Біопродукти мають смак здоров’я

Зміна уряду в Німеччині обіцяє позитивні зміни в різних галузях економіки, в тому числі й у сільському господарстві. Новий міністр захисту прав споживачів, продовольства й сільського господарства Хорст Зеєхофер, якого “Шпігель” назвав “зеленим Хорстом”, розпочав свою роботу обіцянками гармонізувати державне регулювання аграрним сектором. До цього пан Зеєхофер займав посаду міністра охорони здоров’я Баварії. Можливо, набутий раніше досвід допоможе йому дотримуватися принципів плюралізму щодо визначення розмірів і методів підтримки фермерів. Звичайно, в ЄС діє квотування сільгоспвиробництва, яке затверджує Брюссель, але кожна країна-член може вирішувати самостійно: підтримувати альтернативні види виробництва, такі як біологічне виробництво, чи ні. Останнє в Німеччині стає все більш популярним. Процес біологізації розпочався в Німеччині п’ять років тому. За цей час кількість біоферм зросла на 30%.

Тепер понад 29,5 тис. продуктів від 1,4 тис. компаній мають маркування “БІО”. Є на етикетках цих продуктів і коди, за якими в інтернеті можна дізнатися, в якому господарстві їх вирощено.

Біологічне виробництво передбачає вирощування сільгоспкультур без використання хімічних засобів захисту врожаю від шкідників та хвороб. Удобрювати грунт можна гноєм. З бур’янами можна боротися сапою або іншими засобами механізації. Захищати рослини біопрепаратами: триходерміном, планризом, лепідоцидом. Колорадських жуків можна збирати, а потім знищувати. Що ж до тваринництва, то тут корми теж повинні бути вирощені без застосування агрохімікатів, кормові добавки мають бути природного походження. Виникає проблема: врожайність на біофермі на 30% нижча за традиційну, а отже, й прибутки фермера нижчі приблизно на стільки ж. Цим пояснюється вища ціна на біопродукти, тому й держава підтримує такий вид господарювання. Адже в зонах біологічного рільництва відтворюється природний баланс, до річок не потрапляють залишки пестицидів, які роками накопичуються в грунтах і пливуть туди з грунтовими водами.

Деякі виробники біопродукції вважають, що дотації від держави не потрібні — без них результати господарювання були б більш порівнюваними. Держава, мовляв, повинна підтримувати проекти захисту навколишнього середовища, а не виробництво.

В рамках туру для журналістів, на запрошення Міністерства закордонних справ ФРН, нам пощастило побувати в господарстві “Біоланд Ранчо Земпов”, неподалік від Гамбурга. Доктор Вільгельм Шекель заснував своє підприємство для того, щоб продемонструвати, що екологічне землеробство можливе й на бідних грунтах (болотистих та піщаних). За результатами бонітування за 100-бальною шкалою, грунти в господарстві оцінено в 19–20 балів.

Господарство може слугувати зразком підприємливості в сільській місцевості завдяки диверсифікації видів діяльності. По-перше, — це утримання материнського племінного стада м’ясного напряму та продаж молодняку, по-друге, — відгодівля м’ясного стада й реалізація біологічно чистого м’яса, по-третє, — зелений туризм, по-четверте, — вирощування топінамбуру та виробництво концентратів для соку з обліпихою, по-п’яте, — лекції для всіх бажаючих приєднатися до нового напряму рільництва.

60% коштів, задіяних на розвиток господарства, — кредити, 40% — власні. Прибуток від виробництва біопродукції — 150 євро/га.

У селищі неподалік є магазин, де реалізують біопродукти: м’ясо, яйця, молоко, овочі, соки. Наприклад, 0,7 л пляшка соку топінамбуру коштує 2,40 євро, 200 г біоковбаси — 3 євро, 1 кг біом’яса — 40 євро. Для порівняння: бика можна купити за 2000 євро.

