Шкідники запасів сої

Під час зберігання сої виявлено понад 55 видів шкідливих комірних комах і кліщів. Ступінь пошкодження врожаю сої у післязбиральний період та збитки, які спричиняють комірні шкідники її зерну та зернопродукції, важко оцінити кількісно.

Ступінь і якість збе­ре­жен­ня зер­на сої під час зберіган­ня за­ле­жать від обов’яз­ко­во­го до­три­ман­ня цілої низ­ки за­ходів за­хи­с­ту зер­но­во­го за­па­су. Це й профілак­тичні за­хо­ди, до яких на­ле­жать до­три­ман­ня та за­без­печен­ня санітар­но­го ре­жи­му те­ри­торії, санітар­не ут­ри­ман­ня приміщень, правиль­не розміщен­ня зер­на в сховищі, кон­троль за йо­го ста­ном. Важ­ли­ви­ми скла­до­ви­ми цієї си­с­те­ми є та­кож фізико-ме­ханічні за­хо­ди за­хи­с­ту, а та­кож зни­щен­ня комірних шкідників (кліщів, ко­мах і гри­зунів) за до­по­мо­гою хімічних за­собів за­хи­с­ту.

Слід зазначити, що ос­нов­ни­ми причи­на­ми зни­жен­ня якості зер­на сої під час зберіган­ня є як по­шко­д­жен­ня йо­го комірни­ми шкідни­ка­ми, так і ура­жен­ня гриб­ни­ми хво­ро­ба­ми. При­чо­му по­шкод­жен­ня зер­на шкідни­ка­ми збільшує йо­го сприй­нят­ливість до ура­жен­ня гриб­ни­ми хво­ро­ба­ми, які в про­цесі роз­вит­ку проду­ку­ють шкідливі й кан­це­ро­генні ре­чови­ни, ут­во­рю­ють от­руйні для лю­дей і тва­рин міко­ток­си­ни й різко зни­жу­ють посівні насіннєві якості. Во­ло­ге зер­но, а та­кож уміст рос­лин­них ре­ш­ток, інших домішок у зер­новій масі при­над­жу­ють ба­га­ть­ох комірних шкідників.

Основним фактором, що має вплив на зберіган­ня зер­на сої, є во­логість, при­чо­му для сої во­на має ва­гоміше значен­ня, ніж для інших зер­но­вих куль­тур. Во­логість є виз­на­чаль­ним фак­то­ром, від яко­го за­ле­жить рівень по­шко­д­жен­ня зерна про­тя­гом зберіган­ня, а відповідно й про­до­вольчі, кор­мові та насіннєві якості зер­на сої. Та­кий важ­ли­вий фактор не мож­на ігно­ру­ва­ти. Тож, орієнтую­чись на кінце­вий ре­зуль­тат, потрібно за­без­пе­чи­ти по­чат­кові умо­ви зберігання зер­на куль­ту­ри. За до­по­мо­гою знижен­ня вмісту во­ло­ги до доз­во­ле­но­го рівня, за­леж­но від три­ва­лості зберігання та тем­пе­ра­ту­ри на­вко­лиш­нь­о­го се­редо­ви­ща, мож­на по­пе­ре­ди­ти шкідли­вий вплив комірних ко­мах і кліщів, а та­кож мікро­ор­ганізмів і збуд­ників гриб­них хво­роб, а та­кож змен­ши­ти інтенсивність га­зо­обміну зер­на.

Рекомендовано для якісно­го зберіган­ня зер­на сої до­три­му­ва­тись та­ких кри­теріїв: во­логість зерна — 10–10,5%, віднос­на во­логість повітря — ниж­че як 60%, тем­пе­ра­ту­ра повітря — від 5 до -5°С. Приміщен­ня для зберіган­ня зер­на очи­ща­ють, ви­ко­ну­ють дезінфекційні за­хо­ди та до­б­ре провітрю­ють. Зберіга­ють зер­но в ме­та­левих бун­ке­рах, за­кри­тих складсь­ких приміщен­нях, у мішках шта­бе­ля­ми зав­виш­ки 1,5–2,5 м, а то­вар­не — в ме­та­ле­вих бун­ке­рах і на­си­пом.

