Лісосмуги рятують ґрунти. Хто і коли врятує їх?

Вчені зазначають: що вища лісосмуга й що щільніша її конструкція, то краще вона затримує видуті й змиті частинки ґрунту. Найбільший супротив дії водної і вітрової ерозії спостерігається на прикладі лісосмуг щільної непродувної конструкції, найменший — у продувної.

Екологи додають, що в «найбіднішій» на біорозмаїття лісосмузі (зазвичай горіховій) росте від 70 видів рослин і живе щонайменше два види птахів. А багаті лісосмуги є домом для понад 130 видів рослин і 38 видів птахів, понад 40 пар із яких можуть вирощувати пташенят лише на гектарі лісосмуги. В лісосмугах живуть і комахи-запилювачі, без яких урожайність на полях теж катастрофічно зменшується.

ЗУПИНИТИ ВІТРОВУ ЕРОЗІЮ

«Головною проблемою ґрунтових ресурсів України (як і інших країн із нерозвинутою системою охорони ґрунтів), яка становить загрозу національній безпеці, є деградація ґрунтів, — пояснює директор Інституту ґрунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського академік Національної академії аграрних наук України Святослав Балюк. — Якщо перерахувати найхарактерніші деградаційні процеси в ґрунтах, то йдеться про незбалансовану втрату гумусу з інтенсивністю 0,42–0,51 т/га на рік та елементів живлення, особливо фосфору й калію; ерозійні втрати верхнього родючого шару; переущільнення, руйнування структури, брилистість і кіркоутворення; підкислення ґрунтів, особливо на Поліссі та в Карпатському регіоні; вторинне осолонцювання й засолення зрошуваних ґрунтів, а також спрацювання торфовищ, забруднення радіонуклідами (11,1% площі ріллі), пестицидами (9,3%) і важкими металами (8%) та деякі інші види деградації».

Порівняно з європейськими країнами, орні землі яких становлять 30–32% загальної площі, розораність українських земель — 53,8%. За словами Святослава Балюка, такий дисбаланс у структурі сільськогосподарських угідь склався ще пів сторіччя тому під час кампанії в колишньому СРСР зі збільшення площі ріллі шляхом розорювання ерозійно небезпечних, еродованих, малородючих схилових, а також цінних і незамінних у природоохоронному плані земель.

«Наслідком надзвичайно високого рівня розораності сільськогосподарських угідь стала дуже висока небезпека водної й вітрової ерозії, — підкреслює вчений. — Загальна ж площа еродованих земель наразі зросла до 13,4 млн га, а орних — до 10,6 млн га (32% усієї ріллі). З орних земель щороку змивається до 500 млн т верхнього шару ґрунту, з яким втрачається 24 млн т гумусу, а втрати продукції землеробства від ерозії ґрунтів, за експертними оцінками, перевищують 9–12 млн т зернових одиниць за рік. У складі еродованих земель перебуває 4,5 млн га із середньо- та сильнозмитими ґрунтами, зокрема 68 тис. га повністю втратили гумусовий горизонт. Понад 50% орних земель України зазнають дії вітрової ерозії, 12,4 млн га з яких перебувають у степовій зоні. Прямий збиток від ерозії щороку становить майже $5 млрд, а побічний — через втрати врожаю на еродованих ґрунтах — ще $1 млрд».

Вчений пояснює, що основа захисту ґрунтів від ерозійних процесів — оптимізація співвідношення земельних угідь. Вважається оптимальним, коли відношення дестабільних чинників (рілля, сади) до стабільних (природні кормові угіддя, ліси, лісосмуги) не перевищує одиниці. А оптимальна розораність території степової зони України, за словами Святослава Балюка, має становити 35–40% (для Сухого Степу — 25–35%) загальної площі.

