Увага — небезпека! Спалах масового розмноження лучного метелика

У статті висвітлено біологічні особливості лучного метелика (Margaritia sticticalis), дано методичні рекомендації щодо осіннього обстеження сільгоспугідь на заселеність зимуючими пронімфами та визначення рівня загрози, наведено систему контролю чисельності фітофага залежно від ступеня загрози.

С. Трибель, д-р с.-г. наук, професор,
О. Стригун, канд. с.-г. наук,
Інститут захисту рослин НААН

Лучний метелик - Margaritia (Loxostege) sticticalis L. - належить до родини лучних вогнівок (Pyraustidae), ряду Loxostege. Це найнебезпечніший шкідник сільгоспкультур, для якого характерна висока плодючість (до 600 яєць на самицю) у період спалаху масового розмноження, здатність розвиватись у трьох-чотирьох генераціях за вегетаційний період, поліфагія, періодичність масового розмноження, спроможність мігрувати як на незначні, так і великі відстані, що дає йому змогу швидко поширюватись і заселяти значні території.
   За масового розмноження гусінь лучного метелика пошкоджує майже всі дводольні польові та овочеві культури, а також сходи й качани кукурудзи в молочно-восковій стиглості, сходи озимих, проса, сорго, а також деревні й кущові насадження в садах, плодових і лісових розсадниках, виноград, хміль і низку інших культур. У роки спалаху масового розмноження на боротьбу з цим шкідником витрачають величезні кошти, і все одно за неправильного вжиття заходів, строків використання засобів захисту не забезпечується належний рівень ефективності, що призводить до повторного застосування інсектицидів і відчутних втрат урожаю. Спостерігаються і такі випадки, коли після завданої шкоди гусеницями попередньої генерації починають застосовувати інсектициди за слабкого льоту метеликів та невеликої чисельності гусені.
Водночас можна на доволі високому рівні достовірності прогнозувати динаміку чисельності шкідника, оцінювати стан популяції, застосовувати систему раціональних заходів контролю його чисельності.

