Особливості вирощування пшениці озимої зарубіжної селекції в умовах Північного Степу

Як відомо, сорт є найбільш доступним і дешевим засобом збільшення виробництва зерна та підвищення якості одержаної продукції. Врожайність пшениці озимої зумовлюється адаптивним і продуктивним потенціалами сортів, які реалізуються у тісному взаємозв’язку з контрольованими та неконтрольованими факторами довкілля, а тому кожне господарство має підібрати для реалізації поставлених завдань чітко визначений сортовий склад, враховуючи природно-кліматичні і ґрунтові умови господарювання та цільове призначення вирощеного врожаю. 

Також для забезпечення стабільно високого і гарантованого рівня врожайності необхідно висівати сорти, які пройшли всебічну оцінку в умовах конкретного регіону, чітко визначеної місцевості та рекомендованої технології вирощування. 

У Державному реєстру сортів рослин, придатних до поширення в Україні, міститься понад 500 сортів пшениці озимої, серед яких близько 30 % — це сорти іноземної селекції, які останніми роками знайшли своє поширення в багатьох господарствах країни, особливо це стосується західних областей, характерною особливістю яких є більш помірний температурний режим і доволі значна кількість опадів, що дає змогу отримувати високі врожаї основної зернової культури. 

Разом із тим, в Україні вирощують багато сортів пшениці озимої закордонної селекції, які не достатньо адаптовані до складних умов вирощування, що нерідко відмічаються в зоні Степу. Насамперед це періодичні тривалі посухи, можливі низькі температури повітря та відсутність снігу на полях у зимовий період, а також короткочасні інтенсивні зливи з вітром і градом, що нерідко вимагає особливої технології, перш за все коригування строків сівби, норм висіву насіння, систем мінерального живлення та захисту рослин тощо. 

 

 

На жаль, у літературі дуже мало інформації щодо особливостей вирощування нових іноземних сортів, особливо в районах недостатнього і нестійкого зволоження, що є характерним для більшої частини природно-кліматичної зони Степу. 

Приймаючи до уваги неоднозначність оцінки та вибору наявного сортового складу пшениці озимої зарубіжної селекції, який використовують у господарствах степового зони, на Синельниківський селекційно-дослідній станції ДУ «Інститут зернових культур НААН» упродовж 2016–2022 рр. проводили дослідження особливостей вирощування та продуктивності 16 сортів, посіви яких розміщували після чорного пару, а також (останніми роками) після гороху і соняшнику. Сорти представлені провідними іноземними селекційними центрами Канади, Німеччини, Франції та Австрії і є найпоширенішими в регіоні. 

Строк сівби пшениці озимої — оптимальний (20–25 вересня). Норма висіву схожого насіння – 5,0 млн шт./га. Фон мінерального живлення – N₆₀P₆₀K₆₀. Підживлення посівів азотом у дозі 30 кг/га д.р. проводилося навесні на завершальному етапі фази кущення рослин локальним способом. 

На ділянках по чорному пару за порівняно сприятливих погодних умов найбільш продуктивними серед сортів пшениці озимої виявилися Балатон (Австрія), СН Комбін (Німеччина), Салем (Канада), Новелл (Канада), Паннонікус (Австрія), Мілтон (Канада), які загалом забезпечували врожайність на рівні 5,32–7,17 т/га зерна, але все ж таки поступалися за цим показником кращим вітчизняним зразкам. Разом з тим, найменш врожайними виявилися пізньостиглі сорти Джерсі (Канада), Самурай (Німеччина), Патрас (Німеччина), Мідас (Австрія), зерно яких під час дозрівання піддавалося «запалу», внаслідок чого відбувалося зниження їхньої врожайності на 22–35 % порівняно з більш продуктивними сортами. 

Дуже показовими в оцінці адаптивного потенціалу зарубіжних сортів пшениці озимої виявилися погодні умови весняно-літніх періодів 2021 та 2022 рр., які відрізнялися між собою перш за все кількістю опадів і, як наслідок, вологозабезпеченістю ґрунту. Так, в 2020/21 вегетаційному році (в. р.), коли на фоні підвищеної температури повітря утримувалася надзвичайно дощова погода (за квітень–червень випало 272 мм опадів, що перевищувало кліматологічну норму на 111 мм і відмічалося вперше за останнє десятиліття), найкращі показники врожайності зерна по всіх попередниках (чорний пар, горох, соняшник) забезпечили сорти Мескаль (Франція) та Салем – 6,08–7,11 т/га. На відміну від окремих вітчизняних сортів, які забезпечили продуктивність у цьому році на рівні 3,22–6,22 т/га, іноземні сорти не вилягали в результаті частих та інтенсивних злив, а отже менше вражалися хворобами, мали потужну вегетативну масу, хорошу густоту рослин та ваговитий колос. 

 

Абсолютно інша ситуація склалася в 2021/22 в. р., коли сорти Мескаль та Самурай (Німеччина) за відносно сухої погоди впродовж весняно-літньої вегетації (за квітень–червень випало 129 мм опадів, що було на 32 мм менше середньої багаторічної норми) виявилися менш продуктивними порівняно з більшістю сортів степового екотипу. На відміну від 2020/21 в. р. іноземні сорти, залежно від попередника, забезпечили урожайність зерна лише на рівні 2,54–5,10 т/га, що було менше, наприклад, в порівнянні з сортом Фортеця (Селекційно-генетичний інститут — Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення) на 1,3–4,25 т/га. 

Основна причина порівняно низьких показників – недостатня посухостійкість сортів, схильність рослин до ураженнями вірусними хворобами, а отже, як наслідок, формування значної кількості мілкого та щуплого зерна, що і стало визначальним у забезпеченні відповідної урожайності озимини. До речі, якщо порівнювати за продуктивністю ці іноземні сорти між собою, то відносно кращим за вирощування пшениці озимої по всіх попередниках виявився сорт Самурай, який перевершував сорт Мескаль за вирощування їх після чорного пару на 1,07 т/га, після гороху та соняшнику – на 1,16 і 0,89 т/га відповідно. 

 

Таким чином, вирощування різних сортів пшениці озимої зарубіжної селекції, частка яких у зерносіючих господарствах зони Степу поки що є незначною, показало і виявило як їх переваги, так і їх недоліки. Серед головних переваг – стійкість до вилягання, відмінна реакція на внесені добрива та вологозабезпеченість ґрунту; недоліки – низький рівень посухо- та жаростійкості рослин, відносна пізньостиглість, схильність та недостатня стійкість до окремих хвороб, що за певного збігу обставин призводить до значного зниження врожайності. 

Результати проведених досліджень також засвідчили, що з метою правильного вибору сорту для подальшого вирощування необхідно враховувати його адаптивні властивості, придатність до ґрунтово-кліматичних умов конкретного господарства, а також строки сівби, попередники, реакцію на рівень мінерального живлення тощо.