Зрозуміло, що боротьба з ерозією ґрунтів — одне з важливих завдань для аграріїв. У Інституті ґрунтознавства та агрохімії зазначають, що розв’язання місцевих проблем охорони ґрунтів — це передусім очищення малих річок і лісосмуг, ремонт протиерозійних споруд, придбання насіння багаторічних трав для залуження схилів тощо. «Для цього слід розробити науково обґрунтовані місцеві програми охорони земель для кожної територіальної громади, в яких має бути визначено види й обсяги робіт зі збереження якісного стану земель і відновлення деградованих і еродованих земель і ґрунтів. Частину необхідних заходів можна виконувати за кошти самих землекористувачів, оскільки ці витрати мають швидку самоокупність завдяки підвищенню врожайності сільгоспкультур, решта заходів передбачає фінансову підтримку з державного або місцевого бюджетів», — підсумовує сказане Святослав Балюк.

Саме для призупинення змиву ґрунту та руйнівної дії вітру критичних швидкостей і для перешкоджанням винесенню частини ґрунту за межі робочих ділянок та одночасного очищення повітряного потоку від ґрунту між полями свого часу було запроєктовано низку протиерозійних заходів постійної дії у вигляді захисних лісових насаджень — полезахисних лісосмуг, пояснюють у лабораторії охорони ґрунтів від ерозії, що працює на базі Інституту ґрунтознавства та агрохімії. «Крім цього, полезахисні лісові смуги ефективно затримують сніг і зберігають вологу для майбутнього врожаю, виконують просторово-організаційну функцію у разі їхнього розташування на межі полів та вздовж польових доріг. Переважну їхню більшість було висаджено ще в 50–70-х роках минулого століття, а тому через низку об’єктивних причин (як то фізичне старіння, недостатній догляд, стихійні пожежі через спалювання стерні та незаконне вирубування) вони не функціонують належним чином або просто знищені, — додає Валерій Коляда, завідувач цієї лабораторії. — Також лісові смуги дуже часто стають місцем звалищ сміття й відходів виробництва промислових і сільськогосподарських підприємств. До речі, їхню останню інвентаризацію було проведено 2011 року. Під цим типом насаджень було зафіксовано 433,7 тис. га землі».

 «РЯТУЙМО ЛІСОСМУГИ!»

Долею лісосмуг переймаються не лише вчені — у редакцію нашого журналу зателефонував Андрій Коломоєць, керівник науково-виробничого товариства «Агродім», що на Кіровоградщині, зі словами: «По всій Україні масово вирубують лісосмуги, які захищають наші поля, зокрема, й від пилових бур. Ви проїдьте полями й подивіться — там одні голі пеньки позалишалися. І якщо в центрі й північніших областях, де дерева добре ростуть, за розумного підходу ще можна щось зробити, то, скажімо, на Миколаївщині, та й у Кіровоградській області теж, де виростити дерево — це справжнє мистецтво, маємо біду. На тлі зміни клімату через років п’ять, якщо нічого не робити, це може стати для нашої країни катастрофою»…

Враз пригадалася власна травнева поїздка Васильківським районом Київщини. Якщо торік чи позаторік під пилку пішла розкішна лісосмуга відразу за Васильковом у напрямку Погребів, то дерева, що тягнулися вздовж дороги й полів ближче до сіл, позрізали вже цього року. Причому щось забрали, щось ще й вивезти не встигли, і колоди досі лежать складені вздовж поля, а пеньки пообпалювали.

«Це не проблема Київської області чи нашого регіону, я багато їжджу по Україні й можу сказати, що в Миколаївській області йде просто тотальне вирубування полезахисних лісосмуг, тож пилові бурі, які ми спостерігали цього року, повидували до 50 см верхнього шару ґрунту, який є найродючішим. Багато де тепер немає того родючого шару — вимело, видуло, він весь у балках і ярах».

Причому, відзначає Андрій Коломоєць, вирубують нібито «нічийні» дерева не стільки місцеві жителі, яких допекла висока ціна на газ вкупі з безгрошів’ям, скільки «чорні дроворуби», які побудували на цьому свій бізнес, торгуючи дровами й дошками. І хоч на законодавчому рівні покарання за несанкціоноване вирубування дерев є, ці ділки на нього не зважають, бо реального механізму їхнього покарання немає. А ті поодинокі протоколи, які складені поліцією й доходять до судів, далеко не завжди ними підтримуються.