Дезінфекційні заходи (дезінфекція, дезінсекція, дератизація) — це ме­то­ди за­хи­с­ту зер­на на зберіганні для зни­щен­ня в се­ре­до­вищі приміщення збуд­ників інфекційних хво­роб (дезінфекція) та їхніх пе­ре­нос­ників — ко­мах (дезінсекція) та гри­зунів (де­ра­ти­зація).

На сьо­годні ви­ко­ри­с­то­ву­ють і но­вий вигідний спосіб зберіган­ня зер­на сої — у поліети­ле­но­вих мішках, які розміщують на відкритій те­ри­торії (по­ле або май­данчик). Мішок-ру­кав має бу­ти ви­го­тов­лений із трьох шарів поліети­ле­ну і бу­ти за­вдовжки 60–75 м і місткістю 150–250 т. Надійне зберіган­ня в них га­ран­тує ви­со­ка гер­ме­тичність упа­ков­ки, яка не дає можли­вості роз­ви­ва­ти­ся мікро­ор­ганізмам, збуд­ни­кам гриб­них хво­роб і шкідни­кам.

Перевагами такого способу зберігання є:

еко­номія ви­т­рат на 35% порівня­но зі зберіган­ням у складсь­ких приміщеннях або бун­ке­рах;

ди­фе­ренціюван­ня зберіган­ня за якістю;

мінімізація впли­ву умов зов­нішньо­го се­ре­до­ви­ща на якість зер­на.

Для зберіган­ня в поліети­ле­но­вих мішках при­дат­не зер­но в су­хо­му стані, яке ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти­муть на про­довольчі та кор­мові цілі. Вар­то ма­ти на увазі, що дов­го­т­ри­ва­ле зберіган­ня на­сін­нєво­го ма­теріалу сої за та­ко­го спосо­бу мо­же при­зве­с­ти до зни­жен­ня йо­го схо­жості, особ­ли­во за підви­ще­ної по­чат­ко­вої во­ло­гості са­мо­го зер­на. Про­тя­гом усь­о­го періоду зберіган­ня слід постійно спо­с­теріга­ти за ста­ном зер­на сої, виз­на­ча­ти йо­го во­логість, тем­пе­ра­ту­ру, за­се­леність шкідли­ви­ми комірни­ми ко­ма­ха­ми та кліща­ми, а та­кож за зовнішнім ви­гля­дом, зміною ко­ль­о­ру і за­па­ху. Зміна ко­ль­о­ру зер­на і по­ява но­вих, не вла­с­ти­вих зер­ну, за­пахів свідчить про те, що у зер­но­во­му во­росі відбу­ва­ють­ся мікро­біологічні про­це­си, або про роз­ви­ток і за­ра­жен­ня комірни­ми шкідни­ка­ми. Та­ке зер­но відра­зу ж ре­ко­мен­до­ва­но підсу­ши­ти або охо­ло­ди­ти.

