Їв би ту ягнятину, та де ж її взяти?..

Найчастіше цікаві журналістські зустрічі — незаплановані. Така трапилась і мені під час виставки-ярмарку “Агро’2003”. Один із днів я вирішила просто прогулятися — без фотокамери й диктофона. Милувалася пухнастими кроленятами, у яких під час їжі так кумедно рухалися вушка, зворушливими рожевими поросятками, що в спеку тягнулися до жолоба з водою, співчувала вдягнутим “не по-літньому” баранам та вівцям асканійської м’ясововняної породи, поруч з якими безтурботно жували сіно трійко біленьких ягняток і, здавалося, геть не помічали ані 30-градусної спеки, ані інтересу відвідувачів до себе. Чоловік, що стояв поруч, весь час щось комусь пояснював, керуючись науковими термінами. І вже за кілька хвилин мій професійний інтерес узяв гору — і я дістала блокнот та ручку. “Юрій Олександрович Винокуров, директор ТОВ “Шаролезька вівця”, — відрекомендувався він. — А це (погляд на ягнят) — результат минулорічної виставки. Саме на “Агро’2002” під егідою Міністерства аграрної політики України і завдяки частковому державному фінансуванню ми уклали контракт з канадцями щодо продажу нам 41 голови овець м’ясної породи. Це були 2 барани, 2 вівцематки, 1 ярка породи шароле; 2 барани та 2 вівцематки — тексіль; 4 барани та 28 вівцематок — олібс. Саме такий вибір зумовлено тим, що ці породи йдуть на парування уже в 7 місяців, тоді як інші — у 15–18”. І хоча худоба подолала чималу відстань: з Канади до Франкфурта-на-Майні — літаком, а звідти в Україну — автотранспортом, — з 28 суягних вівцематок лише одна абортувала, решта народила 35 ягнят. На сьогодні в господарстві вже 109 голів чистопородних олібсів, бажаючі можуть купити баранчиків. А те, що покупці є, засвідчила й виставка. Юрій Олександрович добре розуміє: щоб займатися лише чистопородним розведенням (а воно в господарстві є), треба закуповувати велику кількість худоби, а це чималі гроші. Тому тут пішли на запліднення асканійської м’ясововняної спермою олібсів, тексілів і шароле. Одержаний приплід можна було побачити на виставці. Навіть у цих ягнятах добре проглядала порода. Завдяки програмі, розрахованій на сім-дев’ять років, п’яте покоління унікальних дебютантів виставки буде вже чистопородним. Можна сказати, що плани в пана Юрія хоча й наполеонівські, та небезпідставні, коли зважити, що ТОВ “Шаролезька вівця”, попри свій лише трирічний вік, уже має авторитет. Адже тут керуються не догматами, а тенденціями світового ринку. А вони такі, що основний прибуток у галузі вівчарства одержують від реалізації м’яса, причому не баранячого, а ягнячого. Тварину забивають у чотири-, максимум п’ятимісячному віці, туша важить 18–20 кг. В одному з канадських журналів Юрій Олександрович прочитав, що саме за таку вагу дають найвищу ціну, і значно дешевшу, якщо вона менша або більша за 18 кг. Український ринок звик до туш вагою 30 кг, бо так його привчили. ТОВ “Шаролезька вівця” реалізує 10–12 кг тушки за ціною 15 грн/кг (в Європі баранина коштує дорожче). Але в нас ще відсутні як масове виробництво такого м’яса, так і індустрія забою та масової реалізації. Втім, мій співрозмовник у майбутнє дивиться з оптимізмом. Можливо, тому, що для нього це нова, а отже, — захоплююча справа. “За освітою я гірничий інженер, до цього працював головою обласного товариства винахідників і раціоналізаторів, — дивує мене Юрій Олександрович наприкінці розмови. — І Петро Васильович Швидько, який “закрутив” цю справу і покликав мене, — також інженер. З ним ми разом навчалися в аспірантурі. Він кандидат технічних наук, очолює концерн “Південруда”. Вівчарство ж як хобі”. — “Недешеве хобі, та корисне не тільки вам”, — не втримуюсь від коментаря. — “Це корисно для України — мати такий цінний генофонд”, — додає мій співрозмовник. А щодо зміни сфери діяльності, то, на переконання Юрія Винокурова, це треба робити щонайменше 10 разів. Щоб було цікаво, хотілося опановувати нові знання і сягати нових вершин. Довелося йому працювати і на золотих копальнях. На моє ж запитання: “Що складніше — знайти золоті крупинки чи втілити в життя програму, яку накреслили?” — Юрій Олександрович відповів: “Там, де вже природа розсипала свої дари — лише правильно застосовуй технології — і добувай. А у тваринництві стільки може бути нюансів, усе передбачити неможливо: і генетичний матеріал, і корми, і погода”. Тож хочеться побажати сприятливої для кормової бази погоди, а все, що залежить від людей, неодмінно буде зроблено. Вікторія Волошка