Як на українських овочівників подіяло російське ембарго

Заборона на ввезення до Росії українських овочів і фруктів завдала відчутного удару по Кам’янсько-Дніпровському району – основному в країні регіону вирощування тепличних овочів. Тож місцеві господарі пробиваються на інші ринки збуту, зокрема, до країн ЄС.

На тепличні овочі знову немає ціни

«Станом на 22 вересня червоний помідор у Кам’янці-Дніпровській закуповували по 6 грн/кг, рожевий – по 12. Це лише покриває затрати виробників, але не більше», - говорить Руслан Кінащук, один з найбільших виробників тепличних овочів у своєму селі Водяному, що біля Кам’янки-Дніпровської. Інші його односельці додають: щоб так заробляти, як колись, треба, щоб червоний коштував 12 грн, а рожевий – 17. Колись – це як за «старого режиму». Але ностальгують тут за "старим режимом" не тому, що тоді долар був по 8, а тому, що тоді не було війни з Росією. Торговельної.

Річ у тім, що провідний в Україні регіон з вирощування тепличних овочів, де, за оцінками місцевої влади, нараховується 2000 га плівкових теплиць (учетверо більше, ніж скляних по всій країні) і вирощується щороку півмільйона тонн овочів, з яких зараз 60% припадає на помідори й 40% на огірки (донедавна довгий час це співвідношення становило 90:10), багато років орієнтувався насамперед на московський ринок збуту. Тож втрата російського ринку суттєво підірвала добробут місцевості, де в райцентрі і сусідніх великих селах (Водяному, Великій Знам’янці, Благовіщенці та ін.) плівкові теплиці стоять практично в кожному дворі, в т. ч. у лікарів і держслужбовців. Значною мірою – ще й тому, що збіглася в часі зі зниженням платоспроможності вітчизняного споживача. Не дивно, що ціни на помідор та огірок з плівкових теплиць обвалилися ще восени 2015 р. і поставило овочівників у найбільшу за багато років скруту.

«Грати в рулетку» почали більшість тепличників

Тому багато хто став економити на насінні, використовуючи самозбір — насіння, вилучене з гібридних плодів. Хоча самим овочівникам добре відомо, що з гібридів так збирати насіння не можна, бо в цьому випадку, на відміну від сортів, не успадковуються батьківські характеристики. Як вважає Валентин Алергуш, тепличник і власник магазину «Агрополіс» у Кам’янці-Дніпровській, що торгує насінням овочів та всім необхідним для овочівників-професіоналів (добрива, торф, пестициди, тощо), на подібний самозбір припадає більше половини використовуваного в плівкових теплицях району насіння.

А сіяти самозбір — це грати в рулетку. В селі Гладківка в Голопристанському районі на Херсонщині, де теж багато плівкових теплиць, розповідають про овочівника, який з самозбору збирав нормальний якісний урожай протягом семи (!) сезонів, і лише на восьмий вродило таке, що господар назвав сміттям. Але зазвичай вже перше покоління гібридних овочів, вирощених із самозбору, формує дрібніші плоди, а відтак — нижчу врожайність, ніж закладалося селекціонерами. «Урожай цієї осені нижче середнього, бо помідори стали більше хворіти. Я пов’язую це з масовим переходом на самозбір», — говорить В. Алергуш. Ще одна проблема самозбору — велика кількість деформованих плодів, наприклад, кривих огірків. Виручка за такий товар у нинішніх умовах навіть не покриває затрат овочівника. «Якщо вже заощаджувати, то не на насінні, а на добривах — наприклад, італійські добрива, збагачені мікроелементами, замінити звичайною нітроамофоскою», — вважає Валентин Алергуш.

Закриватися або перебудовуватися

В такій ситуації дехто вже розбирає свої «балагани» — так тут називають примітивні саморобні низькі теплиці, зазвичай на дерев’яному каркасі. Водночас господарі, які вже міцно стоять на ногах, маючи від 0,5 до 3 га теплиць і будуючи більш сучасні конструкції — високі, аркового типу, шукають нових оптових покупців, якщо вже московські перекупники в Кам’янці-Дніпровській майже не з’являються.

