Про зерно, складські довідки і не тільки...

Про зерно, складські довідки і не тільки...

Виступаючи 11 березня 2002 року на Всеукраїнськiй нарадi з питань пореформеного розвитку аграрного сектора, Президент України Леонiд Кучма повідомив: “Третiй рiк нiяк не може побачити свiту Закон “Про зерно i ринок зерна”, бо проти нього гуртом i дружно ополчилися тi, кому кортить i надалi напiвлегально i за пiвцiни вивозити зерно з України... А кого по-справжньому турбує той факт, що експортують українське зерно переважно зарубiжнi компанiї?” (“Урядовий кур’єр”, 13.03.2002).
Президент указав шлях подолання цього: “Досi не введено в практику застосування складських розписок, лiцензування та декларування зберiгання зерна... Треба зробити все, щоб до початку жнив механiзм (заставних закупок. — Ю.М.) почав дiяти, а ДАК “Хлiб України” взяла на себе функцiї державного агента з цих питань. Треба прискорити фiнансову санацiю цiєї компанiї, а не стояти з ножицями, щоб швидше вiдхопити ласий шматок”.
Ага, так про всi цi складськi розписки, лiцензування, декларування, заставнi закупки, ДАК “Хлiб України” якраз i йшлося в неприйнятому Верховною Радою в третьому читаннi Законi “Про зерно та ринок зерна в Українi”. А тому виникла думка ще раз повернутися до цього закону: невже й справдi наших народних обранцiв (тепер уже минулого скликання), як то кажуть, “на корню” скупили тi, “кому кортить i надалi напiвлегально i за пiвцiни вивозити зерно з України”?
Один iз постулатiв Римського права говорить: шукай, кому вигiдно. Я почав шукати i знайшов. Перефразовуючи вiдому формулу американської влади “вiд людей, для людей, за посередництвом людей”, можна сказати, що вiдповiдь на питання “кому вигiдно” виглядає так: “вiд ДАК “Хлiб України”, для ДАК “Хлiб України”, за посередництвом ДАК “Хлiб України”.
Почнемо з того, що ДАК “Хлiб України” визнається державним агентом iз заставних закупок i iнтервенцiйних операцiй, якi фiнансуються з Державного бюджету. Власне, нiчого поганого в цьому немає: американська державна Товарно-кредитна корпорацiя займається заставними операцiями, а французька “ОНIК” — iнтервенцiйними, також за рахунок державного бюджету. Поганим є інше. Анi ТКК, анi “ОНIК” не є товаровиробниками. А от ДАК “Хлiб України” — є, i до того ж, одним iз найбiльших в Українi. Ось довiдка Укрдержiнформу щодо ДАК “Хлiб України”: “Нинi до складу ДАКу на правах дочiрнiх входять 81 пiдприємство, які спецiалiзується на виробництвi та переробцi зерна. Починаючи з 2000 р., компанiя є безпосереднiм виробником зерна на орендованих землях. Торiк валовий збiр зерна на орендованих компанiєю 200 тис. га становив 300 тис. т хлiба. Фахiвцi ДАКу вважають, що нинi створено передумови для того, щоб у найближчi 2–3 роки довести виробництво зерна до 1,5 млн т. I зазначають, що здатнi за рахунок власних зусиль протягом 3–5 рокiв лiквiдувати iснуючу кредиторську заборгованiсть” (Укрiнформ: новини агропромислового комплексу, № 12, 26.03.2002).
Отже, перший напрям дiяльностi ДАК “Хлiб України”, за законом “Про зерно”, виглядає так: купую сам у себе за державнi грошi. Тепер дозвольте ще одну цитату: “Обсяги закупiвель пшеницi повиннi бути не менше 15% вiд продукцiї, яка буде наявна на ринку. Зокрема, якщо врожай зерна становитиме в межах 40 млн т, то заставнi закупки становитимуть близько 1–2 млн т, зазначив Леонiд Козаченко” (Укрiнформ: новини агропромислового комплексу, № 12, 26.03.2002).
