Най­по­ши­реніші хво­ро­би ко­ло­са пше­ниці

Фізіологічна роль колоса у формуванні майбутнього врожаю поступається хіба що прапорцевому листку (за різними даними, цьому органу рослини як урожаєтвірному фактору належить 20–25%). Тому захист колоса від хвороб має вирішальне значення для отримання високого та якісного врожаю зерна пшениці.

О. Дер­мен­ко,
канд. с.-г. на­ук, ка­фе­д­ра фіто­па­то­логії,
НУБіП Ук­раїни

Ви­до­вий склад збуд­ників хво­роб ко­ло­са пше­ниці знач­ною мірою за­ле­жить від фа­зи роз­вит­ку рос­лин, ге­но­ти­пу й аг­ро­техніки сор­ту, тем­пе­ра­ту­ри і во­ло­гості повітря, а то­му різнить­ся за ро­ка­ми.

Твер­да саж­ка
Перші оз­на­ки хво­ро­би чітко про­яв­ля­ють­ся, по­чи­на­ю­чи із фа­зи мо­лоч­ної стиг­лості зер­на. В цей час ура­жені ко­ло­с­ки де­що роз­чепірені, си­ньо-зе­ле­но­го за­барв­лен­ня. За роз­дав­лю­ван­ня ура­же­но­го зер­на виділяється сіру­ва­та ріди­на не­приємно­го за­па­ху. Твер­дою саж­кою мо­жуть ура­жу­ва­ти­ся як ок­ремі ко­ло­с­ки, так і весь ко­лос. Інфіко­вані ко­ло­с­ки не цвітуть.
У фа­зи мо­лоч­но-вос­ко­вої і по­вної стиг­лості зер­на відмінність у за­барв­ленні здо­ро­вих і ура­же­них ко­лосків зни­кає. На­томість в ура­же­но­му ко­ло­с­ку, замість зернівки, фор­мується саж­ко­вий міше­чок (со­рус) із крих­кою обо­лон­кою зернівки, за­пов­не­ний чор­ною ма­сою теліос­пор збуд­ни­ка хво­ро­би (фото 1, 2). Такі мішеч­ки лег­ко роз­дав­лю­ють­ся, ма­ють знач­но мен­шу за здо­ро­ве насіння ва­гу. То­му у фазі по­вної стиг­лості ура­же­не ко­лос­ся ча­с­то не схи­ляється до­до­лу, а за­ли­шається пря­мим.
Збуд­ни­ком хво­ро­би є гри­би ро­ду Tilletia, зо­к­ре­ма T. caries (DC.) Tul. & C. Tul. і T. laevis J.G. Kuhn. Во­ни ма­ють ба­га­то фізіологічних рас, при­сто­со­ва­них до па­ра­зи­ту­ван­ня на різних сор­тах.
За­ра­жен­ня рос­лин відбу­вається під час про­ро­с­тан­ня за­­спо­ре­но­го насіння, до ви­хо­ду про­­­ростків на по­верх­ню грун­ту. Сприяє цьо­му хо­лод­ний грунт (5…10°С) та во­логість 40–60%. Інфекційні гіфи про­рос­лих те­­ліо­­­­­с­пор про­ни­ка­ють у про­ро­с­ток пше­ниці. Зго­дом гриб по­ши­рюється пе­ри­карпієм насіни­ни, ко­ле­оп­ти­лем, ко­ну­сом на­ро­с­тан­ня. Але до фа­зи мо­­лоч­ної стиг­лості суттєвої різниці між здо­ро­ви­ми й ура­же­ни­ми рос­ли­на­ми не спо­с­терігається.
Дже­ре­лом інфекції твер­дої саж­ки є за­спо­ре­не насіння пше­ниці. Засмі­чує­ться посівний ма­теріал
під час зби­ран­ня, об­мо­ло­чу­ван­ня, транс­пор­ту­ван­ня і до­су-
­шу­ван­ня вро­жаю.
