Пшениця для посушливого Степу

 

Поживний режим для пшениці озимої більш сприятливо складається за розміщення після чорного пару порівняно з кукурудзою на силос та пшеницею озимою. Вміст рухомих елементів живлення в ґрунті істотно зростає за внесення по фону попередника мінеральних добрив: N30P30 до сівби, N30 (аміачна селітра) у фазу виходу рослин у трубку та N30 (карбамід) у фазу колосіння, та зменшується впродовж вегетації пшениці озимої. Так, вміст нітратів у шарі ґрунту 0–50 см у середньому по неудобрених попередниках за роки досліджень у період сівба-сходи склав 20,9; фазу виходу рослин у трубку 16,0 мг/кг; на початку колосіння — 13,4, а у повну стиглість зерна — 9,5 мг/ кг ґрунту. За внесення по фону попередників мінеральних добрив зазначені показники відповідно склали 23,9; 19,2; 14,9 та 7,6 мг/кг.

Дослідженнями визначено, що у сприятливі за зволоженням роки, певна кількість нітратів перерозподіляється з орного у більш глибокі шари ґрунту. Аналогічно у сезонній динаміці зменшується вміст рухомих Р2О5 і К2О. Встановлено, що вміст рухомого фосфору в шарах ґрунту 0–30 та 0–50 см у всі періоди визначення залишався не нижче оптимального як за вирощування пшениці озимої без добрив, так і з їхнім внесенням. Забезпеченість рослин К₂О упродовж вегетації також не знижувалася від показника середньої забезпеченості.

 

Незалежно від умов року на період сівби озимини найбільша кількість вологи накопичується у ґрунті чорного пару. По кукурудзі на силос та пшениці озимій її міститься менше і практично однакова кількість. У балансі сумарного водоспоживання більша частка припадає на опади, а на ґрунтову вологу залежно від попередника лише 14,6–16,8 %. За оптимізації живлення рослин витрати вологи на формування тонни зерна пшениці озимої істотно зменшуються, вона використовується ефективніше у середньому по досліджуваних сортах після пару на 43,8 %, після кукурудзи на силос — на 89,7 %, а після пшениці озимої — удвічі порівняно з вирощуванням по природних неудобрених фонах цих попередників. Тобто, застосування добрив по більш збіднених попередниках істотно зменшує витрати вологи, що є виключно важливим для посушливих умов зони Південного Степу України. Із досліджуваних сортів найекономніше вологу використовує Куяльник, а найгірше — Альбатрос одеський.

Визначено, що особливості сорту пшениці озимої, попередники, фони живлення та погодні умови вегетації впливають на всі процеси росту і розвитку, що відбуваються в рослинах. Так, густота рослин і кількість продуктивних стебел на кінець вегетації пшениці озимої значно більшими формуються за розміщення культури по чорному пару й особливо за внесення мінеральних добрив. Між кукурудзою на силос та стерньовим попередником істотної різниці у значенні цих показників не визначили. Якщо по фону чорного пару в середньому за роки досліджень та сортах кількість рослин на 1 м² становила 278 шт, після кукурудзи на силос і пшениці озимої їх визначено по 273 шт., удобрення попередників забезпечило збільшення цих показників до 292; 284 і 283 шт/м^2, а коефіцієнт кущіння склав відповідно: 1,37; 1,35; 1,36 та 1,42; 1,38 і 1,38.

Збереженість рослин до збирання, кількість продуктивних стебел й коефіцієнт кущіння істотно змінюються під впливом погодно-кліматичних умов років вирощування. У сприятливі роки по неудобреному чорному пару формується до 470 шт/м² продуктивних стебел пшениці озимої, а по кукурудзі та стерньовому попереднику — 420 шт/м2. Із внесенням мінеральних добрив по фону попередників цей показник зростає на 7,2–8,3 %. На основі дисперсійного аналізу визначено, що на кількість продуктивних пагонів найбільш істотно впливає оптимізація живлення рослин — 47,3 %, на попередник припадає 38,7 %, сорт — 6,8 %, решта — на взаємодію факторів.

Наростання сирої надземної маси рослинами збільшується за оптимізації живлення, максимальних значень досягає у фазу колосіння по удобреному чорному пару – 5900 г/м^2, неудобреному – 4284 г/м², по кукурудзі на силос 5598 і 3644 г/м^2, а пшениці озимій — 5669 та 4181 г/м² у середньому за роки досліджень і сортах. З аналогічною залежністю змінюється й накопичення рослинами сухої маси. Площа листкової поверхні рослин пшениці озимої у розрізі досліджуваних сортів змінюється менш суттєво, вона залежить від попередників, а найбільше – від застосування по їх фону мінеральних добрив. Максимальних значень асиміляційна поверхня рослин досягла у фазу молочної стиглості зерна по фону удобреного пару — 46,98 тис. м²/га, тоді як по його природному фону – 41,95 тис. м²/га у середньому за роки досліджень та по сортах. За розміщення пшениці озимої після кукурудзи вона відповідно склала – 44,94 і 40,14 тис. м2/га, а по стерньовому попереднику – 44,74 та 39,83 тис. м²/га. Між величиною листкової поверхні у фазу виходу рослин у трубку і рівнем урожаю зерна пшениці озимої визначено тісну кореляційну залежність.

Оптимізація живлення рослин позитивно позначається на їх фотосинтетичній діяльності. У міжфазний період кущіння – вихід у трубку фотосинтетичний потенціал посіву залежно від фону удобрення та сорту за роки досліджень коливався у межах 5,9 — 6,2 г/м², вихід у трубку — колосіння — 10,4 — 10,8 г/м², а колосіння – молочна стиглість зерна — 11,1 — 11,6 г/м² і досяг максимальної величини за розміщення пшениці озимої по природному фоні чорного пару, у наступні фази вегетації цей показник знижувався.

