Всюдисущі кліщі

Кліщі, як дехто думає, — це зовсім не комахи, а близька до них особлива група тварин. Це дрібні, часто мікроскопічних розмі­рів, різноманітні за зовнішньою будовою представники класу павукоподібних (Arachnida).

Мешкають кліщі в різних місцях — серед мохів, лишайників, вищих рослин. Вони також присутні в ґрунті, гної, лісовій підстилці, рівчаках, струмках, озерах, морях і навіть гарячих джерелах. Багато з них є небезпечними шкідниками сільського господарства, переносниками стрічкових червів і збудників хвороб. За своєю будовою кліщі наближаються до комах, відрізняючись від останніх наявністю двох або чотирьох пар ніг, дрібними розмірами, відсутністю крил і вусиків. Усі сегменти тіла кліщів, зазвичай, злиті, й лише у найпримітивніших груп можна виявити сліди сегментації. Життєві цикли кліщів дуже різноманітні, що проявляється в кількості генерацій, сезонному диморфізмі, чергуванні гомогенетичного й партеногенетичного розмноження.

Класифікація кліщів до сьогодні розроблена недостатньо. Але більшість систематиків розглядають кліщів (Acari) і павуків (Araneae) як два відокремлені підкласи в класі павукоподібних (Arachnida). Від інших підкла­сів вони відрізняються недостатньо вираженою або повністю відсутньою сегментацією черевної частини тіла. Підклас кліщів включає три ряди:

• сінокосці (Opilioacariformes) — невелика група примітивних кліщів, господарське значення яких не вивчене;

• паразитоїдні (Parasitiformes) — який, своєю чергою, ділиться на три підряди:

а) чотиридихальцеві (Tetrastigmata) — поширені в Австралії, Новій Зеландії і на Цейлоні;

б) задньодихальцеві (Metastigmata) — представлені переважно паразитами теплокровних;

в) середньодихальцеві (Mesostigmata) — об’єднують як таких, що вільно живуть, так і паразитуючих та хижих кліщів. Наприклад, представники родини фітосейід (Phytoseiidae) відіграють важливу роль у зниженні чисельності низки видів кліщів і комах — шкідників рослин. Із хижих кліщів відомі фітосейулюс (Phytoseiulus persimilis A.-H.), амблісейус (Amblyseius sp.), яких використовують для біологічного захисту овочевих культур проти сисних шкід­ників у закритому ґрунті;

• акариформні (Acariformes) — включає в себе підряди червонотільцеві (Trombidiformes) та саркоптоїдні (Sarcoptiformes). Частина видів із цього ряду споживають рослинну їжу. Всього ж у світовій фауні нараховується понад 6 тис. видів акариформних кліщів, серед яких багато небезпечних шкідників агрокультур відкритого й закритого ґрунту та рослинної продукції під час її зберігання.

Шкідливі види — це, в основному, представники родин павутинних (Tetranychidae), бурих (Bryobiidae), комірних (Acaridae), волохатих (Glycyphagidae) та галових чотириногих (Eriophyidae) кліщів. Тіло павутинних, бурих і комірних кліщів округлої та овальної форми, розміром від 0,3 до 0,8 мм. Дорослі кліщі мають чотири, а личинки — три пари ніг. Ротовий апарат у них — гризучого (комірні, волохаті) та колючо-сисного (павутинні, бурі) типів. Колір тіла червоний, бурий, жовто-бурий, зеленувато-прозорий, матово-білий.

Представниками родини павутинних кліщів є звичайний павутинний (Tetranychus urticae Koch.), туркестанський павутинний (T. turkestanicus Ug. et Nik.), червоний плодовий (Panonichus ulmi Koch.) кліщі. А родини бурих — бурий плодовий кліщ (Bryobia redikorzevi Reck.) та інші. Фітофаги. Живуть колоніями на листках та інших частинах рослин. Пошкоджуючи рослини, спричинюють зміну забарвлення листя у вигляді білуватих плям; листки від сильного пошкодження засихають і опадають.

До родини комірних кліщів належать: борошняний (Acarus siro L.), видовжений (Tyrophagus putrescentiae Schrnk.), темноногий (Aleuroglyphus ovatus Troup.), цибулевий кореневий (Rhisoglyphus echinopus F. et R.) та ін. В природних умовах вони живуть у лісовій підстилці, гніздах птахів та норах гризунів, у скиртах соломи й сіна. Потрапляючи в зерносховища, склади й овочесховища, пошкоджують зерно, борошно, сухі фрукти, овочі й інші продукти.

Червоний плодовий кліщ — Pаnonychus ulmi Koch. (ряд Acariformes, родина Павутинні кліщі — Теtrаnуchidae). В Україні значно поширений. Поліфаг. Пошкоджує майже всі плодові та багато декоративних рослин, найбільшої шкоди завдає яблуні й сливі.

