Пошкодження шкідниками плодів яблуні та сливи

Плодові насадження займають великі площі в усіх природних зонах України, однак їхній породний і сортовий склад характеризується значними відмінностями. На Поліссі вирощують переважно яблуню, грушу, вишню. У степовій зоні, особливо в південній її частині, крім яблуні та груші, вирощують айву, поширені кісточкові породи. У Лісостепу, разом із літніми та осінніми, поширені й зимові сорти яблуні, в невеликих кількостях пізні сорти груші, значне місце займають насадження вишні, черешні та сливи.
Шкідники плодових культур характеризуються великим різноманіттям видового складу, відмінностями способу життя та характеру пошкодження. Шкідники пошкоджують корені дерев (личинки хрущів), бруньки (довгоносик сірий бруньковий, букарка, казарка). На пагонах і листі селяться колонії попелиць, жовтий галовий кліщ, сливовий галовий кліщ. Листя пошкоджують білан жилкуватий, листовійки тощо.
Особливо небезпечна група шкідників — комахи, що пошкоджують плоди. Вони порушують потік поживних речовин до насіння, пошкоджені плоди опадають. А ті, що залишаються на дереві, мають низьку товарну якість, тому їх використовують тільки на технічну переробку. Такої шкоди завдають: плодові пильщики, плодожерки, товстоніжка тощо.
Вперше як серйозного шкідника на території нашої країни яблуневого плодового пильщика зафіксував І. А. Порчинський на Півночі Петербурзької губернії і в Криму. Згодом дослідження засвідчили, що шкідник поширився на європейську частину Росії. Потім його помітили в Прибайкаллі, Хабаровському краї, на Північному Кавказі та Закавказзі.
Яблуневий плодовий пильщик поширений і за кордоном. Особливої шкоди завдає у Великій Британії, Франції та на Півночі США. Зустрічається в Румунії, Італії, Австрії, Данії, Швеції, Нідерландах, Чехії, Угорщині, Болгарії. Не був помічений тільки в Африці та Австралії. В окремі роки (після двох-трьох років із великими опадами) яблуневий пильщик на яблуні завдає шкоди більшої, ніж яблунева плодожерка. Личинки пильщика можуть пошкодити близько 70–80% плодів, а в період слабого цвітіння знищити і весь урожай. Зимують личинки останнього віку в грунті. Літ імаго навесні починається за три-п’ять днів до цвітіння ранніх сортів яблуні. Самки відкладають яйця по одному в тканини оцвітини, бутони та квітки. Плодючість — близько 80 яєць. Личинки живляться зав’яззю. Свою шкідливу діяльність пильщик починає з мінування плодів: утворення під їхньою шкіркою довгих звивистих ходів. Потім переходять на інші зав’язі, проникають у насіннєву камеру й виїдають центральну частину плодів, заповнюючи їх екскрементами. Кожна личинка може пошкодити, в середньому, чотири плоди. Пошкоджені плоди зазвичай опадають. Але частково молоді плоди, в яких личинки зробили лише поверхневі ходи під шкіркою, все ж розвиваються. Таке пошкодження зарубцьовується, розростається разом з плодом у вигляді рубця з закорковілої тканини. Середня маса плода сорту Кальвіль сніговий, пошкодженого личинками молодших віків, становить близько 70 г, тоді як здоровий плід важить 100–120 г. Крім маси, звичайно, втрачається й товарний вигляд плодів.
Яблунева плодожерка — дуже небезпечний шкідник плодів, насамперед яблуні.
Зимують гусениці в коконах у тріщинах кори, на штамбах дерев. Перші метелики з’являються після цвітіння яблуні. Самки відкладають яйця по одному на листя, а згодом і на плоди. Молоді гусениці заглиблюються в плоди поступово, прокладаючи червоточини назовні, й переходять у сусідній плід. Кожна гусениця може пошкодити три плоди, і тоді вони передчасно дозріють і опадуть.
Слід зазначити, що розрізнити пошкодження яблуневим пильщиком і плодожеркою неважко. Несправжні гусениці пильщика розвиваються лише в зав’язях і молодих плодах, виїдаючи в них серцевину повністю, а гусениці плодожерки виїдають лише частину насіння вже сформованих плодів. Крім того, різняться й самі личинки цих шкідників. Личинки пильщика мають 10 пар ніг, жовто-біле забарвлення та специфічний запах, що нагадує клопиний. У гусениць-плодожерок 8 пар ніг, і забарвлені вони в рожевий колір.
