Ризики ураження кукурудзи шкідливими організмами

Ку­ку­руд­за фор­мує до­б­ре роз­ви­не­ну за пло­щею жив­лен­ня мич­ку­ва­ту ко­ре­неву си­с­те­му, яка по­ши­рюється в ґрунті діаме­т­ром близь­ко 1 м на­вко­ло стеб­ла й про­ни­зує як верх­ню ча­с­ти­ну ґрун­ту, так і на гли­би­ну 2,5–3 м. Про­те мич­кува­та ко­ре­не­ва си­с­те­ма повністю зай­має ґрунт на­вко­ло рос­ли­ни ли­ше у фазі 6-8 листків, а мак­си­маль­ної гли­би­ни во­на ся­гає ли­ше в період ви­кидан­ня во­лоті. Не­гли­бо­кий роз­поділ коренів у мо­ло­дих рос­лин є ве­ли­кою за­грозою їхньо­го уш­ко­д­жен­ня ро­бо­чи­ми ор­га­на­ми про­сап­них аг­ре­гатів, що сприяє швид­ко­му про­ник­нен­ню че­рез ран­ки ґрун­то­вої інфекції та роз­вит­ку ко­ре­не­вих і стеб­ло­вих гни­лей. Крім то­го, в ранні фа­зи роз­вит­ку мо­ло­дих рос­лин ріст і роз­ви­ток ко­ре­не­вої си­с­те­ми відбу­вається по­вільно, що є ос­нов­ною при­чи­ною їхньо­го слаб­ко­го за­с­воєння по­жив­них ре­чо­вин, особ­ли­во фо­с­фо­ру, та зни­ження опо­ру рос­лин до інфекційних за­хворю­вань. Повільні тем­пи зро­с­тан­ня рослин на по­чат­ку роз­вит­ку спри­я­ють забур’яне­ності по­ля, то­му що зми­кан­ня рядів у посівах ку­ку­руд­зи відбу­вається пізно, ли­ше у фазі п’яти-ше­с­ти листків і за ви­со­ти рос­лин 50–60 см. То­му в ці фа­зи роз­вит­ку по­сіви ку­ку­руд­зи по­требу­ють своєчас­но­го й ре­тель­но­го про­веден­ня аг­ро­технічних і хімічних за­ходів про­ти бур’янів.

Відомо, що кукурудза є світлолюбною культурою, інтен­сивність асиміляції пе­ре­бу­ває в тісній за­лежності від інтен­сив­ності освітлен­ня рослин. У разі затінен­ня листків во­на суттєво зни­жується, ли­ст­кові пла­с­тин­ки інтен­сив­ніше ура­жу­ють­ся гельмін­тоспоріозом, це­фа­ло­с­поріозом, іржею. То­му роз­міщен­ня листків на рос­лині та пло­ща жив­лен­ня ма­ють ве­ли­ке зна­чення. Оп­ти­маль­ний індекс ли­ст­ко­вої по­верхні для ку­ку­руд­зи, яку ви­ро­щу­ють на зер­но, має пе­ре­бу­ва­ти в ме­жах 3–4.

Ку­ку­руд­за — рос­ли­на ко­рот­ко­го світло­во­го дня, найш­вид­ше во­на пе­рехо­дить у ге­не­ра­тив­ну фа­зу роз­вит­ку за три­ва­лості світло­во­го дня 8–9 го­дин. А за більшої йо­го три­ва­лості ве­ге­тація рос­лин по­до­вжується, во­ни інтен­сивніше ура­жу­ють­ся стеб­ло­ви­ми гни­ля­ми, пу­хир­ча­с­тою саж­кою, скле­ро­с­поріозом, сеп­торіозом, сірою пля­мистістю. То­му, щоб змен­ши­ти не­га­тив­ний вплив цих фак­торів на рос­ли­ни, гібриди ку­ку­руд­зи для північних регіонів ма­ють бу­ти ге­не­тич­но при­сто­со­вані до умов дов­го­го світло­во­го дня.