Попередити тверду сажку можливо лише за своєчасного протруєння насіння до сівби рекомендованими препаратами, наприклад, комбінованим протруйником Бастіон (ципроконазол, 6,3 г/л + дифеноконазол, 30 г/л), який використовують за норми витрати 1 л на 8–10 л води на тонну насіння. Варто пам’ятати —  жод­­ний фунгіцид після появи твердої сажки вже не в змозі вилікувати культуру.

Фу­заріоз
Фу­заріоз ко­ло­са про­яв­ляється у фазі ко­лосіння і роз­ви­вається до зби­ран­ня вро­жаю. Ура­же­ний ко­лос на­бу­ває світло­го ко­ль­о­ру (зне­барв­люється) біля ос­но­ви, із цен­т­раль­ної йо­го ча­с­ти­ни або з верхівки. Ура­же­ни­ми та­кож мо­жуть бу­ти ли­ше ок­ремі ко­ло­с­ки — то­­ді во­ни на­бу­ва­ють світло-жов­то­го ко­ль­о­ру і до­б­ре помітні на фоні ре­ш­ти зе­ле­них (фото 3). Збуд­ни­ка­ми хво­ро­би є гри­би ро­ду Fusarium.
На ура­же­них ко­ло­с­ко­вих лу­с­ках мож­на ви­я­ви­ти міцелій та конідіаль­не спо­ро­но­шен­ня грибів у ви­гляді ро­же­во-чер­во­них по­ду­ше­чок (фото 4).
Про­ник­нен­ня па­то­генів у цен­т­раль­ний ко­ло­со­вий стри­жень бло­кує над­хо­­джен­ня по­жив­них ре­чо­вин до всіх ко­­­лосків, розміще­них ви­ще. Це при­зво­дить до біло­ко­ло­сиці, або пу­с­то­ко­ло­сиці.
За­ра­жен­ня рос­лин відбу­вається пе­ре­важ­но під час цвітіння, ко­ли до­­зрі­ва­ють ас­ко­с­по­ри па­то­генів. Пи­ля­ки пше­ниці є до­б­рим жи­виль­ним суб­ст­ра­том для рос­ту грибів-збудників. Гіфи грибів ко­лонізу­ють тка­ни­ни пи­ляків, про­ни­ка­ють у за­ро­док і по­ши­рю­ють­ся обо­лон­кою зер­на.
Вва­жається, що ступінь роз­вит­ку хво­ро­би на 70% за­ле­жить від сор­ту й аг­ро­техніки, а на 30% — від по­год­них умов. Інтен­сив­но­му роз­вит­ку фу­заріозу ко­ло­са сприяє тем­пе­ра­ту­ра 20…250С і підви­ще­на во­логість повітря (75% і більше) у період від цвітіння до
зби­ран­ня уро­жаю.
Своєю чер­гою, ступінь ура­жен­ня зер­на за­ле­жить та­кож від ви­ду збуд­ни­ка та ча­су йо­го про­ник­нен­ня у тка­ни­ни. У зв’яз­ку з цим розрізня­ють два ти­пи ура­жен­ня зер­на: яс­к­ра­во ви­ра­же­не (гли­бо­ке) і при­хо­ва­не (по­верх­не­ве). Яс­к­ра­во ви­ра­же­не фу­заріоз­не зер­но за по­верх­не­во­го (ма­к­ро­скопічно­го) аналізу вирізняється плюсклістю і ро­же­вим ко­ль­о­ром че­рез на­явність міцелію грибів (фото 5). Та­ка фор­ма ура­жен­ня ви­ни­кає у ре­­зуль­таті ран­нь­о­го інфіку­ван­ня ко­­лосків у полі (у фазі цвітіння), переважно, гри­ба­ми F. culmorum, F. graminearum і F. avenaceum. При­хо­ва­на ж фор­ма фу­за­ріоз­но­го зер­на ви­ни­кає за пізньо­го йо­го ура­жен­ня, слаб­ко­го ін­­фекційно­го на­­ван­­­та­жен­ня або за ура­жен­­­ня зер­на у період зби­ран­ня і збері­ган­ня вро­жаю. Та­ке зер­но не відрізняється від здо­ро­во­го, про­те є дже­ре­лом інфекції під час йо­го зберіган­ня та висіван­ня.
