Догляд за посівами озимої пшениці в осінньо-зимовий період

Під урожай 2002 року в країні посіяно 6737 тис. га озимої пшениці (95%), у тому числі в областях Степу — 3734,8 тис. га (98%), у Лісостепу — 2364,9 тис. га (94%), на Поліссі — 637,3 тис. га (83%).
Торік на цю дату було посіяно 6867,4 тис. га (96%) озимої пшениці.
В оптимальні строки посіяно 3727 тис. га (53%), у допустимі — 1564 тис. га (22%), у пізні — 1446 тис. га (20%).
Оптимальні строки сівби на всій території України були близькими до середньобагаторічних. У степових областях — 5—15 вересня, у крайніх південних районах — третя декада вересня, у Лісостепу та на Поліссі — перша декада вересня.
Посіви з добрим станом займають площу 3,7 млн га (переважно оптимальних строків сівби). Густота рослин — 350—450 шт./м2, коефіцієнт кущіння 3—4 стебла. Рослини добре загартувалися і відзначаються високою морозо- та зимостійкістю.
До посівів із задовільним станом належать посіви як допустимо ранніх, так і допустимо пізніх строків сівби. Займають вони площу близько 1,5 млн га. Коефіцієнт кущіння, відповідно, 3—4 і 2,5. Рослини характеризуються середньою стійкістю проти несприятливих умов перезимівлі.
Посіви з незадовільним станом, в основному пізніх та надпізніх строків сівби, очікуються на площі близько 1,4 млн га. Рослини таких посівів мають знижену життєздатність і в зимовий період можуть сильно пошкодитися, зазвичай через несприятливий вплив низьких температур, тривалих відлиг, льодову кірку тощо. Рівень продуктивності цих посівів залежатиме головним чином від умов перезимівлі та строків настання і тривалості весняного періоду.
Порівняно з минулим роком вологозабезпеченість запланованих під сівбу озимини площ на кінець серпня була гіршою.
На 31 серпня зволоження грунту на полях, призначених під сівбу озимини у північно-західній частині та північно-східних областях країни, було переважно добре та задовільне — 15—30 мм продуктивної вологи в орному шарі грунту.
На решті території країни більшість площ було зволожено незадовільно — менше 5—10 мм продуктивної вологи.
Сума ефективних температур вище 5°С в осінній період очікується достатньою для нормального розвитку рослин, а вегетація озимих культур має завершитися на 3—5 днів пізніше звичайних строків.
На кінець серпня суми ефективних температур, вищих за 10°С та 15°С, перевищили середні багаторічні показники на 120...200°С.
Протягом першої декади вересня в Україні спостерігалася помірно тепла та на переважній частині території країни дощова погода.
Опади різної інтенсивності пройшли по всій території країни. Загальна середня обласна кількість їх перевищила декадну норму у 1,5—3, у Херсонській та Одеській областях — майже у 5 разів і становила від 15 до 75 мм. При цьому в окремих пунктах Одеської та Кіровоградської областей випало по 2—3 місячних норми опадів.
Значно менше опадів випало на переважній частині території Донецької, північних районах Волинської, південних районах Запорізької та східних районах Херсонської областей — від 2 до 9 мм.
Внаслідок таких погодних умов у регіонах, де пройшли ефективні опади, покращились умови для накопичення вологи в грунті та підготовки його під посів озимини. На кінець першої декади вересня запаси продуктивної вологи в орному шарі грунту під озиминою та на площах під її посів на переважній частині території країни сформувалися в межах та вище оптимальних — 20—30, місцями до 35—40 мм. Аналогічні умови зволоження грунту спостерігались і у вересні минулого року.
Таке зволоження грунту дало змогу провести сівбу в короткі строки, а рослинам досягти фази кущіння до початку зимового періоду.
Недостатнє зволоження грунту на 12 вересня відмічалося на багатьох площах Луганської, Донецької, Запорізької, Херсонської областей та Криму — 3—9 мм корисної вологи в орному шарі грунту. Така кількість вологи не забезпечує проростання зерна та появу дружних сходів озимих культур.
Площа з незадовільним зволоженням грунту під посів озимини на кінець першої декади вересня становила 15%.
Протягом другої декади вересня на переважній частині території України утримувався антициклональний характер погоди, внаслідок чого переважала помірно тепла, в окремі дні — по-літньому тепла та в більшості областей суха погода. Лише в західній частині країни через вплив атмосферних фронтів переважала дощова погода.
Тепла в більшості днів декади погода була сприятливою для появи сходів озимих культур, проведення сівби озимих.
На кінець другої декади вересня озимі культури, засіяні наприкінці серпня та за перший тиждень вересня в добре зволожений грунт, скрізь зійшли і на ряді площ східних областей утворили три справжніх листки. Стан посівів, що зійшли, переважно добрий.