Ку­ку­руд­за як теп­ло­люб­на куль­ту­ра до­б­ре рос­те й роз­ви­вається в діапа­зоні тем­пе­ра­тур 12-25°С, оп­ти­мум — 22-25°С вдень і 18°С — вночі. Ви­со­ку по­тре­бу ку­ку­руд­зи в теплі слід вра­хо­вува­ти під час виз­на­чен­ня строків сівби й зби­ран­ня. Біологічний мінімум тем­пера­ту­ри для про­ро­с­тан­ня насіння в ґрунті пе­ре­бу­ває в діапа­зоні 8-10°С, а оп­тималь­ний ре­жим — 12-15°С.

Сівба насіння в холодний ґрунт призводить до інтенсивного його ураження пліснявими грибами, що є причиною суттєвого зниження польової схожості. Про­хо­лод­на по­года у фазі од­но­го-двох справжніх листків у ку­ку­руд­зи сприяє ма­со­во­му уш­код­жен­ню рос­лин ли­чин­ка­ми шведсь­кої му­хи. Такі рос­ли­ни за­ли­шають­ся низь­ко­рос­ли­ми, силь­но ку­щаться, інтен­сив­но ура­жу­ють­ся пу­хир­ча­стою саж­кою, сеп­то­ріозом. Теп­ла во­ло­га по­го­да сприяє інтен­сив­но­му роз­вит­ку й розмно­жен­ню по­пе­лиць на рос­ли­нах ку­ку­руд­зи, які є пе­ре­нос­ни­ка­ми вірусної інфекції.

Під час сівби вологість ґрунту на глибині загортання насіння достатня для набрякання й проростання насіння. Ви­баг­ливість ку­ку­руд­зи до во­ло­ги на по­чат­ку ве­ге­тації не­ви­со­ка, во­на повністю за­без­пе­чується у ви­гляді ат­мо­сфер­них опадів на рівні близь­ко 30 мм на місяць. За дефіци­ту во­ло­ги в ґрунті зро­с­тає уш­ко­д­жен­ня насіння та про­ростків дро­тя­ни­ка­ми, нерідко за силь­но­го по­шко­д­жен­ня сте­бел мо­лоді рос­ли­ни ги­нуть. Та­кож шко­дять культурі на по­чат­ко­вих ета­пах роз­вит­ку ли­чин­ки ку­ку­руд­зя­но­го жу­ка, які живлять­ся то­нень­ки­ми корінця­ми, зго­дом по­шко­д­жу­ють стри­жень ко­ре­ня, спри­яють інтен­сив­но­му роз­вит­ку ко­ре­не­вих гни­лей, по­шко­д­жені рос­ли­ни ча­с­то ви­ля­га­ють.

Найбільша по­тре­ба у во­лозі рос­лин спо­с­терігається в період інтен­сив­но­го рос­ту й на­ко­пи­чен­ня су­хої ре­чо­ви­ни — за один-два тижні до ви­ки­дан­ня во­лоті — та три­ває про­тя­гом од­но­го міся­ця (на­стан­ня мо­лоч­ної стиг­лості). Дефіцит во­ло­ги в цей кри­тич­ний період су­прово­д­жується в’янен­ням рос­лин. В’янення рос­лин у цей період спо­с­терігається на­сам­пе­ред на пло­щах, де вно­си­ли в ґрунт під час сівби ве­ликі до­зи мінераль­них до­б­рив. У ґрун­то­во­му роз­чині зро­с­тає кон­цен­т­рація еле­ментів живлен­ня, що є при­чи­ною інток­си­кації рослин, які швид­ко в’януть, зу­пи­ня­ють­ся в рості й роз­вит­ку, а за три­ва­лої не­стачі во­ло­ги ги­нуть. Крім то­го, такі рос­ли­ни інтен­сив­но ура­жу­ють­ся це­фа­ло­с­поріозом. У свою чер­гу, надмірне зво­ложен­ня ґрун­ту в цей період при­зво­дить до ура­жен­ня рос­лин бу­рою плямистістю, ас­кохіто­зом, дип­лодіозом, скле­ро­с­по­ро­зом. А ка­ча­ни ура­жу­ють­ся фу­заріозом, чер­во­ною, сірою, білою, пу­хир­ча­с­тою гнил­лю. Та­кож за цих умов стеб­ла й ка­ча­ни рос­лин інтенсивніше по­шко­д­жу­ють гу­се­ниці ку­куруд­зя­но­го ме­те­ли­ка, а ка­ча­ни псу­ють ще й гу­се­ниці ба­вов­ни­ко­вої сов­ки. Че­рез за­вда­ну шко­ду стеб­ла ча­с­то ла­ма­ють­ся, че­рез по­шко­д­жені тка­ни­ни ду­же лег­ко про­ни­кає інфекція збудників стеб­ло­вих гни­лей і пліснявіння насіння, що спри­чи­нює інтен­сив­ний роз­ви­ток хво­роб.

