Особ­ли­вості ви­ро­щу­ван­ня винограду

Жит­тєвий цикл ви­но­град­ної рос­ли­ни (он­то­ге­нез) яв­ляє со­бою низ­ку послідо­вних мор­фо­логічних і функціо­наль­них змін, які відбу­ва­ють­ся у рос­лині про­тя­гом усіх етапів її жит­тя, а са­ме: ембріональ­но­го, ювенільно­го, про­дук­тив­но­го та періоду відми­ран­ня. Ос­нов­ни­ми по­каз­ни­ка­ми пе­ре­хо­ду рос­ли­ни від од­но­го ета­пу до на­ступ­но­го є певні фізіологічні зміни, які за­по­чат­ко­ву­ють но­вий етап роз­вит­ку ви­но­град­ної рос­ли­ни.
Про­хо­д­жен­ня ви­но­град­ною рос­ли­ною цих етапів жит­тя у кон­крет­них умовах ста­но­вить ве­ли­кий життєвий цикл роз­вит­ку, що виз­на­чає три­валість її жит­тя. Життєвий цикл ви­но­град­ної рос­ли­ни вклю­чає періоди: ріст, роз­ви­ток та по­вне пло­до­но­шен­ня, ос­лаб­лен­ня рос­ту та розмно­жен­ня. Період рос­ту — най­ко­рот­ший, він три­ває три-шість років. У цей час відбу­вається на­ко­пи­чен­­ня ве­ге­та­тив­ної ма­си та роз­по­чи­нається ча­ст­ко­ве пло­до­но­шен­ня. Період по­вно­го пло­до­но­шен­ня най­дов­ший — три­валістю 25–50 років і більше. Період ос­лаб­лен­ня рос­ту та ре­про­дук­тив­ної діяль­ності про­дов­жується до­ти, до­ки ек­сплу­а­тація на­са­д­жень стає еко­номіч­но не­рен­та­бель­ною, після чо­го во­ни під­ля­га­ють ви­кор­чо­ву­ван­ню.

Життєвий період ви­но­гра­ду (за­гальна три­валість он­то­ге­не­зу) за­ле­жить від умов ви­ро­щу­ван­ня, ви­ду, сор­ту, фак­то­рів се­ре­до­ви­ща, спо­собів розмно­жен­ня, аг­ро­техніки та інших чин­ників. Виз­на­чається вік ви­но­град­ної рос­ли­ни за кількістю річних кілець де­ре­ви­ни над­зем­них або підзем­них штамбів. Гра­нич­ним віком рос­лин ви­но­гра­ду прий­ня­то вва­жа­ти 80–100 років. Од­нак відомі ок­ремі рос­ли­ни як ди­ко­го, так і куль­тур­но­го ви­но­гра­ду, вік яких до­ся­гає 200–300 років.

Се­ред­ня три­валість функціону­ван­ня ви­но­град­них на­са­д­жень у різних зо­нах ви­но­гра­дар­ст­ва не­од­на­ко­ва і ста­но­вить від 20 до 60 років. На Півдні Ук­раїни ви­но­градні кущі ма­ють най­кращі ріст і пло­до­но­шен­ня про­тя­гом пер­ших 15 ро­ків. По­дальші еко­номічні по­каз­ни­ки ек­сплу­а­тації на­са­д­жень за­ле­жать від низ­ки фак­торів, ос­новні з яких — рівень аг­ро­техніки та за­хис­них за­ходів. У біль­шос­ті ви­но­гра­дарсь­ких регіонів Західної Євро­пи се­ред­ня три­валість жит­тя ви­но­град­них на­са­д­жень — 30 років.

Три­валість жит­тя ви­но­град­ників за­ле­жить від ба­га­ть­ох еко­ло­го-біологіч­них чин­ників, куль­ту­ри ви­но­гра­дар­ст­ва, соціаль­них умов, впли­ву ан­т­ро­по­ген­них факторів то­що. Од­ним із чинників, ко­т­рий зда­тен впли­ва­ти на три­валість жит­тя ви­ноград­ної рос­ли­ни, є зро­с­тан­ня чи­сель­ності шкідників та збуд­ників хво­роб, що знач­но погіршує фіто­санітар­ний стан на­са­д­жень. Ус­клад­нює фіто­санітар­ну си­ту­ацію й те, що ви­но­градні на­са­джен­ня ство­рю­ють стабільне се­ре­до­ви­ще для роз­вит­ку і розмно­жен­ня шкідли­вих ор­ганізмів, які трофічно пов’язані із ви­но­град­ною рос­ли­ною і по­шко­д­жу­ють її. Хво­ро­би та шкідни­ки ви­но­гра­ду щоріч­но зни­щу­ють ва­го­му ча­с­ти­ну врожаю, ос­лаб­лю­ють рос­ли­ну, ско­ро­чу­ю­чи та­­­ким чи­ном період ек­сплу­а­тації на­са­джень, тоб­то змен­­­шу­ють період її життя.

