Західний кукурудзяний жук: розширення ареалу

Серед шкідників, внесених до Переліку карантинних організмів України, найбільшої уваги заслуговує західний кукурудзяний жук — Diabrotica virgifera virgifera Le Conte (1868). Цей вид належить до пiдродини Галеруцин (Galerucinae) родини Листоїдiв (Chrysomelidae), має неотропiчне походження з Пiвнiчної Америки.

У Європi західний кукурудзяний жук, як i весь рiд Diabrotica, до кiнця минулого столiття не був відомий. Перше вогнище пошкодження кукурудзи личинками дiабротики було виявлено в Югославiї — на полi поблизу мiжнародного аеропорту Бєлграда. На думку югославських учених Ф. Бача, Д. Чампрага, I.Живчева, жуків (самок шкiдника), напевно, було випадково завезено авіацією зі США разом з вiйськовою технiкою. Потрапивши в новi географiчнi умови, самки перелетiли на поле кукурудзи, вiдклали яйця, з яких наступного року розвинулося нове поколiння шкiдника. Це вогнище i було виявлено у 1992 році, на третій рік після завезення, коли вже чисельність i шкiдливість жука досягли високого рівня.
Запізніле виявлення і наявність сприятливих погодно-кліматичних та трофічних умов призвели до натуралізації виду і широкого розповсюдження в країнах Європи. Від первинного вогнища в Югославії шкідник поширювався — як і в США — переважно у північно-східному напрямку зі швидкістю 20—80 км/рік. У 1995 році його вогнища були виявлені в Хорватії, Угорщині, Боснії і Герцеговині, у 1996-му — в Румунії, у 1998-му — в Болгарії та Італії, у 2000-му — в Словаччинi. Отже, протягом 9 років західний кукурудзяний жук розповсюдився на посівах кукурудзи на Панонській (Середньодунайській) рівнині, проник на Нижньодунайську рівнину (у Болгарію, Румунію) та Апенінський півострів (в Італію).
У США, де поширеною є практика вирощування кукурудзи в монокультурі, збитки через шкодочинність представників роду Діабротика сягають десятків мільйонів доларів, а разом з витратами на хімічні засоби боротьби — близько мільярда доларів на рік. У Європі ж навіть літературні відомості про цього шкідника були відсутні, аж поки він не потрапив на континент. Не зустрічався він і в систематичних визначниках, лише в Lerbuch der Entomologie згадується підродина Галеруцини, до якої як складова частина входить рід Діабротика. У фундаментальній збірці “Фауна України. Жуки-листоїди галеруцини” (В.М. Бровдій) цей рід взагалі не згадується.
Зважаючи на загрозу значного поширення в країнах Європи і велику шкодочинність західного кукурудзяного жука, у 1995 році Європейська і Середземноморська організація захисту рослин (ЄОЗР) включила його в перелік особливо шкідливих карантинних організмів та створила спеціальну робочу групу вчених різних країн у рамках програми ФАО ООН для розробки методів моніторингу і захисту кукурудзи від пошкоджень. Того ж року наказом Міністра сільського господарства України діабротика була включена до переліку карантинних організмів України.
Всебічні спостереження вздовж західного кордону України з використанням феромонних клейових пасток виробництва Молдови, які здійснювали обласні інспекції Укрдержкарантину з 1996 по 2000 роки включно, вказували на відсутність шкідника, бо жуки в пастки не потрапляли.
Розроблена нами методика комплексних обстежень посівів кукурудзи з використанням методів візуального контролю, а також жовтих і феромонних клейових пасток випробовувалась у 2000 році в Закарпатській, Одеській і Вінницькій областях (жовті пастки — з мезгою гарбуза, феромонні — з молдавськими й угорськими диспенсерами). Проте захiдного кукурудзяного жука виявлено не було. Враховуючи, що в тому ж 2000 році вогнища діабротики на території Румунії наблизилися впритул до кордону України (до Виноградівського району Закарпатської області), моніторинг шкідника продовжили і в 2001 році.
Обліками 15 серпня 2001 року нами разом із співробітниками Закарпатської дослідної станції карантину рослин ІЗР А. Садляком та А. Сікурою були виявлені перші три жуки діабротики у феромонних пастках на посівах кукурудзи поблизу сіл Бобове, Юлівці і Холмовець Виноградівського району. Водночас, на полі біля села Холмовець було виявлено дві невеликі плями (близько 10 м2 кожна) з виляганням рослин кукурудзи і характерними ознаками ушкодження її коріння личинками. Це наводить на думку, що заліт самок західного кукурудзяного жука відбувся ще в 2000 році, а оскільки вони не реагують на статевий феромон, то і не були виявлені феромонними пастками.
Подальшими обстеженнями Укрдержкарантину і ЗДТВКР у серпні-вересні жуки діабротики були виявлені в пастках семи пунктів Виноградівського і Берегівського районів.
Значне розширення ареалу західного кукурудзяного жука відбулося і в інших країнах Європи, що добре видно на картосхемі.
На підставі отриманих даних ми робимо припущення, що в наступні 3—4 роки західний кукурудзяний жук заселятиме низинну зону Закарпаття, де вирощують кукурудзу. Для запобігання його поширенню слід уникати посівів кукурудзи по кукурудзі, витримувати чергування культур, на яких личинки не здатні розвиватися, — пшениці, ячменю, люцерни, соняшнику, картоплі тощо.
