Соя: пер­спек­тивній куль­турі — пер­спек­тив­ний за­хист

Одер­жан­ня ви­со­ких стабільних уро­жаїв сої лімітується чис­лен­ни­ми шкідни­ка­ми, втра­ти зер­на від яких мо­­жуть ся­га­ти до 90% за од­но­час­но­го зни­жен­ня йо­го якості.

В. Бе­ре­зовсь­ка-Бри­гас, канд. с.-г. на­ук, ст. на­ук. співробітник,
Інсти­тут за­хи­с­ту рос­лин НА­АН

Ен­то­мо­фа­у­на соєво­го по­ля Ук­раїни налічує 45 видів чле­ни­с­то­но­гих із 7 рядів і 16 ро­дин та один вид кліщів, які тією чи іншою мірою по­шко­д­жу­ють сою.
Найбільша кількість шкідли­вих видів на­ле­жить до ря­ду твер­до­кри­лих Cоleoptera — 44,1% та напівтвер­до­кри­лих Hemiptera — 24,9, Lepidoptera — 14,7%. Менш чис­лен­ни­ми є пред­став­ни­ки рядів рівно­крилі Homoptera — 9,4%, ба­хром­ча­с­то­крилі Thysanoptera — 3,9 та пря­мо­крилі Orthoptera — 2,5%. У не­знач­них кілько­с­тях зафіксо­ва­но пред­став­ників із ря­ду дво­крилі Diptera, які ста­нов­лять 0,5% за­галь­но­го чис­ла ко­мах-фіто­фагів. За спеціалізацією жив­лен­ня пе­ре­важ­на більшість (85,1%) є поліфа­га­ми. Оліго­фа­ги ста­нов­лять 14%.

Най­по­ши­реніші ви­ди шкідників у фазі сівба — схо­ди
   Па­ро­ст­ко­ва му­ха (Delia platura Mg.) — ду­же по­ши­ре­ний поліфаг. Ля­­леч­­­­ки зи­му­ють у не­справжніх ко­ко­нах у грунті, на гли­бині 7 — 10 см. Му­хи вилі­­та­ють у другій по­ло­вині квітня. До­­дат­ко­во жив­лять­ся та відкла­да­ють яй­ця у во­ло­гий грунт (у су­хо­му — ви­си­ха­ють і ги­нуть). Ембріональ­ний роз­ви­ток три­ває три-дев’ять діб. Відро­д­жені ли­чин­ки у по­шу­ках насіння ак­тив­но пе­ре­су­ва­­ють­­­ся в грунті, жив­ля­чись рос­лин­ни­ми решт­ка­ми. Знай­шов­ши насіння, яке про­­­ро­с­тає, ли­чин­ки про­ни­ка­ють все­ре­ди­ну че­рез місце ви­хо­ду па­ро­ст­ка і виї­да­ють бо­ро­зен­ки та ям­ки у сім’ядо­лях. По­шко­д­же­не насіння за­гни­ває і ги­не. Роз­ви­вається у трьох ге­не­раціях за рік. Ли­чин­ки двох на­ступ­них ге­не­рацій суттєвої за­гро­зи не ста­нов­лять.
   Дро­тя­ни­ки (ли­чин­ки ко­ва­ликів): посівний  (Agriotes sputator L.), сте­по­вий (Agriotes gurgistanus Fald.), сму­га­с­тий (Agriotes latus F.), ши­ро­кий (Agriotes li­­neatus F.), тем­ний (Agriotes obscurus L.) — по­шко­д­жу­ють насіння під час йо­го про­ро­с­тан­ня, внаслідок чо­го во­но ги­не або не ут­во­рює сходів, пе­ре­гри­за­ють мо­­лоді рос­ли­ни, про­ни­ка­ють усе­ре­ди­ну ко­­ре­нів, вик­ли­ка­ю­чи їхнє відми­ран­ня або не­до­роз­ви­неність. Їхня шко­до­чин­ність при­зво­дить до зріджен­ня посівів. По­ш­ко­­джені ве­ге­ту­ючі рос­ли­ни відста­ють у роз­вит­ку, їхня вро­жайність знач­но зни­жує­ться. Ха­рак­тер­ною особ­ли­вістю по­­ши­рен­ня дро­тя­ників є нерівномірність щіль­­­­­­­­­­­­ності по­пу­ляцій на по­лях. Ви­со­ка щільність має місце в не­ве­ли­ких во­гни­щах ма­со­во­го розмно­жен­ня, а більша ча­с­ти­на по­ля за­се­ле­на знач­но мен­ше.