Самиця — червона або червоно-бура, завдовжки до 0,44 мм, спина опукла, з довгими конічними опушеними цятками, що сидять на крупних білих горбках. Самець менший від самиці (0,26–0,28 мм), оранжево-червоного кольору, з видовженим, звуженим до заднього кінця тілом. Яйце кулясте, діаметром 0,14–0,15 мм, червоне, трохи сплющене до полюсів, від центра — з довгим слабозігнутим стебельцем. Личинка має три пари ніг, завдовжки 0,15–0,18 мм, після виплодження червона, потім бура. Зимують діапаузуючі яйця на корі пагонів, у розгалуженнях гілок і біля основи плодушок. Масове виплодження личинок навесні збігаєть­ся з фенофазою порожевіння бутонів яблуні. Личинки переповзають стовбуром і гілками на молоді листки, часто проникають усередину бруньок, де й починають живитися. Закінчення постембріонального розвитку першої генерації й початок відкладання самицями яєць збігаються з другою половиною цвітіння яблуні. Середня тривалість життя самиць — 11,9–21,6 дня, максимальна — 39 днів. Середня плодючість — 60–90, максимальна — 150 яєць. Для завершення повного циклу розвитку потрібна сума ефективних температур 210°С за нижнього порогу 8°С. В Україні протягом сезону кліщ дає п’ять-шість генерацій.

Личинки й дорослі кліщі висмоктують сік із бруньок і листків. На пошкоджених листках з’являються світло-жовті плями вздовж жилок; потім весь листок стає тьмяно-сірим, засихає й опадає. Внаслідок цього процес зростання гілок припиняється, знижується врожай плодів і їхня цукристість, а також морозостійкість дерев.

Заходи захисту. Застосовують ранньовесняне (до розпукування бруньок) обприскування дерев, а потім — у період від фенофази зеленого конуса до рожевого бутона (яблуня) або відразу після цвітіння (кісточкові породи) дозволеними інсектоакарицидами. Ослаблені кліщами дерева слід підживлювати органічними й мінеральними добривами, а також поливати. Хімічні обробки дерев проти рухливих стадій кліщів доцільні за їхньої чисельності вище від економічного порога шкідливості — 300–400 особин на 100 листків.

Глодовий кліщ — Tetranychus viennensis Zach. (ряд Acariformes, родина павутинні кліщі — Tetranychidae). В Україні шкодить у Криму, Закарпатській, Київській, Львівській, Черкаській, Запорізькій областях. Пошкоджує яблуню, грушу, терен, аличу, вишню, черешню, абрикос, персик, сливу.

Тіло самиці опукле, яйцеподібне, завдовжки 0,57 мм. Забарвлення варіює від зеленувато-жовтого (до відкладання яєць) до вишнево-червоного. Зимові діапаузуючі самиці яскраво-червоного кольору; щетинки на тілі довгі, білі, опушені, розташовані в шість поперечних рядів. Самці — з різко звуженим до заднього кінця, майже ромбоподібним, тілом світло-зеленого або жовтуватого кольору, завдовжки 0,4 мм. Яйця кулясті, від світло-жовтого до жовтувато-рожевого кольору, діаметром 0,15 мм. Зимують запліднені діапаузуючі самиці під відмерлою корою штамбів на висоті до 1 м від поверхні ґрунту, в ловильних поясах, рідше — під опалим листям.

У квітні — на початку травня за температури не нижче 10°С виходять із місць зимівлі й починають живитись на бруньках. Закінчується вихід кліща з місць зимівлі в період цвітіння яблуні. До періоду відокремлення бутонів самиці на бруньках відкладають перші яйця. Живе самиця до 40 днів і може відкласти максимально 156 яєць. За сезон розвивається сім — дев’ять поколінь. Для повного розвитку одного покоління потрібна сума ефективних температур (понад 10°С), що становить у середньому 185°С. Найбільшої чисельності кліщ досягає в липні — серпні. Із середини вересня й до кінця листопада діапаузуючі самиці йдуть на зимівлю.

Заходи захисту. Першу обробку рослин виконують перед цвітінням або відразу після нього, наступні — за потреби (за збільшення чисельності кліща до п’яти й більше особин на листок, для чого оглядають 100 листків). Обприскування проводять тими самими препаратами, що й проти червоного плодового кліща.

Смородиновий бруньковий кліщ — Cecidophyopsis ribis Westw. (ряд Acariformes, родина Галові чотириногі кліщі — Еriophyidae). Поширений майже повсюдно, де культивується смородина. В Україні шкодить на Поліссі та в північних районах Лісостепу. Пошкоджує переважно чорну смородину й аґрус.

Самиця завдовжки 0,21 мм, червоподібна, циліндрична, струнка, з двома парами ніг, молочно-біла. Самець трохи менший за самицю, завдовжки 0,15 мм. Яйце матове, блискуче, овальне, розміром 0,05х0,04 мм. Довжина тіла нерухливої німфи — 0,10–0,13 мм.

Зимують самиці всередині бруньок. Навесні, у фазі набухання бруньок і появи «зеленого конуса» у чорної смородини (середньодобова температура близько 5°С), починається відкладання яєць. Розмноження в тогорічних бруньках триває до 75 днів, і за цей час звичайно розвивається два-три покоління шкідника. В окремих бруньках може бути 3-8 і навіть до 40 екземплярів кліща.