Гірський хребет Карпат на якийсь час стримає поширення шкідника, але навряд чи надовго. Західний кукурудзяний жук може бути завезений у будь-яку точку України разом із вантажами у період його масового розселення (у липні-серпні) з території країн, де він масово поширився (Угорщини, Румунії, Югославії), а також при переміщенні українського контингенту миротворчих сил з країн колишньої СФРЮ. Це припущення підтверджується як фактом первинного завезення шкідника авіацією в 1990—1991 роках в Югославію, так і наступними виявленнями його вогнищ в інших країнах Європи: в Італії 1998 року поблизу аеропорту “Марко Поло” у Венеції, у Швейцарії 2000 року біля аеропорту Лугано. Тому моніторинг шкідника з використанням комплексу феромонних пасток і візуальних обстежень необхідно вести не лише в областях, що межують зі Словаччиною, Угорщиною й Румунією, а й на території України, особливо поблизу міжнародних аеропортів.
Для виявлення занесених транспортними засобами шкідників ми торік виставляли пастки в різних областях України. Зокрема, в Одеській, Чернівецькій, Львівській, Київській областях ні в агроцинозах кукурудзи у прилеглій до ППКР трикілометровій зоні (на кордонах, в аеропортах, морських портах, на військових полігонах, куди прибувала техніка з США та Балканського регіону), ні на вантажних майданчиках, де складували імпортовані продукцію й сільгосптехніку з Угорщини, цього шкідника не було виявлено жодним із методів: ані візуально, ані за допомогою пасток.
У Закарпатті найкраще спрацювали феромонні пастки з диспенсерами угорського виробництва. 14—15 серпня ми оглянули 30 жовтих пасток, 30 феромонних молдавських і лише 6 угорських: з трьох виявлених шкідників два були відловлені угорськими пастками. Пояснити це можна тим, що діють вони більш вибірково і є привабливішими для західного кукурудзяного жука; молдавські ж заповнювалися метеликами совок і листовійок (до 20 шт. на 1 пастку в Закарпатській області і по 2—4 шт. у пастках Одеської і Київської областей), що значно утруднювало роботу з виявлення дрібних жуків.
Жовті клейові і харчові (з мезгою гарбуза) пастки є дуже перспективними, оскільки можуть приваблювати не лише самців, а й самок. У Румунії перших імаго в 1995 році відловили саме на кольорові — жовті пастки, а в Хорватії у 1996 році — на харчові, з кукурбітацином. Добре зарекомендував себе і такий метод, як обгортання електричних стовпів на рівні качана кукурудзи жовтою плівкою, змащеною клеєм “Пестифікс”. Цей метод варто застосовувати у посівах кукурудзи вздовж автошляхів, що йдуть від автопереходів на кордонах. Найбільша кількість комах налипала до плівки з боку, зверненого до шляху, що свідчить про участь уздовждорожніх потоків повітря у пасивному переміщенні комах. Так, заселення посівів кукурудзи західним кукурудзяним жуком у Воєводині, Хорватії, Румунії йшло вздовж автотрас, залізниць, долин річок.
Запобiгти завезенню в країну карантинних організмів стає дедалi важче, а ще важче — лiквiдувати чи принаймнi локалiзувати вогнища карантинних об’єктiв, які проникли на її територiю. Зокрема, у США для контролю чисельностi західного кукурудзяного жука існує великий асортимент iнсектицидiв, в Українi ж проти нього не зареєстровано жодного. Тому для захисту посiвiв кукурудзи вiд можливих ушкоджень шкідником слід розробляти превентивну систему з використанням таких елементів, як стiйкі сорти, ротація культур, хiмiчні засоби знищення.
Система ротацiї культур, або ж сiвозмiна, має велике значення для контролю чисельностi захiдного кукурудзяного жука, личинки якого є монофагами. Тому змiна культур є бiльш ефективним методом боротьби порiвняно з бiологiчним i хiмiчним. До того ж, ще 1959 року в Небрасці було відзначено недостатню ефективнiсть iнсектицидiв проти личинок захiдного кукурудзяного жука.
У Югославiї монокультурнi посiви кукурудзи за останні роки скоротилися на 150 тис. га, або на 10% зайнятих цiєю культурою площ. Такої самої стратегiї додержують у Канадi, що дало змогу зменшити використання iнсектицидiв на 50%. У провiнцiї Онтарiо спецiалiсти пропонують фермерам вирощувати таку альтернативну кормову культуру, як ячмiнь, або ж сіяти вiдносно стiйкi (з пiдвищеною коренеутворюючою регенерацiйною здатнiстю) гiбриди кукурудзи. Але найбiльш вигiдним вбачається використання кукурудзи, генетично модифiкованої проти грунтових шкiдникiв. З огляду на значну загрозу від шкідників і великі затрати на пестициди, міністри навколишнього середовища європейських країн 10 жовтня зняли мораторій 1998 року на вирощування генетично модифікованих організмів і продаж продукції, виробленої з них.
Пройшла офiцiйне схвалення у США i Японiї нова технологiя захисту кукурудзи вiд кореневих шкiдникiв пiд назвою Yiеld Gard Rootworm: ключовим моментом цієї технології є насiння кукурудзи з “вбудованим” захистом вiд дiабротики. Продукт з об’єднаними властивостями стійкості проти кукурудзяного метелика i кореневих шкiдникiв кукурудзи буде просуватися на ринок пiд назвою Yiеld Gard Plus (див. Agri Ukraine, 26.07.2001).

В. Омелюта,
канд. біол. наук,
заввідділом карантину рослин,
Н. Філатова,
наук. співробітник,
Л. Соловйова,
наук. співробітник,
Інститут захисту рослин УААН