   Хрущі та чор­ниші: трав­не­вий хрущ (Melolontha мelolontha), чор­ниш піща­ний (Opatrum sabulosum L.) зи­му­ють у грунті в стадії ли­чин­ки та  іма­го. Ма­со­вий літ та відкла­дан­ня яєць по­чи­нає­ться на­весні за на­стан­ня плю­со­вої тем­пе­ра­ту­ри 9…13°C. Че­рез місяць із яєць ви­хо­дять ли­чин­ки, які виїда­ють насіння під час йо­го про­ро­с­тан­ня, пе­ре­гри­за­ють па­ро­ст­ки та коріння, тим са­мим зріджу­ю­чи гу­с­то­ту рос­лин і спри­я­ю­чи про­ник­нен­ню збуд­ників хво­роб, тоб­то зни­жу­ють про­дук­тивність посіву. У липні ли­чин­ки IV віку за­ляль­ко­ву­ють­ся в грунті на гли­бині 25–80 см.

Шкідни­ки сої у фе­но­фазі
2–6 листків
   Буль­боч­кові дов­го­но­си­ки: сірий ще­ти­ни­с­тий (Sitona crinitus Hrbst.),
сму­га­с­тий (Sitona lineatus L.),
лю­цер­но­вий (Sitona humeralis Steph.) — зи­му­ють на по­­­лях ба­га­торічних трав та пе­ре­ло­гах із ди­ко­рос­ли­ми бо­бо­ви­ми тра­ва­ми. Під час ма­со­во­го льо­ту на­­вес­­ні за тем­пе­ра­ту­ри повітря 13°C са­­миці відкла­да­ють яй­ця на ге­не­ра­тивні ор­га­ни рос­лин. Піс­ля відро­д­жен­ня ли­­чин­ки жив­лять­ся в грунті вмістом буль­бо­чок та підгри­за­ють коріння. Че­рез 30–45 днів пе­ре­тво­рю­ють­ся на ля­ле­чок. Жу­ки, що відро­ди­лись у третій де­каді черв­ня, інтен­сив­но жив­лять­ся, об­гри­за­ю­чи ли­ст­ки сходів із країв, за­вда­ю­чи їм суттєвих по­шко­д­жень, а ли­чин­ки, по­шко­­джу­ю­чи ко­ре­не­ву си­с­те­му, зни­жу­ють її функцію, а внаслідок їхньо­го жив­лен­ня буль­боч­ка­ми  рос­ли­ни змен­шу­ють на­гро­ма­д­жен­ня азо­ту в грунті, що опо­се­ред­ко­ва­но впли­ває на вро­жайність на­ступ­ної куль­­ту­ри. Шкідливість дов­го­но­сиків за­ле­жить від їхньої щільності, зво­ло­жен­ня грун­ту, по­год­них умов, строків сівби бо­бо­вих куль­тур, їх­­ньої відда­ле­ності від посівів ба­га­торіч­них бо­бо­вих трав та ди­ко­рос­лих бо­бо­вих рос­лин то­що.
   Трип­си: тю­тю­но­вий (Thrips tabaci Lind.), ко­ню­шин­ний (Haplothrips niger Osborn.), лю­цер­но­вий (Odontothrips phaleratus Haliday.), го­ро­хо­вий  (Kako­thrips robustus Uzel.). До­рослі ли­чин­ки зи­му­ють у рос­лин­них решт­ках або в грунті. Ма­со­вий літ три­ває до тре­тьої де­ка­ди трав­ня — близь­ко 30 днів. Ли­­чин­ки ви­с­мок­ту­ють со­ки із ли­с­тя, що вик­ли­кає йо­го пля­мистість, пригнічу­ють ріст і роз­ви­ток рос­ли­ни та пе­ре­но­сять вірусні хво­ро­би. У по­су­ш­ливі ро­ки відміче­но інтен­сив­не їхнє розмно­жен­ня.