Чи не здається вам трохи пiдозрiлим, що обсяги заставних закупок зерна (1–2 млн т) доволi точно збігаються з виробничим потенцiалом ДАК “Хлiб України” (1,5 млн т)? Можливо, що це простий збіг, але великий фiлософ Вiльям Оккам учив: не використовуй складних пояснень, якщо iснують простi.
Чи вигiдно це ДАК “Хлiб України”? Цiлком. Ось що говорить мiнiстр аграрної полiтики Iван Кириленко: “Навiть якщо селянин вирiшив не викуповувати свого зерна, то в заставнiй цiнi вже закладено певний рiвень рентабельностi. Це йому теж вигiдно” (“Пропозицiя”, №1). Тобто, якщо свiтова цiна є меншою за заставну, ДАК “Хлiб України” все одно гарантовано отримає прибуток. А якщо свiтова цiна перевищить заставну, ДАК “Хлiб України” швидесенько продасть своє зерно й отримає ще бiльший прибуток.
Цiкавим моментом тут є те, що собiвартiсть виробництва зерна великотоварними виробниками є суттєво меншою загальногалузевої, на пiдставi якої i визначається заставна цiна. Ось що сказав на вже згадуванiй нарадi Президент України: “Нині в Українi налiчується бiльше десяти великих iнвестицiйних компанiй, якi на умовах оренди обробляють понад мiльйон гектарiв земель. Зросли обсяги iнвестування у великих агрофiрмах та пiдприємствах. Такi структури успiшно застосовують сiвозмiни, потужну технiку i сучаснi технологiї, переваги концентрацiї, спецiалiзацiї, iнтеграцiї та регiональної диверсифiкацiї виробництва. Не маю сумнiву, що майбутнє за такими великими та потужними агроформуваннями”.
Якщо так пiде й далi, то виробництвом зерна в Українi займатимуться десь 200 великих компанiй, якi матимуть гарантований прибуток у будь-якому разі, навiть за умов вiдсутностi заставних закупок, лише завдяки масштабу виробництва. Але гарантувати “жирним котам” ще й державну пiдтримку за рахунок платникiв податкiв — це вже перебiр.
До речi, цiкаво подивитися на деякі із цих потужних агроформувань. Окрiм компанiй, якi спецiалiзуються виключно на сiльськогосподарському виробництвi, до лав потужних агроформувань потрапили шахта iм. Засядька, металургiйний комбiнат iм. Iллiча. “За словами вiце-прем’єра Леонiда Козаченка, пiд сiльгоспвиробникiв “косять” i пiдприємства вiйськово-промислового комплексу, i машинобудiвники, i навiть ... розважальнi заклади, такi як кафе чи казино!” (“Україна молода”, 21.02.2002).
Перейдiмо до технiчного боку справи. Тут доречно зауважити, що в захiдних країнах запровадження мiнiмальних цiн (чи у виглядi заставних закупок, чи у виглядi iнтервенцiй) мало негативним наслiдком перевиробництво продукцiї, через що подiбнi заходи супроводжувалися запровадженням обов’язкового обмеження виробництва — бюджет-то не гумовий.

Я уважно передивився проект Закону “Про зерно” — жодної згадки про обмеження виробництва. Навпаки — в законi мова йде про “полiтику всебiчного сприяння iнтенсифiкацiї зернового виробництва”.
А Iван Кириленко взагалi говорить про перевиробництво зерна в Українi як про щось абсолютно нормальне: “Україна — держава хлiбна, у нас буде — i неодноразово — перевиробництво зерна” (“Урядовий кур’єр”, 17.11.2001). А ось ще краще: “I домовляємося: зiбрали врожай (хай навiть перевиробництво), цiна має бути вiдомою. Не нижча вiд свiтової. Найкращий iнвестор сiльського господарства — нацiональний споживач” (“Урядовий кур’єр” 05.04.2001).
А оскiльки перевиробництво означає накопичення запасiв, то, звісно, зростатиме потреба у витратах на їхнє зберiгання. Згiдно iз законом “Про зерно”, витрати на зберiгання зерна в iнтервенцiйному фондi i заставного зерна за умов, коли сiльгоспвиробник не викуповує його, фiнансуються знову ж таки за рахунок Державного бюджету.