Запаси продуктивної вологи орного шару грунту під озимими були переважно добрі та задовільні — 20—40 мм. Проте, так само як і в попередній період, на багатьох площах південно-східної частини України через відсутність достатніх вологозапасів грунту зберігалася складна ситуація для сівби озимих культур та вегетації рослин на засіяних площах. Запаси продуктивної вологи орного шару грунту на більшості площ Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської областей та Криму не перевищував 3—8 мм навіть на парових попередниках. На багатьох площах верхній шар грунту був зовсім сухий. Загальний розмір площ під сівбу озимини, не забезпечених вологою, становив близько 30%.
У третій декаді вересня в Україні спостерігалася контрастна погода — протягом першої п’ятиденки утримувалася дуже тепла погода, надалі, зі вторгненням арктичного повітря, відбулось істотне похолодання. На території північних та центральних областей відмічалися заморозки.
Загальна середня обласна кількість опадів у переважній частині західних, північно-західних, східних, південних областей та в Криму досягала 12—32 мм — 110—220% декадної норми. У північних, північно-східних, центральних та південно-західних областях спостерігався недобір опадів — за декаду сума їх не перевищила 3—9 мм.
Протягом 1—2 днів у південно-східній частині країни відмічалося зниження відносної вологості повітря до 30% і нижче.
На площах, засіяних озимими культурами, на переважній частині території України склалося добре та задовільне зволоження грунту: 15—40 мм продуктивної вологи в орному шарі грунту. Лише на окремих площах Херсонської, Донецької, Запорізької та Дніпропетровської областей вологозапаси грунту були незадовільними і не перевищували 5—8 мм, на окремих площах орний шар грунту був сухий зовсім. Після тривалої посухи зволоження грунту в Криму значно поліпшилося, що дасть змогу провести там сівбу озимих культур у допустимі агрокліматичні строки.
Сума ефективних - вище 5°С — температур повітря, що накопичилася за вересень у степовій зоні, вища за норму на 10...30°С, у Криму — на 60°С, на решті території сума ефективних температур була в межах та дещо нижче від середніх багаторічних показників на цей час.
На кінець вересня озимі — жито, ячмінь та пшениця — перебували в стані сходів та третього листка, на посівах ранніх строків озиме жито й пшениця у східних та північних областях розпочали кущіння, що наближувалося до середніх багаторічних строків.

Одержання високого врожаю озимої пшениці залежить від своєчасного і якісного догляду за посівами в осінньо-зимовий період з метою збереження оптимальної густоти рослин на площі під час збирання. Зрідження посівів відбувається під впливом несприятливих умов перезимівлі.
Успішна зимівля озимих культур залежить від багатьох об’єктивних факторів. Головними з них є стан посівів після припинення осінньої вегетації, агрометеорологічні умови в період загартування рослин, гідротермічний режим зимового періоду, який характеризується рівнем мінімальної температури повітря і грунту на глибині залягання вузла кущіння, кількістю опадів, наявністю і товщиною снігового покриву та глибиною промерзання грунту.
Причини загибелі пшениці бувають різні. Рослини гинуть переважно через вимерзання, льодову кірку, випрівання, випирання та вимокання. Низькі температури спричинюють вимерзання рослин. Під їхнім впливом клітини рослин зневоднюються, відбувається коагуляція колоїдів протоплазми, порушується обмін речовин. Лід, що утворюється в міжклітинниках, призводить до розривання тканин, а утворення кристалів льоду в середині клітин — до руйнування структури протоплазми. Все це зумовлює відмирання клітин та цілої рослини. Озима пшениця часто вимерзає також внаслідок різних змін температур, різкого похолодання навесні, після того, як рослини пішли в ріст.
В умовах безсніжної та холодної зими відбувається висихання рослин через зневоднення клітин. Випрівання озимої пшениці, як наслідок ураження рослин підсніговими грибами (цвіллю), відбувається у тих випадках, коли випадає багато снігу на рослини, які ще ростуть (восени) чи вже пішли в ріст (навесні). Узимку відлиги з настанням похолодання призводять до утворення льодової кірки. Під притертою льодовою кіркою рослини вимерзають та внаслідок подвійного тиску льоду (ззовні це льодова кірка, а зсередини — лід, що утворюється в міжклітинниках) гинуть. Весняні талі води, що затоплюють на полі всі западини (блюдця), призводять до вимокання — рослини гинуть від нестачі кисню та отруєння їх продуктами анаеробних процесів. Почергове замерзання і таненння надміру зволоженого грунту може спричинити в озимої пшениці обривання коріння та випирання з наступним висиханням чи вимерзанням вузла кущення. Так зване пасивне випирання озимої пшениці відбувається внаслідок осідання грунту, що трапляється, коли сівбу здійснено по свіжій оранці.
