Джмелі-запилювачі. Особливості використання

Вже два роки в селі Музичі поблизу Києва працює перша і поки що єдина в Україні джмелеферма. Хоча ферму вона зовсім не нагадує, більше — лабораторію: персонал у білих халатах і бахилах, невеликі чисті кімнати, у більшості з яких точно підтримується задана температура. Серед 13 співробітників ферми троє — науковці. І лише коли нахиляєшся до дерев’яних коробок, чуєш тихе гудіння. Це джмелі будують гнізда з пилку, в які матка відкладає свої яйця.

Деякі виробничі процеси тут точно такі самі, як на тваринницьких фермах. Спочатку працівники ферми підштовхують своїх «підопічних» до спарювання. Коли лаборантки бачать, що комахи знайшли собі пару і активно розмножуються — швидко витягують їх пінцетом із загального рою і поміщують у спеціальні садки: на одну матку — два трутні. Дівчата зізнаються, що хоч трутні й не кусаються, зате від маток отримують до 7 укусів за день.

Так само для «поголів’я» щоденно готують корми. Джмелів годують білковими кормами і вуглеводними. До перших входить тісто з пилку саме раннього цвітіння, який купують у пасічників. Вуглеводні — інвертований цукор, але обов’язково з добавками власної рецептури, яка тримається в таємниці.

Запліднених маток поміщають у холодильник у нульову температуру на 3 місяці, імітуючи їм зиму: такий період спокою фізіологічно необхідний. Протягом цього періоду частина маток гине (на даній фермі — кожна четверта): закон природи, згідно з яким виживає сильніший.

Поступово народжуючись, робочі особини з пилку будують мішечки, в які матка закидає розплід. Коли джмелесім’я досягає великої чисельності, в середньому через 8 місяців після запліднення матки, її пересаджують у дерев’яні вулики: по 60 особин, якщо джмелів використовуватимуть у теплицях, і по 120 — коли у відкритому грунті.

Саме тепличники, точніше, ті з них, які використовують біологічний метод захисту рослин, і стали одними з перших покупців джмелиних вуликів у агро-дослідницької фундації «Жива країна». Біологічні методи захисту овочів у теплицях дають змогу застосовувати як запилювачів комах завдяки відмові від хімічних інсектицидів. А застосування комах дає змогу вирощувати бджолозапильні гібриди огірків, які відчутно смачніші за самозапильні. До того ж, як виявилося, для огірків джмелі значно кращі запилювачі, ніж бджоли. Особливо для тепличних. Річ у тім, що у теплицях, особливо в плівкових, площа яких у нашій країні в кілька разів перевищує площу скляних, взимку і в березні температура може різко падати відповідно до коливань температури надворі. От тут і стає в нагоді джміль, який вилітає вже при температурі 7–8 °С, тоді як бджола — лише при 12 °С, і, на відміну від бджоли, працює і в хмарну погоду. А на томаті альтернативи джмелю взагалі немає: квітка цієї рослини не накопичує нектар, отже, для бджоли зовсім нецікава.

— Позаторік група ініціативних людей, які переймаються переходом рослинництва на біологічні методи, вирішили вивчити ситуацію в промисловій ентомології України. Виявилося, що ціла низка тепличних господарств розводить хижих комах, які поїдають комах-шкідників тепличних культур або паразитують на них. Дехто продавав їх і на сторону. А от джмелів не розводив ніхто: купували за кордоном готові вулики, і лише технологічно найпотужніші тепличні господарства брали за кордоном маточний матеріал і дорощували для себе та в незначних обсягах продавали, — розповідає виконавчий директор «Живої країни» Богдан Мазницький.

Джмелів купували не тільки тепличники. Ця комаха значно цікавіша за бджолу для садівників завдяки тому, що літає і в прохолодну, і в хмарну погоду. Дуже цінний джміль і для виробників таких прибуткових культур, як лохина (бджола її майже не запилює) або гарбуз, квітка якого цвіте всього кілька годин і якщо в цей час спостерігається несприятлива для польоту бджіл погода, то без джмеля так і залишається пустоцвітом. Особливо велике значення має якість запилення для штірійського гарбуза — голонасінного, олійного напрямку, який переважно й вирощується на експорт. В цьому випадку від запилення залежить кількість насіння.

Як стверджує Богдан Мазницький, необхідні джмелі і для такої прибуткової культури, як соняшник. «Найкраще, коли на соняшниковому полі працюють відразу кілька комах-запилювачів: і бджоли, і джмелі, і осмії. Джміль тут необхідний тому, що він більший за бджолу, тому переносить на собі більше пилку, і за один політ облітає більше квіток — до тисячі. Таке синергетичне запилення на соняшнику, за результатами досліджень, проведених у Європі, підвищує врожайність олійної культури на 100–500%», — пояснює він. Щоправда, в останньому випадку на результати впливають сорт соняшника і щільність встановлення вуликів (джмелів повинно бути не менше 9 сімей на гектар).

Джміль кращий за бджолу ще й тим, що він волохатий (відтак на нього начіплюється більше пилку), не відволікається на нектар, неперебірливий (тоді як бджола, знайшовши поруч кращий медонос, переключається на нього), літає досить далеко і прилітає на квітку саме тоді, коли їй потрібен запилювач. Останнім часом набуває значення ще одна перевага джмеля: він не вимирає масово, на відміну від бджіл.

Все це робило джмеля більш ефективним запилювачем, ніж бджола. Особливо для ягідних культур, плодових і для теплиць. Наприклад, запилення джмелями малини в кооперативі «Київський» дало торік прибавку врожайності на рівні 30% і підвищило прибуток на 20%. «На малині може працювати своя пасіка, де до 50 тис. бджіл у кожному вулику, і все одно 60% запилень робитимуть джмелі», — додає Богдан Мазницький.

Для теплиць потрібно 6 вуликів із джмелями на гектар, для початку — хоча б по 3–4, для ягідних плантацій — по 6–12, а на плантаціях лохини дехто встановлює й по 15 вуликів на гектар. Донедавна всі вони купували джмелів у європейських компаній. І скаржилися, що вартість вуликів суттєво вища, ніж у країні-виробнику. До того ж, перевезення джмелів через усю Європу з проходженням митниці було чималим стресом для комах.

Вітчизняний виробник може виконати замовлення оперативно. Головне те, що вітчизняний виробник використовує місцевих джмелів (вихідний матеріал було наловлено у полях різних областей), найкраще пристосованих до нашого клімату.

На сьогодні ферма у Музичах може щорічно вирощувати до 10 тис. джмелесімей за рік. Але потенційний попит, враховуючи розвиток ягідництва й садівництва та перехід тепличників на біологічні технології, значно більший. Тому «Жива країна» має намір розширюватися вже найближчим часом.

Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com

Фото і відео Даниель Камінський