Врештi-решт, це зерно треба експортувати, а оскiльки, за Iваном Кириленком, заставна цiна має бути вищою за свiтову, то експортувати — зi збитками, знову ж таки для Державного бюджету. Невже наше населення є настiльки багатим, щоб субсидувати споживачiв в iнших країнах? Невже в нашiй країнi бюджетнi видатки на iншi цiлi задовольняють потреби суспiльства, наприклад, на медицину, освiту, науку, пенсiї настiльки, що це суспiльство може собi дозволити такi розкошi, як пiдтримка прибутків вузького кола осiб?
Переходимо до складських свiдоцтв. У Законi “Про зерно” складським свiдоцтвам придiлено досить багато уваги, основну їхню характеристику дає iнший Закон — “Про складськi свiдоцтва на зерно”.
Наведу визначення складського свiдоцтва на зерно з проекта цього закону: “Складське свiдоцтво на зерно — подвiйне або просте складське свiдоцтво встановленого зразка, що видається лiцензованим зерновим сховищем на зерно, прийняте на збереження вiд його власника. Складське свiдоцтво — частина подвiйного складського свiдоцтва на зерно, вiддiлена вiд заставного свiдоцтва. Заставне свiдоцтво (варант) — частина подвiйного складського свiдоцтва на зерно, вiддiлена вiд складського свiдоцтва. Подвiйне складське свiдоцтво на зерно є цiнним ордерним папером i складається з двох частин — складського свiдоцтва i заставного свiдоцтва (варанту), що можуть бути вiддiленi один вiд одного. Просте складське свiдоцтво на зерно є цiнним папером на пред’явника i складається з однiєї частини — складського свiдоцтва, що видається на пред’явника”.
Проте автори Закону “Про зерно” встановили прiоритет своєї версiї складського свiдоцтва над вищенаведеними. Так, у ст. 4 Закону “Про зерно” записано: “Положення Закону України “Про складськi свiдоцтва на зерно” застосовуються до складських свiдоцтв на зерно, коли цим Законом не передбачене iнше”. Ну так от, у Законi “Про зерно” складське свiдоцтво визнається виключно як цiнний папiр на пред’явника, а отже, дає змогу використовувати тiльки простi складськi свiдоцтва.
Але це, як то кажуть, квiточки. У проекті Закона про складськi свiдоцтва “Умови обiгу складських свiдоцтв на зерно й порядок учинення з ними операцiй професiйними учасниками ринку цiнних паперiв установлюються Державною комiсiєю з цiнних паперiв та фондового ринку. Контроль за обiгом складських свiдоцтв на зерно здiйснює Державна комiсiя з цiнних паперiв та фондового ринку” (ст.6).
У Законi “Про складськi свiдоцтва на зерно” є положення про те, що спори щодо складських свiдоцтв розглядають судові органи в порядку, передбаченому чинним законодавством для позовiв векселеутримувачiв до iндосантiв, векселедавцiв й iнших зобов’язаних осiб” (ст.23).
Отже, складське свiдоцтво прирiвнюється до векселiв. Добре, тiльки от, згiдно iз Законом “Про цiннi папери та фондову бiржу”, Державна комiсiя не займається контролем обiгу векселiв — цей порядок регулюється Кабiнетом Мiнiстрiв. Чому б так одразу й не записати: “Контроль за обiгом складських свiдоцтв на зерно здiйснює Кабiнет Мiнiстрiв України”.
З iншого боку, дозвольте поспiвчувати Державнiй комiсiї з цiнних паперiв та фондового ринку, якщо її таки зобов’яжуть контролювати обiг складських свiдоцтв, — мало не видасться! Для Комiсiї лишається одна надiя: в законi про цiннi папери взагалi немає згадки про складськi свiдоцтва.
До речi, складськi свiдоцтва в розвинених країнах свiту також не вважаються цiнними паперами. Наприклад, у канадському законi про складськi свiдоцтва (Warehouse receipt act [RSBC 1996] Chapter 481) “складське свiдоцтво” визначається просто як письмова розписка про прийняття складом на зберiгання товару, який не є власнiстю цього складу. Згідно з американським торгiвельним кодексом (Uniform Commercial Code. Article 7 — Warehouse receipts, bills of lading and other documents of title), складськi свідоцтва належать до товаророзпорядчих документiв, а зовсiм не до цiнних паперiв.