Фотосинтетичний потенціал посіву пшениці озимої за вирощування її по удобрених фонах попередників зростав: у фазу виходу рослин у трубку після пару у розрізі сортів на 57,3 — 58,9 %; після кукурудзи на силос на 58,4 — 61,3 %, а у фазу колосіння — на 59,33 — 62,1; 60,6 — 62,9 % та на 61,4 — 64,3 % залежно від сорту. Між фотосинтетичним потенціалом і рівнем урожайності зерна пшениці озимої визначено тісну залежність. Коефіцієнт кореляції для сорту Альбатрос одеський (st) становив = 0,768; Куяльник = 0,871; сорту Вікторія одеська = 0,880; Селянка = 0,817.

 

Урожайність зерна досліджуваних сортів пшениці озимої найвищою формується за розміщення культури по пару. Максимальну врожайність у середньому отримали по сорту Куяльник — 4,66 т/га по природному та 6,04 т/га — удобреному фону попередника. Близькі її значення формував сорт Вікторія одеська — 4,47 та 5,73 т/га. Сортом Куяльник після кукурудзи на силос отримано 3,37 і 4,74, а пшениці озимої — 3,44 і 4,69 т/га. Найнижчою продуктивністю незалежно від попередника характеризувався сорт Альбатрос одеський, який по досліджуваних попередниках та фонах живлення забезпечив її рівні: 3,51 і 4,59; 2,68 і 4,07 та 2,69 і 4,12 т/га. По природних фонах кукурудзи на силос та пшениці озимої порівняно з паром урожайність у середньому по всіх досліджуваних сортах була нижчою на 47,8 — 49,0 %, а удобрених – на 30,0 %. Позитивну дію мінеральних добрив простежували у всі роки вирощування, до того ж більш істотні прирости вони забезпечують по непарових попередниках у найменш сприятливі роки.

 

Основні показники якості зерна пшениці озимої залежать від сортових особливостей, попередника та фону живлення, зокрема, вміст білка вищим формується у посушливі роки й істотно зростає за оптимізації живлення. Масова частка білка в зерні незалежно від сорту і року вирощування більшою була за розміщення пшениці озимої по пару. 

У розрізі сортів більше білка накопичували Альбатрос одеський та Вікторія одеська. У середньому за роки досліджень по неудобреному пару його максимальну кількість у зерні по 11,3 % містив Альбатрос одеський, а по кукурудзі на силос та пшениці озимій сорт Селянка — по 10,9 %. 

Середньозважений показник вмісту білка в зерні досліджуваних сортів у середньому за роки вирощування по неудобреному пару склав 11,2 %, а удобреному — 13,0 %, або зріс на 16,1 в.п. За розміщення пшениці озимої після кукурудзи на силос і стерньового попередника вміст білка був однаковим — по 10,6 і 12,4 %, або від оптимізації живлення збільшився на 17,0 відносних пунктів.

 

З аналогічною залежністю в зерні досліджуваних сортів пшениці озимої змінювалася і масова частка клейковини: по пару у середньому за роки вирощування без добрив найбільше її містив сорт Альбатрос — 22,6 %, по кукурудзі на силос сорт Селянка 20,8, а пшениці озимій — Вікторія одеська, 20,8 та Селянка 20,6 %. За вирощування на удобреному фоні найбільшу кількість клейковини містило зерно сорту Куяльник — по пару 30,4 %, після кукурудзи на силос – 27,9, а пшениці озимої — 27,8 %. У середньому по всіх сортах, роках і природних фонах попередників масова частка клейковини в зерні склала 21,0 %, а за оптимізації живлення збільшилася до 27,1 %, або на 29,0 в.п.

Найменшими витрати енергії на вирощування пшениці озимої були за розміщення її по неудобреному стерньовому попереднику та склали в середньому по сортах 33,1 ГДж/га. За оптимізації живлення цей показник зріс до 43,4 ГДж/га. Витрати сукупної енергії від добрив збільшуються залежно від попередника, зокрема за розміщення по пару на 30,5 %, кукурудзі на силос та пшениці озимій — 31,0 і 31,1 %. Визначено, що максимальний прихід енергії з урожаєм забезпечує вирощування пшениці озимої сорту Куяльник за розміщення по удобреному пару — 98,0 ГДж/га, а мінімальний — сорту Альбатрос одеський по кукурудзі на силос без застосування добрив — 43,5 ГДж/га. Енергоємність продукції, яка характеризує відношення витрат енергії на вирощування культури до величини отриманого врожаю, мінімальною визначена нами як 0,73 ГДж/ц за вирощування сорту Куяльник по удобреному чорному пару, а найбільшим цей показник був за вирощування сорту Альбатрос одеський після неудобрених кукурудзи на силос — 1,24 та пшениці озимої — 1,23 ГДж/ц.

В умовах Південного Степу України для формування сталої врожайності зерна пшениці озимої на рівні 3,0–5,0 т/га з високими показниками якості рекомендовано:

пшеницю озиму розміщувати після чорного пару;

за вирощування культури після кукурудзи на силос та пшениці озимої з метою збільшення зернової продуктивності та ефективнішого використання

вологи рослинами вносити мінеральні добрива: N30P30 до сівби, N30 (аміачну селітру) в фазу виходу рослин у трубку та N30 (карбамід) у фазу колосіння для покращення якості зерна; висівати сорти пшениці озимої Вікторія одеська, Куяльник тощо.