Причини загибелі озимої пшениці в різних грунтово-кліматичних умовах, так само як і в окремі роки залежно від погодних умов, бувають різні. Слід зазначити, що загибель озимої пшениці зумовлюється зазвичай комплексом несприятливих умов і нечасто буває наслідком дії якогось одного фактора.
У степовій зоні країни, де сніговий покрив несталий, озима пшениця гине переважно від вимерзання; у Лісостепу та на Поліссі — від різких коливань температури, льодової кірки й вимокання. У західних районах України частим явищем є випирання та вимокання озимої пшениці.
Для боротьби з явищами, які призводять до загибелі озимих культур в осінньо-зимовий період, існує ціла низка заходів. Одні з них посилюють здатність рослин протистояти несприятливим умовам перезимівлі, тобто підвищують їхню зимостійкість (до них належать осіннє підживлення рослин, знищення бур’янів та коткування посівів, боротьба з осіннім надмірним зволоженням грунту тощо). Інші — послаблюють шкідливу дію на рослини несприятливих умов перезимівлі, що склалися в зимовий та весняний періоди (до них належать снігозатримання, відведення застійної води, знищення льодової кірки, боротьба з випріванням тощо).
Комплекс заходів з осіннього та зимового догляду за посівами озимої пшениці слід будувати з огляду на грунтово-кліматичні умови, стан посівів та погодні умови.
Найгірше перезимовують перерослі рослини ранніх строків сівби та недорозвинені рослини пізніх посівів, які вирощують по гірших попередниках без внесення добрив. Саме на такі посіви і треба передусім спрямовувати заходи, покликані посилити їхню зимостійкість. В осінній передзимовий період ці заходи мають забезпечувати посилення фотосинтезу рослин за одночасного обмеження ростових процесів.
Ефективним заходом регулювання росту та розвитку озимої пшениці є добрива. Внесенням їх восени для підживлення можна певною мірою впливати на ріст рослин та загартовування їх, від чого залежить зимостійкість пшениці.
Осіннє підживлення озимини слід передусім проводити на слабо розвинених посівах та на площах, де добрив перед сівбою чи під час її не вносили. З мінеральних добрив переважно треба вносити суперфосфат (1—1,5 ц/га) та калійну сіль (0,5 ц/га) або каїніт (1—1,5 ц/га). Ці добрива посилюють кущення рослин та розвиток кореневої системи, сприяють більшому нагромадженню вуглеводів та проходженню в рослинах інших фізіологічних процесів, з якими пов’язано загартовування їх (збільшення зв’язаної води, гідрофільних колоїдів тощо). Крім того, фосфорні добрива стимулюють діяльність мікроорганізмів у грунті, з чим пов’язано нормальне азотне живлення рослин навесні.
На ділянках, де пшениця дуже відстала в розвитку, під час осіннього підживлення до фосфорних і калійних добрив слід додавати невелику кількість і азотних — по 0,5—0,6 ц/га, що стимулює ростові процеси й посилює розвиток надземної маси та кореневої системи. Добрі наслідки дає внесення місцевих добрив з розрахунку: гною-сипцю — по 5—6 т/га, попелу та пташиного посліду — по 3—4 ц/га. Осіннє підживлення підвищує врожайність озимої пшениці на 3,0—4,2 ц/га. Його доцільно провести на посівах пізніх строків сівби. На дуже забур’янених посівах озимої пшениці слід провести осіннє боронування посівів, що дасть можливість знищити бур’яни до 62%.
Для запобігання застоюванню води в блюдцях та загибелі озимої пшениці рекомендується в центрі блюдець робити вертикальні свердловини діаметром 15—18 см на глибину промерзання грунту, тобто, як правило, 1,5—2 м завглибшки. Зверху їх слід закривати гноєм, аби не обвалювалися края. Найкраще вбирання води відбувається, коли близько від поверхні грунту під суглинковою породою залягають водопроникні породи — піски.
Для запобігання зрідженню посівів озимої пшениці необхідно провести обстеження посівів (особливо ранніх строків сівби) на заселеність мишоподібними гризунами (мишами та норицями) і на доцільність застосування різних методів зниження їхньої чисельності (йдеться про використання родентицидів Шторм, Роденфос, аміачної води, бактерородентициду).
В областях Степу на розміщених після колосових попередників площах озимих треба систематично робити обстеження з метою виявлення рослин, пошкоджених личинками хлібного туруна. За наявності осередків із середньою кількістю личинок 2—3 екз./м2 у фазі сходів — третього листка та 4—5 екз./м2 — у фазі кущіння треба негайно провести вибіркове або суцільне обприскування Базудином (Діазином) чи Волатоном. Ці препарати ефективні також проти гусениць підгризаючих совок, осередки яких зустрічатимуться передусім на забур’янених у допосівний період полях після ранніх попередників.