Міграція кліщів у молоді бруньки відбувається, коли середньодобова температура досягає 12°С і триває один-два місяці, але найбільша кількість (до 80% особин) мігрує протягом двох-трьох тижнів. За зниження температури кліщі ховаються за лусочки бруньок і в тріщини кори, а ті особини, що не встигли це зробити, гинуть. Живлення на поверхні рослин відбувається до кінця червня або середини липня. Перші кліщі, особливо німфи, з’являються в молодих сформованих бруньках наприкінці травня — на початку червня. За сильного заселення в кожну бруньку проникає по декілька кліщів. Самиці тут же, після нетривалого живлення, відкладають яйця. У молоді бруньки переселяється лише близько 1% загальної кількості мігруючих особин. Яйця самиці відкладають нерегулярно. Одна самиця протягом трьох — шести тижнів відкладає від 50 до 100 яєць. Улітку одне покоління розвивається протягом двох-трьох тижнів. За сезон шкідник дає п’ять — сім генерацій.

Сильно пошкоджені бруньки чорної смородини збільшуються й набувають здуто-округлої форми. Бруньки червоної і білої смородини лише злегка збільшуються, не змінюючи форми. Навесні розвиток листків і пагонів із пошкоджених бруньок запізнюється на два-три тижні, листки розвиваються маленькі, бліді, деформовані. Сильно пошкоджені бруньки не розвиваються й відмирають. Кліщ є переносником вірусних захворювань — реверсії лист­ків і махровості квітів.

Заходи захисту. Слід зрізати й спалювати пошкоджені гілки восени або рано навесні. За сильного заселення, коли пошкоджено багато бруньок на пагонах, — омолоджування кущів шляхом прикореневого зрізування гілок із подальшим обприскуванням акарицидами місця зрізу та ґрунту довкола. В період вегетації — обприскування кущів інсектоакарицидами. Не можна використовувати заселені кліщем насадження як маточні для заготівлі садивного матеріалу. За виявлення шкідника саджанці знезаражують гарячою водою (за температури 40°С протягом 40 хв, 45-46°С — 15–20 хв) або фумігацією.

Борошняний кліщ — Acarus siro L. (ряд Acariformes, родина Комірні кліщі — Acaridae). Поширений в Україні повсюдно. Це один із багатоїдних видів комірних кліщів, які живляться продуктами як рослинного, так і тваринного походження. Самиця завдовжки 0,30– 0,67 мм, самці менші за самиць (0,3– 0,4 мм). Яйце біле та овальне — 0,12 мм. Личинка округла, із трьома парами ніг. Німфа восьминога, формою тіла схожа на дорослу особину.

В складських приміщеннях самиці відкладають яйця на продукти. Плодючість — до 200 яєць. Через три-чотири дні з’являються личинки, які після живлення і линяння перетворюються на німф. Німфа двічі линяє й стає самцем або самкою. За оптимальних умов (температура — 20–22°С, відносна вологість — 80–90%, вологість зерна — 15–17%, борошна — 18–19%) розвиток одного покоління триває протягом 9–15 днів. За пониження температури до 10°С розвиток генерації затягується на 1–1,5 місяця, а за низької вологості субстрату (зерна — нижче 13%, борошна — 11%) розмноження не відбувається.

Кліщ може живитись зерном усіх видів злаків, насінням трав, льону, соняшнику, конопель, борошняними продуктами, сухими фруктами, овочами, тютюном, какао, макухою, половою, соломою, сіном, сиром, шкірою. Найшвидше розмножується за живлення зерном пшениці, жита, гречки й продуктами їхньої переробки. В битому зерні та його відсіві розмноження відбувається майже в п’ять разів інтенсивніше, ніж у цілих зернах.

Живлення кліщів зародком зерна різко знижує його схожість і погіршує хлібопекарські якості борошна. За масового розмноження шкідника в період зберігання збіжжя відбувається підвищення температури й вологості зерна та борошна, самозігрівання, пліс­нявіння й псування продуктів. Вживання в їжу продуктів, сильно заселених кліщем, може призвести до розладу травлення. Крім складських примі­щень, борошняний кліщ трапляється й у полі, де живиться рослинними рештками, сіном і соломою. Джерелом заселення зерносховищ та складів можуть слугувати також токи, перевалочні пункти, нори мишоподібних гризунів, ховрахів і кротів.

Для захисту зерна від кліщів потріб­но використовувати вдосконалені зерносховища, побудовані за сучасними типовими проєктами, із забезпеченням непроникності гризунів і птахів. Також слід дбати про систематичне прибирання сховищ, млинів, елеваторів, довколишньої території та очищення тари, зерноочисних машин і транспортних засобів від зернового просипу, пилу, рослинних решток. Особливо ретельно цю роботу проводять після ремонту й просушування приміщень перед завантаженням зерна; зібрані рештки знищують.

В. Федоренко, Інститут захисту рослин

Журнал «Пропозиція», №8, 2019 р.