Технологічне налагодження регулювання коренезбиральних машин

За технологічного налагодження робочих органів коренезбиральних машин типу КС-6Б, РКС-6, МКК-6-0,2 та інших треба насамперед правильно розставити викопувальні диски (машини типу КС-6Б) або вилки (типу РКС-6) на глибину їх ходу (h = 5–12 см), відрегулювати автомат водіння, вибрати оптимальний швидкісний режим (для КС-6Б — 7–9, а для РКС-6 — 5–6 км/год) залежно від розмірів коренеплодів, стану грунту за вологістю і твердістю, орієнтуючись при цьому на мінімальні втрати коренеплодів. Якщо спостерігаються бічні пошкодження (порізи) коренеплодів дисками на окремих рядках у робочому захваті машини КС-6Б, слід перевірити розбивку поля на загінки за стиковими міжряддями: стикові міжряддя не повинні припадати на робочий захват машини. Водночас перевіряють і розстановку дискових копачів на ширину міжрядь. Однобічні пошкодження коренеплодів викопувальними дисками машини КС-6Б на всіх рядках її робочого захвата свідчать про несуміщення поздовжньої осі рухомої рами коренезбирача із поздовжньою віссю рами машини. Для усунення цієї вади слід домогтися такого суміщення завдяки клинам під роликами. Слід також перевірити тиск у колесах машин. У ведучих колесах він має становити 3,5 кг/см2, у напрямних — 3,5 кг/см2. Тиск у колесах РКС-6 має бути більш диференційований: у передніх — 3,5 кг/см2, у задньому правому — 1,6 і у задньому лівому — 2,5 кг/см2. Порізи з обох боків дисками великих коренеплодів із значним пошкодженням хвостової частини на ущільненому грунті свідчать про недостатній зазор між викопувальними дисками в нижній точці найбільшого їх сходження і меншу оптимальну глибину ходу дисків у грунті. Для усунення цього зазор між викопувальними дисками слід збільшити до 46 мм, а глибину їх ходу в грунті — до 100–110 мм, встановити максимальний зазор (85 мм) між поверхнею барабана першого шнека і крайкою викопувальних дисків, зменшити швидкість руху машин. Якщо за таких запобіжних заходів уникнути пошкоджень великих коренеплодів не вдається, слід збирати їх іншими коренезбиральними машинами (МКК-6-0,2, КС-6Б-02), які мають вилчасті робочі органи з більшою глибиною ходу (до 120 мм). Щоб запобігти втратам, збираючи дрібні й середні за розміром коренеплоди (с/к 60–100 мм), на машинах КС-6Б, КС-6Б-02 слід зменшити зазор між викопувальними дисками до 30 мм, встановити додаткові пальці у вікнах між спицями дисків та оптимальний зазор (75 мм) між поверхнею барабана першого шнека і крайками викопувальних дисків, зменшити зазори між шнеками й вальцями сепарувального пристрою, а також між поздовжнім елеватором і шестигранним бітером. За втрат дрібних коренеплодів між прутками поздовжнього й вивантажувального елеваторів слід збільшити швидкість коренезбиральної машини. Під час збирання коренеплодів машиною МКК-6-0,2 (РКС-6) у режимі автокерування іноді спостерігається повільне обертання рульового колеса і відведення машини ліворуч, що призводить до зниження якості викопування коренеплодів, збільшення їх втрат. Причиною цього може бути потрапляння мастила на фрикційні диски гальмівної ланки рульового керування або недостатнє їх затягнення корончастою гайкою. Для усунення цього недоліку слід видалити мастило, протерти насухо поверхню фрикційних дисків і відрегулювати їх затягнення. Неповне витягання чи пошкодження коренеплодів вилками (обривання хвостової частини) можливі тоді, коли вилки недостатньо заглиблені в грунт, не витримана відстань (450=±5 мм) між вилками, на робочий захват машини припало стикове міжряддя або не відрегульваний автомат водіння машини. Усувають ці недоліки збільшенням глибини ходу вилок у