Ура­жен­ня ко­ло­са при­зво­дить до інфіку­ван­ня зер­на, внаслідок чо­го не­­добір уро­жаю ся­гає 45–73%, по­­гіршу­ють­ся посівні якості насіння: енергія про­ро­с­тан­ня і схожість мо­жуть зни­жу­ва­ти­ся на 24%, ма­са 1000 насінин — на 39–72%. Пу­с­то­ко­ло­си­ця ура­же­них рос­лин інко­ли ­ся­гає 60%. Ла­бо­ра­тор­на схожість насіння із ко­ло­са з яв­ни­ми оз­на­ка­ми фу­заріозу мо­же зни­жу­ва­ти­ся на 96%. Погіршу­ють­ся щільність клей­ко­ви­ни і хлібо­пе­карські вла­с­ти­вості бо­­рош­на, змен­шується кількість білка на 1,3–5,6% (із виділен­ням аміаку), у зерні на­ко­пи­чу­ють­ся не­без­печні ток­сичні ре­чо­ви­ни (фу­заріото­к­си­ни). У разі ви­­ко­ри­с­тан­ня фу­заріоз­но­го зер­на у хар­чо­вих або кор­мо­вих цілях во­но мо­же бу­ти при­чи­ною от­руєння лю­дей і тва­рин.
Най­по­ши­реніши­ми пред­став­ни­ка­ми фу­заріото­ксинів, що за­бруд­ню­ють сіль­сь­­ко­го­с­по­дарсь­ку про­дукцію, є Т-2-ток­­­­син, дез­ок­синіва­ле­нол (ДОН, во­­мі­ток­син) і зе­а­ра­ле­нон (F-2-ток­син). Най­­­­частіше виділяється ДОН, а най­не­без­печнішим вва­жається Т-2-ток­син.
У зерні із чітко ви­ра­же­ни­ми оз­на­ка­ми фу­заріозу міцелій грибів ро­ду Fusa­rium про­ни­кає в усі тка­ни­ни — в обо­лон­ку, алей­ро­но­вий шар і ен­до­с­перм. Ос­нов­не місце ло­калізації міцелію Fusarium spp. у зерні із при­хо­ва­ною інфекцією — кліти­ни пе­ри­карпію. Від­бу­вається де­фор­мація і по­ру­шен­ня щіль­­­ності по­пе­реч­них йо­го клітин. Тов­щи­на клітин зовнішньо­го епідермісу збільшується в 1,5–2,0 ра­зи порівня­но з не­ура­же­ни­ми, а кліти­ни стінок алей­ро­но­во­го ша­ру тон­ша­ють у 2,0–2,5 ра­за.
Го­ло­вни­ми дже­ре­ла­ми інфекції фу­заріозу пше­ниці є ура­жені рос­линні решт­ки і насіння.
Забезпечити надійний захист від фузаріозу можливо за обробки культури фунгіцидними препаратами, наприклад, фунгіцидом Дот (80 г/л ципроконазол, 80 г/л + пропіконазол, 250 г/л). Обробку проводять за норми витрати 0,4–0,5 л/га в період цвітіння, коли ко­­лосові луски відкриті (цей період становить всього 3–4 дні).
Сеп­торіоз
Хво­ро­ба про­яв­ляється на ли­ст­ках, стеблі і ко­лосі пше­ниці. Ти­по­ви­ми оз­на­ка­ми сеп­торіозу ли­с­тя є по­ява спо­чат­ку світлих, жов­тих, світло-ко­рич­не­вих, а інко­ли — сла­бо ви­ра­же­них плям із тем­ною об­лямівкою або без неї. У центрі пля­ми або по всій її по­верхні розміщу­ють­ся чорні дрібні пікніди. Ура­же­не ли­с­тя ча­с­то за­си­хає.
На стеблі пля­ми розплив­часті,
без чіткої об­ля­мівки.