Лучний метелик поширений в Європі, Азії, Північній Америці. У країнах СНД масове його розмноження відмічалося на території, що обмежена липневою ізотермою 18°С. У сприятливі для шкідника роки осередки з масовим розмноженням шкідника можуть переміщуватися північніше цієї межі. Переважно спалахи масового розмноження реєструють у смузі між 45 і 55° п. ш.
Багаторічними спостереженнями встановлено, що основними стаціями зимуючих пронімф лучного метелика є багаторічні трави, неорні землі, в т. ч. придорожні смуги, лісосмуги, узбіччя зрошувальних каналів, схили балок тощо. Найбільша щільність зимуючих пронімф відзначається на підвищеннях.
Метелики, що перезимували в період додаткового живлення,  зосереджуються на багаторічних травах, узбіччях доріг, у лісосмугах, на пустирях, схилах балок, в інших місцях із нектароносами. Метелики другого покоління для додаткового живлення надають перевагу посівам соняшнику, гречки, люцерни, конюшини, еспарцету тощо.
В умовах, близьких до оптимальних, метелики покоління, що перезимувало, через три-п'ять днів після вильоту і додаткового живлення розселяються для відкладання яєць. Залежно від погодних умов, стану рослинності, рельєфу, вони відкладають яйця осередками чи рівномірно всім полем. За прохолодної, вітряної погоди шкідник заселяє південні схили, захищені від вітру лісосмугами, які добре аеруються, з розрідженою рослинністю, переважно це посіви буряків, соняшнику, кукурудзи, овочевих культур, сої тощо. За спекотної посушливої погоди метелики першого покоління надають перевагу для відкладання яєць більш зволоженим і затіненим місцям із густим травостоєм (соняшник, багаторічні трави, зрошувані землі). Метелики другого покоління заселяють переважно південні схили, захищені від вітру лісосмугами, які добре аеруються.
Переважну більшість яєць (80-90%) метелики відкладають на рослини, якими потім живляться гусениці. За вітру в період відкладання яєць метелики відкладають яйця на рослини біля поверхні грунту, на корінці, що стирчать із нього.
Гусінь лучного метелика є широким поліфагом і може живитися рослинами 35 родин, але найчастіше пошкоджує такі бур'яни та культурні рослини: лободу білу, курай, лободу садову, мальву, сухоребрик струминний, спориш, гірчак березкоподібний, щирицю білу, щирицю звичайну, лопух, березку польову, полин гіркий, буркун лікарський, гірчак, деревій лікарський, кропиву жалку, буряки (цукрові, кормові, столові), соняшник, льон, коноплі, рицину звичайну, бавовник, тютюн, люцерну, конюшину, еспарцет, моркву, цибулю, кавуни, дині, гірчицю, ріпак, сою, кукурудзу, гречку тощо.
   Шкідник охоче живиться лікарськими травами. У період спалаху масового розмноження в плодових і лісових розсадниках, у садах і лісосмугах гусениці об'їдають листки на сіянцях і саджанцях, деревах і кущах. Восени вони пошкоджують сходи озимих культур, навесні живляться злаками тільки у разі повного знищення бур'янів. Дещо менше пошкоджують пасльонові культури (помідори, перець, картоплю).
Гусениці живляться надземними частинами рослин. У молодших віках вони зіскрібають м'якоть листків, а в старших (L4-L5) грубо скелетують листки, залишаючи тільки жилки, обгризають стебла, вгризаються всередину листків цибулі, в кошики соняшнику, в головки коренеплодів буряків і моркви, на кукурудзі об'їдають обгортки та зерно в молочно-восковій стиглості.
Встановлено, що за чисельності гусениць першого покоління 22-24 екз./рослину цукрових буряків посіви культури можуть бути знищені. Надзвичайно великої шкоди гусениці завдають насінникам цукрових буряків, об'їдаючи квітки та зав'язь, унаслідок чого рослини або не утворюють узагалі, або формують неповноцінне насіння.
Одна гусениця першого покоління за період свого розвитку з'їдає 450 мг листя буряків, другого - 600 мг, при цьому 75% цієї маси з'їдають гусениці старших віків (L4 і L5). Окрім того, темпи споживання корму і розвитку гусені залежать від температурних умов. Так, за прохолодної погоди розвиток L3 і L5 триває 18-20 днів, і за цей період гусениця з'їдає 74-145 см2 листкової пластинки буряків, за помірно теплої погоди розвиток триває 11 днів, а гусениця за день з'їдає 5,7-6,6 см2 листків.
Масовій появі шкідника влітку 2011 р. на території України сприяла вікова 22- і 11-річна циклічність сонячної активності, з якою до певної міри корелює погода. Водночас із відчутним потеплінням клімату поштовхом для частих дощів із грозами на території Європи (у т. ч. України) послугувало виверження у березні 2010 р. в Ісландії вулканів Гекла і Катла, а в травні 2011 р. - Грімсвотн. Вулканічний пил в атмосфері сприяє хмароутворенню та частому випаданню дощів із грозами, що створює ідеальні умови для розвитку і розмноження низки шкідливих організмів.
Біологічні особливості. Зимує пронімфа в коконі. За умов, що забезпечують нормальний розвиток гусениць, пронімфи витримують морози до -30°С. Проте різкі перепади температур із частими коливаннями у зимовий період знижують морозостійкість пронімф. Особливо підвищується їхня чутливість після настання реактивації і перетворення на лялечку, тоді загибель настає і за температури -1...-3°С (табл. 1).