Щодо літнього відпочинку на фермі, то дерев’яний будиночок на сім’ю з трьох осіб коштує близько 400 євро на тиждень. Є також будиночки на 2, 4 та 5 осіб. У середньому тільки за літо можна одержати дохід 33 500 євро. Звичайно, треба витратитися на спорудження будинку з усіма зручностями, сауни, дитячого майданчика. “Зелені” туристи мають прекрасну можливість кататися верхи, готувати барбекю з біом’яса, брати участь у повсякденному житті ферми.

У господарстві, крім власника, працюють вісім робітників. Площа земельних угідь — 830 га, із них сільгосппризначення — 600 га, пасовища — 230 га. Тут дотримуються дев’ятирічної сівозміни: три роки конюшина + люцерна, кукурудза, тритикале, овес, вика, люпин. Тож кормова база для відгодівлі ВРХ на м’ясо в господарстві досить сильна.

Мають також 300 корів порід ангус, лімузин, герефорд, 140 биків, 60 телиць, 80 телиць на відгодівлі, 280 телят, 8 виведених биків порід ангус і лімузин. Маточне стадо утримують цілий рік на вигоні, худобу на відгодівлі — безприв’язно в стійлах, із регулярним вигулом. До раціону корів входить пасовищна конюшина, вика, сіно. Штучне осіменіння за біометоду дозволяється, але в господарстві його не використовують.

Доктор Вільгельм Шекель організував господарство з науковим підходом. Для опалення, наприклад, використовують дерев’яні чопки, які подають транспортером від ями і потім спалюють у печі. Це тепло використовують на обігрівання будинку власника та семи будиночків для гостей.

Щоб розкрити ставлення німецьких фермерів до виробництва біологічної продукції, доведеться трохи заглянути в історію. У містечку Шмугерфюльде, що розкинулося в озерному районі Мекленбурга, ще 1881 року місцевий барон мав 3000 га землі в обробітку та величезний маєток із будівлею, площею 1 га під одним дахом. Це був найбільший кам’яний сарай у Німеччині. Тут жили люди, утримували корів, коней, овець, зберігали реманент. Із 1920 року будинок почали використовувати кілька фермерів. Після війни аж до 90-х років, відповідно до аграрної політики НДР, тут працювали великі кооперативи, приміром, молочна ферма на 650 голів. Утримувати таку кількість худоби було непросто: за браком коштів очисні споруди працювали погано, тому бруд був повсюди. За планової економіки система держзамовлення давала можливість сільгоспвиробникам вижити. Але в ринкових умовах це стало неможливим. Кооператив збанкрутів, від будівель лишилися руїни. Ось тоді й виникла в місцевого бургомістра ідея відродити будівлю, зробити тут центр торгівлі: критий ринок для селян із прилеглих сіл, магазинчики з продуктами ремесла в німецькому стилі. Тепер у “Сараї Болевік” працюють 22 підприємці, які орендують площу під магазини та офіси, є готель, кафе, перукарня, магазини свічок, кераміки. Тут проводять регіональні виставки, семінари.

Асоціація виробників біопродукції теж має тут свою базу. Вона організовує так звані зелені ринки, де пропагують та продають біопродукти. На майбутнє планують проект “Регіональна кухня”, який об’єднає рестораторів та виробників біопродуктів. Звичні блюда набули нового смаку — смаку здоров’я.

Представники асоціації продають власну продукцію в Берліні, Ганновері, Гамбурзі, де вона користується великим попитом. Конкуренція серед членів асоціації поки що невелика. Якщо порівнювати традиційне і біогосподарство, то останнє економить близько 30% коштів на пестицидах, але врожай на 20–25% нижчий, тому й компенсують його вищою на 20–25% роздрібною ціною. Органічні продукти займають нині 3–5% загального ринку сільгосппродуктів, але їх частка зростає.

У колеги журналіста з Південної Африки виникло запитання, для чого потрібно “гратися” з органічним землеробством, якщо в світі так багато голодних. Чи не краще виробляти більше продуктів за доступною ціною? У виборі напряму господарювання ще є над чим помислити. Адже хочеться, щоб діти росли на біологічно чистих продуктах, жили в максимально чистому навколишньому середовищі, але для того, щоб їх одягти, вивчити потрібні прибутки. Тож зважувати всі “за” та “проти” кожному доведеться самотужки.