На ко­ло­с­ко­вих лу­с­ках сеп­торіоз про­яв­ляється у ви­гляді тем­но-бу­рих плям, інко­ли із фіоле­то­вим відтінком (фото 6). У місцях ура­жен­ня тка­ни­на світлішає, і на ній про­яв­ля­ють­ся пікніди.
Діаг­но­с­тичні оз­на­ки сеп­торіозу мо­жуть зміню­ва­ти­ся за­леж­но від стійкості сор­ту, по­год­них і аг­ро­технічних умов. Збуд­ни­ка­ми хво­ро­би є гри­би ро­­­ду Septoria. Се­ред них пе­ре­ва­жа­ють
S. tritici Rob. et Desm. (сум­ча­с­та стадія — Micosphacrella graminicola (Fuckel) Schroeter), що па­ра­зи­тує пе­ре­важ­но на ли­ст­ках, і Stagonospora nodorum Berk. (Leptosphaeria nodorum Muller) — ура­жує всі над­земні ор­га­ни, в то­му числі й насіння. Го­ло­вна роль у за­ра­женні та пе­ре­за­ра­женні рос­лин на­ле­жить пікно­с­по­рам гри­ба. Сум­ко­с­по­ри ви­с­ту­па­ють до­дат­ко­вим дже­ре­лом інфекції.
Ма­со­во­му роз­вит­ку сеп­торіозу сприяє тем­пе­ра­ту­ра 20…25°С, на­явність кра­пель­ної во­ло­ги або віднос­на во­­ло­гість повітря 90–100%. За та­ких умов пікно­с­по­ри мо­жуть про­ро­с­ти про­тя­гом кількох го­дин після ви­хо­ду із пікнід. По­су­ш­ливі періоди ве­ге­тації суттєво пригнічу­ють роз­ви­ток хво­ро­би.
Зер­но в ура­же­но­му ко­лосі стає плю­с­к­лим або зовсім не фор­мується. Не­до­роз­ви­неність ко­ло­са при­зво­дить до втрат уро­жаю на рівні 20–30% і більше. Знач­но погіршу­ють­ся тех­но­логічні по­каз­ни­ки якості зер­на.
Зберігається інфекція сеп­торіозу у ви­гляді пікнід і міцелію на рос­лин­них решт­ках і насінні пше­ниці, схо­дах па­да­лиці, посівах ози­мих куль­тур. Дикі зла­ки та­кож мо­жуть бу­ти дже­ре­лом інфекції.
Септоріозу колосу запобігає вчасна обробка фунгіцидами, наприклад Дотом (0,4–0,5 л/га). Від септоріозу листя, який може бути збудником септоріозу колосу, слід провести обробку препаратами на основі флутріафолу, наприклад Парацельс  (250 г/л), у фазі кущіння із нормою витрати 0,5 л/га.

Олив­ко­ва плісня­ва (кла­до­с­поріоз)   
Хво­ро­ба про­яв­ляється за во­ло­гої по­го­ди у період дозріван­ня пше­ниці на стеб­лах, фізіологічно старіючих ли­ст­ках, ко­лосі і зерні у ви­гляді олив­ко­во-чор­но­го бар­ха­ти­с­то­го на­льо­ту — міцелію і конідіаль­но­го спо­ро­но­шен­ня збуд­­­­ни­ка хво­ро­би (фото 7). Після ущіль­нен­ня наліт на­бу­ває ви­гля­ду дер­ни­нок.
Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Cladosporium graminum Corda. Це напівпа­ра­зит із пе­ре­ва­жа­ю­чи­ми вла­с­ти­во­с­тя­ми са­про­т­рофізму.
За ча­с­тих дощів ура­жені фу­заріозом ко­ло­с­ки та­кож за­се­ля­ють­ся збуд­ни­ком олив­ко­вої плісня­ви (фото 8, 9).
