Актуальні проблеми механізації гірського землеробства Українських Карпат

Земельний ландшафт, грунтово-кліматичні умови гірських і передгірських районів Українських Карпат сприятливі як для туристичної галузі, так і для вирощування окремих сільськогосподарських культур та ефективного виробництва продукції тваринництва й вівчарства.

У гірських районах Карпат землеробством займаються переважно в зоні помірного клімату, а це на висоті 450–850 м над рівнем моря. Орних земель тут мало. Це, зазвичай, невеликі ділянки, розміщені на значних відстанях одна від одної. Також є багато земель, які заросли кущами й чагарниками. У гірській зоні Карпат переважають бурі й дерново-бурі грунти, на яких вирощують картоплю, багаторічні й однорічні трави, овес та інші культури.
У процесі реорганізації агропромислового виробництва Карпатського регіону змінилися форми господарювання, основні обсяги ріллі (до 80%) зосереджено в особистих підсобних господарствах.
З різних причин повільно розвиваються селянські фермерські господарства: мала площа земельних угідь, немає підтримки держави, наявний диспаритет цін між продукцією сільськогосподарського виробництва та промисловими товарами, а також бракує засобів механізації, які мають відповідати вимогам роботи в гірських умовах.
Оскільки значна частина оброблюваних площ міститься на невеличких ділянках, виконувати сільськогосподарські роботи серійною технікою економічно недоцільно. Тому польові роботи здебільшого виконують вручну, з використанням кінної тяги або саморобних тракторів і мотоблоків. Через брак малогабаритної техніки в деяких гірських районах залишаються необробленими цілком придатні ділянки для вирощування різних культур.
Невеликі сільськогосподарські угіддя різної конфігурації зумовлюють зниження продуктивності машинно-тракторних агрегатів через затрати часу на часті повороти (короткі гони), обробіток клинів, а також переїзди з однієї ділянки на іншу. Роботи на таких ділянках слід виконувати маневровими малогабаритними енергетичними засобами та самохідними шасі із навісними знаряддями.
Конструкції тракторів, самохідних шасі, спеціальних сільськогосподарських машин мають відповідати таким вимогам:
n мінімальні втрати потужності під час роботи на схилах;
n відповідність двигуна умовам роботи на високогірних ділянках;
n паливна економічність;
n динамічна стійкість, яка гарантує безпеку роботи на схилах;
n висока прохідність, маневровість, керованість;
n мінімальне ущільнення й незначна руйнівна дія рушіїв на грунт;
n універсальність, тобто можливість використання на польових і транспортних роботах.
За часів колишнього СРСР агропідприємства достатньою мірою були забезпечені спеціалізованими машинами для роботи на гірських схилах, на жаль, сьогодні проблема в придбанні такої техніки є.
У селянських фермерських господарствах ще й досі немає спеціальних енергетичних засобів для обробітку грунту, внесення добрив, висіву, хімічного захисту рослин, збирання трав на сіно, а також для транспортних робіт.
Завдяки тому, що гусеничні трактори з нормальною і збільшеною шириною колії мають значну стійкість і добрі тягово-зчіпні властивості, їх би добре було застосовувати на енергоємних сільськогосподарських роботах: на схилах і особливо на рівних ділянках гірської місцевості.
Враховуючи специфіку гірської зони, а також те, що більшість сільгоспробіт виконують на колісних тракторах класів 0,6; 0,9; 1,4; 3, проблему забезпечення енергозасобами слід вирішувати двома шляхами. Один із напрямів — модернізація наявних тракторів, другий — розробка й випуск спеціальних гірських модифікацій, здатних працювати на схилах у 20–25°. Зазначені проблеми під силу вирішити вітчизняним тракторобудівним заводам.
Брак гірських модифікацій тракторів не дає змоги вирішити основну проблему гірського землеробства — механізацію технологій вирощування сільськогосподарських культур.
За останні роки відчутно зменшилися посівні площі під картоплею внаслідок використання низьковрожайних сортів, а ще тому, що немає машин для вирощування й збирання картоплі, хоча технологія передбачає механізацію всіх технологічних процесів.
Оскільки в Карпатах швидкими темпами розвивається туристична сфера, виникає потреба в забезпеченні регіону м’ясними та молочними продуктами, попит на які стрімко зростає. Це питання можна вирішити з допомогою ефективного ведення тваринництва, зокрема вівчарства, високої рентабельності якого можна досягти лише за умови повної механізації процесу кормозаготівлі.
У колишньому СРСР було розроблено й виготовлено комплекс сінозбиральної техніки для низькокліренсового трактора Т-40АНМ, до якого входили: косарка КСГ-2,1, граблі бічні ГВК-6,0Г і поперечні ГПП-6,0Г, прес-підбирач ПСБ-1,6Г і волокуша-копицевіз ВУ-40Г. Сьогодні в Україні такого комплексу немає. Відтак, його варто розробити й налагодити серійний випуск на вітчизняних машинобудівних заводах. Тільки широке впровадження пристосованих або спеціальних енергозасобів, комплексів машин і знарядь, ефективних для роботи на великих і малих ділянках, стійких і безпечних на схилах, забезпечить підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва й тваринництва.
Отже, порушені питання розвитку механізації сільськогосподарської галузі варто вирішити найближчим часом з урахуванням пріоритетних і реальних напрямів розвитку Карпатського регіону.

Я. Ценюх, Р.Коман,
наукові співробітники Львівської філії УкрНДІПВТ
ім. Л. Погорілого