Кукурудза, як відомо, не дуже вибаглива до розміщення в сівозміні і не має жорстких вимог щодо попередника. У сівозмінах, на­си­че­них зер­но­ви­ми ко­ло­со­ви­ми куль­ту­ра­ми, після ку­ку­руд­зи як по­пе­ред­ни­ка суттєво зни­жується чи­сельність зер­но­вих не­матод. Про­те зро­с­тає рівень ура­же­ності рос­лин пше­ниці, жи­та, яч­ме­ню, три­тика­ле фу­заріоз­ною ко­ре­не­вою гнил­лю та фу­заріозом ко­ло­са. Це по­яс­нюється тим, що збуд­ни­ки на­зва­них за­хво­рювань роз­ви­ва­ють­ся на ко­ре­нях, стеб­лах і ка­ча­нах ку­ку­руд­зи і післяжнивні решт­ки куль­ту­ри є ос­нов­ним дже­ре­лом збе­ріган­ня інфекції. Посіви ку­ку­руд­зи є та­кож ре­зер­ва­то­ром вірус­ної інфекції — збуд­ників жов­тої кар­ли­ко­вості яч­ме­ню, штри­ху­ва­тої мо­заїки яч­ме­ню, які інтенсив­но ура­жу­ють та­кож пше­ни­цю, жи­то, овес, про­со, різні ви­ди зла­ко­вих трав і зла­ко­вих бур’янів. То­му за розміщен­ня зер­но­вих ко­ло­со­вих куль­тур після ку­ку­руд­зи слід вра­хо­ву­ва­ти фітосанітар­ний стан ку­ку­руд­зя­но­го по­ля, який виз­на­чається рівнем чи­сель­ності шкідли­вих ор­ганізмів і по­тенційни­ми за­гро­за­ми їхньо­го не­га­тив­но­го впли­ву на поточну культу­ру вирощування.

В разі ви­бо­ру ку­ку­руд­зи як по­перед­ни­ка цу­к­ро­вих бу­ряків слід особ­ливо вра­хо­ву­ва­ти дво­я­кий вплив цієї куль­ту­ри на фіто­санітар­ний стан по­ля, то­му що во­на відіграє як по­зи­тив­ну роль — ко­ре­неві виділен­ня рос­лин до­стовірно зни­жу­ють чи­сельність бу­ря­ко­вої не­ма­то­ди в ґрунті, так і не­гатив­ну — сприяє інтен­сив­но­му ура­женню ко­ре­неп­лодів бу­ряків бу­рою гниллю, то­му що збуд­ник цьо­го за­хво­рюван­ня роз­ви­вається інтен­сив­но й на рос­ли­нах ку­ку­руд­зи.