Частину товару, який купували росіяни, стали брати білоруси — щоб згодом реекспортувати до тієї ж Росії. Крім того, тепличники спробували налагодити співпрацю з роздрібними мережами. Однак наразилися на певні труднощі: у рітейлерів — свої, доволі прискіпливі вимоги до розміру та кольору плодів.

А переорієнтація на ринок ЄС вимагає від українських дрібних тепличників докорінної зміни своєї роботи. По-перше, якщо для московського ринку і для російського в цілому чим більший помідор, тим краще, то споживачі в країнах ЄС віддають перевагу томатам середнього розміру — 160–200 г. Відтак треба переходити на вирощування інших гібридів. А у кожного гібриду — свої нюанси агротехнології, свій характер, до кожного потрібно звикати.

По-друге, великооптовим покупцям не потрібна різносортиця — їм треба однорідна за своїми характеристиками продукція. Один виробник, навіть найбільший, такої партії сам не збере, а для того, щоб прийняті від багатьох різних господарів томати були однорідними, треба, щоб вони ще перед початком сезону узгодили, які гібриди будуть вирощуватися і за якою технологією. А потім, що найскладніше в наших реаліях — цієї технології дотримуватися. Особливо складно узгодити технологію пестицидної обробки: чимало господарів дуже вже полюбляє високоефективні препарати, які містять заборонені в ЄС речовини або вищу, ніж дозволено в ЄС, їх концентрацію.

Порятунок — у кооперації

Формування великих партій однорідної продукції, узгодження технології — основне заняття європейських кооперативів, які об’єднують тамтешніх тепличників. Однак вітчизняні овочівники до кооперації не схильні, побоюючись, що сусід «підсуне» під високоякісну продукцію томати нижчого сорту або з перевищенням вмісту шкідливих речовин. Тому Руслан Кінащук вважає, що кооперацію розвиватиме вже молоде покоління, яке тільки починає брати в свої руки батьківський і дідівський бізнес.

Втім, неформальні об’єднання господарів у Кам’янсько-Дніпровському районі вже існують. Одна з таких груп у Водяному, до якої входять і великі та передові господарі, вже має досвід формування великих партій товару, зокрема й на експорт. Один з них розповідає, що минулої осені вдалося відправити до країн ЄС 3 «фури» місцевих помідорів — до Польщі, Болгарії та Греції. Наприклад, Болгарія та Греція брали рожеві помідори, яких на місцевому ринку бракувало.

Але тут далася взнаки третя, найбільша проблема вітчизняних тепличників — відсутність цивілізованої доробки продукції. Адже покупці з країн ЄС висувають певні жорсткі вимоги не тільки до розміру плодів, а й до транспортабельності, на яку суттєво впливають умови зберігання помідорів відразу після збирання, умови перевезення і навіть тара, в яку вони упаковуються. «Оптовий покупець із Польщі, який до нас приїздив торік, поставив низку умов, за яких він міг би регулярно купувати великі партії наших помідорів», — розповів один з найбільших тепличників села Водяне, директор фірми «Агрокоін» Андрій Чорний. Тому нещодавно його фірма відкрила в Водяному Пакувальну платформу, де були втілені ці вимоги: після сортування помідори упаковуються в спеціальні міцні гофроящики (а не в ящики з-під бананів, як це робить основна маса тепличників), охолоджуються до 10°С (бо теплі помідори дуже швидко починають текти, навіть якщо висока транспортабельність закладена генетично) і дезинфікуються озоном (щоб не так сильно загнивали по дорозі).

За допомогою такої платформи Андрій Чорний розраховує за два роки вийти на обсяги доробки в 20 тис. т. за сезон, з яких принаймні кілька тисяч тонн відправляти на експорт. Тоді можна буде говорити хоча б про часткову компенсацію припинення поставок до Росії.

Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com