На­разі тех­но­логія ви­ро­щу­ван­ня та до­гля­ду за ви­но­град­ни­ми на­са­д­жен­ня­ми до­сить за­трат­на, от­же, знан­ня особ­ли­во­с­тей роз­вит­ку ви­но­град­ної рос­ли­ни на кож­но­му етапі її життєво­го цик­лу – за­по­ру­ка гра­мот­но­го та еко­номічно ви­прав­да­но­го ви­ро­щу­ван­ня ви­но­гра­ду. У зв’яз­ку з цим зу­пи­ни­мось на за­гальних оз­на­ках і про­це­сах, які відбу­ва­ють­ся на різних фа­зах роз­вит­ку ви­но­град­ної рос­ли­ни, та най­важ­ливіших тех­но­логічних опе­раціях на кож­но­му етапі її життєво­го цик­лу.

Вод­но­час із ве­ли­ким життєвим цик­лом ви­но­град­на рос­ли­на у своєму роз­вит­ку щорічно про­хо­дить ма­лий цикл, який, своєю чер­гою, скла­дається із пе­ріодів спо­кою та ве­ге­тації. Так, у період спо­кою у ви­но­градній рос­лині повільно пе­ребіга­ють про­це­си вуг­ле­вод­но­го обміну, ди­хан­ня, ви­па­ро­ву­ван­ня та ме­та­болізму ор­ганічних ре­чо­вин. Цей період скла­дається із трьох фаз: умов­но­го (підго­тов­чо­го), ор­ганічно­го (фізіологічно­го) та зи­мо­во­го (ви­му­ше­но­го) спо­кою.

Фа­за умов­но­го спо­кою роз­по­чи­нається во­се­ни, після закінчен­ня визрі­ван­ня од­норічних па­гонів, ко­ли во­ни на­бу­ва­ють ха­рак­тер­но­го для пев­но­го сор­ту за­барв­лен­ня. У цій фазі брунь­ки вічок за нор­маль­них по­год­них умов не роз­ви­ва­ють­ся, але як­що рос­ли­ну або па­гін помісти­ти у спри­ят­ливі умо­ви освітлен­ня, теп­ла й во­ло­ги, во­ни швидко поч­нуть про­ро­ста­ти.

Ор­ганічний (фізіологічний) спокій роз­по­чи­нається ще до закінчен­ня пе­ріоду ве­ге­тації нижніх вічок па­гонів і про­дов­жується про­тя­гом ве­рес­ня — жовт­ня (1,5–2 місяці), ко­ли у рос­лині ще три­ва­ють про­це­си рос­ту, асиміляції, визріван­ня па­гонів і на­ко­пи­чен­ня по­жив­них ре­чо­вин. Фа­зу ор­ганічно­го спо­кою на­зи­ва­ють іще «фа­зою не­про­ро­с­тан­ня бру­нь­ок» і роз­гля­да­ють як період при­сто­су­ван­ня ви­но­град­ної рос­ли­ни до умов пе­ре­зимівлі.

У фазі зи­мо­во­го (ви­му­ше­но­го) спокою стан не­про­ро­с­тан­ня бру­нь­ок зу­мов­ле­ний не­спри­ят­ли­ви­ми умо­ва­ми на­вко­­лиш­нь­о­го се­ре­до­ви­ща, в ос­нов­но­му — низь­ки­ми тем­пе­ра­ту­ра­ми. Фа­за ви­му­ше­но­го спо­кою, як пра­ви­ло, триває із ли­с­то­па­да по бе­ре­зень. Як­що ж у цей період па­го­ни ви­но­гра­ду помісти­ти у во­ду в теп­ло­му приміщенні, брунь­ки вий­дуть зі ста­ну ви­му­ше­но­го спо­кою і поч­нуть роз­ви­ва­тись (та­кож у при­род­них умо­вах ви­но­градні рос­ли­ни мо­жуть вий­ти із ви­му­ше­но­го спо­кою у період зи­мо­вих відлиг). За­галь­на три­валість ор­ганічно­го та ви­му­ше­но­го спо­кою ста­но­вить п’ять-сім місяців.