Найефективнішим заходом у боротьбі з вимерзанням озимих є добір морозостійких сортів та снігозатримання. Сніговий покрив 15—20 см завтовшки запобігає вимерзанню посівів.
Снігозатримання дає змогу збільшити відсоток використання талої води у 1,5—2 рази. А збільшення вологи в грунті зумовлює ефективніше використання рослинами добрив та кращий розвиток їх. Усе це сприяє підвищенню врожайності пшениці.
Великої шкоди посівам озимої пшениці завдає льодова кірка. Своєчасним застосуванням заходів з відведення талої води з місць її застоювання можна попередити утворення льодової кірки в знижених місцях поля. Шкідлива дія льодової кірки значно зменшується в разі проведення снігозатримання до настання сильних морозів. Якщо після утворення льодової кірки немає снігопадів, лід рекомендується посипати матеріалами, що поглинають сонячне проміння (торфом, золою тощо) і цим сприяють утепленню посівів і таненню кірки. Висяча льодова кірка завдає меншої шкоди, ніж притерта, а подекуди вона навіть сприяє снігозатриманню. У разі потреби її знищують механічними засобами (ламають).
Випирання рослин найчастіше спостерігається тоді, коли озимі висівають після непарових попередників і пізньої оранки. За цих умов від підготовки грунту до сівби минає невеликий період, і грунт не встигає достатньо осісти. Узимку в порожнинах грунту утворюється лід, внаслідок чого грунт піднімається, обриваючи корені рослин. Після відтавання грунт осідає, і вузли кущення з обірваними коренями рослин залишаються на поверхні.
Основним заходом боротьби з випиранням є своєчасне проведення підготовки грунту до сівби (щоб не утворилися брили). Це досягається поверхневим обробітком грунту дисковими лущильниками, зокрема після гороху та кукурудзи. Важливу роль у боротьбі з цим явищем відіграє коткування площі кільчастими котками. Перше коткування слід проводити під час оранки (доцільно в одному агрегаті з плугом), а друге — перед сівбою під час передпосівної культивації. Ефективним є коткування площі на початку весняних польових робіт кільчасто-шпоровими котками — контакт рослин з грунтом відновлюється і вони краще вкорінюються.
Випрівання озимих спостерігається тоді, коли на немерзлий грунт випадає багато снігу. Грунт не промерзає, і озимі довго не переходять до стану спокою. У процесі дихання рослини витрачають запаси поживних речовин, зокрема цукрів, що нагромадилися восени, виснажуються й гинуть. Проте загибель посівів не можна пояснювати лише виснаженням рослин. Часто вони гинуть від ураження грибними хворобами.
Основним заходом боротьби з випріванням є ущільнення снігу котками, що забезпечує швидше промерзання грунту. У боротьбі з випріванням озимих велике значення має проведення сівби в оптимальні строки. Занадто ранні посіви до початку зими дуже переростають і вкривають поверхню грунту, внаслідок чого грунт промерзає пізніше. Такі озимі частіше уражуються сніговою пліснявою, збудником якої є фузаріум або склероцинія. Аби запобігти ураженню пліснявою, рекомендується, окрім протруювання насіння, підживлювати посіви калійними добривами, зокрема каїнітом.
Для боротьбм з вимоканням застосовують борознування посівів, а також дренаж — відкритий та закритий.
Під час перезимівлі слід проводити систематичні спостереження за станом озимої пшениці. Найбільш поширеним і точним способом визначення його є метод відрощування рослин у монолітах. Для цього у двох-чотирьох типових місцях поля по діагоналі вирубують моноліти і кладуть їх в ящики розміром 30 х 30 см, завглибшки 15 см і відрощують.
Більш швидким методом визначення стану озимих є відрощування рослин у воді та метод фарбування зрізів через нижню частину пагонів 0,3% розчином кислого фуксину, який фарбує оболонку мертвих клітин у червоний колір.
Наприкінці лютого — на початку березня спеціалісти господарств повинні провести обстеження площ озимої пшениці, особливо слабких та зріджених посівів, які треба підсівати або пересівати ярими культурами.
Через те що зимостійкість озимих культур значною мірою залежить від агротехніки їх вирощування, проби слід відбирати на площах озимої пшениці, які розташовано по різних попередниках, засіяно у різні строки тощо. За цих умов у зимовий та весняний періоди можна диференціювати та вчасно провести заходи з догляду за посівами озимої пшениці. Ретельний догляд за посівами та систематичне спостереження за їхнім станом під час перезимівлі забезпечить добре збереження рослин, що є важливою умовою одержання високих урожаїв.

Б. Оверченко,
ст. наук. співробітник Інституту агроресурсів,
канд. с.-г- наук, заслужений працівник сільського господарства України