Небезпечним шкідником кісточкових культур, зокрема сливи, є чорний сливовий плодовий пильщик. Загалом розвиток сливового та яблуневого пильщиків доволі схожий, але існують і деякі розбіжності. Найістотнішою відмінністю є те, що личинки першого віку сливового пильщика ніколи не мінують плоди на плодовій зав’язі. Оскільки цвітіння сливи починається раніше, ніж яблуні, то й імаго чорного сливового пильщика з’являється в природі, відповідно, раніше, ніж яблуневого. Самки відкладають яйця в пухкі, готові до цвітіння бутони, згодом у щойно розкриті квітки, в оцвітину. Враховуючи те, що в кісточкових культур є верхня зав’язь із опадаючою оцвітиною, то, звичайно, чорний сливовий пильщик змушений закінчити яйцекладку в період цвітіння рослини до засихання та опадання оцвітини, щоб забезпечити личинкам можливість завчасного переходу з оцвітини в зав’язь. У яблуневого пильщика такий перехід не супроводжується виходом личинок назовні, у сливового пильщика зовнішній вихід личинки обов’язковий.
Вийшовши з яйця і досягнувши зав’язі, личинка заглиблюється в неї і живе в оплодні, живлячись плодовою тканиною. Згодом личинка переходить у другий плід, де виїдає ще м’яку кісточку. І так, допоки не закінчить живлення, пошкоджуючи близько шести окремих плодів. Личинка останнього віку, крім кісточки, пошкоджує й частину оплодня. Зазвичай усі пошкоджені плоди опадають.
Сливова плодожерка вперше зустрічається в роботах Ф. Кеппена (1883 р.) і завдає значної шкоди культурі сливи. Поширена в Росії, Грузії, Болгарії, Західній Європі, Франції, Бельгії, Нідерландах, Швейцарії, Північній Італії та Німеччині. Незначна пошкодженість сливових садів плодожеркою помічена в Данії, Швеції, Норвегії. Не має істотного значення цей шкідник в Іспанії та Греції. Зовсім не відома сливова плодожерка в Палестині та Єгипті. Вперше в Україні її помітили в 1914–1915 роках у Полтавській і Київській областях. Самки відкладають яйця на поверхню плодів здебільшого у вечірні години. Личинки, які щойно відродилися, перед тим, як заглибитися в плід, сплітають над місцем заглиблення павутинну сіточку. Спочатку гусениці роблять хід у напрямку плодоніжки, порушуючи при цьому потік поживних речовин у плід, і лише після цього прогризають хід до кісточки. У молодих плодах гусениці вгризаються в кісточку й вигризають ядро, а в розвинутіших роблять навколо кісточки ходи, які заповнюють екскрементами. Із ранок, завданих гусеницями, витікає камедь у вигляді прозорих світлих або бурштинових крапель. Краплі засихають на поверхні плодів. Ріст таких плодів припиняється, вони набувають фіолетового кольору та опадають.
Вважається, що найпошкоджуванішим сортом є Угорка італійська, якій властиві високі смакові й технічні якості, а також Ісполинська та Яєчно-жовта.
Дослідженнями встановлено, що плоди сливи сорту Угорка італійська, пошкоджені сливовою плодожеркою, містили більше цукру на 1%, а сухих речовин — на 2, кислот — на 0,1 та вітаміну С — на 1,8% менше, ніж непошкоджені плоди, та значно втрачали масу.
Сливова товстоніжка є небезпечним шкідником сливових агроценозів у Лісостепу України. Вперше шкідника виявив у плодах чорної сливи та ренклоду в 1904 році Я. Ф. Шрейнер у садах Астрахані. Характер поширення товстоніжки важко пояснити, оскільки екологічні особливості її мало вивчені. На території України зустрічається в Запорізькій, Полтавській, Донецькій, Харківській, Луганській областях. Те, що шкідника не зафіксовано в Закарпатті, пояснюють підвищеною вологістю регіону.
Сливова товстоніжка дуже пошкоджує сорти: Угорка Ажанська, Угорка Козієва, Велика синя; менше — Вікторія, Ренклод зелений, Персикова, Ганна Шпет.