Ве­ге­тація ви­но­град­ної рос­ли­ни роз­по­чи­нається на­весні із со­ко­ру­ху, на­буб­нявіння і роз­пу­ку­ван­ня бру­нь­ок, ко­ли вста­нов­люється теп­ла по­го­да із се­ред­нь­о­до­бо­вою тем­пе­ра­ту­рою 10°С. Цю тем­пе­ра­ту­ру для ви­но­град­ної рос­ли­ни прий­ня­то вва­жа­ти за біологіч­ний нуль. Закінчується період ве­ге­тації во­се­ни із по­чат­ком по­хо­ло­дан­ня і зни­жен­ня се­ред­нь­о­до­бо­вої плю­со­вої тем­пе­­ра­ту­ри до 10°С і ниж­че. Три­валість періоду ве­ге­тації за­ле­жить як від сор­ту, рай­о­ну ви­ро­щу­ван­ня ви­но­гра­ду, так і від ме­те­оро­логічних умов ро­ку. У сортів ду­же ран­нь­ого стро­ку до­сти­ган­ня три­валість періоду ве­ге­тації ко­рот­ка — 95–120, у пізніх сортів — близь­ко 170 днів.
Період ве­ге­тації ви­но­град­ної рос­ли­ни ха­рак­те­ри­зується ак­тив­ним про­явом життєвих функцій, та­ких як ріст, роз­ви­ток, пло­до­но­шен­ня, та охоп­лює вес­ну, літо і ча­с­ти­ну осені. У вітчиз­няній ви­но­гра­дарській прак­тиці ве­ге­таційний пе­­ріод у пло­до­нос­них рос­лин прий­ня­то поділя­ти на шість фаз: со­ко­рух — «плач» ви­но­гра­ду; ріст па­гонів та суцвіть; цвітіння; ріст ягід; до­сти­ган­ня ягід; визрі­ван­ня па­гонів та ли­с­то­пад. Ка­лен­дарні стро­ки про­хо­д­жен­ня фаз ве­ге­тації у різ­ні ро­ки мо­жуть не збіга­ти­ся. Слід заз­начи­ти, що три­валість фаз ве­ге­тації у різ­них сортів не­од­на­ко­ва та має клю­чо­ве зна­чен­ня для пра­виль­но­го за­сто­су­ван­ня тех­но­логічних прий­омів ви­ро­щу­ван­ня ви­но­гра­ду.

Перша фаза — «пла­ч» ви­но­гра­ду, або со­ко­рух, три­ває від по­чат­ку вес­ня­но­го со­ко­ру­ху до по­чат­ку роз­пу­с­кан­ня бру­нь­ок (10–50 днів). Ха­рак­те­ри­зується віднов­лен­ням та ак­тивізацією життєвих про­цесів ви­но­град­но­го ку­ща. У цей період із ран та зрізів на од­но- та ба­га­торічній де­ре­вині ак­тив­но виділяється па­со­ка у ви­гляді кра­пель «сліз», звідки і на­зва фа­зи. Кількість па­со­ки, що виділяється із ку­ща, ста­но­вить при­близ­но від 1 до 7 л (є дані, що з ок­ре­мих кущів мо­же ви­діля­тись до 16 л!). Пізнє обрізу­ван­ня ви­но­град­них кущів про­во­кує по­си­ле­не ви­ділен­ня па­со­ки, що зу­мов­лює зне­вод­нен­­ня ло­зи та впли­ває на за­галь­ний стан ви­но­град­ної рос­ли­ни. Із роз­пу­с­кан­­­ням бру­нь­ок та роз­вит­ком па­гонів і ли­с­тя виділен­ня па­со­ки при­пи­няється.

У фазі со­ко­ру­ху доцільно про­ве­с­ти «су­хе» підв’язу­ван­ня, за по­тре­би — замі­ни­ти са­д­жанці на місці за­гиб­лих кущів, ви­да­ли­ти по­верх­неві ко­рені та підщеп­ну по­росль.

