фірми все докладно розповідали гостям: як готувати грунт і сіяти, коли і чим удобрювати, якими мають бути схеми захисту посівів. Своє слово вставив у розмову і пан міністр. Він згадав, як і сам, коли був головою колгоспу, вирощував ріпак, але результати мав поганенькі, бо не витримував як слід технологію. Отож, підсумував Олександр Баранівський, виростити добрий урожай ріпаку — це те саме, що зварити борщ: якщо туди не покласти буряк чи капусту, то й борщу не буде.


Потім учасникам семінару озвучили хрестоматійні аргументи про те, що ріпак — чудовий попередник під зернові культури, фітосанітар, медонос; ціна на ріпакове насіння на світових ринках стабільно висока — близько 250–300 дол./т. “Ми для того й провели цей семінар саме в червні, — заявив міністр агрополітики, — щоб усі побачили результат на власні очі та встигли до сівби у вересні купити і насіння й техніку”.


“Семінаристи” вітали господарів із очікуваним успіхом, проте чудово розуміли, що такі агропідприємства, як “Ріпак і соя трейдинг”, можна перелічити на пальцях, і їхній приклад для переважної більшості наших господарств є, швидше, об’єктом заздрощів, а не взірцем для наслідування. Бо, як і колись Олександр Баранівський, вони не зможуть дотриматись технології вирощування цієї культури, яка потребує, щоб у кожний гектар вклали близько двох тисяч гривень, щоб доглядали за нею з відповідним грунтообробним знаряддям, сівалками, комбайнами, а сушили з допомогою спеціального обладнання. Більшість українських господарств нині ледве зводять кінці з кінцями і не можуть не те що “замахнутися” на високотехнологічну культуру, а навіть виконати всі вкрай потрібні технологічні операції з вирощування найпростіших — ячменю, пшениці, соняшнику. Тому гості семінару, слухаючи аргументацію міністра, посміхалися собі у вуса й, мабуть, згадували класичну фразу: “Не вчіть мене жити, краще допоможіть матеріально”.


Тож, постає питання: навіщо було скликати цей семінар? Невже для того, щоб повторити прописні істини і дражнити людей досвідом фінансово спроможних агропідприємств, а разом і рекламувати імпортні насіння й сільгосптехніку? Дозволимо собі постивити цей надто простий висновок під сумнів. Річ в тім, що ця чергова хвиля державної уваги до ріпаківництва збіглася в часі з підготовкою законопроекту про введення 17-відсоткового вивізного мита на ріпакове насіння. Адже не секрет, що сьогодні в Україні багатомільйонні кошти вкладають у будівництво олієдобувних заводів. Їх зорієнтовано здебільшого на насіння соняшнику, проте найближчим часом мають стати до ладу й підприємства з переробки саме ріпакової сировини. За неофіційними даними, саме в дні проведення семінару деякі народні депутати виїхали до Німеччини для вирішення питань, пов’язаних із увезенням в Україну обладнання для переробки ріпаку. Звісно, що ця частина народних обранців паралельно намагається врегульовувати законодавчу базу в напрямі переорієнтування виробництва на внутрішнього споживача (бо нині майже все ріпакове насіння продаємо на експорт). Вивізне мито — чудовий спосіб такого переорієнтування, хоча сільгоспвиробникові, крім шкоди, воно нічого не приносить: це мито, як водиться, лягає на плечі саме товаровиробників.


