Агротехніка — основа захисту посівів зернових культур від хлібних жуків

Останніми роками на зернових полях України спостерігаються масовий розвиток і висока шкодочинність хлібних жуків. Так, якщо до середини 90-х років середня чисельність їх по країні була більш-менш стабільною й не перевищувала 3 особин на 1 м2, то в 1995-му досягала 2—7 (максимально 18—47) екз./м2, у 1996-му — 1—2,5 (в осередках — 15—19, макс. 30—50), у 1997-му — 1,7—4,2 (макс. 40), у 1998-му — близько 3,9 (макс. 18—21) екз./м2. Найбільші осередки (18—50 жуків/м2) у ті роки спостерігалися в степовій та лісостеповій зонах, особливо в Донецькій, Луганській, Запорізькій, Полтавській та інших областях. Не кращим щодо хлібних жуків був фітосанітарний стан посівів зернових колосових культур і в 1999—2001 рр. За осередкового характеру розселення цих шкідників найбільша щільність їх популяції відмічалася в багатьох регіонах центрального та східного Лісостепу й Степу — у Донецькій, Луганській, Кіровоградській, Вінницькій, Київській, Полтавській, Черкаській, Харківській та Сумській областях. Середня чисельність жуків у ці роки в осередках становила 1—20, максимальна — у крайових смугах — 30—100 і навіть до 250 екз./м2. За таких умов виникала потреба у захисті посівів. Масове розмноження хлібних жуків та інших шкідників зернових культур останнім часом призводить до значних недоборів урожаїв зерна й спаду виробництва в цілому. Головною причиною погіршення фітосанітарного стану посівів є низька культура землеробства через порушення або ігнорування сівозмін, елементарне невиконання умов агротехніки, значне зменшення обсягів застосування інсектицидів, недостатнє ресурсо- й енергопостачання. З хлібних жуків в Україні трапляються кузька, красун, хрестоносець та інші. Найбільш поширеним і шкодочинним є жук-кузька. На полях він з’являється наприкінці травня — у першій половині червня. Масовий же літ жуків, згідно з середніми багаторічними спостереженнями, припадає на 11 червня — 17 липня. Спочатку вони живляться пирієм, потім переходять на озимі, а пізніше — на ярі зернові культури. Найбільшу перевагу віддають житу, озимій та ярій пшениці, менше — іншим злакам. Живляться жуки зерном молочної та воскової стиглості, а в повній стиглості вибивають його на землю, через що збільшуються втрати врожаю. Ситі самки відкладають яйця в грунт. Грунти вони обирають пухкі й часто зосереджуються на просапних культурах. Плодючість самки — до 50 яєць. Через місяць виплоджуються личинки, які живуть у грунті 22 місяці й зимують двічі. Личинки першого року життя живляться гноєм грунту й тонкими корінцями різних рослин, а другого — перегризають підземні частини сходів та молодих рослин різних сільськогосподарських культур (пшениці, жита, кукурудзи, буряків, соняшнику, картоплі, сіянців плодових дерев та ін.), що може призвести до зрідження посівів. Після другої зимівлі у травні — першій половині червня вони заляльковуються на глибині 10—15 см, і через два-три тижні виходять жуки. Лялечки з ніжним незатверділим покривом дуже чутливі до механічних пошкоджень і при культивації грунту на глибину залялькування масово гинуть. Чисельність жука-кузьки може обмежуватися завдяки корисній діяльності природних ворогів. Так, жуків знищують мухи-ктирі, хижі жужелиці, птахи (сиворакша, дятел, чайки, куріпка, граки, галки, сороки, шпаки, горобці, одуд та ін.). Личинок поїдають сіра ворона, граки, чайка звичайна. На личинках розвиваються й деякі перетинчастокрилі паразити (сколії, тифії тощо), а також паразитичні нематоди й патогенні мікроорганізми. З урахуванням біологічних особливостей і способу життя хлібного жука-кузьки обгрунтовано ефективні заходи боротьби з ним (Гриванов, 1967; Федько, 1972; Сусидко, Федько, 1971, 1974). Багато із цих заходів є звичайними елементами технології вирощування різних сільгоспкультур, зокрема зернових. Так, лущення стерні й рання зяблева оранка сприяють виносу на поверхню грунту яєць та личинок жука-кузьки. Це сприяє їх загибелі від висихання, а також полегшує доступ до них паразитів, хижаків та птахів. При внесенні в грунт аміачної води також гинуть личинки шкідника. Якщо навесні личинки жука-кузьки зосереджуються на глибині 1—5 см від поверхні грунту, обмеження їх чисельності можна досягти за допомогою боронування й культивації. Культивація просапних культур у другій половині травня — на початку червня у вологі роки на глибину 8—10 см, у посушливі — на 12—14 см спричиняє загибель передлялечок та молодих лялечок. Якщо в період живлення жуків на колосках чисельність їх перевищує 3—4 особини на 1 м2, посіви слід обприскувати Волатоном 500, 50% к.е. (2 л/га), Децисом, 2,5% к.е. (0,25 л/га), Ф’юрі, 10% в.е. (0,07 л/га). Оскільки шкідник найчастіше концентрується по краях поля, доцільні обробки крайових смуг шириною 60—100 м. Нерідко одночасно з хлібними жуками посівам шкодять клопи черепашки, попелиці, трипси, жуки хлібної жужелиці, а отже проведення хімічних обробок треба планувати проти комплексу шкідників. Роздільне збирання зерна на початку воскової стиглості з швидким підбиранням валків дає змогу зменшити його втрати від жуків на пні й у валках. У захисті зернових культур від хлібних жуків певне значення мають і заходи, спрямовані на охорону довкілля, зокрема природної корисної фауни — птахів, комах (паразитів, хижаків). Треба завжди пам’ятати, що агротехніка — це гарант реалізації потенціалу продуктивності зернових та інших сільгоспкультур. Водночас агротехнічні заходи у поєднанні з природоохоронними великою мірою допомагають вирішити багато проблем щодо захисту посівів від шкідників, зокрема від хлібних жуків. При цьому потреба в застосуванні хімічних засобів зводиться до мінімуму, а інколи й зовсім відпадає. Це вкрай важливо сьогодні, коли більшість господарств відчуває значний дефіцит у пестицидах. М. Круть, канд. біол. наук, Інститут захисту рослин УААН