Для по­даль­шо­го виз­на­чен­ня за­хис­них за­ходів, які про­во­ди­ти­муть­ся про­тя­гом ве­ге­таційно­го се­зо­ну, в період на­буб­нявіння вічок слід про­ве­с­ти фіто­са­нітар­не об­сте­жен­ня за­для ви­яв­лен­ня осе­редків по­шко­д­жен­ня бру­нь­ок гу­се­ни­ця­ми п’ядунів, ско­са­ря­ми, інши­ми шкідни­ка­ми та виз­на­чи­ти пе­ре­зи­му­ва­лий за­пас збуд­ників гриб­них хво­роб. За ви­яв­лен­ня на кущі трьох-п’я­ти по­шко­д­же­них шкідни­ка­ми бру­нь­ок ре­ко­мен­дується про­ве­с­ти об­роб­ку осередків по­шкод­жен­ня інсек­ти­ци­да­ми си­с­тем­ної дії.

Під час ран­нь­о­вес­ня­но­го фіто­сані­тар­но­го об­сте­жен­ня на­са­д­жень відби­ра­ють зраз­ки ба­га­торічної де­ре­ви­ни, то­горічні рос­линні решт­ки та про­во­дять де­таль­ний мікробіологічний аналіз на на­явність зи­му­ю­чих оо­с­пор мілдью, пло­до­вих тіл чор­ної та білої гни­лей, збуд­ників інших хво­роб.

Дру­га фа­за роз­вит­ку — ріст па­гонів і суцвіть — три­ває від по­чат­ку роз­пу­с­кан­ня бру­нь­ок до по­чат­ку цвітіння ви­ногра­ду. За­галь­на три­валість фа­зи — 35–55 днів. За на­стан­ня стійкої тем­пе­ра­ту­ри повітря 10°С ак­тивізу­ють­ся усі життєві про­це­си ви­но­град­ної рос­ли­ни: по­си­люється ди­хан­ня, підви­щується тур­гор клітин, зро­с­тає ак­тивність фер­ментів, на­бу­ха­ють та роз­пу­с­ка­ють­ся брунь­ки. Із підви­щен­ням тем­пе­ра­ту­ри роз­по­чи­нається ак­тив­ний ріст па­гонів, ли­с­тя й суцвіть. До кінця фа­зи рос­ту па­гонів та суцвіть до­бо­вий приріст па­го­нів ста­но­вить 6–10 см. Най­важ­ливішим аг­ротех­нічним прий­о­мом у цей період є об­ла­му­ван­ня зай­вих мо­ло­дих па­гонів. За до­сяг­нен­ня па­го­на­ми 35–50 см про­во­дять пер­ше їхнє підв’язу­ван­ня, за по­тре­би ко­ре­гу­ють на­ван­та­жен­ня кущів суц­віття­ми. У кінці фа­зи ре­ко­мен­дуєть­ся про­ве­с­ти об­роб­ку кущів фізіологічно ак­тив­ни­ми ре­чо­ви­на­ми, що сприяє уко­ро­чен­ню па­гонів, при­ско­рен­ню про­це­сів визріван­ня ло­зи. Про­тя­гом цієї фа­зи орієнтов­но мож­на виз­на­чи­ти кількість уро­жаю по­точ­но­го ро­ку.

У фазі двох-трьох (до ут­во­рен­ня п’яти) листків про­во­дить­ся об­при­с­ку­ван­ня на­са­д­жень фунгіци­да­ми для по­пе­ре­д­жен­ня ви­ник­нен­ня чор­ної пля­ми­с­тості, інфекційно­го за­си­хан­ня кущів, ан­т­рак­но­зу, оїдіуму. Та­ка за­хисна об­роб­ка потрібна у разі, як­що не бу­ло про­­­ве­де­но ви­коріню­валь­них за­ходів що­до цих хво­роб. Пре­па­рат для вжиття за­хис­них за­ходів слід оби­ра­ти за­леж­но від ви­ду збуд­ни­ка хво­ро­би та рівня по­ши­рен­ня і роз­вит­ку інфекції. У цей са­мий період важ­ли­во про­ве­с­ти об­робіток грун­ту на­вко­ло штам­ба для руй­ну­ван­ня грун­то­вої кірки та ме­ха­нічне або хіміч­не зни­щен­ня бур’янів — ре­зер­вацій сис­них шкідників (ци­ка­док, трипсів, клі­щів). Вод­но­час цей аг­ро­прий­ом за­без­пе­чить за­довільне про­вітрю­ван­ня ку­щів, що пе­ре­шко­д­жа­ти­ме роз­вит­ку міл­дью. Пе­ред цвітінням ви­но­гра­ду обо­в’яз­­ко­во потрібно об­ро­би­ти ви­но­градні на­са­д­жен­ня про­ти гриб­них хво­роб (фун­гіци­ди до­би­ра­ють за­леж­но від по­год­них умов). На цей час уже має бу­ти сфор­мо­ва­на ажур­на, до­б­ре провітрю­ва­на, кро­на ку­ща. Стро­ки по­даль­ших об­при­с­кувань виз­на­ча­ють за­леж­но від три­ва­лості терміну за­хис­ної дії фунгіци­ду та по­год­них умов.

