Хвороби озимої пшениці

Стан посівів у різних господарствах тієї самої грунтово-кліматичної зони і навіть на окремих полях одного господарства великою мірою визначається набором шкідливих об’єктів, які там домінують. Саме вони шкодять рослинам і призводять до втрат урожаю. Втрати зерна озимої пшениці від хвороб становлять у середньому 18—20% Хвороби супроводжують пшеницю протягом усього періоду вегетації — від початку проростання насіння до повної стиглості зерна. Хвороби сходів є об’єктом найприскіпливішої уваги, оскільки саме в цей період формується густота стояння рослин, а отже, значною мірою, майбутній урожай. За відсутності протруювання та адекватної агротехніки часто спостерігається зрідження (загибель) сходів, у чому, як правило, звинувачують несприятливі погодні умови. Але погодні фактори не можуть бути першопричиною загибелі сходів, вони лише сприяють ураженню рослин тими чи іншими збудниками хвороб. Хвороби сходів спричиняє ціла низка збудників, що відрізняються один від одного біологічними, епідеміологічними характеристиками, географією поширеності, чутливістю до фунгіцидів. До того ж, мають неоднакову шкодочинність. Щоб правильно дібрати та застосувати заходи захисту сходів пшениці від хвороб, слід розрізняти: офіобольоз, звичайну кореневу гниль, фузаріозну кореневу гниль, септоріоз, ризоктоніозну прикореневу гниль, церкоспорельоз. v v v Основними симптомами офіобольозу є почорніння кореневої системи. Поширення хвороби на полі має вогнищевий характер. Збудник закупорює провідні судини, блокуючи проходження води та мінеральних речовин до надземної частини рослини, внаслідок чого в останньої спостерігається відставання росту (карликовість). Збудник зберігається в грунті на рослинних рештках, поширюється грибницею, заражаючи на своєму шляху нові рослини. При ураженні сходів спостерігається найбільша шкодочинність хвороби, але в Україні хворіють переважно дорослі рослини. Звичайна коренева гниль (гельмінтоспоріоз) характеризується побурінням кореневої системи, її симптоми спостерігаються також на прикореневій частині стебла у вигляді бурих штрихів. Збудник уражує переважно поверхневі тканини кореня, до провідних судин не проникає, тому вважається, що хвороба стає шкодочинною лише в разі системного ураження, коли з’являються листкові плямистості (темно-бурий гельмінтоспоріоз) та “чорний зародок” насіння. Хворе насіння та уражені рослинні рештки стають джерелом інфекції наступного року, переносяться спори і з повітряними потоками. Розвиткові хвороби сприяють посуха, низька родючість грунту та інші чинники, які затримують ріст рослин. В Україні хвороба поширена переважно у східних регіонах. v v v Симптоми фузаріозної кореневої гнилі на коренях і прикореневій частині стебла подібні до тих, які проявляються у разі захворювання звичайною кореневою гниллю. Збудники фузаріозної кореневої гнилі небезпечні ще й тим, що можуть спричинити фузаріоз колоса, який погіршує якість зерна, забруднюючи його мікотоксинами. В Україні хвороба поширена повсюдно. Для поширення інфекції в полі потрібна крапельна волога (роса, дощ), але розвиток хвороби інтенсивніший в умовах посухи. Заходи агротехніки, які сприяють накопиченню вологи в грунті, можуть значною мірою захистити сходи пшениці. До фузаріозної кореневої гнилі відносять і снігову плісняву, яка проявляється ранньої весни, але пшеницю в Україні уражує рідко. Септоріози двох типів можна спостерігати на сходах пшениці. Септоріоз колоса проявляється на колеоптилях та піхвах перших листків у вигляді дрібних бурих наростів (галів), у яких пізніше формуються вмістилища спор — пікніди. На перших етапах симптоми хвороби подібні до тих, які спричиняють фузаріозна і звичайна кореневі гнилі, їх можна легко переплутати. Інфекція (пікноспори) поширюється на полі з краплями води і, потрапляючи на листкову пластинку, заражає листя рослин. Тоді утворюються світлі, неправильної форми, нерівномірно розкидані плями з темними краями. Цей тип хвороби в Україні зустрічається рідко. Інший поширений тип септоріозу — септоріоз листя, збудник якого з насінням не передається. На сходах він утворює жовті короткі смужки, які пізніше темнішають і вкриваються чорними пікнідами — вмістилищами спор. v v v Ризоктоніозна прикоренева гниль проявляється на колеоптилі та листкових піхвах у вигляді плям очкової форми з виразною облямівкою; пізніше середина плями стає крихкою, набуває дирчастого вигляду. Хвороба подібно до офіобольозу має вигнищевий характер поширення на полі. Збудник зберігається на рослинних рештках, за допомогою яких поширюється за межами поля. Хвороба мало вивчена, ефективних хімічних засобів проти неї немає. Існує небезпека, що в майбутньому в результаті застосування фунгіцидів проти інших хвороб ризоктоніозна коренева гниль набуде значного поширення. Симптоми церкоспорельозу