грунті до 100–120 мм завдяки перестановці штирів у нижні отвори кронштейнів або встановленню регулювальними прокладками бажаної відстані (450=±5 мм) між суміжними вилками, перевіркою розбивки поля на загінки по стикових міжряддях. Втрати коренеплодів із викопувальних пристроїв РКС-6 свідчать про відсутність щитків спереду між коренезабірниками або екранів позаду між суміжними коренезабірниками перед першим валом приймального транспортера. Щоб усунути цей недолік, встановлюють і закріплюють усі щитки на рамках викопувальних пристроїв. Значні втрати іноді трапляються на транспортері-очиснику РКС-6 (МКК-6-0,2). Це буває тоді, коли лопаті бітерних валів перебувають в одній площині, що призводить до протискування коренеплодів крізь лопаті через недостатню їх жорсткість. Щоб уникнути цього, слід зняти привідний ланцюг, а потім обернути бітерні вали так, щоб лопаті одного вала були зміщені відносно лопатей іншого. За потреби жорсткість лопатей збільшують. Якщо викопувальні вилки рухаються з боку рядків, що призводить до пошкоджень коренеплодів (а це трапляється у разі зміщення копір-водіїв відносно вилок), слід змістити у бік вилок кронштейни кріплення паралелограмних підвісок на передньому брусі рами автомата керування. Надміру часті повороти напрямних коліс машини (автомат спрацьовує на кожний коренеплід) свідчать про недостатній зазор між перами суміжних копірів автомата керування. Для усунення цього недоліку, слід встановити зазор між перами суміжних копірів, щоб він дорівнював середньому діаметру коренеплоду плюс 20–30 мм. Орієнтовно зазор має становити 140–150 мм. Технологічне налагодження навантажувачів типу СПС-4,2А На початку роботи навантажувача СПс-4,2А слід перевірити стиснення пружин запобіжних муфт, відрегулювати натягнення ланцюгових передач. Слід пам’ятати, що натягнення передач ведучих коліс здійснюється зміщенням трактора відносно рами навантажувача. Потім перевіряють взаємоположення витків на валах приймального живильника. Вони мають бути зміщені на півкроку. Регулювання здійснюється обертанням одного шнекового вала відносно іншого за знятого привідного ланцюга. Для зменшення втрат і пошкоджень коренеплодів за їх навантаження кулачки вала живильника слід встановлювати відносно поверхні перевалочного майданчика з урахуванням стану грунту на ньому. За ущільнення його поверхні заглиблення кулачків у грунт не повинно перевищувати 15 мм, а за меншої щільності — 30–40 мм. Це здійснюють встановленням опорних коліс живильника за допомогою гвинтів, звільнивши перед цим стійку на півосі тримача, спускають або піднімають кулачковий вал відносно поверхні грунту. Під час роботи навантажувача можливі втрати окремих коренеплодів на поверхні грунту за живильником. Це трапляється тоді, коли кулачки живильника надміру підняті відносно поверхні грунту або коли поверхня майданчика погано підготовлена. Нерівномірне навантаження на вал живильника свідчить про перекоси рами навантажувача. Для усунення цього недоліку слід перевірити тиск у напрямних і ведучих колесах. У правому ведучому колесі він має становити 2,5 кг/см2, у лівому — 1,6, а в напрямних — 2,5 кг/см2. За підвищеної вологості грунту і значної забрудненості вороху коренеплодів землею і рослинними рештками колеса навантажувача буксують. У цьому разі ланцюги розвантажувальних пружин слід перемістити по пазах кронштейна назад для збільшення їх стискання і завантаження коліс ведучого моста. Якщо цього буде недостатньо, то слід зменшити ширину захвата живильника, пересуваючи спеціальні упори на гідроциліндрах привода активних щитків живильника. М. Зуєв, В. Курило, М. Гументик, Інститут цукрових буряків УААН