Виповнюється півроку з історичної дати відкриття ринку сільськогосподарських земель в Україні. З її наближенням все більше відчувалося загальне хвилювання: країна мала зробити крок, якого з різних позицій чекала українська громадськість, і не тільки вона. Наскільки ж виправдало себе сміливе рішення уряду і чия позиція (прихильників чи противників) виявилася міцнішою та прагматичнішою?

І все-таки: ринок чи мораторій?

Тут вибір однозначний – звичайно ж ринок землі, цивілізований і вільний, з мінімальною присутністю на ньому державних чиновників і без вигаданих бар'єрів.

Мораторій, який за всю свою 20-річну історію продовжували 11 разів, не був реальною перешкодою для тіньових угод: за різними даними було розпродано 3–5 млн га пайових земель. Тут доречно навести приклад інформації, озвученої міністром аграрної політики Романом Лещенком під час години запитань до уряду у Верховній Раді, що навіть за день до запуску ринку землі між юридичними особами укладалися десятки тіньових угод з купівлі-продажу паїв. Він також зазначив: «Згідно з аудитом, проведеним спільно з Державним земельним кадастром та податковою службою, в Україні понад 8 млн га земель сільськогосподарського призначення перебувають у тіньовому обробітку».

Аналізуючи ситуацію по країні, я більше трьох років тому точно визначив період запуску ринку: «Скасування мораторію особливо не слід чекати як мінімум до 2021 року, третього року роботи ВРУ наступного скликання і це за ідеального перебігу подій — укомплектованості більшості ВРУ однодумцями, ...»  (стаття «Попурі на тему «мораторій»).

Але скасування мораторію не можна вважати остаточним, і частково він все ще залишається чинним: юридичні особи найближчі три роки лише спостерігатимуть за розвитком земельних ринкових відносин. Але з огляду на українські реалії я впевнений, що будуть спроби для створення різних схем для обходу закону. Одним словом, тінь мораторію ще бродить і може чимало зашкодити.

Іноземці на ринку землі, або теорія змови   

Найболючішим питанням, якого боялося українське суспільство, була поява іноземців на ринку землі. І це попри те, що все керівництво країни навідріз заперечувало таку можливість і запевняло, що без згоди населення, тобто без референдуму, це питання не буде розглянуте.

Аналізуючи цю проблему, потрібно виділити два моменти: іноземні громадяни, на законних підставах могли придбати несільськогосподарську землю, до категорії якої можна було перевести землі сільськогосподарського призначення. І ще треба врахувати, що на сьогоднішній день у різних регіонах України сільгоспземлі обробляють кілька іноземних агрохолдингів: «Агропросперіс» (земельний банк — 396 тис. га), «Мрія-Агрохолдинг» (165 тис. га), AgroGeneration (80 тис. га) , Agromino (44 тис. га), "Агро-Регіон" (38 тис. га), "Голландська аграрна компанія" (22 тис. га), Goodvalley (19 тис. га), "Кусто Агро" (20 тис. га), «Кищенці» (16 тис. га).

Я в своїх публікаціях неодноразово наголошував: «Той аргумент, що якщо іноземці не скуповували несільськогосподарські землі, то вони не скуплять і землі сільськогосподарського призначення, не витримує критики».

Іноземних аграріїв притягує як висока родючість українських земель, так і низька ринкова ціна та дешева робоча сила, яка, на жаль, за останній період масово почала їхати з країни.

Ізолювати ринок землі від іноземців навряд чи вдасться. Вони всіма способами намагатимуться в обхід закону накопичити певну площу родючих земель. Партнери різного калібру не раз натякали про бажання бачити іноземні компанії на ринку землі в Україні.

А нещодавно, 1 вересня ц. р., під час візиту Президента України Володимира Зеленського до США він зустрівся і з головою Світового банку Девідом Малпассом. У скупій інформації на сторінці В. Зеленського у Twitter було повідомлено, що під час зустрічі вони обговорили земельну реформу. Але які конкретно питання були підняті під час зустрічі, не було позначено.