Як за­зна­ча­ло­ся ви­ще, під час зберіган­ня зер­на сої йо­го мо­жуть псу­вати близь­ко 55 видів шкідників, що за­гост­рює ува­гу до їхньої не­без­пе­ки та, відповідно, є сиг­на­лом про не­обхідність ви­ко­ну­ва­ти ефек­тивні за­хо­ди зі зменшен­ня або усу­нен­ня їхньої шкідли­вості. За спри­ят­ли­вих умов (трав­мо­ва­не зерно, по­ру­шен­ня ре­жи­му зберіган­ня то­що) зер­но сої по­шко­д­жу­ва­ти­муть такі ос­новні шкідливі комірні ко­ма­хи: квасо­ле­вий зер­ноїд (Acanthoscelides obtectus Say.), го­ро­хо­вий зер­ноїд (Bruchus pisorum L.), су­ри­намсь­кий бо­рош­ноїд (Oryzaephilus surinamensis L.), ко­рот­ко­вусий бо­рош­ноїд (Cryptolestes ferrugineus Steph.), ма­лий бо­рош­ня­ний хру­щак (Tribolium confusum Durval), бу­ла­во­ву­сий ма­лий бо­рош­ня­ний хру­щак (Tribolium castaneum Hrbst.), зер­но­вий шашіль (Rhizopertha dominica F.), півден­на комірна вогнівка (Plodia interpunctella Hb.), мли­но­ва вогнівка (Ephestia kuehniella Z.), ри­со­вий дов­го­но­сик (Sitophilus oryzae L.), ма­в­ри­тансь­кий жук-кузь­ка (Tenebrioides mauritanicus L.), зер­ноїди-то­в­стонiжки (Bruchophagus gibbus B.), при­ки­да-злодій (Ptinus fur L.), бо­рош­ня­ний кліщ (Acarus siro L.), ви­дов­же­ний кліщ (Tyrophagus putrescentiae Schrann.) та інші. За­ра­же­на ма­са зер­на місти­ти­ме яй­ця, яєчні оболон­ки, ли­чин­ки й ски­нуті ли­чин­кові ек­зо­с­ке­ле­ти, ля­леч­ки, ля­леч­кові оболон­ки й ко­ко­ни, а та­кож осо­би­ни мертвих і жи­вих жуків.

Небезпечним шкідником запасів зерна сої є квасолева зернівка. Шкідник зи­мує все­ре­дині зер­на в схо­вищах, у по­льо­вих умо­вах — у па­да­лиці, ґрунті, під рос­лин­ни­ми решт­ка­ми. На скла­дах швид­ко розмно­жується влітку та повільно — в інші періоди, особ­ли­во взим­ку. В теп­лих приміщен­нях розмножується впро­довж усь­о­го ро­ку, роз­ви­ваю­чись у п’яти-ше­с­ти по­коліннях, що в роз­вит­ку на­кла­да­ють­ся од­не на од­не. У по­льо­вих умо­вах ква­со­ле­ва зернівка роз­ви­вається в од­но­му по­колінні, а на Півдні Ук­раїни іноді бу­ває фа­куль­та­тивне дру­ге. На­весні жу­ки розліта­ють­ся з місць зимівлі на відстань до 3 км, живлять­ся ге­не­ра­тив­ни­ми ор­га­на­ми, пилком, пе­лю­ст­ка­ми, квіта­ми різних бо­бових рос­лин.

Ква­со­ле­ва зернівка є тер­мофільним ви­дом із чітко ви­ра­же­ни­ми по­тре­ба­ми до підви­ще­ної во­ло­гості повітря (75– 90%). Нижній тем­пе­ра­тур­ний поріг роз­вит­ку — 14°С, верхній — 36,3°С, оп­ти­маль­на тем­пе­ра­ту­ра — 18,7– 30,3°С. Жу­ки, які містять­ся зовні зерни­ни, під впли­вом тем­пе­ра­тур 0-2°С ги­нуть че­рез 15 діб, за 4°С — че­рез 10, а за 12-18°С — че­рез 1–2 до­би. Міну­со­ва тем­пе­ра­ту­ра повітря є лімітую­чим фак­то­ром із об­ме­жен­ня розмножен­ня ква­со­ле­вої зернівки в об­ла­с­тях, де та­кий ре­жим у складсь­ких приміщен­нях, схо­ви­щах то­що скла­деться взим­ку. На Півдні Ук­раїни во­ни здатні зи­му­ва­ти тільки в стадії жу­ка в умо­вах порівня­но теп­лих зим, ко­ли міну­со­ва тем­пе­ра­ту­ра в приміщен­нях бу­де ко­рот­ко­час­ною. За та­ких умов жу­ки ма­ти­муть мож­ливість пе­ре­зи­мува­ти та пе­ре­летіти на посіви або за­лиши­ти­ся в приміщен­нях складів, схо­вищ, відкла­да­ю­чи яй­ця на зер­но. В одній зер­нині мо­же місти­ти­ся знач­на кількість ли­чи­нок (до 18 і навіть до 30), в про­цесі жив­лен­ня во­ни зни­щу­ють її май­же повністю. Весь цикл роз­вит­ку ли­чи­нок відбу­вається в зерні, жу­ки з них ви­хо­дять крізь ок­руглі от­во­ри. У разі збільшен­ня кількості от­ворів схожість зер­на різко зни­жується.