   Підгри­за­ючі сов­ки: ози­ма (Scotia segetum Schiff.), ок­лич­на (Scotia exclama­tionis L.), іпси­лон (Scotia ipsilon Hfn.). Най­по­ши­ренішою є ози­ма сов­ка. Зи­мує у фазі гу­сені VI віку.  Після пе­ре­зимівлі на­весні гусінь хар­чується схо­да­ми рос­лин, підгри­за­ю­чи їх біля ко­ре­не­вої ший­ки. Ха­рак­тер і розмір по­шко­д­жен­ня за­ле­жить від віку та фа­зи роз­вит­ку куль­ту­ри. Найбільшої шко­ди фіто­фа­ги за­в­да­ють не­друж­ним та пізнім схо­дам. У на­уковій літе­ра­турі відмічається, що гу­­сінь мо­же жи­ви­ти­ся на 140 ви­дах рос­лин, підгри­за­ю­чи ге­не­ра­тивні ор­га­ни. Од­на осо­би­на за­вдає шко­ди більше 10 рос­ли­нам.

Шкідни­ки у фазі
га­лу­жен­ня — цвітіння сої
У цій фазі спо­с­теріга­ють найбільше ви­до­ве різно­маніття шкідників  та най­ви­щий ступінь їхньої шко­до­чин­ності.
   Ли­с­то­г­ри­зучі сов­ки (Noctuidae): гам­ма (Autographa-gamma L.), с-чор­не (Amathes C-nigrum L.), лю­цер­но­ва (Chloridea viriplaca Hfn.) — поліфа­ги, пе­ре­важ­на більшість із яких роз­ви­ває­ться у двох-трьох ге­не­раціях. Зи­му­ють у стадії ля­леч­ки. Ме­те­ли­ки пер­шої ге­­не­рації по­чи­на­ють літ із дру­гої де­ка­ди трав­ня, яй­ця відкла­да­ють ли­ше на рос­ли­ни. По­яву гу­сені спо­с­теріга­ють на по­­­чат­ку черв­ня. Гусінь І і ІІ віків ске­ле­тує ли­с­тя, V і VI — підгри­зає рос­ли­ни, об­гри­зає стеб­ла та по­шко­д­жує ге­не­ра­тивні ор­га­ни і бо­би.
   Луч­ний ме­те­лик (Margaritia stic­ti­calis L.), стеб­ло­вий (ку­ку­руд­зя­ний) ме­­те­лик (Ostrinia nubilalis Hb.), то­в­стуш­ка всеїдна (Archips podana Scop.) — ба­га­тоїдні шкідни­ки, які по­шко­д­жу­ють
рос­ли­ни із 35 ро­дин. У періоди ма­со­во­го розмно­жен­ня та піко­вої чи­сель­ності здатні спри­чи­ни­ти зни­жен­ня уро­жаю на 40%.
Іма­го луч­но­го ме­те­ли­ка по­чи­нає ма­со­вий літ у першій де­каді трав­ня. Гусінь луч­но­го ме­те­ли­ка має п’ять віків. Гу­се­ниці мо­лод­ших віків виїда­ють тка­ни­ни листків, не по­шко­д­жу­ю­чи епідерміс, обпліта­ють ли­ст­ки кор­мо­вих рос­лин па­ву­тин­кою, а стар­ших віків — жив­­­лять­ся відкри­то, ске­ле­ту­ю­чи і гру­бо об’їда­ю­чи ли­ст­ки, стеб­ла та ге­не­ра­тивні ор­га­ни рос­лин. Гу­се­ниці І і ІІ віків жив­лять­ся пе­ре­важ­но на бур’янах, а з ІІІ віку мо­жуть пе­ре­хо­ди­ти на куль­турні рос­ли­ни, особ­ли­во як­що бур’янів ма­ло. У по­шу­ках їжі гу­се­ниці ак­тив­но пе­ре­хо­дять на інші рос­ли­ни. В ро­ки підвищеного розмно­ження мо­жуть ма­­сово мігрувати з од­них посівів на інші, зни­щу­ю­чи їх повністю. Гусінь зи­мує в ко­ко­нах у верх­нь­о­му шарі грун­ту та мо­же ви­т­ри­му­ва­ти мо­ро­зи до -30°С.