За запізнен­ня зі зби­ран­ням пше­ниці та за до­що­вої по­го­ди олив­ко­ва плісня­ва швид­ко по­ши­рюється, спри­чи­ню­ю­чи по­чорніння всієї над­зем­ної ма­си рос­лин. По­си­лює роз­ви­ток хво­ро­би на­явність на ко­ло­с­ках «мед­вя­ної ро­си», що, своєю чер­гою, є свідчен­ням ви­со­кої чи­сель­ності зла­ко­вих по­пе­лиць або роз­вит­ку збуд­ни­ка ріжок (гри­ба Claviceps purpurea (Fr.) Tul.). Не­добір уро­жаю мо­же до­ся­га­ти 10% і більше. Ура­же­не зер­но плю­с­к­ле, має зни­же­ну схожість.
Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — ура­жені рос­линні решт­ки і насіння, де гриб зберігається у ви­гляді  гриб­ниці та конідій.
Ре­гу­ляр­не фіто­па­то­логічне об­сте­жен­ня посівів дає мож­ливість вста­но­ви­ти ди­наміку ура­же­ності різних сортів для прий­нят­тя по­даль­ших рішень що­до за­сто­су­ван­ня фунгіцидів і роз­міщен­ня партій зер­на на то­ку. Ступінь ура­жен­ня ко­ло­са фу­за­ріозом, сеп­торіо­зом і олив­ко­вою пліс­ня­вою виз­на­ча­ють за 5-баль­ною шка­лою (табл. 1).
Під час об­сте­жен­ня посівів відби­ра­ють не мен­ше ніж 100 рос­лин рівномірно у різних місцях по діаго­налі по­ля. Рівні по­ши­рен­ня (Р, %) і роз­вит­ку
(R, %) хво­ро­би виз­на­ча­ють за фор­му­ла­ми:  P = (n/N) × 100 
і  R = (∑ n × b/(N × 4)) × 100,                  
де: n — кількість ура­же­них хво­ро­бою ко­лосків (шт.);
N — за­галь­на кількість обліко­вих ко­лосків (шт.);
∑ n × b — су­ма до­бутків кількості ко­лосків на відповідний бал ура­жен­ня;
4 — най­ви­щий бал за 5-баль­ною шка­лою.
Важ­ли­во та­кож вра­хо­ву­ва­ти на­яв­ність міко­ток­синів, фу­заріоз­но­го і саж­ко­во­го зер­на у партії зер­на пше­ниці за­­леж­но від йо­го при­зна­чен­ня (табл. 2).
Для за­хи­с­ту пше­ниці від опи­са­них хво­роб ко­ло­са за­сто­со­ву­ють ком­плекс аг­ро­технічних і спеціаль­них за­ходів, спря­мо­ва­них на запобіган­ня за­ра­жен­ню рос­лин і за­спо­рен­ню насіння у період ве­ге­тації, зби­ран­ня і зберіган­ня. Зо­к­ре­ма, во­ни вклю­ча­ють: ви­ро­щу­ван­ня стійких сортів; пра­виль­но ор­ганізо­ва­не насінництво; за­сто­су­ван­ня ком­плек­су аг­ро­прий­омів, спря­мо­ва­них на підви­щен­ня стійкості рос­лин; обов’яз­ко­ве зне­за­ра­жен­ня по­­сівно­го ма­теріалу, сільсько­го­с­по­дарсь­ких ма­шин та інвен­та­рю; добір пре­па­ратів-про­труй­ників на ос­нові ап­ро­бації насіннєвих посівів і фіто­па­то­логічної ек­с­пер­ти­зи насіння; фунгі­цид­ний за­хист рос­лин у період їхньої ве­ге­тації. Прий­ма­ють рішен­ня про за­сто­су­ван­ня ре­ко­мен­до­ва­них фунгіцидів («Пе­релік…», 2014) на ос­нові да­них про­гно­зу роз­вит­ку хво­роб з ура­ху­ван­ням еко­номічно­го по­ро­гу їхньої шкідли­вості (ЕПШ) (табл. 3).
До­три­ман­ня на­уко­во об­грун­то­ва­ної сівозміни та аг­ро­техніки куль­ту­ри і сор­ту — важ­ли­вий фіто­санітар­ний чин­ник, що по­пе­ре­д­жає або об­ме­жує роз­ви­ток хво­роб.