Актинобацильоз ВРХ: незнання породжує паніку

Актинобацильоз ВРХ належить до маловивчених зоонозних захворювань, яке раніше діагностували як актиномікоз (наразі ці хвороби розрізняють: до речі, першу виявляють у 5–20 разів частіше, ніж другу). Невдалі спроби ліквідації актинобацильозу зумовили його значне поширення територією України. Частіше він проявлявся у вигляді ензоотій, що було пов’язано з необізнаністю спеціалістів ветеринарної медицини з цією хворобою та низьким рівнем діагностичної роботи. Уперше діагностували актинобацильоз у 1996 р. у Донецькій області серед імпортованої ВРХ, а офіційно розпочали вивчати із 2001-го.

Г. Риженко, канд. біол. наук, доцент,
О. Рудой, наук. співробітник,
О. Горбатюк, канд. вет. наук, доцент,
лабораторія анаеробних інфекцій,
Інститут ветеринарної медицини (ІВМ) НААН

Нині прояви актинобацильозу, який завдає значних економічних збитків тваринництву, відмічають на всіх континентах світу. Поряд зі спорадичними випадками, все частіше реєструють ензоотичні спалахи цієї хвороби (з ураженням від 20–30 до 90% тварин), які щорічно становлять від 1,0% і більше у структурі інфекційної патології.
Серед факторів, що сприяють поширенню актинобацильозу, — підвищений травматизм тварин, використання грубих і недоброякісних кормів, незадовільні санітарно-гігієнічні умови, спільне утримання хворих і здорових тварин, а також переміщення тварин-мікро­боносіїв із раніше неблагополучних щодо цього захворювання господарств. Доведено, що завезена (імпортована) худоба сприйнятливіша до захворювання, ніж аборигенна, з ураженням у стаді до 90%.
Останніми роками актинобацильоз реєстрували у ряді областей України зі стаціонарно неблагополучними пунктами, у яких відмічали тенденцію до зниження рівня захворюваності. Так, упродовж 2001–2014 рр. було виявлено 81 неблагополучний пункт у 13 областях України (у т. ч. в АР Крим).
За аналізом результатів проведених досліджень установлено, що рівень ураження ВРХ варіює у межах від 3 до 90% серед наявного поголів’я у стаді, особ­ливо у групах молодняку на відгодівлі віком від 6 до 24 міс. Середній рівень ураження становить до 30%, а в окремих областях — від 12 до 52,5%. Захворювання проявляється впродовж року, проте частіше його реєстрували у зимово-весняний (у вісім разів більше) і осінньо-зимовий періоди. Еко­но­мічні збитки в результаті цього захворювання досить значні, вони проявляються втратами через зниження продуктивності, зменшення приросту живої маси тіла до 310 г/добу та передчасним вибраковуванням тварин.

Усе починається
із «кормової ямки»…
Актинобацильоз ВРХ (Actinobacillosis, Wooden Tongue, big Head, лігнієріоз, проактиномікоз, дерев’яний язик) — хронічне інфекційне захворювання системного характеру, яке характеризується гранульоматозними ураженнями переважно у ділянці голови та шиї. Збудник захворювання Actinobacillus lignіeresiі — синантропний мікроорганізм ротової порожнини, верхніх дихальних шляхів, рубця тварин (поширений у навколишньому середовищі).
Безпосередніми причинами цього захворювання є фізичні та хімічні травми слизової оболонки ротової порожнини і язика. Особливо часто травмується слизова оболонка язикового кореня у так званій «кормовій ямці» (більшість обстежених тварин мали сформовані виразки у цій зоні, заповнені залишками грубого корму, що розкладається). Спочатку розвивається виразковий стоматит, і збудник актинобацильозу проникає через пошкоджені ділянки слизових оболонок губ, ясен, язика та під’язикової області. Маючи певний тропізм до лімфатичної системи, Actinobacillus lignіeresiі проникає із плином лімфи у регіонарні лімфатичні вузли переважно у ділянці голови та шиї. Актинобацильоз характеризується перебігом із локальними, десимінованими і генералізованими ураженнями у лімфатичних судинах і вузлах, а за хронічного перебігу — у паренхіматозних органах (фото 1–4). В окремих тварин за невчасного лікування може нараховуватися до 16 абсцесів.