«Щоб урятувати ситуацію, — продовжує Коломоєць, — потрібно кожні 100 га поля обсаджувати новими деревами, робити ці захисні смуги, що створюватиме свій мікроклімат на кожному полі. Передусім для того, щоб не було розгону вітру, бо він он як узяв розгін від Чорного моря, то зупинився аж під Києвом, отам під Чорнобилем, де вже є ліси. А до того наробив багато збитків. Ще коли я вчився, моя викладачка агрономії сказала, що років через 20–25 на Кіровоградщині буде пустеля, якщо ми й далі так господарюватимемо. Тоді, 17 років тому, в таке не вірилося, а зараз бачу, що вона таки була права. Бо навіть якщо ми, аграрії, й ловимо на місці вирубування отих “чорних лісорубів”, толку від того мало — вони знають, як і від кого відкупитися, щоб і далі займатися своїм чорним ділом. То треба ухвалити такий закон, щоб покарання за знищення дерев у лісосмугах було в багато разів більше, ніж за підпали трави, та ще й змушувати їх потім власним коштом висаджувати на вирубаних місцинах нові дерева».

ПІВДЕННІ ОБЛАСТІ СТРАЖДАЮТЬ НАЙБІЛЬШЕ

Те, що в Миколаївській області з лісосмугами катастрофа вже зараз, відзначає не тільки Андрій Коломоєць. «У нас на Миколаївщині в окремих районах лісосмуги пошкоджені на 70%. Є знищені повністю, а є доведені до такого стану, що вже не можуть виконувати ті функції, заради яких їх створювали, — додає директор Регіонального ландшафтного парку “Тилігульський”, заступник голови Національного екологічного центру України (НЕЦУ) Олег Деркач. — Лісосмуги почали створювати ще в довоєнний період, але розгалужену їхню мережу було створено в 50–70 рр. минулого століття. І ця система підтримувалась аж до періоду розпаювання земель. А коли землю сільгосппризначення розпаювали, вона потрапила в приватну власність. Лісосмуги ж, точніше земля під ними, залишилася у державній власності. Фактично вийшло так, що, з одного боку, — в державній власності, а з другого — ці лісосмуги ніби нічийні. Тому що навіть якщо це державна власність, вона рано чи пізно мала бути передана в користування. А цього масово зроблено не було. Лісгоспи, які опікуються лісовими насадженнями і землями лісового фонду, не захотіли з ними мати справу, тому що за типом власності лісосмуги — державні, але за призначенням по земельному кодексу — землі сільськогосподарського призначення, тож їм це робити було зовсім невигідно».

Наразі розпорядником земель державної власності, які не надані у власність і користування, та ще й сільгосппризначення, від імені держави виступає Держгеокадастр. «Та щоб зробити розпорядниками цих земель місцеві ОТГ чи сільради, потрібно вчинити низку встановлених законом дій, — пояснює Олег Деркач. — Передусім провести там геодезичну зйомку, інвентаризацію зелених насаджень, виготовити проєкти землеустрою, тобто встановити межі ділянок і дати їм характеристику. І тільки після цього може бути рішення органів геокадастру передати органам місцевого самоврядування. Та й наявність правильних законів не допоможе розв’язати цю проблему, бо на інвентаризацію й виготовлення проєктів землеустрою потрібні кошти. Геокадастр їх не має, ОТГ чи сільради — теж. Тому передумови юридично-правові є, але процедури ці не здійснені».

Тож зараз важливо зрозуміти, що можна зробити в цих умовах, щоб бодай зупинити варварське винищення цінних дерев у лісосмугах. На думку Олега Деркача, проміжним етапом могла б стати оренда лісосмуг. «Для цього теж потрібно виготовити певні документи, а це — теж затрати, — каже заступник голови НЕЦУ, — тому й в оренду їх брати теж ніхто не поспішає. Хіба що ті, хто не планує займатися збереженням лісосмуг. Скажімо, є приклади взяття в оренду ділянок лісосмуг для розміщення вітроагрегатів. Вітроенергетичні компанії домовляються з геокадастрами, і є випадки, коли вони відводять собі в користування землі лісосмуг, розміщуючи там вітроагрегати. А це — вирубування певної ділянки під фундамент такого агрегату.