   Зви­чай­ний па­ву­тин­ний кліщ (Tetranychus urticae Koch.) роз­ви­вається від фа­зи сходів до кінця ве­ге­тації рос­ли­ни. Період роз­вит­ку пер­шої та 8–12 ге­­не­рацій ста­но­вить 507 днів. За ста­біль­но­го збе­ре­жен­ня се­ред­нь­о­до­бо­вої тем­пе­ра­ту­ри по­над 20°С три­валість ем­­бріо­наль­но­го роз­вит­ку ста­но­вить 2–4 дні — це ха­­рак­тер­но для роз­вит­ку яєць дру­гої-сьо­мої ге­не­рацій.
Роз­ви­ток ли­­чи­нок і німф три­ває від 4 до 11 днів за се­ред­нь­о­до­бо­вої тем­пе­ра­ту­ри 23…25°С та віднос­ної во­ло­гості повітря 56–59%, а мак­си­ма­­ль­ний період — за тем­пе­ра­ту­ри 16,4°С, від­нос­ної во­ло­гості повітря по­над 70%. Нім­­фи, двічі ли­ня­ю­чи, пе­ре­тво­рю­ють­ся на до­рос­лих осо­бин. Роз­ви­ток однієї ге­не­рації в ціло­му три­ває від 7 до 18 днів. Про­тя­гом  се­ми днів відбу­вається роз­ви­ток п’ятої-шо­с­тої ге­не­рації, ко­ли се­ред­нь­о­до­бо­ва тем­пе­ра­ту­ра підтри­мує­­ться на рівні 25°С,
а віднос­на во­­ло­гість повітря — 56–59%. За тем­пе­ра­ту­ри ниж­че 15°С і віднос­ної во­ло­гості 70% са­миці ос­тан­ньої ге­не­рації не відкла­да­ють яй­ця та впа­да­ють у діапа­у­зу —  в цій стадії во­ни і
пе­ре­зи­мо­ву­ють.
Зви­чай­ний па­ву­тин­ний кліщ жи­­вить­ся клітко­вим со­ком рос­лин, про­ко­лю­ю­чи кліти­ни ли­ст­ка, на яко­му потім ут­во­рю­ють­ся білі крап­ки. Ос­танні зли­ва­ють­ся і ут­во­рю­ють зне­барв­лені ді­­лян­­­ки. По­шко­д­жені рос­ли­ни відста­ють у рості, ли­ст­ки за­си­ха­ють, пе­ред­час­но об­па­да­ють, стеб­ла ги­нуть. Най­ви­ща шко­до­чинність спо­с­терігається у по­су­ш­ливі ро­ки.
   Кло­пи-сліпня­ки (Miridae): луч­ний (Lygus pratensis L.), трав’яний (Lygus rugulipennis Popp.), лю­цер­но­вий (Adelphocoris lineolatus L.).
Ре­ак­ти­вація клопів-сліпняків I ге­не­рації відбу­вається у травні за се­ред­нь­о­до­бо­вої тем­пе­ра­ту­ри повітря 12…14°С. Уп­ро­довж  ве­ге­таційно­го періоду кло­пи роз­ви­ва­ють­ся у двох ге­не­ра­ціях. Най­чи­сельнішим (46 екз./50 п.с.) та найбільш шкідли­вим є дру­ге по­ко­ління.
По­шко­д­жен­ня рос­лин кло­па­ми-сліп­­ня­ка­ми ха­рак­те­ри­зується про­ко­ла­ми клітин ли­ст­ка. Іма­го і ли­чин­ки ви­с­мок­ту­ють сік із мо­ло­дих сте­бел, бу­тонів і зав’язей. Унаслідок цьо­го ли­с­тя жовтіє і скру­чується, бу­то­ни і зав’язь жовтіють та об­па­да­ють, що при­зво­дить до знач­но­го зни­жен­ня вро­жаю.

Ен­то­мо­фа­у­на у фазі фор­му­ван­ня — до­сти­ган­ня бобів сої
У цей період ве­ге­тації куль­ту­ри на посівах зафіксо­ва­но лю­цер­но­ву та  ба­вов­ни­ко­ву сов­ки (Noctuidae), чор­то­по­лохівку (Vanessa  cardui L.), клопів-сліпняків (Miridae), зви­чай­но­го па­ву­тин­но­го кліща (Tetra­nychus urticae Koch.).