Весняна реактивація пронімф настає за температури 10°С (нижній поріг розвитку) в грунті на глибині 5 см. На Півдні України початок залялькування спостерігається наприкінці квітня - на початку травня. Початок льоту метеликів переважно настає в першій половині травня, інколи - на початку травня за середньодобової температури понад 15°С, за суми ефективних температур близько 80°С. Масовий літ відбувається за середньодобової температури 18...19°С і суми ефективних температур 150...200°С. За умов періодичного зниження температур, посухи сума ефективних температур може становити 350°С. Переважно літ метеликів перезимувалої генерації збігається з періодом цвітіння білої акації. Залежно від метеорологічних умов, він буває дружний, у стислі строки, або розтягнутий і довготривалий (тобто у межах 15-55 днів). Активність життєвих процесів метеликів (живлення, парування, міграції, відкладання яєць) залежить від температурних умов, освітленості, сили вітру, зволоженості. Температурні індекси розвитку лучного метелика наведено в таблиці 2. За оптимальних гідротермічних умов (СЕТ - 363...434°С) розвиток генерації триває 34-45 днів.
Розвиток гусениць триває 13-18, осіннього покоління - 21-24 дні. Період між линяннями гусениць L1-L3 коротший, ніж старших (L4-L5), що слід пам'ятати під час застосування заходів боротьби з ними.
Відхилення температурних умов від оптимальних у період розвитку всіх чи будь-якої стадії спричинює не лише зміни в темпах розвитку, а й зменшує плодючість самиць і призводить до зниження виживання популяції. Найкоротший період статевого дозрівання і висока плодючість метеликів забезпечуються за температури 24...25°С; за температури 34,5°С період їхнього розвитку збільшується вдвічі, а плодючість знижується у 10 і більше разів. Найбільша життєздатність яєць забезпечується за відносної вологості повітря понад 75%, а для гусениць оптимальною відносною вологістю є 73%, за якої забезпечується найменша смертність, а згодом найбільша плодючість від них метеликів.
З огляду на високу залежність життєздатності лучного метелика від екологічних умов вегетаційного періоду в річному циклі розвитку шкідника виділяють чотири періоди, що визначають фазовий стан популяції.
Œ   Період живлення гусениць. Оптимальними середньодобовими температурами є 19...25°С. За нижчих температур збільшується тривалість розвитку, паразитування - до 30-40%, частка діапаузуючих пронімф становить 20-30%, а їхня реактивація настає лише навесні наступного року. За середньодобової температури понад 25°С, що відповідає денній 30...35°С, живлення гусениць призупиняється, вони починають мігрувати в пошуках оптимальних умов. Усе це обмежує життєздатність й інтенсивність розмноження і, відповідно, - чисельність наступного покоління.
   Період залялькування. Інтенсивність обмінних процесів у цей період залежить від спільної дії температури та зволоженості, що виражається гідротермічним коефіцієнтом за Г.Т. Селяніновим. Оптимальним ГТК у цей період є 1-2, екстремальний - <0,5.
Ž   Період льоту метеликів і відкладання ними яєць. Літ перезимувалого покоління починається за переходу температури через 15°С, а масовий - 17...18°С. Дружний літ спостерігається за середньодобової температури понад 19°С і ГТК >0,9 в період розвитку лялечки. Нестійка погода з коливанням температури, поверненням похолодань гальмує розвиток лялечок, затягує тривалість льоту метеликів. За температури нижче 17°С активність льоту знижується, відкладання яєць призупиняється. Інтенсивність зменшується в дощову погоду і за ГТК >2. За відсутності нектару і роси плодючість метеликів масою менше 30 г знижується вдвічі й більше. За температури 30°С самиці виділяють статевий феромон через добу, 22...25°С - через чотирьох-п'яти днів. Статева принадність самиць зберігається впродовж семи-дев'яти днів.
За температури понад 28°С зменшується статева активність самців і їхня спроможність до запліднення. За 22...25°С і ГТК >0,9 у розмноженні бере  участь 70% самиць, за ГТК 0,7-0,8 - <40%. За ГТК 0,6-0,7 і 22...25°С деградація яєчників відзначається у 30-40% особин, за ГТК <0,5 і >25°С - у 60-80% самиць.
Період підготовки популяції до зимівлі. За стійкого переходу температури у бік зниження через 12°С розвиток шкідника призупиняється. За суми ефективних температур 240...380°С він закінчує свій розвиток й успішно перезимовує, за СЕТ 190...200°С гусениці утворюють кокон, проте їхня загибель за зимовий період збільшується, а за СЕТ <190°С популяція не встигає закінчити розвиток до зимостійкого стану, за СЕТ 420°С відбувається частковий виліт метеликів, що зменшує зимуючий запас шкідника.
Міграції. Унікальною особливістю біології лучного метелика є міграції метеликів на значні відстані у пошуку сприятливіших умов для задоволення життєвих потреб. При цьому міграції можуть бути місцеві, у межах адміністративного регіону (на 25-35 км), і на значні відстані (до 500 км і більше). Доказом міграцій метеликів на значні відстані є стадні міграції гусені в пошуках корму чи місць залялькування. Метелики з такої гусені вилітають дуже дружно, зосереджуються в масовій кількості на якійсь стації і у вечірні години піднімаються на висоту до 100 м, а з течіями теплого повітря пасивно мігрують упродовж ночі. На світанку з охолодженням повітря осідають на нову територію. При цьому за сприятливих умов можуть залишатися на ній, а за відсутності таких умов - знову підніматись і мігрувати далі.
   Є ще одна з причин міграції - наближення грозових хмар і вітру, з яким метелики піднімаються у повітря і переносяться в зону випадання дощів, де для них одразу створюються оптимальні гідротермічні умови, які спонукають до дружного відкладання яєць і непередбаченої масової появи гусені. Міграції метеликів є тим явищем, яке слід враховувати в роки спалахів масового розмноження лучного метелика і стежити за ним, щоб уникнути непередбаченої масової появи гусені на будь-якій культурі та завдання нею великої шкоди.

Далі буде