Як на мене, якби вони були у розпорядженні сільрад чи ОТГ, останні, приймаючи рішення про виділення землі, могли б ставити умови: береш землю — бери шматок лісосмуги, за якою ти повинен доглядати. А поки ж господаря як не було в лісосмуг, так і немає — і їх продовжують варварськи винищувати. Величезна кількість груп “чорних лісорубів” добряче на цьому заробляють, вирубуючи найцінніші старі дерева, які потім вивозять і продають».

ТОРІК НА «ЧОРНИХ ЛІСОРУБІВ» БУЛО СКЛАДЕНО 67 ПРОТОКОЛІВ

Як повідомили нашому виданню у Державному агентстві лісових ресурсів України, за оперативними даними 328 тис. га, або 76%, полезахисних лісових смуг не надані в користування і перебувають на балансі як землі запасу. А питання належного збереження й утримання захисних лісових насаджень, вважають фахівці Держлісагентства, без надання цих земель у власність і користування вирішити не можна.

«З 2014 року державними лісогосподарськими підприємствами, що входять до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, нові полезахисні лісові смуги не створювали, тому що під цю справу не надавали землі, — зазначили у пресслужбі відомства. — І хоч за знищення чи пошкодження лісосмуг, як і захисних лісових насаджень уздовж берегів річок, каналів, навколо водних об’єктів, гідротехнічних споруд, на смугах відведення автомобільних доріг, залізниць та інших захисних лісових насаджень, передбачено адміністративну відповідальність згідно зі статтею 651 “Знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень” Кодексу України про адміністративні правопорушення, ситуацію це насправді практично не рятує».

Скажімо, торік посадовими особами державної лісової охорони за цією статтею було складено всього 67 протоколів — на загальну суму 22,5 тис. грн. Яку суму конкретно було сплачено порушниками, сказати важко. І це при тому, що під сокиру «чорного дроворуба» потрапляє все більше дерев. Щоб у цьому переконатися, навіть не треба виїжджати на місця, варто зайти на сайт «ОLХ», набрати в пошуковому рядку «Продам дрова» — і отримаєте ледь не повну інформацію: де, якими породами дерев торгують ці умільці й за скільки вони продають куб деревини. Отже, на Київщині вам запропонують дуб, сосну, березу, граб, ясен, липу, вільху з осикою й навіть деревину фруктових. Вартість кубометра деревини різна, від 250 до 1000 грн. Це можуть бути метрові колоди, колоті дрова, які щільно вкладено у спеціальні ящики чи просто насипом. Ви можете забрати їх самі або вам привезуть їх під самісінькі двері. Як мовиться, будь-яке бажання за ваші гроші.

У Держлісагентстві відзначають, що останніми роками ухвалено низку законодавчих актів, відповідно до яких лісосмуги перейшли у комунальну власність. Йдеться передусім про закон № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», який набув чинності з січня минулого року. «Землі колективних сільгосппідприємств, що припинили своє існування (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані, — йдеться в коментарі Держлісагентства. — Тобто цей закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки, зокрема й на ті, що перебувають під лісосмугами».

ГОЛОВНЕ — ЗНАЙТИ ЕФЕКТИВНОГО ВЛАСНИКА

Проте, щоб ці землі реально стали власністю громад, самих лише законодавчих норм, хай навіть і правильних, замало. Перший крок — проведення інвентаризації лісосмуг. На сьогодні ж, як стверджують експерти, інвентаризовано всього 6% лісосмуг. Тож у тих громадах, яким справді небайдужа доля лісосмуг, спільними зусиллями шукають вихід із ситуації. На Київщині взялися за таку роботу в селі Пустоварівка, що в Сквирському районі.