На прикладі одного господарства
Комплексне епізоотологічне обстеження щодо актинобацильозу (лігнієріозу) ВРХ було проведено на базі лабораторії анаеробних інфекцій ІВМ НААН (Київ), господарства ТОВ «Рассвєт» Володарського р-ну Донецької обл. та Першотравневої міжрайонної державної лабораторії ветеринарної медицини смт Мангуш Мангуського р-ну.
За аналізом результатів епізоотологічного обстеження наявного поголів’я ВРХ захворювання вперше було зареєстровано 1997 р. унаслідок завезення худоби із раніше неблагополучного щодо актинобацильозу господарства. Під час обстеження 1250 голів тварин виявили 63 хворих, що становило 5,25% загального поголів’я. Хвороба уражувала  переважно молодняк віком 12–24 місяців (80,5%). Найчутливішими виявились бугайці на відгодівлі (50%), що пов’язано насамперед із перегрупуванням тварин на відгодівлю із різних тваринницьких приміщень господарства, а також випасанням їх на контамінованих збудником полях. На частку дорослих тварин рівень захворюваності від загального числа хворих становив 15,3%, а телят віком від 5 до 9 місяців – 5,2%.
Лабораторією анаеробних інфекцій ІВМ НААН було підтверджено діагноз — актинобацильоз великої рогатої худоби. На замовлення господарства було проведено щеплення молодняку (починаючи від 5-місячного віку) експериментальною вакциною Актиносан. Так, за період до вакцинації рівень захворюваності молодняку віком понад 12 місяців становив понад 30%, а після щеплення – зменшився до 7,0%, що відповідало кількості 60 і 8 хворих тварин за рік відповідно.
Оскільки актинобацильоз перебігає у хронічній формі, ознаки захворювання здебільшого виявляли за змін в окремих частинах тіла. Типовий прояв хвороби супроводжувався ураженням лімфатичних вузлів і судин (переважно у ділянці голови та шиї). Загальний стан клінічно хворих тварин залежав від локалізації патологічного процесу, але здебільшого температура та частота дихання перебували у межах фізіологічної норми.
Для захворювання характерні такі клінічні ознаки: ураження підшкірних лімфатичних судин (рідше язика) з утворенням гранульом, виснаження тварин, гіперсалівація та відмова від корму, а за ураження внутрішніх лімфатичних судин — прогресивне виснаження із розвитком асфіксії та кахексії (синдром виснаження, загальна атрофія).
У 50% хворих тварин виявляли по­­одинокі абсцеси у ділянці губ, щічних м’язів та міжщелеповому просторі. Гранульоми у деяких тварин довгий час перебували без змін та самовільно проривалися із виділенням гною щільної консистенції, білого або світло-сірого кольору, без запаху. У товщі капсули гранульоми спостерігали мікроабсцеси, які ускладнювали загоєння ран (після повного видалення гною загоєння проходить за вторинним натягом з утворенням рубців). Загальний стан таких тварин був задовільним, і хвороба закінчувалася повним одужанням, але з можливими рецидивами в іншому місці.
Одно- або двостороннє збільшення шийних лімфатичних вузлів (підщелепного та привушного) виявляли методом пальпації у 30% тварин. У подальшому вони перетворювалися на абсцеси, які частіше виявляли вже після забою тварини. Так, ураження заглоткового лімфатичного вузла у нетелі супроводжувалось розвитком асфіксії, без інших видимих клінічних ознак, окрім виснаження, і було підтверджено тільки післязабійною діагностикою.
Тяжкий перебіг хвороби спостерігали у двох випадках: із утворенням нориць у ділянці голови та шиї на місцях самовільно прорваних абсцесів, а також ураженням двох і більше лімфатичних вузлів. Із нориць виділявся гній сметаноподібної маси, білого кольору, без специфічного запаху. Стан тварин був пригнічений, акт споживання та перетравлювання корму ускладнений, із розвитком асфіксії та кахексії.
За даними порівняльного аналізу ре­­зультатів гематологічних досліджень пе­­риферичної крові від хворих та здорових тварин, особливих розбіжностей у кіль­­кісних величинах не виявлено (табл. 1). Слід зауважити, що показник вмісту сегментоядерних нейтрофілів у другій групі мав найменшу критичну величину щодо фізіологічної норми — 20,0±0% враховуючи, що вміст лімфоцитів на цей період перевищував фізіологічну норму на 3,1%. У клінічно здорових тварин показник лімфоцитів також був вищим на 2,0% проти допустимих меж норми.
Аналіз результатів досліджень сироваток периферичної крові бугайців на вміст загального білка показав диспротеїнемію (порушення нормального співвідношення фракцій білків) у обох групах дослідних тварин, що, ймовірно, пов’язано із недостатнім надходженням білків у організм через незбалансованість раціону, зважаючи на те, що його дефіцит відмічався у сироватці крові як здорових, так і хворих тварин (табл. 2). У клінічно здорових бугайців кількісний вміст білкових фракцій та співвідношення альбумінів до глобулінів відповідали показникам норми.
Слід зауважити, що у сироватці крові клінічно хворих тварин відмічали кількісне зменшення вмісту альбумінів на 24,0% проти фізіологічної норми, що свідчить про порушення нормальної функції печінки, ймовірно, за хронічного перебігу актинобацильозу через токсиногенні властивості збудника.
Варто відмітити, що у клінічно хворих тварин відмічали порушення відношення фракції альбумінів до глобулінів із коефіцієнтом 0,51 (за норми 0,9), що засвідчувало порушення метаболічних процесів в організмі, стабільності гомео-стазу та створювало можливі ризики ус­­кладнення інфекційного процесу.

