Технологічні аспекти внесення консервантів під час силосування монокормів

Аналіз виробничих особливостей і технологічних способів приготування силосу з монокормів та кормосумішей, результатів використання технічних засобів дає змогу визначити основні технологічні вимоги обробки кормів біохімічними препаратами: нерівномірність розподілу консерванту — до 20%, вміст препарату в повітрі робочої зони — не більше 5 мг/м3, продуктивність процесу формування силосного леоноліту — 45–80 т/год.

Технологічне обладнання для консервування кормів без використання траншейних сховищ виготовляє фірма “Аг-Баг” (США). За такої технології силосну масу закладають у поліетиленові шланги діаметром 1,5–3,6 м, завдовжки 30–150 м.

Однак через матеріальну скруту реформовані господарства АПК України не в змозі придбати обладнання провідних виробників. Тож основним способом силосування кормових компонентів є традиційний — формування силосного моноліту за три-чотири дні та герметизація біологічної маси, обробленої консервуючим розчином або сипким порошком, в облицьованих траншеях.

Відомо, що під час внесення мікробіологічних препаратів у потік корму, який вивантажується з кормозбирального комбайна КСК-100А, КСС-2,6 або “Марал-125” (Е-281) у транспортний засіб, використовують обладнання типу ОВК-Ф-1 виробництва заводу “Гомельсільмаш” (Білорусь). Такий мобільний агрегат забезпечує першу вимогу за рівномірністю розподілу консерванту в кормі — 14,3–18,7%, але він не відповідає другій, оскільки вміст препарату у робочій зоні становить 23–28,4 мг/м3, що у 4,6–5,7 раза перевищує допустиму норму.

Обприскування стеблостою рослин консервантом у польових умовах до скошування має істотну ваду — 26–33% консервуючого розчину випадає на поверхню грунту і переноситься вітром, що призводить до забруднення довкілля.

Процес внесення консервантів шляхом вприскування (ін’єкції) крізь перфоровані голки безпосередньо у штабель, розміщений в кузові автомобіля або причепа, і вивантаження обробленої маси в траншеї не забезпечує першої вимоги, але відповідає третій — щодо продуктивності та об’ємного дозування консерванту у відношенні до кількості маси в штабелі.

У господарствах Івано-Франківської області застосовують процес внесення препаратів безпосередньо у траншеях. Поверхневе пошарове обприскування маси проводять за допомогою пристрою, який навішено на трактор-розрівнювач Т-150 або ДТ-75 М і містить резервуар, насос, трубчасту штангу з розпилювачами. Проте поверхневе обприскування не забезпечує рівномірності і повноти розподілу консерванту в масі корму, хоча продуктивність процесу силосування — 45–60 т/год, а термін робочого періоду — чотири-п’ять днів. Під час силосування гички коренеплодів, біологічної маси кукурудзи, інших монокормів вологість маси в траншеї має становити не більше 65–70%. Силосування сільськогосподарських культур із вищою вологістю призводить до одержання перекисленого силосу. Щоб запобігти цьому, до зеленої маси слід додавати сухі компоненти (подрібнену солому, сухі стебла кукурудзи) з розрахунку 100–200 кг/т високовологого компонента, а також консервуючі добавки.

Для силосування монокормів та кормосумішей у траншеях із подрібненням/змішуванням компонентів доцільно використати напівнавісну машину, що агрегатується з трактором-ущільнювачем. Агрегат містить ротор із вільно підвішеними ножевими лопатями, протирізальні елементи, блок рифлених пластин, напрямний кожух і заслінку, змінне пристосування для внесення в силосну масу мікробіологічних препаратів або хімічних консервуючих добавок.

Нашими дослідженнями та виробничо-експлуатаційною перевіркою було встановлено, що на якість перемішування/подрібнення силосної маси істотно впливають чинники: колова швидкість обертання ротора, поступальна швидкість руху агрегату, просвіт між різальною кромкою ножа лопаті й протирізальним елементом, а також рифленими пластинами, глибина оброблюваного шару, — які у вивчених межах становлять, відповідно, 18–25 м/с, 1,3–1,8 м/с, 5–42 і 5–14 мм за глибини ходу ротора 0,35–0,50 м. Нерівномірність перемішування компонентів становить 13,6–33,8%, ступінь розщеплення подрібнених стебел — 16,8–23,5%. За межами вказаних величин чинників якість суміші погіршується. Це пояснюється тим, що коефіцієнт транспортування часток компонентів лопатями ротора зменшується з 0,92–0,96 до 0,80–0,85.

Із зміною положення розпилювачів у межах 30–60° до дотичної абсолютного руху часток корму, які сходять із лопаті, нерівномірність розподілу біологічного консерванту “Літосул” у силосній масі знижується з 25,8–27,3 до 13,6–15,4, його вміст у повітрі робочої зони становить 2,9–4,4 мг/м3, що забезпечує відповідність технологічним вимогам силосування і гарантує захист навколишнього середовища.

М. Фіялка,
завлаб механізації Коломийської дослідної станції Івано-Франківського інституту АПВ, канд. техн. наук