За ха­рак­те­ром по­шко­д­жень відміче­но ви­г­ри­зи дірок у стул­ках бобів, чер­во­то­чи­ни, ча­ст­ко­во чи повністю з’їде­не насіння, що ха­рак­тер­но для домінант­но­го за шкідливістю фіто­фа­га — акацієвої вогнівки.
Акацієва вогнівка зи­мує у щільних сіру­ва­то-білих ко­ко­нах у верх­нь­о­му шарі грун­ту. Од­не з най­при­ваб­ли­віших місць зимівлі шкідни­ка —  лісо­сму­ги по­бли­зу полів. По­чи­на­ю­чи із дру­гої де­ка­ди черв­ня спо­с­терігається літ ме­те­ликів та відкла­дан­ня са­ми­ця­ми яєць на рос­ли­ни. Гусінь пер­шої ге­не­рації по­чи­нає по­шко­д­жу­ва­ти бо­би на по­чат­ку лип­ня та за­ляль­ко­вується до се­ре­ди­ни серп­ня. Іма­го дру­гої ге­не­рації по­чи­нає літ у третій де­каді лип­ня,  ак­тив­но відкла­да­ю­чи яй­ця, а гусінь з’яв­ляється на по­чат­ку серп­ня і шко­дить до кінця пер­шої ве­рес­не­вої де­ка­ди. За­ляль­ко­ву­ван­ня гу­сені дру­гої ге­не­рації по­чи­нається на по­чат­ку ве­рес­ня.
Як по­ка­за­ли ре­зуль­та­ти влас­них досліджень, рівень по­шко­д­жен­ня насіння акацієвою вогнівкою ста­но­вить
9,8–18,6%, а за­се­леність листків зви­чай­ним па­ву­тин­ним кліщем — 20,5–46,3% за щільності 12,3–27,8 екз./ли­с­ток.
Та­ке по­шко­д­жен­ня рос­лин шкідни­ка­ми не­га­тив­но впли­ну­ло на по­каз­ни­ки струк­ту­ри вро­жаю: ма­са насінин з однієї по­шко­­дже­ної рос­ли­ни бу­ла на
4,4–19,6% ниж­чою, ніж із не­по­шко­д­же­ної. Різни­ця між по­каз­ни­ка­ми ма­си
1000 насінин ста­но­ви­ла у се­ред­нь­о­му 10,3–17, 6%. Вод­но­час не­добір уро­жаю насіння від по­шко­­джень акацієвої вогнівки у се­ред­нь­о­му до­ся­гав 0,12–0,44 т, а па­ву­тин­но­го кліща — 0,1–0,48 т/га за­леж­но від по­год­них умов ве­ге­таційно­го періоду та особ­ли­во­с­тей сор­ту.
Для ефек­тив­но­го кон­тро­лю чи­сель­ності фіто­фагів потрібно про­во­ди­ти си­с­те­ма­тич­ний моніто­ринг соєво­го аг­ро­це­но­зу за та­ки­ми ме­то­да­ми:
   грун­тові роз­коп­ки за­сто­со­ву­ють для обліку дро­тя­ників, ли­чи­нок хрущів та підгри­за­ю­чих со­вок;
 косіння ен­то­мо­логічним сач­ком — кло­пи, буль­боч­кові дов­го­но­си­ки (чи­сельність шкідників мож­на пе­ре­ра­хо­ву­ва­ти в шт./м2);
 мар­ш­рутні об­сте­жен­ня та ог­ляд проб­них рос­лин. Обліко­вуємо дов­го­но­сиків, па­ро­ст­ко­ву му­ху, по­пе­лиць, трипсів, со­вок, па­ву­тин­но­го кліща
У рос­лин сої, як і в  інших сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур, виділя­ють ета­пи ор­га­но­ге­не­зу, на кож­но­му із яких фор­мується пев­ний еле­мент про­дук­тив­ності рос­лин. На ос­нові влас­них досліджень, да­них аналізу су­куп­ної ди­наміки чи­сель­ності фіто­фагів та спо­с­те­ре­жен­ня за фе­но­логією рос­лин бу­ло ви­яв­ле­но ком­плекс видів шкідли­вих ко­мах, су­­пут­­ніх пев­ним ета­пам ор­га­но­ге­не­зу куль­ту­ри. Зміна чи­сель­ності фіто­фагів у період