У Майдані стартувала естафета дару

У селі Майдан, що неподалік Вінниці, 30 жовтня вирувало радісне збудження. До сільради посходилися по-святковому вдягнені люди, грали музики. Складалося враження, немов у нинішні, оповиті злиднями і безнадією, часи знов замайнув комуністичний птах соціальної справедивості і матеріального достатку. Однак птахом цим виявилася американська благодійна фундація “Хайфер Проджект Інтернешнл” (ХПІ), яка саме на цей день призначила проведення своєї чергової акції — передачі дару.

Фундація ХПІ була заснована 1944 року у США як неурядова неприбуткова організація. Зміст її діяльності має два, на перший погляд, несумісні один з одним боки. Один з них — це християнська ідея безкорисливої допомоги ближньому, а другий — американські гроші. Якщо висловлюватися конкретніше, то ХПІ збирає пожертви від американських громадян і спрямовує їх на підтримку селянських родин, на подолання голоду й бідності у найнезаможніших країнах. З часу заснування Фундації допомогу від неї одержали понад чотири мільйони сімей у 115 країнах світу.
Цілком природнім є те, що діяльність ХПІ поширилася і на Україну, адже за рівнем бідності ми “вибилися” у європейські лідери. Годі й казати, але Україна дожилася до того, що село, наче айсберг, відкололося від материка економіки і рушило в автономне плавання: роботи немає, “живих” грошей люди не бачать роками, соціальну інфраструктуру зруйновано, поширюється практика натурального господарювання.
Хоча, якщо вірити нашим можновладцям, саме із селом ми маємо пов’язувати надію на відродження держави. При цьому, однак, часто забувається, що сільське господарство — це не лише виробництво, а й спосіб життя. І якщо нині присадибний сектор дає фори сільгосппідприємствам у виробництві більшості видів продукції, то радіти тут немає чому. Це означає лише одне: люди не бачать можливості реалізувати свій трудовий потенціал у роботі на сучасному інтенсивному виробництві і натомість змушені замикатися на власних підсобних господарствах. Тобто аграрне виробництво в цьому разі втрачає свою товарну мету і набуває суто соціальної.
А де підсобні господарства — там і “Хайфер Проджект Інтернешнл”. Спочатку Фундація приділяла увагу лише західним областям України, бо ж саме там робився найбільший наголос на дрібнотоварному виробництві. Тут було надано допомогу майже п’ятистам селянським родинам. Майдан був першим досвідом роботи ХПІ у центральному регіоні. Отож, 30 жовтня десятеро сімей з цього села отримали в дар по одній нетелі. Щоправда, дарування супроводжувалося низкою умов і було закріплено договором. Головною умовою стало те, що перша народжена від отриманої корови телиця буде так само віддана у дар іншій родині; та, своєю чергою, віддасть свою теличку іншим і так далі.
Визначення сімей, яким має бути передано дар, відбувається за допомогою місцевої сільради, яка створила відповідний оргкомітет; цей оргкомітет виступав від імені сільської громади у зносинах з Фундацією. “Як правило, Фундація у процес обрання сімей не втручається, — розповіла директор представництва ХПІ в Україні Надія Жолінська. — Бо ми не знаємо людей, умов їхнього життя. Ми лише висуваємо два критерії щодо відбору: по-перше, родина має потребувати допомоги. Звичайно, за цим критерієм обирати важко, бо в українському селі тепер, на жаль, допомоги потребує багато хто, можна навіть сказати — усі. І друге — спроможність цієї родини вигодувати і утримати тварину. Тому що, скажімо, одинока бабця, яка ось тут ходить і скаржиться, що їй не дали корову, все одно не дала б їй ради. За коровою треба доглядати, треба мати сінокоси, заготовляти корми. А повноцінні молоді сім’ї, як от сьогоднішні отримувачі, як правило, робити це у силах. Є ще й такий нюанс: якщо людина недобросовісна, пиячить тощо, Фундація корову туди ніколи не віддасть. Бо і корова тоді буде тягарем, і родина не скористається належним чином з цієї допомоги.
Тепер родина, отримавши від корови приплід, зобов’язана передати дар далі. Вони можуть запропонувати кандидатуру з-поміж інших селян, але списки все одно складаються оргкомітетом, і, до того ж, є люди, які не отримали тварин під час першого дарування, але стали у чергу. Фундація вимагає і обов’язково контролює, щоб ці питання вирішувалися громадою на загальних зборах спільно.
Якщо говороти про проблеми, то вони виникають здебільшого на рівні відгодівлі телиць-первісток: бо ж молоко, бачте, — моє, а теля — не моє. І якщо родина відгодовує його несумлінно, то, коли вже теля треба передавати, передавати немає що. А взагалі-то — добро завжди притягує добро, до того ж, усе закріплюється юридично: кожна родина-отримувач підписує договір”.
Нетелей, що їх подарували селянам у Майдані, виростили у племгосподарстві “Кордишівське” Козятинського району. Вибрати і придбати їх (за ціною 8 гривень за кіло живої ваги) допомогло Фундації Вінницьке обласне державне сільськогосподарське підприємство “Селекція-сервіс”. Щоправда, як обмовилася Надія Жолінська, це підприємство виявилося “ненадійним партнером: намагалися підсунути ненайкращих нетелей, проте ми поставили умову — виберемо самі”.
Як зазначив начальник “Селекція-Сервіс” Микола Куляс, “таку породу — українську чорно-рябу з додаванням крові чорного голштина — Фундація захотіла сама, бо це є суто молочні корови. Їх продуктивність у “Кордишівському” торік становила понад 5 тис. кг молока. Тож ми сподіваємося, що майбутня продуктивність дарованих нетелей буде не меншою. Тепер подарованих корів осіменятимуть спермою чистопородних голштинів, тож породність наступних поколінь поступово підвищуватиметься. Осіменінням займатиметься племпідприємство, і я сподіваюся, що плата за цю послугу буде невеликою і що американська фундація тут також допоможе”.
Надав підтримку проектові і Вінницький аграрний університет. Ним було розроблено схему посіву і висіяно багаторічні трави на пасовищах; висіяно також трави і на сіно. Тобто кормову базу закладено як на літній, так і на зимовий періоди.
Як зазначила Надія Жолінська, у селі Майдан “Хайфер Проджект Інтернешнл” лише розпочала свою роботу; проект розрахований щонайменше на чотири роки, і після цього ще два роки Фундація здійснюватиме моніторинг і контроль. А далі — вже на розсуд і координацію громади.
Записав Павло Коротич