У період роз­рих­лен­ня суцвіть за ре­зуль­та­та­ми фе­ро­мон­но­го моніто­рин­гу по­пу­ляції гро­но­вої ли­с­товійки за по­тре­би про­во­дять за­хисні об­роб­ки про­ти гу­се­ниць цьо­го шкідни­ка І-го по­коління. По­тре­ба в за­хисній об­робці не­обхідна, як­що кількість відлов­ле­них самців на од­ну па­ст­ку за до­бу в період ма­со­во­го льо­ту ме­те­ликів пе­ре­ви­щує 20 екз. Після цьо­го прий­о­му про­во­дять по­даль­­ший моніто­ринг чи­сель­ності шкід­ни­ка і в разі по­тре­би об­роб­ку інсек­ти­ци­да­ми по­вто­рю­ють. За на­яв­ності інших шкідників за­хисні за­хо­ди включа­ють за­сто­су­ван­ня пре­па­ратів ши­ро­ко­го спе­к­т­ра дії. Моніто­ринг по­пу­ляції гро­но­вої ли­с­товійки та обліки по­шко­д­жен­ня суцвіть і грон ви­но­гра­ду про­во­дять про­тя­гом усь­о­го се­зо­ну ве­ге­тації.

Тре­тя фа­за — цвітіння три­ває 8–14 днів. На­стан­ня цьо­го періоду за­ле­жить ос­нов­ним чи­ном від тем­пе­ра­ту­ри. Роз­по­чи­нається цвітіння за тем­пе­ра­ту­ри повітря 16°С, а оп­ти­маль­ним тем­пе­ра­тур­ним по­каз­ни­ком є 20…30°С. Найваж­ливіши­ми аг­ро­технічни­ми за­хо­да­ми у цей час є дру­ге підв’язу­ван­ня зе­ле­них па­гонів, за­ве­ден­ня їх між ря­да­ми шпа­ле­ри. За по­тре­би про­во­дять штуч­не за­пи­лен­ня суцвіть.

Чет­вер­та фа­за — ріст ягід. Три­ває во­на 30–60 днів — від по­чат­ку ут­во­рен­ня ягід до по­чат­ку їхньо­го до­сти­ган­ня. Ха­рак­те­ри­зується пе­ре­хо­дом стадії зав’язі в стадію фор­му­ван­ня яго­ди, її рос­том і збільшен­ням у розмірах. Про­тя­гом усієї цієї фа­зи яго­ди за­ли­ша­ють­ся зе­ле­ни­ми і функціону­ють як аси­міляційні ор­га­ни. За до­сяг­нен­ня розмі­рів 4–7 мм у діаметрі їхні про­ди­хи за­кри­ва­ють­ся, після чо­го асиміляція ягід змен­шується і зго­дом при­пи­няється, а над­хо­д­жен­ня по­жив­них ре­чо­вин із ли­с­тя відбу­вається че­рез ніжку гре­бе­ня і влас­не че­рез сам гребінь.
У фазі рос­ту ягід ли­ст­ки се­ред­нь­о­го і ниж­нь­о­го ярусів при­пи­ня­ють свій роз­ви­ток. Інтен­сивність фо­то­син­те­зу до­ся­гає мак­си­му­му. Па­го­ни повільно про­дов­жу­ють рос­ти у до­вжи­ну, а та­кож по­тов­щу­ють­ся. Відбу­вається інтен­сив­не роз­га­лу­жен­ня ко­ренів. У кліти­нах усіх ор­ганів змен­шується кількість во­ди та збільшується вміст крох­ма­лю. Рос­лини по­тре­бу­ють до­стат­ньої кількості во­ло­ги і по­жив­них ре­чо­вин. Після при­пи­нен­ня рос­ту па­гонів про­во­дять їхню че­кан­ку. 