Де­які шкідни­ки, такі як південна комірна вогнівка, жив­лять­ся зер­ном сої, пе­ре­бу­ва­ю­чи у фазі ли­чин­ки, яка зберігається у зерні й своїм силь­ним ро­то­вим апа­ра­том спри­чи­няє ве­ликі по­верх­неві уш­ко­д­жен­ня. Млинова вогнівка по­шко­д­жує і за­се­ляє різні про­дук­ти, в то­му числі й сою, за­вда­ю­чи шко­ди верх­нь­о­му ша­ру бобів, які гу­сени­ця об­плу­тує та склеює па­ву­тин­кою. Мавританський жук-кузька і малий борошняний хрущак спо­чат­ку живлять­ся за­род­ком, а потім ен­до­с­пер­мом зер­на. Якісні та кількісні втра­ти зер­на спри­чи­ня­ють зни­жен­ня йо­го сорт­ності, а відтак і рин­ко­вої вар­тості.

Інші не­без­печні шкідливі ко­ма­хи, на­при­клад рисовий довгоносик, живлять­ся, в ос­нов­но­му, ен­до­с­пер­мом, у той час як бо­рош­ноїди — за­род­ка­ми зер­на. Комірний дов­го­но­сик відкла­дає яй­ця (до 300 яєць за жит­тя), у се­ред­ньо­му — 150, ри­со­вий дов­го­но­сик — 380–575 яєць за жит­тя (усе­ре­ди­ну бобів). Увесь цикл роз­вит­ку — від яй­ця до по­яви мо­ло­до­го жу­ка — відбу­вається все­ре­дині зер­ни­ни. Оп­ти­маль­ною для комірно­го дов­го­но­си­ка є тем­пе­ра­ту­ра 20-28°С, віднос­на во­логість повітря — 75–93%. Із мо­мен­ту відкла­дан­ня яєць до по­яви жу­ка ми­нає 16 днів. Зни­жен­ня тем­пе­рату­ри до 12-13°С стри­мує роз­ви­ток цьо­го шкідни­ка. За тем­пе­ра­ту­ри 3°С і ниж­че жу­ки впа­да­ють у хо­ло­до­ве заціпеніння. Тем­пе­ра­ту­ру -5° С жу­ки ви­т­ри­му­ють 26 діб, а за 38-41°С ги­нуть від пе­регріву. У зер­нині за­ли­ша­ють точ­кові вихідні от­вори. До­рослі комахи, ста­ють над­то не­нажер­ливі, по­шко­д­жу­ють пе­ре­важ­но за­род­кові зав’язі. На відміну від комірно­го, ри­со­вий дов­го­но­сик де­що мен­ший за розміра­ми, але мо­же літа­ти.

Оп­ти­маль­ною для роз­вит­ку ри­со­во­го дов­го­но­си­ка є тем­пе­ра­ту­ра 26-31°С, віднос­на во­логість повітря — 70–90%. Роз­ви­ток шкідни­ка ак­тивізується, як­що зер­но су­хе (ли­чин­ка в зер­нині мо­же розви­ва­ти­ся за во­логості 9%). Чут­ливі до хо­ло­ду, за тем­пе­ра­ту­ри -5°С жи­вуть протя­гом чо­ти­рь­ох днів, а за 5°С — 21 день.

