Бор — основний елемент осінніх позакореневих підживлень ріпаку

Сучасні технології вирощування озимого ріпаку як борофільної культури потребують позакореневих підживлень бором протягом всього періоду вегетації. Проте ефективність застосування цього елементу залежить від вибору правильної форми добрив та норми внесення.

Значення осіннього застосування бору

Порівняно з іншими с.-г. культурами, для росту і розвитку ріпаку потрібна велика кількість бору. Він має важливе значення у заплідненні, підвищує стійкість клітинних стінок, що знижує розтріскування стебел і кореневої шийки під час морозів та інтенсивного росту, чим сприяє підвищенню стійкості рослин до ушкодження хворобами (фомозом, вертицильозом тощо). Крім того, бор впливає на розвиток кореневої системи, що сприяє кращому водозабезпеченню та відновленню вегетації.

Восени ріпак засвоює 25% загальної кількості потрібного йому бору. У фазі осінньої розетки (6–8 листків) проходить процес диференціації генеративних органів. Збалансоване мінеральне живлення і довший термін закладання бруньок забезпечують отримання максимальної продуктивності ріпаку.

Дефіцит бору в осінній період призупиняє ріст і розвиток кореневої системи ріпаку, точки росту рослин, знижує накопичення цукрів та інтенсивність їхнього транспортування до кореневої шийки, погіршує морозо- та зимостійкість рослини, що призводить до розтріскування, деформації та дуплистості кореневої системи ріпаку (фото 1). Рослини запізнюються з виходом із фази розетки, молоді листки мають світле забарвлення, а їхні краї — скручені. На старіших листках утворюються плями червоного та червоно- фіолетового забарвлення (фото 2). У подальшому дефіцит В негативно впливає на процеси цвітіння та запилення.

За умови високого рівня рН ґрунту (>7,5) утворюються борати і бор переходить у недоступні для рослин форми. Він утворює стійкі сполуки із залізом та алюмінієм, органічною речовиною та глинистими мінералами ґрунту. За оптимальних умов бор рухливий в ґрунті, але погано — у тканинах більшості сільськогосподарських культур. Його надходження в рослину залежить від вологозабезпеченості ґрунту. Бор рухається ксилемою лише з водним током, тобто від кореневої системи до точки росту, і швидкість його руху залежить від інтенсивності транспірації рослини. Тому у фази, коли рослини потребують оптимального забезпечення бором (наприклад, період закладання генеративних органів), критичним є вплив посухи. Низька мобільність бору в рослині пояснює необхідність періодичних позакореневих підживлень добривами, що містять цей елемент.

Види добрив

Асортимент борних добрив для позакореневого підживлення дуже широкий, їхня частка на ринку у вигляді однокомпонентних мікродобрив становить близько 80%, що значно перевершує обсяг застосування інших моноелементних препаратів. Пропонують їх у сухій препаративний формі у вигляді чистої борної кислоти та боратів натрію (динатрій октоборат, тетраборат натрію та ін.) або рідкій, в якій бор представлений органічними сполуками, переважно боретаноламіном.

Саме форма бору впливає на ефективність застосування цих добрив. Тобто не всі борні добрива забезпечують однакову якість або концентрацію доступного бору, а ціна продукту не завжди є найкращим мірилом справжньої рентабельності застосування добрива. Дешевий продукт може врешті-решт коштувати більше, оскільки потрібно придбати і застосувати його більшу кількість, є ризик виникнення проблем з розчинністю. Тож застосування такого продукту може більше нашкодити, ніж принести користі. Тільки високоякісний легкодоступний очищений бор має довготривалий і відчутний позитивний ефект.

Недоліки сухих форм

Більшість сполук бору погано засвоюються листковою поверхнею та не можуть бути використані рослиною як джерело бору, оскільки мають низьку розчинність (наприклад, борна кислота і тетраборат натрію — бура) та високу фітотоксичність. Швидка та повна розчинність гарантує доступність бору для рослини та забезпечує технологічність їхнього внесення.

Слід також пам’ятати, що добрива на основі бури крім бору містять також високу кількість натрію, який може справляти токсичний вплив на рослини. А деякі погано очищені борати можуть містити в своєму складі важкі метали та інші токсичні домішки.

Окремо слід зазначити, що в рекомендаціях деяких постачальників борних добрив у якості переваги добрив на основі борної кислоти вказують їхні нібито підкислювальні властивості. Та на практиці це не відповідає дійсності, адже борна кислота суттєво відрізняється від інших кислот механізмом дії — вона проявляє кислотні властивості не завдяки відщепленню протону, а завдяки приєднанню гідроксид-іону. Борна кислота може помітно знижувати рН робочого розчину лише у великих концентраціях, коли у розчині формуються поліборати та вивільняється протон Н+. Втім, за таких концентрацій значно підвищується ризик опіків листя рослин. Це легко перевірити на практиці, спробувавши знизити рівень рН лужної води хоча б до значення 5,5– 6 за допомогою борної кислоти.

Токсична дія борної кислоти може бути зумовлена низькими швидкістю та ступенем її розчинності у бакових сумішах, що, як правило, призводить до нерівномірного розподілу діючої речовини в баку. Тому на листкову поверхню потрапляють різні концентрації робочого розчину, в тому числі дуже високі, що призводить до опіків. До того ж на листку борна кислота швидко висихає та кристалізується, що повністю блокує надходження бору в рослину та підвищує ризик фітотоксичності.

Наукові розробки у виробництві добрив значно підвищують ефективність застосування борних препаратів для позакореневого підживлення. Високу доступність забезпечують комплекси бору з органічними компонентами.

Переваги органічних поліборатів

Для підвищення розчинності та біодоступності бору найчастіше використовують композиції з моноетаноламіном. Ці сполуки повністю розчинні у воді та рідких NPK добривах, не містять хлоридів, натрію або важких металів, що зводить до мінімуму ризик забруднення, опіків або фітотоксичності. Ці поліборатні органічні комплекси бору забезпечують відмінні змочувальні та вологоутримуючі властивості, що сприяє рівномірному покриттю листкової поверхні, проникненню та адсорбції бору в рослину.

Зокрема, це досягається значним зниженням значення гігроскопічної точки добрива, тобто відносної вологості повітря, за якої нанесений на листя розчин не висихатиме. Для порівняння: борна кислота має гігроскопічну точку близько 98%, тобто з розчину, який потрапив на листкову поверхню, вона буде засвоюватися рослинами в чистому вигляді лише у насиченому вологою повітрі.

Внесення добрива, що крім бору містить мідь та молібден, сприяє отриманню мультиплікативного стимулюючого ефекту та максимальної користі від підживлення. Для бобових культур спеціально розробляють препарати з підвищеним умістом молібдену та кобальту, які сприяють росту симбіотичних бактерій та активують процеси азотфіксації. Якщо борні добрива містять спеціальні речовини — активатори поглинання та транспортування бору в рослинах, то збільшується коефіцієнт асиміляції бору, швидкість дії та мобільність цього мікроелемента в рослині для досягнення максимальної ефективності позакореневого підживлення.

С. Полянчиков, директор з розвитку, О. Капітанська, науковий консультант НВК «Квадрат»

Журнал «Пропозиція», №10, 2018 р.