В період рос­ту ягід, за­леж­но від по­год­них умов, на ос­нові ре­зуль­татів постій­но­го моніто­рин­гу фіто­санітар­но­го ста­ну кон­крет­них ви­но­град­них на­сад­жень про­во­дять за­хисні за­хо­ди про­ти хво­роб ви­но­гра­ду. В цей період мак­си­маль­ну ува­гу слід приділя­ти кон­тро­лю ком­плек­су гни­лей, особ­ли­во роз­вит­ку сірої гнилі (на­сам­пе­ред — на ділян­ках, де бу­ло ви­яв­ле­но по­шкоджен­ня гро­но­вою ли­с­товійкою).

П’ята фа­за — до­сти­ган­ня ягід — при­па­дає на кінець лип­ня — жов­тень. У сортів ран­нь­о­го стро­ку до­сти­ган­ня фа­за три­ває 20–30, а пізньо­го – 50–60 днів. Про­тя­гом цієї фа­зи яго­ди ста­ють м’яки­ми, в них інтен­сив­но пе­ребіга­ють про­це­си цу­к­ро­на­ко­пи­чен­ня. У цей пе­ріод у ме­жах тиж­ня кількість цукрів збільшується у 6–7 разів. До кінця фа­зи яго­ди на­бу­ва­ють ти­по­вої для сор­ту фор­­ми і за­барв­лен­ня, по­кри­ва­ють­ся пруїном (спе­цифічним вос­ко­вим на­льо­том). У цій фазі закінчується ди­фе­рен­ціація па­зуш­них бру­нь­ок, відмічається по­вний роз­ви­ток ли­ст­ко­вої ма­си, обмін­ні про­це­си до­ся­га­ють мак­си­му­му. В разі по­тре­би на сор­тах пізньо­го стро­ку до­сти­ган­ня про­во­дять за­хисні за­хо­ди, чітко до­три­му­ю­чись рег­ла­ментів за­сто­су­ван­ня пе­с­ти­цидів з ура­ху­ван­ням строку за­хис­ної дії та періоду очіку­ван­ня. Най­важ­ливіший аг­ро­технічний прий­ом у цей період — зби­ран­ня вро­жаю.

Шо­с­та фа­за — визріван­ня па­гонів та ли­с­то­пад — по­чи­нається із на­стан­ням по­вно­го до­сти­ган­ня ягід і закінчується визріван­ням ло­зи, три­ває 30–45 днів, при­па­дає на жов­тень — ли­с­то­пад. Ха­рак­­тер­ни­ми для фа­зи є змен­шен­ня та при­пи­нен­ня інтен­сив­ності фо­то­син­те­зу, зміна за­барв­лен­ня ли­с­тя. Нор­маль­но­му визріван­ню ло­зи сприяє зни­жен­ня тем­пе­ра­ту­ри повітря до 15…10°С, різкі ко­ли­ван­ня ден­ної та нічної тем­пе­ра­тур, що ха­рак­тер­но для осінньо­го періоду, ско­ро­че­ний світло­вий день та на­стан­ня за­мо­розків. Після ли­с­то­па­ду рос­ли­ни пе­ре­бу­ва­ють у стані ор­ганічно­го спо­кою. Важ­ли­вим у цей період є про­ве­ден­ня осінньо­го об­робітку грун­ту, вне­сен­ня ор­ганіч­них та міне­раль­них до­б­рив.

Чітке до­три­ман­ня строків про­ве­ден­ня аг­ро­технічних прий­омів та за­ходів із за­хи­с­ту на­са­д­жень у за­зна­чені фа­зи роз­­вит­ку ви­но­град­ної рос­ли­ни га­ран­то­ва­но за­без­пе­чить стабільний уро­жай та три­ва­лу про­дук­тив­ну ек­сплу­а­тацію ви­но­град­них на­са­д­жень.

М. Кон­стан­ти­но­ва, канд. с.-г. на­ук