подібні до тих, що на прикореневій частині стебла спричиняють фузаріозна коренева гниль та ризоктоніоз. Джерелом інфекції служать рослинні рештки, звідки спори збудника з краплями вологи переміщаються до рослин. Восени розвиток хвороби відбувається повільно, збудник розвивається переважно в піхвах поверхневих листків і до стебла не проникає. Сходам хвороба шкоди не завдає. Озима пшениця також хворіє протягом вегетації. Спектр хвороб, які вражають її посіви в Україні та в інших країнах Європи, дедалі збільшується. До хвороб із характерними симптомами (бура іржа, борошниста роса, тверда та летюча сажки) в останні десятиріччя додалися септоріози, фузаріоз колоса, кореневі гнилі, діагностика яких надзвичайно складна. На особливу увагу заслуговують кореневі гнилі. Всі вони розвиваються за типом сухої гнилі, але спричиняють їх різні збудники. Лише в Україні ідентифіковано 14 грибів — збудників кореневих гнилей. Назва “кореневі гнилі” об’єднує щонайменше п’ять хвороб, а саме: офіобольоз, церкоспорельоз, ризоктоніоз, гельмінтоспоріоз, або звичайну кореневу гниль та фузаріоз, які відрізняються за багатьма ознаками: шкодочинністю, чутливістю до умов навколишнього середовища, здатністю збудників накопичуватися в грунті, заражати інші рослини тощо. Тому заходи, які є ефективними проти однієї хвороби, виявляються зовсім неефективними проти іншої. Найшкодочиннішими хворобами є офіобольоз і церкоспорельоз. Втрати зерна від офібольозу за сильного розвитку хвороби можуть становити 65% і більше. Але й за незначного ураження кореневої системи хвороба призводить до зниження врожаю. Виявити захворювання в останньому випадку дуже важко: уражуються лише внутрішні тканини кореня, зовнішні залишаються без змін. Необхідним є застосування спеціальних методів діагностики. У разі сильного розвитку офіобольозу прикоренева частина стебла покривається чорним глянцевим нальотом, який іноді плутають з темно-сірим матовим за ураження церкоспорельозом. Церкоспорельоз (очкова плямистість) найчастіше є першопричиною вилягання посівів озимої пшениці, оскільки сильний розвиток хвороби призводить до переламування стебла біля основи. Але хвороба є шкодочинною і за меншого розвитку. Внаслідок ураження руйнуються провідна та опорна системи стебла, зменшується продуктивність колоса. Найефективнішими в боротьбі з хворобами є ранньовесняні обробки посівів фунгіцидами. Симптоми церкоспорельозу легко сплутати із симптомами іншої очкової плямистості — ризоктоніозу. Ця хвороба в пізніших фазах вегетації менш шкодочинна, ніж церкоспорельоз, і нерідко немає в застосуванні спеціальних засобів захисту проти неї. Прикореневу частину стебла уражує і фузаріоз. Його спричинюють щонайменше 8 збудників. Розмаїття симптомів цієї хвороби значне, її часто плутають з усіма згаданими вище типами кореневих гнилей. Фузарії часто не є першопричиною захворювання пшениці, а оселяються на тканинах рослин, некротизованих у результаті ураження іншими типами кореневих гнилей. Ці гриби часто знаходять і на коренях, які відмерли внаслідок природного старіння. Дані щодо шкодочинності гельмінтоспоріозу, або звичайної кореневої гнилі, на озимій пшениці досить обмежені. В Україні її розвиток не набув загрозливого характеру. Проте треба мати на увазі, що збудник хвороби є потенційно дуже небезпечним. На інших культурах він і споріднені з ним види нерідко спричиняють справжні епіфітотії (наприклад, гельмінтоспоріози ячменю). У ряді країн Америки і Азії уже відомі епіфітотії, що їх охарактеризовано як спустошливі. Ще одна небезпечна хвороба озимої пшениці — фузаріоз колоса. Ураження відбувається у фазі цвітіння. Інфекція проникає у колос із краплями дощу чи роси, і незабаром біля основи колоскових лусок з’являються перші симптоми у вигляді бурих водянистих плям. Характерною ознакою є дострокове визрівання окремих колосків, які вирізняються на тлі зеленого недозрілого колосся. У вологу погоду на уражених колосках помітна рожева або помаранчева спорова маса. Пізніше в місцях ураження формуються чорні перитеції, і колос вкривається “острівнями”, що мають вигляд парші. Симптоми фузаріозу колоса можуть бути й інші: на колоскових лусках іноді формуються дискретні плями з темною облямівкою. Уражене зерно, як правило, плюскле. Проблема діагностики фузаріозу колоса полягає в тому, що колоскові луски уражує багато видів грибів — збудників хвороб, а також сапрофіти. До плюсклості зерна призводить і септоріоз колоса, збудник якого формує пікніди, подібні до плодових тіл, що формуються за фузаріозу. Така сама картина спостерігається і тоді, коли колоскові луски уражені бурою та борошнистою росою. Щоб правильно відрізнити одну хворобу від іншої, потрібні мікроскопічні методи дослідження і навіть аналіз зерна. Л.Крючкова, канд.біол. наук, Інститут фізіології рослин та генетики НАН України