Збільшення експорту зерна чекати не варто

За оцінками,озвученими міністром агрополітики Олексієм Павленком, до 2020 року наша країна може наростити експорт збіжжя до 40–70 млн за збору врожаю на рівні 80–100 млн т. За інформацією  Мінагрополітики, торік у засіки держави вдалося засипати понад 60 млн т хлібних культур. Тож чи реальні прогнозовані врожайні прориви у найближчі п’ять років?

Мінагрополітики: святкові прогнози щедрі, але доводиться корегувати

Отже, для початку розберімося із «позахмарними» прогнозами Олексія Павленка. Відкинемо вбік популізм і опиратимемося на об’єктивні чинники. На перший погляд, цифри не такі вже й недосяжні. За офіційними даними, у 2014-му зерновий урожай становив 63,9 млн т. Щоб отримати 80–100 млн, потрібно лише збільшити вал на 25–55% від рекордного. Але, незважаючи на очікуване зростання врожайності зерна, різкий стрибок його виробництва у найближчі п’ять років малоймовірний. Адже Україна має досить обмежені можливості для подальшого розширення посівних площ унаслідок впливу кліматичного чинника. Зерновий прорив на півдні чи сході фактично неможливий через недостатню вологозабезпеченість цих регіонів. Активний розвиток іригаційних систем потребує чималих грошей, тож у найближчі кілька років поступ у цьому напрямі також під великим сумнівом. Деякий потенціал розширення площ є на півночі й заході країни.

За оцінками експертів компанії «УкрАгроКонсалт», посівні площі під зерновими, найімовірніше, стабілізуються на рівні 15–15,2 млн га (нині — понад 14 млн). Зростання урожайності обмежуватиметься погіршенням умов доступу до фінансів. Виробництво зерна в Україні має як валютну (засоби захисту рослин, частково — насіння й добрива, паливо), так і гривневу (оренда землі, заробітна плата) складові. З огляду на валютні ризики, дотримання технологій нині доступне далеко не всім господарствам. Відповідно, прогнозоване збільшення на 25–55% видається сумнівним. Більш реально в найближчу п’ятирічку, за прогнозами УкрАгроКонсалт, підвищити врожайність на 5–10%. Таким чином, зерновий вал у найліпшому разі становитиме 70 млн т.

Звідки у казки «ноги ростуть»?

Припустимо, що аргументом, який виправдовує оптимістичні офіційні прогнози, слугує статистика попередніх п’яти років. Із 2010-го по 2014-й урожайність додала 48%. Можливо, це й стало відправною точкою для розрахунків, зроблених міністерством. Однак зростання врожайності було досягнуто шляхом збільшення частки кукурудзи у структурі посівів зернових. Витиснення цією культурою менш урожайних ячменю та пшениці зумовило зростання середнього показника збору зерна із гектара. Однак подальше розширення посівів кукурудзи малоймовірне.

Сумнівна й доцільність збільшення виробництва зерна та подвоєння експорту. Вся справа у світових цінах. У нинішньому сезоні на продовольчу пшеницю вони досягли п’ятирічного мінімуму, ціни на кукурудзу залишаються на рівні попереднього, «дешевого», року. При цьому український сільгоспвиробник перебуває під дією «цінових ножиць». Тобто собівартість виробництва, доробки й зберігання зерна зростає, а ціни на зовнішніх ринках підвищуватися не квапляться. І з цілком об’єктивних причин.

Конкуренція посилюється, причому як у рамках причорноморського регіону, так і у світі загалом. Тенденція до нарощування обсягів експорту характерна і для України, і для Росії. На ринок впливає скасування експортних мит в Аргентині й агресивне зростання пропозиції зерна із цієї країни. Тобто підштовхнути ціни до росту можуть хіба що погодні чи ще якісь катаклізми.

У звіті міністерства також пролунав план збільшити виробництво й експорт продукції переробки із високою часткою доданої вартості. Реалізація цього задуму принесла б нашій економіці істотніші прибутки, але чи чекають у світі на українське м’ясо, молоко, продукти глибокої переробки?

Безумовно, вихід на зовнішній ринок із товарами з високою часткою доданої вартості має стати пріоритетом і аграрного міністерства, і кожного окремо взятого підприємства. З одного боку, зазначають в УкрАгроКонсалті, це завдання є складним, оскільки світовий ринок сегментований і  поділений. З другого, ще двадцять років тому так само закритими виглядали ринки зерна та соняшникової олії — тоді ніхто не міг припустити, що Україна посяде на них лідируючі позиції.

До речі, повертаючись до зернового ринку: коли збільшення експорту пшениці з України грунтується на скороченні в країні населення, а у тваринництві — на скороченні  поголів’я, то це, погодьтеся, негативна тенденція, а не позитивна.  

Г. Квітка, спеціально для журналу «Пропозиція»