Кредитори — боржникам: іду на ви

Кредитори — боржникам: іду на ви

Олег Бірюков за освітою юрист. Сільськогосподарськими проблемами почав перейматися, обіймаючи посаду керівника агропромдепартаменту Харківського індустріального союзу. Потім його трудобіографічна стежка хитнулася від села вбік — Олег Васильович працював в управлінні з роботи з боргами і корпоративними правами Торгового дому “Газ України”, де протягом восьми місяців набував безцінного досвіду спілкування з боржниками. Цей досвід і став вирішальним фактором під час визначення кандидатури на посаду директора ЗАТ “Агентство “Інтерагроконсалт””, яке утворилося рік тому. Адже це Агентство створювалося з єдиною метою: допомогти кредиторам сільгосппідприємств повернути свої “кревні”, загрузлі в українських чорноземах. Спеціально для рубрики “Гість номера” Олег Бірюков розповів про перші річні підсумки роботи очолюваного ним Агентства.

— З чиєї ініціативи було створено Агентство “Інтерагроконсалт” і які завдання перед ним поставлено?

— Ініціатором виступила Українська ліга підприємців АПК. Леонід Петрович Козаченко запросив для його створення мене, і у червні буде вже рік, як я тут працюю.
Засновниками ЗАТ стали такі компанії, як “Украгробізнес”, “Віадук”, “УкрРос”, “АгроРось”, “АгроВіта”, “АгроЄкоПлюс” та інші. Коли ми реєструвалися, думка була така: об’єднати кредиторів на основі їх інтересу щодо повернення боргів. Проте багато хто в це не повірив, особливо великі кредитори, такі як БАСФ, “Монсанто”, “Дюпон” та інші. Вони побачили у колі засновників цього клубу своїх боржників і не схотіли сідати з ними за стіл переговорів. Вони просто не вірили, що з боржниками можна виробити спільну політику. Не повірили здебільшого з тієї причини, що не було реальних механізмів, які дали б змогу цей діалог перевести у практичну площину, тобто не існувало відповідної законодавчої бази.
Крім того, вони хотіли спочатку побачити наші методи роботи. Але на тому етапі ми не хотіли показувати, як це робитимемо, адже мова йшла про нові правові технології, які ми хотіли реалізовувати. І ми б їх реалізували, якби іноземці до нас увійшли і статутний фонд був би більшим.
Немає у статутному фонді і частки держави, хоча ми міністерству пропонували. Але через те, що Кабмін весь час у динаміці, реформується, то ми вирішили, що нехай спочатку визначиться віце-прем’єр, міністр, і тоді ми вийдемо з відповідними пропозиціями.

— Якою є інфраструктура Агентства?

— У нас поки що не вистачає сил, аби створити представництва в кожній області. Тому ми користуємося послугами юридичних фірм, які є в регіонах. Скажімо, у нашого партнера “Херсон-Хортиця” набралася найбільша палітра ситуацій — від цілковитого неповернення при повному юридичному супроводі (рішення суду є, виконавці одержали всі документи на руки, але остаточне формулювання таке: через відсутність даного підприємства або його майна виконати рішення суду неможливо) і до успішного повернення своїх боргів шляхом ведення спільного виробництва сільгосппродукції і використання корпоративних прав своїх боржників.

— Якими методами намагається розв’язувати проблему заборгованості “Інтерагроконсалт”?

— Передусім слід сказати, що почала змінюватися правова база. Зокрема, вже дозволено банкрутство. Також є Указ Президента України. Хоча він поставив аграрних кредиторів у стан очікування: кредитори побачили прописану в Указі можливість повернути свої кошти назад, проте фактично реформовані господарства цього механізму не додержують. Тож у розрахунках знову сталися збої, і у кредиторів знов виникла недовіра до діяльності уряду.
Ми намагаємося розв’язувати всі ці проблеми у консультаційному та інформаційному порядку, проте головною нашою роботою все ж таки є аналіз наявних боргів і створення бази заборгованості, аби знати бодай якусь реальну цифру. Бо їх називають різні: від 4 до 7,2 млрд грн, і вони нічим не підтверджені. Це, будемо так казати, загальні статистичні дані, а статистика виходить з невиконаних договірних зобов’язань тощо. Фактично ж усе відбувається інакше, цифра боргу весь час у динаміці. Скажімо, фірма завозить сюди якийсь свій хімікат і починає його реалізовувати. Для цього укладає договори з фірмами-дистрибуторами. Ці дистрибутори роблять свою надбавку і реалізовують препарати, можливо, іншим дистрибуторам — на рівні районів. Врешті товар продається кінцевому споживачеві. Тому, маючи цифору заборгованості по кінцевому споживачу в 100 тис., по вихідному кредиторові, який і б’є на сполах, вона дорівнюватиме десь 70 тис. А деякі фірми-посередники тим часом вже одержали свої надбавки і пішли з ринку: ланцюг, отже, розірвано, борги ніхто не обслуговує. І цю проблему слід вирішувати.
Тому ми хотіли б знов запропонувати державі або внести поправки до чинних законів, перелік яких нині готується нашими спеціалістами, або ж прийняти новий закон, проект якого ми також нині готуємо. У ньому як спосіб погашення заборгованості ми пропонуємо звільнити товари чи послуги кредиторів від сплати ПДВ. Що це дасть? Наприклад, фірмі винні мільйон; значить, їй можна реалізувати своїх товарів чи послуг на ринку України, за нульової ставки ПДВ, на 5 млн, щоб таким чином цей мільйон покрити.
Звичайно, наші пропозиції є несправедливими стосовно тих сільгосппідприємств, які взяли на себе борги колишніх КСП і чесно їх повертають. На мою думку, цим сумлінним підприємцям буде неприємно, адже якби вони не розрахувалися, то питання вирішилося б само собою. Втім, якщо вже вони вміють розраховуватися, то цей законопроект їх економіку не підірве — якщо, певна річ, його буде прийнято.