«На базі агрофірми “Колос”, що розміщена в Пустоварівці, було проведено консультації із зацікавленими сторонами щодо напрацювання ефективних моделей управління полезахисними лісосмугами. Потім відбулася й перша лісовпорядна нарада щодо проведення лісовпорядкування лісосмуг. А цими днями ми розпочинаємо інвентаризацію своїх лісосмуг, тобто в Пустоварівській ОТГ буде реалізуватися один із пілотних проєктів упровадження ефективних моделей управління полезахисними лісосмугами, — пояснює “Пропозиції” керівник цієї агрофірми, доцент кафедри землеробства Національного університету біоресурсів і природокористування України Леонід Центило. — Окрім Київщини, такі самі пілотні проєкти заплановані в Миколаївській і Херсонській областях — на землях Мостівської і Виноградівської громад відповідно. Бо найголовніше, що слід зробити, щоб урятувати лісосмуги, — це знайти для них ефективного власника. А для цього, окрім інвентаризації, потрібно виготовити всі відповідні документи й відпрацювати механізм, який дасть змогу на вигідних умовах брати ці лісопосадки на обслуговування з перспективою їхнього заміщення, але обов’язково зі збереженням основної функції — усілякого захисту ґрунтів».

Леонід Центило відзначає, що одна з найбільших проблем — брак фінансування, мовляв, ні об’єднані територіальні громади, ні тим більше фермери самостійно таку роботу фінансово не подужають, тож держава тут повинна підставити своє плече. «На сьогодні ці лісосмуги ніхто не віддає й ніхто їх не бере — саме через брак механізму, який дасть змогу це зробити, — пояснює він. — Один із варіантів розв’язання проблеми це створювати на території ОТГ комунальні підприємства, які обслуговуватимуть ці лісосмуги, але, як на мене, це шлях в нікуди: через те, що громади не мають на це коштів, а заробітку з лісопосадок теж не буде. А їх же, враховуючи вік цих захисних насаджень, уже здебільшого потрібно заміщувати, що потягне за собою додаткові витрати. Тому єдино правильний вихід: провести інвентаризацію за державний кошт, а потім надати переважне право передачі цих посадок безпосередньо тим, хто нині орендує ті земельні паї, які межують із лісосмугами. Саме цей механізм здатен розв’язати проблему. Окрім того, треба шукати стимули для збереження лісопосадок і утримання їх у належному стані».

 ПІЛОТНІ ПРОЄКТИ НА НИЗЬКОМУ СТАРТІ

Інвентаризація лісосмуг у Пустоварівці відбувається у рамках проєкту, який реалізує в Україні FAO за фінансової підтримки Глобального екологічного фонду. «Йдеться про проєкт під назвою “Комплексне управління природними ресурсами на деградованих ландшафтах лісостепової та степової зон України” на території ОТГ, — долучається до розмови виконавчий директор Асоціації сільських, селищних рад та об’єднаних громад України Наталя Ключник. — Національні експерти із земельного й лісового права, агролісомеліорації та лісового господарства спільно із УкрНДІЛГА й нашою асоціацією розробили моделі й рекомендації щодо поліпшення прав власності на комплексне управління захисними лісосмугами відповідно до чинного законодавства».

Як пояснила Наталя Ключник, фахівці FAO й асоціації опрацювали законодавство, знайшли в ньому «вузькі» місця й надали пропозиції стосовно виправлення цієї ситуації. Потім провели опитування серед представників ОТГ щодо поточного стану лісосмуг у громадах та пошуків спільного бачення, що робити з ними далі. На третьому етапі було сформовано робочі групи для проведення консультацій у Херсонській, Миколаївській, Київській і Харківській областях. У цих консультаціях узяли участь голови ОТГ і сільрад, фермери, лісівники, представники Держгеокадастру, районних і обласних служб. Результатом їхньої роботи стало розроблення трьох моделей управління лісосмугами. Виходили з того, що лісосмугами можуть управляти кілька суб’єктів, серед них ОТГ, сільгоспвиробники, державні підприємства та установи, наприклад Укрзалізниця, наукові заклади.

