Ринок ЗЗР: гра в одні ворота:

На початку нагадаємо: засоби захисту рослин (ЗЗР) в Україні внесено до переліку товарів критичного імпорту; Україна першою серед колишніх союзних республік напрацювала нормативно-правову базу із ЗЗР, приведену у відповідність з міжнародними стандартами і вимогами СОТ (2001-2004р.р.); у 2003 році була схвалена Державна програма розвитку промисловості, згідно з якою виробництво мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин визнано пріоритетним напрямом розвитку хімічної індустрії та інноваційних видів діяльності. Однак жодних преференцій для українських виробників ЗЗР або обмежень для торговців іноземним товаром у жодному з документів закладено не було.
Озброївшись тезою про шкідливість для України власного хімічного виробництва, іноземні компанії та їхні місцеві дистрибутори зосередились на якомога кращому задоволенні потреб українських фермерів — 90% готової продукції завозять із-за кордону.
Виводити нашу хімічну індустрію на міжнародний рівень бажаючих не знайшлося — це справа марудна й невдячна. А відтак, до тих 10%, що лишаються на долю вітчизняного виробника, державні заводи і досі додають свій внесок у вигляді колоїдної сірки та мідного купоросу, а приватні виробники вперто намагаються конкурувати з усім світом.
Ринок, полишений без державного контролю, працює за законами абсолютно вільної конкуренції. Зайвий доказ тому — існування потужного нелегального сектору. Частка фальсифікованої і контрабандної продукції на українському ринку ЗЗР сягає 30%. Навіть фірми, які легально працюють в Україні, вдаються до комерційних “пустощів”. Половина агрохімікатів у дрібній розфасовці — підробка, у промисловій такого товару майже 20%.
Великі компанії мають великий досвід, як пригальмувати конкурента, приміром, затримати йому поставки компонентів, переманити його клієнта, запропонувавши товарний кредит, правильно проконсультувати агронома перспективного господарства або заангажувати десяток приватних підприємців, які платитимуть державі 200 грн на місяць, а оборот можуть зробити до кількасот тисяч. Окрім того, 90% імпорту (хоч як це може комусь не подобатись) дають підстави сумніватися в об’єктивності цін.
Зрештою це є бізнес. Кожен дбає про свої інтереси. Що не забороняють, те — можна.
“Україна ніколи не досягне рівня великих європейських компаній, — каже один із представників поважної фірми, яка постачає в Україну генеричні продукти з Європи і Китаю. — Вони вкладають мільярди інвестицій у наукові розробки, у нас немає таких коштів. Ми ж постачаємо якісну продукцію із сертифікованих заводів, яка на 30% дешевша. Для наших споживачів це вигідно”.
Можна з цим погодитись, тільки навіщо возити з Китаю те, що можемо зробити самі? Позаяк хімічний бізнес є мультинаціональним, компоненти для препаратів компанії закуповують одна в одної, то й принципової різниці в якості продукції, виробленої у різних країнах, немає. Йдеться про легальне виробництво. Фахівці зазначають, що основна маса неякісних товарів потрапляє на ринок з Китаю та Росії. Українські представники мали б проводити постійний моніторинг виробництва на тих підприємствах, які постачають нам свою продукцію, аби забезпечити певну гарантію дотримання стандартів якості. Вартість імпортних ЗЗР після розмитнення практично не відрізняється від ціни внутрішніх виробників на аналогічні препарати. Якісний продукт, хоч би й з Китаю, теж недешевий. Адже в Європі і США виробляють тільки препарати нового покоління, а основний асортимент, близько 50%, виробляють у Південно-Східній Азії.
Суперечка щодо доцільності застосування генериків радше із сфери маркетингу, просування нового продукту на ринок, аніж суто економічної. Якщо генерики існують і їх продають, значить у них є потреба. В США, приміром, близько 40% ЗЗР — продукти формуляції. Вони були, є і будуть аж до повної перемоги комунізму в усьому світі, тобто суцільної рівності й братерства. А поки що далеко не кожне господарство може дозволити собі застосування оригінальних препаратів за оригінальними цінами. Дрібні землевласники мусять заощаджувати і цілком задовольняються генеричними препаратами.
Що ж змінилося на ринку ЗЗР за останні роки? Передусім, розширився асортимент, з’явилися препарати нового покоління — ефективніші, економічніші й дорожчі. З’явилися великі землегосподарства, здатні вкладати достатні кошти, застосовувати сучасні технології, щоб забезпечувати рентабельність виробництва. Відповідно, більш як удвічі зросла і фінансова складова ринку — за деякими оцінками операторів, із 90 млн у 2000 році до майже 170 млн обороту в 2005 році.
Нічого не змінилося лише для українських виробників.
Гра на ринку засобів захисту рослин нагадує матч України з Іспанією на чемпіонаті світу. З одного боку, команда іноземних виробників і постачальників ЗЗР. З другого — вітчизняні дистрибутори і виробники. З одного боку — мультинаціональні компанії, потужні дослідницькі центри, глобальний маркетинг, з іншого — безнадійно відсталий державний сектор, зневірені приватники-камікадзе і безпорадне керівництво держави. Ще не все втрачено, скажуть наші можновладці, і заходяться писати чергову державну програму, концепцію, основні напрями, головним завданням яких насправді буде — віднайти баланс інтересів, себто правильно все поділити.

Лідія Кудрявцева