ор­га­но­ге­не­зу да­ла змо­гу виділи­ти два кри­тичні періоди роз­вит­ку рос­лин із при­та­ман­ним їм спе­цифічним стійким ком­плек­сом видів шкідників — кінець цвітіння та ут­во­рен­ня бобів. Се­ред ос­нов­них і най­не­без­печніших шкідників — акацієва вогнівка (Etiella zinckenella Tr.), зви­чай­ний па­ву­тин­ний кліщ (Tetranychus urticae Koch.). Вив­чен­ня еко­ло­го-біологічних особ­ли­во­с­тей фіто­фагів дає мож­ливість більш ши­ро­ко та ціле­с­пря­мо­ва­но ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти за­со­би за­хи­с­ту рос­лин. ЕПШ домінант­них видів фіто­фагів у ці періоди пе­ре­ви­щує у 1,5–2 ра­зи, що обу­мов­лює по­тре­бу  про­ве­ден­ня ак­тив­них за­ходів за­хи­с­ту куль­ту­ри.
Для за­без­пе­чен­ня на­леж­но­го за­хи­с­ту посівів сої від фіто­фагів слід за­сто­со­ву­ва­ти інте­г­ро­ва­ну си­с­те­му за­хи­с­ту, яка поєднує аг­ро­технічні прий­о­ми ви­ро­щу­ван­ня куль­ту­ри, ви­ко­ри­с­тан­ня стійких сортів та раціональ­не за­сто­су­ван­ня інсек­ти­цидів.
У період ро­тації куль­ту­ри вар­то до­­три­му­ва­тись чер­гу­ван­ня куль­тур у сі­­возміні. Це го­ло­вний профілак­тич­ний захід, який дає змо­гу об­ме­жи­ти шкідливість або повністю ней­т­ралізу­ва­ти не­без­пе­ку для вро­жаю, го­ло­вним чи­­ном, спеціалізо­ва­них шкідників. Най­важ­ливішим прин­ци­пом цьо­го аг­ро­прий­о­му є роз­ме­жу­ван­ня у часі та про­сторі біологічно спорідне­них куль­тур поєднан­ням у лан­ках рос­лин різних ро­дин. Ос­танніми ро­ка­ми відбу­вається по­ру­шен­ня на­уко­во  об­грун­то­ва­но­го чер­гу­ван­ня куль­тур у сівозмінах — куль­ту­ру ви­ро­щу­ють на од­но­му полі два і більше ро­ків. За та­ких об­ста­вин бу­ло дослідже­но, що най­ви­щий рівень по­шко­д­жен­ня рос­лин фіто­фа­га­ми бу­ло відміче­но за беззмінно­го ви­ро­щу­ван­ня — 13,2% бобів та 14,9% насіння. За на­­си­че­ності соєю на 50% полів (по­пе­ред­ник — ку­ку­руд­за)  рівень по­шко­д­жень ста­но­вить 9,2% бобів і 13,1% насіння, а в третій сівозміні (ба­га­то­річ­ні зла­кові тра­ви) він був най­ниж­чим і ста­но­вив 7,8 та 10,2 % відповідно. На ділян­ках у цій сівозміні ко­ефі­цієнт по­ш­­ко­д­жен­ня та­кож був учет­ве­ро ниж­чим  порівня­но із мо­но­куль­ту­рою. На­у­ко­во об­грун­то­ва­не чер­гу­ван­ня куль­тур має суттєвий вплив і на по­каз­ни­ки вро­жай­ності. За беззмін­но­го ви­ро­щу­ван­ня сої про­тя­гом трьох років вста­нов­ле­но найбільші втра­ти вро­жаю — 14,9%. За на­си­чен­ня соєю 50% сівозміни по­каз­ник був у ме­жах 13,1%, а най­менші по­каз­ни­ки втрат зафіксо­ва­но за розміщен­ня сої після ба­га­торічних трав — 10,2%. То­му про­ти ком­плек­су грун­то­вих і на­зем­них фіто­фагів ре­ко­мен­дується ос­воєння сівозмін із на­си­чен­ням сої не більше 33%. Не слід висіва­ти сою після бо­бо­вих куль­тур за на­яв­ності спільних шкід­­­­ників.