Тут слід згадати, що СБ, як і МВФ, були головними прихильниками скасування мораторію та запуску ринку. Я не прихильник теорії змови та різних здогадів, але, через два місяці, 4 листопада ц. р., на засіданні ВРУ Юлія Тимощенко заявила, що законопроектом №3205-2 готується "велика афера, масштабна афера" для того, щоб сільськогосподарську землю всупереч Конституції країни продати іноземним громадянам.

Узаконена корупція

Коли мова заходить про «2 гектари безкоштовної землі», завжди згадуються ті посадовці, які вчинили протизаконні дії, і були затримані. Я неодноразово торкався цієї теми, і ставив питання: хто ж у таких випадках насправді винен — держчиновник, чи сама держава, як головний редактор законодавства? («Як держава провокує кримінал і сама ж знаходить цапа-відбувайла»).

В період, коли і Грузія, і Україна були складовою однієї країни, сім'ям землі видавалися у безстрокове тимчасове користування, і вона ще тоді була ласим шматком для корупції. Щоб отримати заповітну земельну площу, треба було звернутися до правління колгоспу чи дирекцію радгоспу, і перспектива задоволення заяви залежала від наявності в сільгосппідприємства на балансі вільних присадибних земель. Багаторазово буваючи в районах (на перевірках та консультаціях із землекористування), я побачив парадоксальну картину: всі заяви задовольнялися, незадоволених заяв просто не було! Ось тут і криється вся хитрість тіньового ринку, яку я спробую пояснити.

Справа в тому, що задоволення прохання про виділення земельної ділянки було нічим іншим, як незаконною операцією купівлі-продажу. Тоді в ролі нотаріусів виступали керівники сільгосппідприємств та місцевих рад, а також голови садових товариств (наприкінці 70-х років міським жителям почали виділяти садові ділянки у розмірі 0,06 га, їм видавалися «Книжки городника»). Механізм продажу/передачі землі був таким: у першому випадку керівники сільгосппідприємств селянам (продавцям) давали згоду на здачу земельної ділянки у вільний земельний фонд, який тут же передавали іншому бажаючому, тобто покупцю, а в другому випадку все було дуже банально: «Книжки городника» старих користувачів просто знищувалися та складалися нові на «нових» членів товариства садівників. Ці операції проводилися виключно після попередньої згоди сторін угоди.

В обох випадках, природньо, передавалося право безстрокового користування землі. Одним словом, законно робилося беззаконня.

Але це було давно, а на сьогоднішній день в Україні є більш ніж родючий ґрунт для корупції, і це незважаючи на те, що про це гучно йдеться з різних трибун. За інформацією заступника голови Всеукраїнської аграрної ради Михайла Соколова, з 2017 року у країни вкрали приблизно 5 млн га землі (за нинішніми цінами — на $10 млрд): «Вони нібито були роздані в рамках безкоштовної приватизації, але чомусь багато людей не змогли отримати свої два гектари». За його словами, землі, яких отримували підставні особи, пізніше за заниженою ціною скуповували «обрані».

Цікаво, що високопосадовці займають зовсім іншу позицію. Головний аграрій України Роман Лещенко безплатні 2 га назвав самообманом, який був вигаданий безпосередньо чиновниками, щоб сформувати корупційну складову та як доказ навів приклад елементарної математики: «Норма закону є, а реалізації практично немає з однієї простої причини: по 2 га для більш ніж 40 млн українців це 80 млн. га землі. У нас її просто фізично немає стільки. А ось представник уряду у Верховній Раді Василь Мокан, посилаючись на статтю 121 ЗКУ, пояснює, що норма 2 га і досі діє і не може бути скасована: «Зрада» про відміну права на безкоштовні 2 га землі скасовується. Тому що є Земельний кодекс України та чинна стаття 121 зокрема».

Але якщо це пройдений період історії, то чому так важко навчитися робити висновки, посилаючись на особисті помилки, а не наступати на ті самі граблі? Гібридний підхід до питання завжди викликає побічні явища, тому що закон має бути одним для всіх.

Кахабер Карелі (Грузія/Україна)

Доктор економічних наук, експерт з земельних питань