Ку­ку­руд­за для сво­го рос­ту й роз­витку по­тре­бує до­б­ре окуль­ту­ре­ний ґрунт, який дає змо­гу про­ве­с­ти якісну сівбу й от­ри­ма­ти дружні схо­ди за­вдя­ки фор­муван­ню по­туж­ної ко­ре­не­вої си­с­те­ми як в ор­но­му, так і підор­но­му ша­рах. Під час про­ве­ден­ня об­робітку ґрун­ту та інших по­льо­вих робіт слід уни­ка­ти йо­го пе­реущільнен­ня. Усі ґрун­то­об­робні опе­рації потрібно проводити з мінімаль­ною не­га­тив­ною дією на струк­ту­ру ґрун­ту. За до­три­ман­ня цих ви­мог рос­ли­ни на та­ких ґрун­тах роз­ви­ва­ють­ся здо­ро­ви­ми й май­же не ура­жу­ють­ся збуд­ни­ка­ми ко­ре­не­вих і стеб­ло­вих гнилей, септоріозом, аль­тер­наріозом.

Спо­со­би об­робітку ґрун­ту (тра­диційний, ґрун­то­за­хис­ний, ну­ль­о­вий) у гос­по­дарстві слід оби­ра­ти за­леж­но від кон­крет­них ґрун­то­вих і по­год­них умов ро­ку, на­яв­ності вод­ної і вітро­вої ерозії, фіто­санітар­но­го ста­ну по­ля, по­пе­ред­ника, фор­ми ор­ганічно­го до­б­ри­ва, сту­пе­ня й гли­би­ни ущільнен­ня ґрун­ту, на­яв­ності післяз­би­раль­них рос­лин­них ре­ш­ток і їхньої кількості то­що. При­нагідно слід за­ува­жи­ти, що ви­ро­щу­ван­ня ку­ку­руд­зи за без­плуж­но­го спо­со­бу ос­нов­но­го об­робітку ґрун­ту, і особ­ли­во за Nо-tillтех­но­логії, по­тре­бує постійно­го кон­тролю за фіто­санітар­ним ста­ном по­ля і своєчас­но­го про­ве­ден­ня хімічних за­хисних за­ходів що­до об­ме­жен­ня по­ши­рення й роз­вит­ку шкідників, хво­роб і бур’янів.

Вибір густоти стояння рослин варіює залежно від ґрунтовокліматичних умов, групи стиглості гібрида, висоти росту, вологості ґрунту. Ран­нь­о­с­тиглі гібри­ди сіють густіше, ніж пізньо­с­тиглі. Нор­ма висіву ви­со­ко­рос­лих гібридів знач­но нижча порівня­но з низь­ко­рос­ли­ми. Підвище­на гу­с­то­та сто­ян­ня рос­лин має не­гатив­ний вплив на їхнє зро­с­тан­ня й розви­ток, три­валість ве­ге­таційно­го періоду, фор­му­ван­ня ка­чанів та їхнє дозріван­ня, оскільки підви­щується кон­ку­ренція між рос­ли­на­ми за во­ло­гу, по­живні ре­чо­ви­ни та со­няч­ну енергію. В за­гу­ще­них посі­вах по­си­люється дія стре­со­вих фак­торів — за та­ких умов у верхній ча­с­тині ка­ча­на не ут­во­рю­ються зер­на, во­ни ду­же сприй­нят­ли­ві до ура­жен­ня нігро­с­по­ро­зом, фу­заріозом. За не­спри­ят­ли­вих зовнішніх умов се­ре­до­ви­ща — тем­пе­ра­тур­но­го, вод­ного, по­жив­но­го або світло­во­го стре­су — по­чи­на­ю­чи з верхівки ка­ча­на суттєво ско­ро­чується кількість і ма­са зе­рен, зро­с­тає ура­женість зернівок бактеріозом, біллю, фу­заріозом, по­шко­джен­ня ка­чанів гу­се­ни­ця­ми ба­вов­ни­кової сов­ки.