Колібактеріоз дає «зелене світло»...

Упродовж останніх років усе частіше реєструють випадки захворювання молодняку на актинобацильоз починаючи з одномісячного віку тварин. Утворення гранульом міжщелепового простору та ураження лімфатичних вузлів частіше зустрічаються у телят, які перехворіли на колібактеріоз.
Це спонукає виробників вакцин до вдосконалення наявних та розробки нових вакцинних біопрепаратів для формування у тварин гуморального імунітету водночас проти двох захворювань1.
Зокрема, ефективність такої вакцини вивчали на телятах, що народились від щеплених до отелення корів, щеплених двічі у 14-добовому віці, порівняно із телятами контрольної групи (табл. 3). Установлено, що у телят, одержаних від нещеплених корів, рівень колострального захисту був дуже низьким і становив 16,7% щодо обох збудників — E. coli та A. lignieresii. Крім того, у телят цієї групи, що захворіли на колібактеріоз, спостерігався тяжкий перебіг захворювання в ентеритній формі починаючи із 3–4-і доби від народження. Тривалість лікування — близько 6 діб. У подальшому до настання одномісячного віку у тварин виявляли актинобацильозні гранульоми.
У телят, одержаних від корів, щеплених перед розтеленням зазначеною вище вакциною, рівень колострального захисту проти колібактеріозної інфекції був знач­но вищим та становив 80,0%, оскільки серед тварин дослідної групи захворіло 2 гол. Клінічних ознак актинобацильозу в дослідній групі не виявлено.
До того ж слід зазначити, що серед телят, одержаних від щеплених корів, у разі їхнього захворювання на колібактеріоз термін одужання скоротився до 3 діб, тобто воно наставало вдвічі швидше, порівняно із групою телят, одержаних від нещеплених корів.
Застосування засобів профілактики проти асоційованих інфекцій у тваринницьких господарствах сприяє стабілізації епізоотичної ситуації щодо актинобацильозу та колібактеріозу великої рогатої худоби, запобігає значним втратам та зменшує економічні збитки у господарствах, а також підвищує біобезпеку тваринницької продукції.