Чи можуть пестициди бути екологічно безпечними?

Підвищені вимоги споживачів до якості продуктів харчування привели до того, що підприємства переробної галузі та торговельні підприємства, які безпосередньо реалізують продукти харчування населенню, почали піклуватися про те, які сорти рослин використовують фермери та які препарати застосовують для захисту цих рослин. Такі вимоги споживачів дедалі більше отримують законодавчу підтримку на державному рівні.
На ринок прийшла вертикальна інтеграція, усі ланки якої мають бути підконтрольними. Бізнесмен, який має намір свою продукцію експортувати, повинен надати документи, що свідчать про відповідність технологій виробництва сировини стандартам країни-імпортера.

Компанія “Байєр” як один із найбільших виробників засобів захисту рослин, медичних препаратів,  полімерів та хімікатів теж не лишилася осторонь. І це пов’язано не тільки з новими європейськими вимогами. Вся філософія компанії побудована на додержанні екологічних вимог на всіх стадіях продуктового ланцюжка.
Розгляньмо цей ланцюжок на прикладі засобів захисту рослин: дослідження, тестування препарату — виробництво — застосування на культурі — переробка продукції рослинництва — споживання продуктів харчування.
То хто ж відповідатиме за якість харчової сировини? Фермер, який обирає технологію і засоби захисту рослин, дистрибутор, який продає хімікати, чи інстанція, яка дозволила застосування цього препарату в регіоні? Представники компанії “Байєр” кажуть: “Ми ніколи не залишимо фермера наодинці з його проблемами, ми мусимо їх вирішувати разом”. Починається це з гарантій, що засоби захисту рослин від “Байєр”  відповідають стандартам якості і безпеки для довкілля. Гарантій, що напис на каністрі з фунгіцидом “50 грамів діючої речовини” відповідає дійсності. Гарантій, що за внесення у зазначені строки і з відповідною нормою витрати стрес для культури буде незначним, а бур’яни зникнуть. Гарантій, що залишків хімікатів урожай не міститиме.

У попередніх публікаціях (див. “Пропозицію”, №5’2004) ми розповідали про процес винайдення діючих речовин та створення формуляцій. Зрозуміло, що препарати надходять у промислове виробництво тільки після підтвердження безпеки їх для людей, рослин, навколишнього середовища. Процес реєстрації препарату передбачає підготовку великого досьє з висновками: токсикологічної експертизи щодо результатів тестування діючої речовини та допоміжних речовин; органів охорони здоров’я щодо їхнього впливу на людину; Міністерства екології щодо впливу на грунт, воду, комах, теплокровних тощо. Для проведення перелічених досліджень потрібно чимало коштів та часу — близько півмільярда євро та 3–4 роки для польових випробувань.

У Європейському Союзі реєстрація дійсна протягом 10 років. Якщо ж діючу речовину вже зареєстровано, то на реєстрацію нової формуляції витрачається значно менше коштів і зусиль, чим, до речі, й користуються компанії, що виробляють генерики. Втім, є один нюанс. Господарки готують борщ з однакових інгредієнтів, він має приблизно однаковий колір і запах, а от смачним виходить не в усіх, бо процес приготування різний.
Схожа ситуація і з засобами захисту рослин. За загальним рецептом із сільськогосподарської кулінарної книги компанії, що не мають власної наукової бази, готують препарати-генерики, але на кухні може бути недостатньо устаткування та додаткових, необхідних для виробництва, продуктів, або складові  можуть бути змішані та приготовані не так та не в тій послідовності, тому й отримана страва не кожному споживачеві буде до вподоби. Тому рецептура виготовлення кожного препарату — це така інформація, яку кожна компанія, що є насправді, а не в чиїйсь бурхливій фантазії виробником засобів захисту рослин, оберігає під позначкою “цілком таємно”.
Оригінальні препарати й генерики можуть бути схожими на перший погляд, але робочий розчин генерика чомусь швидко кристалізується або не повністю вбиває бур’яни. Фермер витрачає час і гроші на обробку, а бур’яни ростуть і досягають такої фази розвитку, що з ними можуть не впоратися й оригінальні агрохімікати.

Компанії, які працюють у галузі довгі роки, інвестуючи неабиякі кошти в науково-технічні розробки, мають, відповідно, високі технології виробництва. Прикладом  може бути завод компанії “Байєр” у місті Дормаген, Німеччина, де виробляють високоякісні засоби захисту рослин: поліуретан, пластик, поліетилен. На території заводу стрибають дикі кролики та бігають фазани. Чи можете ви уявити таке на території будь-якого заводу в Україні? А кому в нашій країні спаде на думку побудувати на території хімічного заводу  басейн просто неба? У Дормагені ж навіть дощову воду на території збирають і очищують, перш ніж вона потрапить у Рейн, не кажучи вже про ту, яку використовували для виробництва й охолодження (близько 130 тис. т щодня).
А чого вартий так званий РВАД —пристрій для прискорення згоряння, у якому утилізуються відходи хімічного виробництва та прострочені хімікати! Рідкі й тверді субстанції, відходи в контейнерах надходять до спеціальної печі з високою температурою (до 2000°С), після охолодження їх (до 300°С) отримують мінерали, які можна просто розсипати на полях, де вони поступово розчиняються. А інші залишки хімікатів проходять через роторні кислотні, а потім лужні шкребки і потрапляють в електрофільтр з вологими стінками. Після цього за допомогою аміачної води проводять зниження вмісту діоксину, і в атмосферу викидається очищений димовий газ.

Такий метод утилізації шкідливих відходів має на меті зупинити екологічну катастрофу, яка була б просто неминучою з тим способом утилізації відходів, що існував раніше.
Високотехнологічне виробництво в Дормагені намагаються зробити ще безпечнішим для довкілля та людей, які живуть у сусідніх селищах.
Власна пожежна команда готова боротися з вогнем не тільки на заводі, а й на прилеглих територіях.
Грунтовний підхід до досліджень, виробництва і реалізації продукції свідчить про високу відповідальність компанії “Байєр” перед споживачами, а отже, дає підстави сподіватися на те, що надійно захищені будуть і рослини, і наше з вами довкілля та здоров’я.

Ольга Сидоренко