З’ясувавши, що треба робити, розпочали пілотну імплементацію моделей із комплексною інвентаризацією лісосмуг у трьох громадах. «Перша модель полягає у заснуванні комунального підприємства у Виноградівській ОТГ Херсонської області. Другу реалізуємо в Мостівській ОТГ Миколаївщини — в цьому випадку лісосмуги будуть передані в оренду фермерським господарствам. Третю модель — у Пустоварівській ОТГ на Київщині, де застосовано змішаний підхід, згідно з яким лісосмугами частково опікуватимуться державні підприємства, фермери та ОТГ. Виконано організаційну частину роботи, розробляється вся супровідна й технічна документація, договори й проєкти реконструкції лісосмуг, — продовжує Наталя Ключник. — До речі, торік, уперше за багато років, було проведено відновлення лісосмуг у селищі Великі Клини, на базі дослідного господарства Інституту водних проблем та меліорації, перші дерева висадили в грудні, а цієї весни стало зрозуміло, що прижилося 95% саджанців».

Звісно, що така робота, навіть на базі всього лише трьох громад, потребує чималих коштів. «Якщо лісосмуга в нормальному стані, насаджена за всіма правилами й потрібної конструкції, вона здатна збільшити врожай навіть до 40%, — каже пані Наталя. — Тому на всю цю роботу, і передовсім на інвентаризацію, потрібно терміново шукати кошти. Найкраще, якщо буде окрема державна програма, як це було в 50-х роках минулого століття, коли насаджували ці захисні лісосмуги, де буде чітко прописано, які саме дерева, скільки й де треба посадити. А ці пілотні проєкти, які ми зараз проводимо, зокрема допоможуть і прорахувати фінансову потребу на всі ці роботи. Причому окремо оцінюється робота з інвентаризації землі, й окремо — власне лісовпорядні роботи. Вартість залежить від території, обсягу лісосмуги. Приведення до ладу маленьких, як у Пустоварівці, де лісосмуги займають 1–2 га, обійдеться дорожче, оскільки щодо кожної треба все одно виготовляти окрему технічну документацію й проводити решту робіт. А що більший обсяг насаджень, то може бути дешевше, проте точні цифри потрібних сум знатимемо пізніше».

ДОРОЖНЯ КАРТА ВІД ПРОЄКТУ «ЛІСОСМУГИ ЖИТТЯ»

Окрім територіальних громад, лісосмугами опікуються ще й екологи та громадські організації. Так, на початку цього року над проєктом «Лісосмуги життя» почав працювати Благодійний фонд «Peli can live». Наразі команда проєкту «Лісосмуги життя» працює над створенням пілотного проєкту з відновлення лісосмуги. Вже є кілька громад, які готові опікуватися першою реставрованою лісосмугою. Зацікавилися цим на Полтавщині, Київщині й Одещині, тож поки ведуться перемовини з представниками цих областей.

«Відродження наявних і насадження нових захисних лісосмуг може бути одним із дієвих внесків України в боротьбу з наслідками змін клімату, а також захистом біорізноманіття, — каже член команди проєкту “Лісосмуги життя”, доцент кафедри екології та зоології КНУ ім. Т. Шевченка Анатолій Подобайло. — Якщо врахувати, що останню інвентаризацію лісосмуг на державному рівні було здійснено ще 1975 року, зрозуміло, що опиратися на дані 45-річної давнини немає сенсу. До середини 90-х лісосмуги переважно перебували на балансі “Агролісу”. Однак через те, що “Агроліси” переважно віднесли до Державного лісового фонду, а лісосмуги лісівникам були нецікаві з погляду “кубатури”, то вони виявилися нікому не потрібними й тепер фактичного власника не мають».

За словами Анатолія Подобайла, якщо казати про відсоток знищених лісосмуг, то є лише дуже приблизна статистика за кількома областями, датована 2016 роком. І це — від кількох десятків гектарів (Полтавська, Харківська, Дніпропетровська обл.), що явно занижено, до кількох тисяч гектарів (Одеська, Миколаївська, Запорізька, Херсонська). Так чи інакше, тенденція очевидна: області, найбільш уразливі щодо втрат якості ґрунту, мають і найбільші втрати лісосмуг. Пояснити це просто: на півдні країни лише лісосмуги — джерело дармових дров.