У до­посівний період ре­ко­мен­дує­ть­ся про­во­ди­ти своєчас­ний об­робіток грун­ту, що дає змо­гу зни­щи­ти зи­му­ючі стадії фіто­фагів. Ви­хо­дя­чи з особ­ли­во­с­тей біології буль­боч­ко­вих дов­го­но­си­ків, со­вок, акацієвої вогнівки, дро­тя­ни­ків, ли­чи­нок хрущів, па­ро­ст­ко­вої му­хи, для за­хи­с­ту посівів від цих шкідників доцільно за­сто­су­ва­ти гли­бо­ку зяб­ле­ву оран­ку. Висіва­ти вар­то  ли­ше ви­со­ко­про­дук­тивні та стійкі про­ти шкід­­ників сор­ти. Так, у ре­зуль­таті по­льо­во­го оці­ню­ван­ня стійкості сортів сої про­ти акацієвої вогнівки вста­нов­ле­но, що ви­­со­костійки­ми ви­я­ви­лись ско­ро- та ран­ньо­­с­тиг­ла гру­пи, що обу­мов­ле­но не­­при­датністю цих сортів для відкла­дан­ня яєць са­ми­ця­ми (це пов’я­за­но із се­­зон­ни­ми зміна­ми ди­наміки чи­сель­нос­ті, а та­кож із ча­со­вим незбі­ган­ням фаз роз­вит­ку рос­ли­ни-жи­ви­те­ля та фіто­фа­га: тип стійкості — ухи­лен­ня). Вста­нов­ле­но, що на ско­ро­стиг­лих сор­тах май­же не спо­с­теріга­лось по­шко­д­жен­ня бобів акацієвою вогнівкою (0,8–1,4%), зни­жен­ня вро­жаю в та­ко­му разі варіюва­ло у ме­жах 0,8–4,6%. Та­кож най­менш при­ваб­ли­ви­ми для за­се­лен­ня зви­чай­ним па­ву­тин­ним кліщем ви­я­ви­лись сор­ти ско­ро­стиг­лої гру­пи за 5%-го за­­се­лен­ня шкід­ни­ка­ми листків куль­ту­ри. У фазі фор­му­ван­ня бобів щільність фі­­то­фа­га ста­но­ви­ла 1,9–2,4 екз./ли­с­ток, що учет­ве­ро мен­ше ЕПШ. Оз­на­ка стійкості сортів сої про­ти зви­чай­но­го па­ву­тин­но­го кліща ха­рак­те­ри­зується ви­со­кою фе­но­типічністю, що мо­же бу­ти пов’яза­но із ге­не­тич­ни­ми та адап­тив­ни­ми особ­ли­во­с­тя­ми рос­лин що­до цьо­го фіто­фа­га. Та­ким чи­ном, се­ред дослідже­них сортів ви­со­костійки­ми та стійки­ми (бал 6–8) бу­ли та­кож
ско­ро- та ран­нь­о­с­тиглі сор­ти. Втра­ти вро­жаю ста­но­ви­ли до 1,4%.
У си­с­темі аг­ро­технічних за­ходів, спря­мо­ва­них на збільшен­ня уро­жай­ності сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур, важ­ли­ва роль на­ле­жить на­уко­во об­­грун­то­ва­ним спо­со­бам сівби. За­вдя­ки цьо­му ство­рю­ють­ся оп­ти­мальні площі жив­лен­ня рос­лин, від яких за­ле­жить їхня здатність віднов­лю­ва­ти по­шко­­джен­ня, спри­чи­нені шкідни­ка­ми. Дослі­да­ми вста­нов­ле­но, що вирішаль­не зна­чен­ня у фор­му­ванні вро­жаю на­ле­жить гу­с­тоті стеб­ло­с­тою в посіві, оскільки оп­ти­маль­на гу­с­то­та рос­лин ство­рює спри­ят­ливі умо­ви для фо­то­син­те­зу. Соя як світло­люб­на куль­ту­ра чут­ли­ва до рівномірно­го роз­поділен­ня рос­лин пло­щею, що до­ся­гається за ши­ро­ко­ряд­но­го спо­со­бу сівби. Зви­чай­не ряд­ко­ве ви­­сі­ван­ня сої мож­ли­ве ли­ше на не­за­бур’я­не­них по­лях або за за­сто­су­ван­ня гербіцидів. Спо­со­би висіву істот­но впли­ва­ють і на по­пу­ляції фіто­фагів, що обу­мов­ле­но мікрокліма­том у стеб­ло­с­тої.

