Міжнародний маркетинг - один із варіантів фінансування експорту, - UFEB

Одне з питань державної підтримки, на яке варто звернути увагу, - це міжнародний маркетинг у рамках країни за галузевим спрямуванням, який є одним із варіантів фінансування експорту. Це - метод "зеленої корзини" Світової організації торгівлі (СОТ). Ця інституція обмежує аграрну політику своїх членів шляхом розподілу різних заходів до трьох "корзин": жовтої, зеленої та блакитної. 

Це спеціальна програма, яка б представляла країну на міжнародних майданчиках. В Україні така програма є, але це лише перші кроки і поки що вона не досконала. Детальніше розповів голова Ради з питань експорту продовольства (Ukrainian Food Export Board (UFEB) Богдан Шаповал, пише propozitsiya.com з посиланням на agropolit.com.

"Жовта корзина» - це заходи, які напряму впливають на збільшення виробництва (пільги, субсидії, інтервенції тощо). Вони завжди стають темою жорстких переговорів із СОТ. "Блакитна корзина" - це обмеження сільськогосподарської діяльності (наприклад, субсидії для європейських фермерів, щоб ті знижували виробництво молока). А "зелена корзина" - це заходи, котрі не впливають напряму на збільшення чи скорочення виробництва та торгівлі - розвиток ветеринарії, побудова інфраструктури, виставкова діяльність тощо. Заходи цієї категорії дозволені в рамках СОТ (за умови, що країна доведе, що ті чи інші дії прямо не впливають на експорт і виробництво).

Саме до "зеленої корзини" зазвичай і належить міжнародне просування.  

"Так, це дійсно опосередковане фінансування експорту, адже за успішної діяльності держави в цьому напрямку нашим виробникам потрібно витрачати менше коштів на вибудовування свого іміджу за кордоном, оскільки він уже забезпечений торговими представниками", - зазначає експерт.

Щодо існуючих валютних обмежень, то держава на них не має прямого впливу, адже, за законом, Нацбанк - орган незалежний. Він має власні причини застосовувати ту чи іншу валютну політику і вона залишиться незмінною, доки сам Нацбанк не вирішить застосовувати нові правила.

"До тих пір ми могли б покладатися на фінансові інструменти, які б значно полегшили наше життя, наприклад, акредитиви чи факторинг", - каже Б. Шаповал.

Акредитив - це форма розрахунку, за якою експортер, маючи на руках контракт і транспортні документи, може отримати у визначеному банку оплату за товар. Тобто банк виступає посередником, який на деякий час "заморожує" гроші покупця або кредитні кошти й у визначений момент передає їх продавцю, зменшуються ризики неотримання товару або оплати. Якщо умови влаштовують обидві сторони, усі задоволені.

Факторинг - дещо інша річ. За експортної операції продавець отримує право вимагати оплату певної зазначеної в контракті суми від покупця. Але він може продати це право факторинговій компанії, наприклад, за 70% суми боргу. Таким чином експортер отримує живі гроші негайно, а імпортер може здійснити платіж в обумовлений строк.

В Україні вже існує декілька компаній, які за швейцарські гроші та гроші ЄС можуть фінансувати експорт на умовах факторингу. 

"Питання в тому, наскільки наші компанії будуть до цього готові, оскільки фінансову звітність для роботи з цими компаніями потрібно готувати відповідно до європейських або міжнародних стандартів (так званих МСФЗ) і надавати для аналізу. Крім того, як бачимо, комісія у факторингової компанії може бути доволі серйозна, і середні та малі підприємства можуть не зуміти покрити свої виробничі витрати. Тобто, як і в більшості випадків, таке щастя доступне лише для великих компаній", - пояснює Б. Шаповал.

Акредитиви також поки що використовує лише обмежена кількість великих експортерів (в основному це компанії олійно-жирової галузі). Вони працюють із банками-партнерами, які широко застосовують цей інструмент. Більшість же банків поки що не надає таких послуг в Україні, тому малі та середні знову залишаються на узбіччі, констатує експерт.