Цікаво, що міністр агрополіти в своєму виступі на семінарі, попри звичну риторику про захист аграрного товаровиробника, недвозначно висловився на користь уведення експортного мита. У дискусію з ним вступив голова Спілки селянських господарств “П’ятидні” (Володимир-Волинський р-н) Валерій Діброва. Ось що, зокрема, він сказав: “Наше господарство почало займатися ріпаком торік. Ми вивчили ринки як український, так і європейський, врахували цінову ситуацію. І мене дуже турбує, коли продукції ще не вироблено, а на неї вже зазіхають. Ось уже Мінагрополітики пропонує ввести вивізне мито, так само, як це було зроблено із соняшником. Але соняшник дуже виснажує грунт, його посіви треба обмежувати, і робити це можна, звужуючи ринок збуту, в тому числі й введенням вивізного мита. А ріпак — чудовий попередник для озимих зернових, грунт після нього залишається в дуже доброму стані. Проте нинішнього року його посіяно всього 230 тис. га: це зовсім не ті обсяги, яких слід досягнути. А вивізне мито — це завжди стримуючий чинник виробництва. І можна вже точно сказати, що в разі його введення ціна на кордоні впаде щонайменше на 17%: це буде вигідно переробним заводам, і вони диктуватимуть нам свої умови”.


Цікаво й те, що аналогічний завод має намір будувати й фірма “Ріпак і соя трейдинг” — господар семінару в Борщеві. Її керівник Олександр Потьомкін, однак, заявив, що без гарантій на істотне збільшення обсягів вирощування ріпаку розпочинати таке будівництво — не ризикне. Бо коштуватиме цей об’єкт 20 млн євро і потребуватиме кількасот тисяч тонн сировини щороку.


Втім, треба визнати, що вже через три дні після семінару Олександр Баранівський змінив свою позицію щодо доцільності введення вивізного мита. На прес-конференції в Мінагрополітики він заявив, що ніякого законопректу не існує, а є лише балачки в Асоціації переробників олійних культур. Проте, зазначив міністр, поки ріпаку немає, ми не можемо поводитися, як собака на сіні, і не давати нашим сільгоспвиробникам вільно експортувати вирощену продукцію.

Не обійшли на семінарі й модну нині тему біодизелю. Олександр Баранівський традиційно виступив у ролі агітатора за це чудове екологічно чисте паливо, але, знов-таки, дозволимо собі деякі сумніви щодо щирості його аргументів. Ще раз хочемо поставити низку простих запитань, відповідей на які на семінарі не прозвучало. Отже, на які ринки орієнтуватиметься виробництво (якщо воно розпочнеться) українського біодизелю? Сьогодні попит на нього є тільки в ЄС, а чи пустить нас Європа на свій ринок? Якщо так, то чому нині про це нічого не чути? Другий варіант — внутрішнє споживання біопалива. Але факт залишається фактом: цей продукт — дорожчий за звичайну солярку. Хто оплачуватиме різницю? В ЄС біодизельний проект є масштабною бюджетною програмою, на яку виділяється значне державне фінансування. Якщо наш бюджет теж візьме цей тягар на себе, — скільки це буде у гривнях? Хто бачив порівняльну таблицю шкідливості відпрацьованих газів після біодизелю і після звичайної солярки? Як змінюватимуться ці цифри з урахуванням спрацьованого стану українських двигунів? Що з екологічного погляду краще: біодизель чи солярка, виготовлена за сучасною технологією переробки нафти? Як зміниться ресурс двигуна, якщо його перевести на біодизель (бо є дані, що значно зменшиться)? Скільки коштуватиме переобладнання двигунів на біодизельне паливо, і чи повинні селяни вишукувати кошти на таке переобладнання, якщо їх не вистачає на звичайний ремонт? Чи відпрацьовано в Україні режими роботи наявних двигунів на біодизелі?
Напевно, це далеко не завершений перелік питань, що постають у зв’язку з форсуванням програми “Біодизель”. І відповіді на них хотілося б почути.


Павло Коротич

Інтерв'ю
Восени 2018-го гіпермаркет «Ашан Україна» запускає проект «Фермерські товари» - на полицях магазинів будуть продаватися продукти, поставлені безпосередньо українськими фермерами. Про те, як
Нинішнього року Асоціацію фермерів та приватних землевласників України очолив новий президент. Ним став Віктор Гончаренко, який з 2013 р. очолював Черкаську обласну асоціацію фермерів, а з 2016 р. був одночасно також віце-президентом АФПЗУ... Подробнее

1
0