— Отже, за борги підприємств, у тому числі й приватних, повинен буде розплатитися державний бюджет?

— Це дуже цікавий момент. Для його прояснення розглянемо один приклад. Згідно з Указом Президента реформування КСП має відбуватися таким чином: перед тим, як паювати майно, певну його частину, яка дорівнює сумі заборгованості, виключають з пайового фонду і залишають на балансі КСП (або ж підприємства-правонаступника) до моменту розрахунку з кредиторами. Тобто це могли б бути кілька тракторів, які у разі звертання кредитора за своїми коштами треба було б продати і погасити борг. Усе, здавалося б, нормально і просто, але насправді відбулося зовсім інше. Якщо 50% новостворених сільгосппідприємств взяли на себе правонаступництво, то це добре. Але й ті, що взяли, у більшості випадків не відповідають за борги КСП. Чому? Тому що активна частина колишнього КСП під час реформування відразу ж виводилася на ще якісь ВАТи, ТОВи, тобто продавалася або передавалася до їхніх статутних фондів. Таким чином, активи розчинилися, погасити борг нічим, а боргові претензії висунути немає до кого.
Утім, можливість така є, проте вона передбачає виконання дуже копіткої тривалої роботи, яку слід провести з кожним кредитором і кожним боржником. У судовому порядку треба визнати договори недійсними, усе повернути, тобто “прокрутити” процес передачі майна у зворотній бік, до моменту відновлення КСП. Наскільки це можливо — можете собі уявити.

— Чи є прецеденти реалізації таких механізмів?

— Так. У Херсонській області початкове КСП було повернуто. Але з’ясувалося, що повернули “нуль”: він, немов бублик, покотився і впав на рахунок реанімованого КСП. Тобто юридично боржника було повернуто, а фактично забирати немає чого. Адже майна вже немає, а те, яке ще існує, розпайоване: стоїть у колгоспника у дворі. І спробуйте нині в селянина, який у рахунок свого майнового паю одержав сівалку, витягти її з двору! А витягати доведеться по всій Україні.
Тому Служба безпеки України спрямовує нашу діяльність у тому сенсі, щоб ми, виконуючи свою законну роботу, не створювали масових акцій, які могли б спричинити соціальний вибух. Адже якщо колишній голова КСП був несумлінний, то чому селянин повинен відповідати за його дії? Ні за законом він відповідати не повинен, ні за логікою. Він радіє нині, бо отримав державний акт на землю і на майно. Хоча, звичайно, це є обманом селянина, бо самотужки він не в змозі своєму паю дати раду.
Ми хотіли б, щоб заходи репресивного характеру — банкрутство тощо — застосовувалися вже до новостворених структур, які починають з “чистого аркуша”. Тобто вчинити слід так само, як держава вчинила зі своїми боргами. При цьому валовий аграрний продукт збільшиться, адже кредитори збільшать поставки свїх товарів і надання послуг, що у кінцевому підсумку для господарств і для держави у цілому обернеться користю.
Далі. Ми створили Асоціацію страхових компаній в агропромисловому комплексі України. Тож вони також братимуть участь у цьому процесі — страхуватимуть кредити, які надаватимуться селу.

— Отже, коли вже законодавець спрацював погано, голова колгоспу був несумлінним, а борги перед іноземними кредиторами величезні і повертати їх таки треба, то на етапі переходу до приватного господарювання основний вантаж погашення цих боргів має лягти на плечі платників податків?

— Це не вантаж. Я вважаю, що держава повинна просто втрутитися в цю сферу, оскільки аграрний ринок України — величезний, як величезна і державна зацікавленість у його розвитку. Тобто мова йде про національний інтерес. А продекларована сума у 7 млрд є нереальною: насправді, за оцінками наших спеціалістів, вона не дотягне і до 2 млрд.
Тому владним структурам слід один раз втрутитися і прийняти якесь рішення. Можливо, те, що ми пропонуємо, є невигідним для держави в тому сенсі, що на якомусь етапі вона недоодержить ті 20% ПДВ, проте у кінцевому підсумку від збільшення валового сільськогосподарського продукту все окупиться. І після цього держава зможе вже сказати: більше в діяльність цього сектора економіки я не втручаюся і зобов’язань на себе не беру.

— Чи займаєтеся ви боргами, які існують у сільгосппідприємств перед державними структурами?

— Для нас тут немає жодної різниці, ми можемо брати будь-які. Якщо, скажімо, Пенсійний фонд залучить нас як фірму, що спеціалізується на розв’язанні цих проблем, то ми укладаємо з ним угоду й працюємо.

— Наскільки ви відчуваєте на собі тиск з боку народних депутатів та інших високопосадових лобістів, яким іноді вирішувати проблему боргів буває невигідно?

— Нині законодавство настільки вже дає змогу перед такою структурою, як наша, або ж кредиторами виставляти перешкоди, аби потягнути час чи зробити повернення боргу неможливим. Це лише на місцевому рівні голови адміністрацій особисто можуть впливати на судові органи — для тяганини або винесення половинчастих рішень. А на рівні Верховної Ради... Є, звичайно, окремі депутати, які свої фірми захищають у правовому полі як можуть. Але щоб хтось підняв трубку — на нас такого тиску ніхто не чинить. Проте у практиці інших фірм ми таке знаємо.

Запитував Павло Коротич