Власні дослідження
За ре­зуль­та­та­ми влас­них досліджень ви­яв­ле­но вплив ши­ро­ко- і вузь­ко­ряд­но­го спо­со­бу  сівби на чи­сель­ність шкідників та рівень по­шко­д­жен­ня  ни­ми рос­лин сої. Так, по­шко­д­жуваність бо­­бів гусінню акацієвої вогнівки за зви­чай­но­го ряд­­­­ко­во­го висіву бу­ла ви­щою і ста­но­ви­ла у се­ред­нь­о­му 3,4%, що на 1,3% пе­ре­ви­щує рівень по­шко­д­жен­ня порів­ня­но із по­­сі­ва­ми із ши­ри­ною міжрядь 45 см. У та­ко­му разі  ко­ефіцієнт по­шко­д­жен­ня був ви­­щим у 2,5 ра­за. Це при­зве­ло до суттєво­го зни­жен­ня вро­жай­ності куль­ту­ри — на 4,4–5,1%. По­шко­д­жен­ня зви­чай­ним па­ву­тин­ним кліщем відбу­ва­лось та­кож не­од­на­ко­во за­леж­но від спо­со­бу сівби. За ши­ро­ко­ряд­но­го висіву щільність шкідни­ка ста­но­ви­ла  19,7–25,3 екз./ли­с­ток, відсо­ток за­се­лен­ня рос­лин при цьо­му був ниж­чим, ніж за зви­чай­но­го ряд­ко­во­го висіван­ня, і ста­но­вив 35,2–39,6%. Втра­ти вро­жаю насіння за зви­чай­но­го ряд­ко­во­го спо­со­бу висіван­ня ста­но­ви­ли 14,2%, що на 1,7% більше, ніж за ши­ро­ко­ряд­но­го. Та­кож ре­ко­мен­до­ва­но своє­час­но про­во­ди­ти до­схо­до­ве бо­ро­ну­ван­ня і після­с­хо­дові куль­ти­вації. По­шко­д­жен­ня рос­лин сої акацієвою вогнівкою, па­ву­тин­ним кліщем, кло­па­ми-сліпня­ка­ми, трип­са­ми, ли­с­то­г­ри­зу­чи­ми сов­ка­ми, дов­го­но­си­ка­ми за та­ких умов знач­но зни­жується.
На­прикінці цвітіння — на по­чат­ку фор­му­ван­ня соєвих бобів про­во­дять си­с­те­ма­тич­не об­сте­жен­ня грун­ту та посівів для кон­тро­лю чи­сель­ності шкідників. Вра­хо­ву­ю­чи те, що пев­на ча­ст­ка шкідли­во­го ен­то­мо­комп­лек­су соєво­го по­ля не­до­стат­ньо кон­тро­люється аг­ро­технічни­ми прий­о­ма­ми та біоа­ген­та­ми, а су­час­на тех­но­логія ви­ро­щу­ван­ня куль­­ту­ри ство­рює до­дат­кові пе­ре­ду­мо­ви для розмно­жен­ня і про­яву шкідли­вості ба­га­ть­ох видів фіто­фагів, стає прак­тич­но не­ми­ну­чим ши­ро­ке за­сто­су­ван­ня хімічно­го ме­то­ду.
В умо­вах сьо­го­ден­ня за пе­ре­ви­щен­ня чи­сель­ності шкідників по­над  нор­ми ЕПШ потрібно про­во­ди­ти об­при­с­ку­ван­ня посівів су­ча­сни­ми інсек­ти­ци­да­ми та ака­ри­ци­да­ми, які на­ве­де­но в таб­лиці.