У сливової товстоніжки зимує личинка останнього віку — всередині кісточки сливи. Виходить імаго після прогризання бічної стінки кісточки сливи у вигляді округлого отвору. Яйцекладка починається через п’ять-сім днів після виходу з місць зимівлі. Самка відкладає яйця в плоди сливи, які в цей період мають ядро водянистої консистенції, покрите зверху насіннєвою оболонкою. Щоб відкласти яйце, самка проколює яйцекладом оплодень, м’яку кісточку й насіннєву оболонку. Це можливо, поки довжина яйцеклада перевищує товщину оплоднів. Високі температури сприяють швидкому розвитку сливових дерев, утворені молоді плоди швидко збільшуються в масі завдяки розростанню м’якоті, тому відкладення яєць в ядро стає складнішим, а згодом неможливим. У фазі личинки товстоніжка веде прихований спосіб життя — всередині кісточки плоду, тож безпосередні спостереження за живленням личинок ускладнені. Личинка, яка щойно вийшла з яйця, спочатку вигризає тканини сім’ядолей у верхівці, а потім поступово йде до зародка. Зародок пошкоджує вже доросла личинка — це їхня остання їжа. На пошкоджених товстоніжкою плодах виступають краплинки камеді. Такі плоди набувають кольору раніше, ніж здорові. У липні спостерігається сильне осипання пошкоджених плодів.
Аналіз біохімічного складу плодів засвідчив, що плоди сливи сорту Ганна Шпет, пошкоджені сливовою плодоніжкою, мали більше сухих речовин на 2% , цукру — на 1, кислот — на 0,1, а вітаміну С — на 1% менше, ніж непошкоджені плоди. Як наслідок, знижується врожай і його якість, пошкоджені плоди позбавляються типових для сорту властивостей.
Плоди, пошкоджені товстоніжкою, різняться також за розміром. У період відкладання яєць плоди сорту Ганна Шпет, у середньому, мали розмір 1,3х1,0 см. У наступні три тижні кісточка росте швидко, а м’якоть плоду — повільніше. Тому плоди, пошкоджені товстоніжкою на початку розвитку, не різняться із здоровими. До другої декади розміри у них такі самі, як і в непошкоджених, а з третьої декади червня вони починають відставати в рості. І в половині липня масово опадають.
Хімічні обробки проти пильщиків і товстоніжки проводять у період масового льоту імаго шкідника до фази цвітіння яблуні та сливи й у період відродження личинок після цвітіння плодових культур. Обробки проти плодожерок також проводять у період масового льоту імаго та появи личинок перших віків, до початку проникнення їх у плоди.
Вибір інсектицидів доволі широкий. Але слід застосовувати препарати, дозволені для використання на яблуні та сливі. Наприклад, інсектициди з діючою речовиною: альфа-циперметрин, 100 г/л (Блискавка, к.е., Альтекс 100, к.е., Фастак, 10% к.е., норма витрати — 0,15–0,25 л/га); імідаклоприд, 200 г/л (Конфідор, в.р.к., Зеніт, 20% в.р.к., Інгавіт, в.р.к., норма витрати — 2 л/га); диметоат, 400 г/л (Бі 58 Новий, 40% к.е., Данадим, 40% к.е., Фостран, 40% к.е., норма витрати — 0,8–2 л/га); фозалон, 350 г/л (Фозалон, к.е., Золон, к.е., норма витрати — 2 л/га). Успішно застосовують інсектициди, що містять діючі речовини: циперметрин, 250 г/л; дельтаметрин, 125 г/л; лямбда-цигалотрин, 50 г/л; діазинон, 600 г/л; хлорпірифос, 480 г/л; феноксикарб, 250 г/л; тефлубензурон, 150 г/л; люфенурон, 50 г/л; фенітротіон, 50%; мелатіон, 570 г/л тощо.
Отже, підсумовуючи викладене, слід зазначити, що велику групу комах становлять шкідники плодів, які характеризуються різноманіттям видового складу, особливостями біології, типом і строками пошкоджень. Знання цих особливостей, а також чинників, що обмежують масове розмноження найнебезпечніших видів, дає можливість правильно та грамотно підбирати й проводити захисні заходи в плодових насадженнях.

Л. Ющенко,
канд. с.-г. наук
П. Зубко,
канд. с.-г. наук,
Національний аграрний університет