Як пра­ви­ло, шко­дочинні зернівки (ви­ди Bruchidius) за­селяють сою ще в полі. Ча­с­то таке зер­но бу­ває важ­ко ви­я­ви­ти під час збо­ру вро­жаю, оскільки рівень за­селення зерна за­над­то низь­кий. Зернівки — це дрібні жу­ки (мен­ше як 1 см за­вдовжки), які швид­ко розмно­жу­ють­ся в зерні, що за­кла­де­не на зберіган­ня, і за­зви­чай їх ви­яв­ля­ють при­близ­но на третій місяць зберіган­ня зер­но­вої ма­си. На час їхньо­го ви­яв­лення зер­но вже бу­де зіпсоване й здебільшо­го втра­тить свою то­вар­ну якість. Зернівки на­ле­жать до не­без­печних шкідників зер­на сої, які за­вда­ють шко­ди про­тя­гом усь­о­го цик­лу йо­го по­ста­вок (від за­готівлі до ек­с­пор­ту).

Булавовусий малий хрущак по­шко­д­жує бо­рош­но, зер­но, миг­даль, пе­чи­во, чер­во­ний пе­рець та інші про­дукти, а та­кож го­рох, бо­би, сою, ква­со­лю, со­че­ви­цю і нут, у яких він виїдає за­родки. Жу­ки й ли­чин­ки здатні хар­чу­ва­ти­ся цілим насінням со­няш­ни­ку. Шко­ди зерну за­вда­ють як жу­ки, так і ли­чин­ки бу­ла­во­ву­со­го ма­ло­го бо­рош­ня­но­го хруща­ка, особ­ли­во ак­тив­но во­ни жив­лять­ся би­тим, трав­мо­ва­ним і зер­ном, по­шко­дже­ним інши­ми ко­ма­ха­ми. За спри­ят­ливих умов на півдні та в теп­лих при­міщен­нях про­тя­гом ро­ку ма­лий бо­рош­няний хру­щак дає три-чо­ти­ри по­ко­ління. Зда­тен до три­ва­ло­го го­ло­ду­ван­ня (по­над 50 днів). Ма­лий бо­рош­ня­ний хру­щак по­ши­ре­ний по­всюд­но, по­шко­д­жує по­над 100 видів про­дуктів і навіть ню­халь­ний тю­тюн. Ко­рот­ко­ву­сий бо­рош­ноїд до­б­ре літає. Жук і ли­чин­ки по­шко­д­жу­ють усі ви­ди зер­на, би­те насіння со­няш­ни­ку, рідше — бо­рош­но, кру­пу не­за­леж­но від во­ло­гості. За ма­со­во­го розмно­жен­ня ко­рот­ко­ву­сий бо­рош­ноїд мо­же зни­щи­ти ве­ли­ку кількість зер­на, спри­чи­ни­ти йо­го са­мозігріван­ня, псу­ван­ня і за­вда­ти ве­ликої шко­ди.

Зерновий шашіль ду­же не­на­жерли­вий, по­ши­ре­ний у всьо­му світі і вважається од­ним із най­не­без­печніших комірних шкідників. Жук жи­ве до 390 днів, жи­вить­ся зер­ном усіх хлібних злаків, го­ро­хом, су­ха­ря­ми.

Зер­но, кру­пи, насіння олійних культур, су­хо­фрук­ти та іншу про­дукцію знач­ною мірою по­шко­д­жу­ють і кліщі. Най­кра­щи­ми умо­ва­ми для життєдіяльності, роз­вит­ку й розмно­жен­ня кліщів є тем­пе­ра­ту­ра в ме­жах 12-30°С теп­ла і во­логість 13-18%. Найшкідливішими є такі види кліщів: борошняний, видовжений, звичайний волохатий.

