Що не так із законом про землю?

Президент Зеленський підписав ухвалений депутатами проєкт закону «Про обіг земель с/г призначення». Беручи до уваги піврічну епопею з його розробкою та ухваленням, вирішив написати що ж в результаті залишилося від того першого проєкту який так активно адвокатували урядовці ще попереднього Кабміну? А також відповісти на ключове запитання: наскільки фінальна версія Закону відповідає тим цілям та завданням, які перед собою ставили його автори?

Про це пише propozitsiya.com з посиланням на nv.ua.

Ціль перша — детінізувати обіг земель с/г призначення. Адже не таємниця що фактично ринок існував навіть попри мораторій, але перебував він у спруті різноманітних напівлегальних практик довгострокової оренди під назвою емфітевзис. Через це реальна вартість гектару землі у нас стала найдешевшою в Європі, попри славнозвісну родючість українських чорноземів.

Чи вирішиться це питання після того як запрацює легальний ринок? Лише частково. Однозначно впровадження ринкових механізмів це добре і мабуть це головний здобуток цього закону. Проте, обмеження, які встановлені законом, вбивають конкуренцію, не сприяють залученню внутрішніх та іноземних інвестицій, що в підсумку не створює передумов для значного зростання вартості української землі.

Ціль друга — залучення приватного капіталу для інвестицій в технології та переробні підприємства. Думаю не потрібно вкотре нагадувати що переважна більшість нашого аграрного експорту сировинна, без значної доданої вартості. І ухвалений закон цього не змінить через два фактори.

Перший, обмеження концентрації в одних руках для українського бізнесу 10 тис. гектарів. Не таємниця що земельний банк ключових українських агрокомпаній становить понад 100 тис га. Отже, доведеться або знову займатися схематозами з пов’язаними компаніями, або залишатися на оренді.

Другий, повна заборона участі іноземців у володінні українською землею с/г призначення. З поправкою, до проведення всеукраїнського референдуму. А як показує практика вітчизняного законотворення — відбудеться це так як і з скасуванням «тимчасового» мораторію — через кілька десятиліть.

І зрештою, ціль третя — побороти корупцію та розкрадання державної та комунальної землі. Також провалена, адже ці земельні наділи залишаться під мораторієм. 

Отже, цілі та завдання реформи передбачали не лише необхідність відкрити ринок для забезпечення легального механізму купівлі/продажу землі, а й залучити великий український та західний капітал у вітчизняний агросектор. Який побудував би переробні підприємства для збільшення доданої вартості виробленої продукції.

У результаті реформи, український агроекспорт повинен був суттєво збільшити виручку, побудовані заводи дали б нові робочі місця для громадян та забезпечили необхідні технології. Таким чином український ВВП отримав би не менше 1−2 додаткових відсотків росту. А вартість гектару вже у перші роки могла б вирости на 200−300%. Такий результат реформи, вже до закінчення електорального циклу Зеленського, продемонстрував би скептикам свою ефективність.

Натомість ухвалений компромісний варіант не забезпечує необхідних цілей і по суті втрачає першопочаткову філософію реформи. 100 гектар в одні руки для фізосіб та 10 тис. для українських юридичних осіб стримує інвестиції та не сприяє підвищенню вартості землі, а відсутність іноземного капіталу зменшує конкуренцію та не дає необхідних технологій.

По факту, новий закон лише детінізує ринок для фізосіб, а бізнес залишиться в тіні. Отже, ухвалений закон краще ніж нічого, проте водночас він обмежує можливості для росту галузі та точно не відповідає поставленим урядовцями першопочатковим цілям, а отже й не виконує визначених завдань.