Хоч усі бачать, що лісосмуги повсюдно зникають, навіть є спроби розв’язати проблему їхнього захисту на державному рівні, з підрахунком збитків, завданих «чорними лісорубами», поки не склалося. У проєкті «Лісосмуги життя» кажуть, що збитків не обраховували з одної банальної причини: їх обраховують тоді, коли їх завдали комусь. Якщо ж знищили лісосмугу, а вона нічия, то нікому збитків не завдано... Навіть поліція чи природоохоронні органи можуть виставити претензії за адміністративне порушення, але не на збитки.

«Самовільне вирубування зелених насаджень і так заборонене на законодавчому рівні. І грошове покарання за незаконні вирубування достатнє. Інша справа, що ці норми не виконуються, — додає Анатолій Подобайло. — А з 2010 року взагалі ліквідовано районні екологічні інспекції, які цим хоч якось опікувались. Державні лісгоспи займаються своїми лісами. У поліції вистачає інших справ. Питання, кому з прагматичної точки зору потрібні лісосмуги? Фермерам! Виїдьте і спиніть машину на польовій дорозі, виламайте три качани кукурудзи. Через 10 хв до вас під’їде дядько на “дев’ятці” чи “Ниві”, однак на звук бензопили в лісосмузі обабіч цього самого поля ніхто не зреагує. Між тим, втрата захисного насадження виллється втратами центнерів чи й тонн урожаю, але… через десять років. Тому фермерам варто мислити в часових відрізках більших, ніж один рік, і брати збереження своїх майбутніх доходів у власні руки».

І аграрії, й екологи, й представники громадських організацій, яким небайдужа доля полезахисних лісосмуг, сподіваються, що справу з мертвої точки зрушать Правила утримання лісосмуг, які зараз проходять стадію громадського обговорення й мають бути затверджені урядовою постановою «Про затвердження Правил утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення». Її нещодавно було розміщено на сайтах Мінагрополітики та Мінекономрозвитку для громадських обговорень, тож зацікавлені сторони очікують розроблення зрозумілого інструменту, який надасть змогу чітко сформулювати правила гри й захищатиме лісосмуги.

«Держава повинна забезпечити прозорі й дієві механізми набуття права власності чи оренди лісосмуг. Розробити нормативи їхнього утримання в належному стані. Причому ці нормативи не мають бути “драконівськими”, бо в такому разі доведеться взяти лісосмуги на баланс місцевій владі, а реального власника чи орендаря, який би опікувався ними, не знайдеться, — додає Анатолій Подобайло. — Та ми віримо, що події цьогорічної весни показали важливість лісосмуг для місцевих влад. А щоб розпочати реальну роботу, потрібно підняти регіональні плани полезахисних насаджень 30–50-х років. Порівняти їх із сучасними картами, планами чи космознімками. Визначити реальні втрати й те, що збереглося. Збережені ділянки мають бути приведені до науково обґрунтованих норм утримання (рядність, склад порід) шляхом розчищення насаджень, підсадження дерев. Втрачені ділянки мають бути відновлені. На баланс власникові чи орендареві треба передавати лісосмугу вже з планом дій щодо неї. Однак для реалізації цієї дорожньої карти ще потрібно навести лад з паями, які розподілялися вже через десятиліття після втрати інтересу до лісосмуг».

А поки, зазначають і в ОТГ, і вчені, й екологи та громадськість — усі чекають доопрацювання отих правил, які мають унормувати утримання й збереження лісосмуг. Та чи стануть вони реальним підґрунтям для врегулювання проблеми, а чи черговою перешкодою, покаже час.

Лариса Усенко

Спеціально для журналу «Пропозиція»

(у публікації використано фото автора, Андрія Коломойця та проєкту «Лісосмуги життя»)

Журнал «Пропозиція», №7-8, 2020 р.