Розвиток борошняного кліща (від яй­ця до до­рос­лої стадії) відбувається за тем­пе­ра­ту­ри 20-22°С і воло­гості зер­на по­над 13%, про­хо­дить швид­ко й мо­же закінчи­ти­ся за 15–17 днів. Спри­ят­ли­вою тем­пе­ра­ту­рою для цьо­го кліща є 18-20°С. Ве­ли­ке значен­ня має во­логість аг­ро­про­дукції. На­при­клад, за во­ло­гості 10,4–12,9% кліщі ги­нуть, за 13,4% їхній роз­ви­ток за­три­мується, а за 14–17% кліщі розмно­жу­ють­ся ду­же ак­тив­но та у ве­ли­ких кілько­с­тях. Кліщ по­шко­д­жує зер­но, бо­рош­но, кру­пи, насіння бо­бових і олійних куль­тур, ма­ку­ху, су­шені фрук­ти, овочі та інші про­дук­ти. Зер­но, за­селене кліщем, ча­с­то під час зберіган­ня по­чи­нає зігріва­ти­ся, і за та­ких умов йо­го не­обхідно штуч­но охо­ло­джу­ва­ти, пе­ре­пу­с­ка­ю­чи че­рез зер­ноочисні ма­ши­ни. Шко­да від кліщів по­ля­гає в то­му, що во­ни не тільки зни­щу­ють ча­с­ти­ну зер­на та зер­но­продуктів, а й над­то за­бруд­ню­ють їх своїми ек­с­кре­мен­та­ми. У зерні во­ни ­насам­пе­ред виїда­ють за­ро­док. За сильно­го пошкодження й забруднення продуктами життєдіяльності комах зер­но на­бу­ває спе­цифічно­го неприємно­го за­па­ху та стає не­при­датним для спо­жи­ван­ня.

Кліщі, за­леж­но від тем­пе­ра­ту­ри та во­ло­гості, розміщу­ють­ся в товщі зер­на і зер­но­про­дуктів не­од­на­ко­во: за теп­лих умов — рівномірніше. Во­се­ни, за знижен­ня тем­пе­ра­ту­ри во­ни пе­реміщу­ються в глибші ша­ри, особ­ли­во в місця з підви­ще­ною во­логістю, ут­во­рю­ю­чи там так звані гнізда, де й пе­ре­жи­ва­ють не­спри­ят­ливі для їхньої життєдіяльності умо­ви. По­ши­рю­ють­ся кліщі ра­зом із заселеним зер­ном, яке транспор­тується, зі складсь­ким інвен­та­рем, мішка­ми то­що. Бо­рош­ня­ний кліщ ду­же по­ши­ре­ний і є од­ним із най­не­безпечніших шкідників.

Ви­дов­же­ний кліщ подібний до борош­ня­но­го (0,3–0,5 мм), відрізняється від ос­тан­нь­о­го ви­дов­же­ною фор­мою тіла, ру­хається швид­ше, ду­же по­ши­рений. Ви­дов­же­ний кліщ розмно­жується в зерні, зер­но­про­дук­тах і за­вдає знач­ної шко­ди. Найш­вид­ше комахи розмно­жують­ся за тем­пе­ра­ту­ри 23-25°С.

Звичайний волохатий кліщ, порівня­но з бо­рош­ня­ним, на­ба­га­то рух­ливіший. Кож­на сам­ка відкла­дає всьо­го 8–10 яєць, із яких відро­д­жують­ся ли­чин­ки, які потім пе­ре­тво­рюють­ся на німф і до­рос­лих кліщів. Не­значні розміри кліщів да­ють їм мож­ливість до­сить лег­ко роз­се­ля­ти­ся, по­ши­рю­ю­чись із пи­лом, во­дою і по­вітря­ни­ми по­то­ка­ми, а та­кож за до­помо­гою лю­дей і тва­рин, у то­му числі за до­по­мо­гою гри­зунів. Се­ред фак­торів, які впли­ва­ють на життєвий цикл комірних кліщів, найбільше зна­чен­ня ма­ють тем­пе­ра­ту­ра та во­логість.

І. Сторчоус, канд. с.-г. наук

Журнал «Пропозиція», №11, 2019 р.