Оп­ти­маль­не за­без­пе­чен­ня рос­лин по­жив­ни­ми ре­чо­ви­на­ми підви­щує стійкість ку­ку­руд­зи до інфекційних за­хворю­вань (на­бу­тий імунітет), га­ран­тує от­ри­ман­ня ви­со­ко­го та якісно­го врожаю. У ранні фа­зи рос­ту й роз­вит­ку че­рез повільне фор­му­ван­ня ко­ре­не­вої си­с­те­ми слід за­без­пе­чу­ва­ти рос­ли­ни лег­ко­роз­чин­ни­ми фор­ма­ми до­б­рив. Мак­си­маль­ну кількість (70–80%) по­жив­них ре­чо­вин рос­ли­ни ку­ку­руд­зи спо­жи­ва­ють у період від ви­ки­дан­ня во­лоті до трьох-чо­ти­рь­ох тижнів після цвітіння. За дефіци­ту в ґрунті азо­ту, фо­с­фо­ру, калію, магнію, сірки та мікро­е­ле­ментів — цин­ку, мар­ган­цю, міді й бо­ру по­ру­шу­ють­ся фізіологічні й окис­но-відновні біохімічні про­це­си, що в кінце­во­му ре­зуль­таті при­зво­дить до суттєво­го зни­жен­ня стійкості рослин до хво­роб.

Рослини кукурудзи до фази другого-третього справжнього листка малочутливі до бур’янів. Про­те ви­со­ка засміченість посівів ку­ку­руд­зи в на­ступні фа­зи — до по­яви вось­ми — де­ся­ти листків суттєво зни­жує вро­жайність. У цей період посіви ма­ють бу­ти вільні від бур’янів. Шкідли­вий вплив засмічу­вачів на рос­ли­ни ку­ку­руд­зи відчут­ний і в пізніші фа­зи роз­вит­ку. Ви­со­ка за­бур’яненість ку­ку­руд­зя­но­го по­ля сприяє ма­со­во­му розмно­жен­ню й по­шко­д­жен­ню сходів гу­се­ни­ця­ми ози­мої та ок­лич­ної со­вок, півден­ним сірим дов­го­но­си­ком. Для ефек­тив­но­го за­хи­с­ту куль­ту­ри від бур’янів ус­та­нов­лені еко­номічні по­ро­ги шкідли­вості, які оз­на­ча­ють рівні засміченості посівів за фа­за­ми роз­вит­ку рос­лин, про­тя­гом яких доцільно про­во­ди­ти за­хисні, здебільшо­го хімічні, за­хо­ди або поєднан­ня ме­ханічно-хімічних аг­роприй­омів.

Ос­нов­ни­ми за­хо­да­ми профілак­тики ма­со­во­го розмно­жен­ня шкідників, інтен­сив­но­го по­ши­рен­ня хво­роб на ку­ку­рудзі є пе­ре­ве­ден­ня за­хи­с­ту культу­ри на аг­ро­це­но­тич­ну ос­но­ву, тоб­то на на­уко­во обґрун­то­ва­не уп­равління фіто­санітар­ним ста­ном ку­ку­руд­зя­них полів за мак­си­маль­но­го ви­ко­ри­с­тан­ня при­род­них ре­гу­лю­валь­них фак­торів аг­ро­це­но­зу посівів. При­чо­му інсек­тици­ди, фунгіци­ди, гербіци­ди слід ви­кори­с­то­ву­ва­ти не про­сто для зни­щен­ня шкідли­вих ор­ганізмів, а як засіб уп­равління про­це­сом їхньої са­мо­ре­гу­ляції.

В су­час­них умо­вах гос­по­да­рю­вання спо­с­терігається стрімкий пе­рехід від то­таль­ної бо­роть­би зі шкідни­ка­ми й хво­ро­ба­ми до інте­г­ро­ва­но­го за­хи­сту, за­сто­су­ван­ня яко­го дає змо­гу ре­гулю­ва­ти чи­сельність шкідли­вих ор­ганізмів на еко­номічно не­відчут­ному рівні шкідли­вості, пра­виль­но й еко­ном­но за­сто­со­ву­ва­ти пе­с­ти­ци­ди, що дає змо­гу суттєво по­кра­щи­ти екологію довкілля.

І. Марков, професор НУБіП України

Журнал «Пропозиція», №11, 2019 р.