До речi, звернiть увагу, що, за законодавством захiдних країн, склад (зерносховище) не має права видавати складськi свiдоцтва на товари, якi є власнiстю цього складу. Нашi аграрнi законодавцi i тут пiшли назустрiч ДАК “Хлiб України”: “Лiцензоване зернове сховище має право виписувати складськi свiдоцтва на приналежне йому зерно” (ст.11 Закону “Про складськi свiдоцтва на зерно”). Ще раз вiтаю ДАК “Хлiб України”! Повернiмося до обiгу складських свiдоцтв. Оскiльки в жодному законi цей обiг не прописаний, одразу виникає безлiч питань, наприклад, таке: що робити у випадку, коли складське свiдоцтво загублено, вкрадено, знищено? У захiдних законах про складськi свiдоцтва вiдповiдна процедура розписана доволi детально. В українському — жодного слова.
Або таке ключове питання: чи можна продавати складське свiдоцтво?
У Законi “Про цiннi папери” написано, що цiннi папери на пред’явника обертаються вiльно. Там також зазначається, що цiннi папери можуть використовуватися для здiйснення розрахункiв, а також у якостi застави для забезпечення платежiв i кредитiв. Отже, якщо складськi свiдоцтва — це цiннi папери на пред’явника, то вони можуть вiльно обертатися, в тому числi їх можна продавати, дарувати, успадковувати тощо.
З iншого боку, в Законi “Про зерно” навiть застава виписана якось чудернацько: як застава використовуються не складськi свiдоцтва (як цiннi папери), а зерно, але з передачею складських свiдоцтв заставоутримувачу.
Але найбiльш загадковою виглядає ст. 43 Закону “Про зерно”, в якiй мова йде про вiдчуження складського свiдоцтва на заставне зерно у сiльгоспвиробникiв. Цитую: “У разi вiдчуження складського свiдоцтва на заставне зерно сiльськогосподарськi товаровиробники повиннi повiдомити про це зерносховища за п’ять днiв. У такому випадку вiдносини заставних закупок зерна припиняються, а зерносховища виключають вiдповiднi обсяги зерна з реєстру заставного зерна”.
Що таке “вiдчуження складського свiдоцтва”? Сiльгоспвиробник його продав? Сiльгоспвиробник не повернув кредит пiд заставу складського свiдоцтва на заставне зерно, i банк вилучив складське свiдоцтво? Як саме закiнчуються вiдносини заставних закупок зерна: кому тепер належить заставне зерно? Держагенту (ДАК “Хлiб України”)? Якщо так, то що робити кредитору? Вiн втратив кредит i не має права на зерно за складським свiдоцтвом! А якщо власнiсть на зерно переходить до кредитора, чи не буде вимагати ДАК “Хлiб України” вiд нього повернути заставну суму, одержану товаровиробником? Тодi кредитор знову втрачає кредит!
Гарна схема, чи не так? Закон “Про зерно” узаконює можливiсть застави зерна, вже заставленого ДАК “Хлiб України” пiд кредит у банку. I знову “на конi” ДАК “Хлiб України”! Поглянемо на схему: ДАК “Хлiб України” виробив зерно, продав сам собi у заставу, виписав сам собi складське свiдоцтво, понiс його у банк i одержав пiд його заставу кредит. Приходить час повернення кредиту, ДАК “Хлiб України” оголошує дефолт (вiдмова вiд виконання боргового зобов’язання), або не повертає кредит (забирайте зерно), або вимагає повернути заставну суму.
Порахуймо зиск. “Заставнi закупки як один iз механiзмiв стабiлiзацiї ринку зерна в Українi в перiод максимального збiльшення пропозицiї оцiнюються в 400 млн грн, зазначив вiце-прем’єр-мiнiстр України Леонiд Козаченко” (Укрiнформ: новини агропромислового комплексу, № 12, 26.03.2002). За один такий “кидок” ДАК “Хлiб України” може погасити половину свого боргу перед кредиторами (а iншу списати)! Ось як треба робити грошi! А то “будеш їсти хлiб свiй у потi чола свого” (Буття, гл.3, ст.19).

Юрiй Михайлов