Попереджений — значить озброєний, або Як побороти лейкоз

Через підозру захворювання на лейкоз в Україні щорічно забивають близько 200 тис. корів. Спричинює три із чотирьох смертей худоби саме це небезпечне захворювання.

М. Ярошко,
менеджер із зв'язків з громадськістю,
Німецький аграрний центр в Україні

Вважається, що 20-30% тварин ідуть під ніж необгрунтовано, позаяк діагностика лейкозу доволі складна і часто її результати бувають неточними.
Що робиться в наших господарствах для вирішення цього питання? Які профілактичні або лікувальні заходи впроваджують стосовно хворої худоби? Безліч питань...
Звідки і як приходить хвороба?
Лейкоз ВРХ - це інфекційна вірусна хвороба, яка перебігає хронічно. Хворіють на лейкоз усі статево-вікові групи тварин, але поодинокі клінічні ознаки частіше зустрічаються у худоби віком понад чотири роки.
На початкових стадіях хвороба перебігає безсимптомно, пізніше з'являється персистентний лімфоцитоз із можливим утворенням пухлинних розростань в органах системи кровотворення та інших органах і тканинах. Саме такі симптоми зумовили віднесення лейкозу до гемобластозів - пухлинних хвороб крові.
За характером, місцем локалізації, морфологією та іншими ознаками хвороби розрізняють:
лейкози - системні ураження органів кровотворення;
ретикульози - захворювання, що супроводжуються пухлинним ростом.
Збудником лейкозу ВРХ є РНК-вмісний вірус із родини Retroviridae. При цьому захворювання передається від тварини до тварини, тобто основне джерело збудника - хвора худоба. Вірус передається через кров, молоко та інші секрети організму, які містять лімфатичні клітини. До того ж, перезараження легко відбувається за утримання разом хворих і здорових тварин.
З діагностичною метою успішно використовують особливі якості вірусу:
здатність до розмноження у культурі клітин ВРХ, овець та інших тварин, а також людини;
паразитизм у лімфоцитах із взаємодією у них з клітинами на рівні генетичного апарату ДНК.
Сам по собі вірус у зовнішньому середовищі нестійкий і гине за нагрівання до 80°С протягом однієї хвилини.
Небезпека хвороби полягає у накопиченні в молоці та м'ясі клінічно хворих тварин шкідливих продуктів обміну, а саме метаболітів триптофану, що мають канцерогенну дію. Ці продукти утворюються внаслідок порушення обмінних та біохімічних процесів у організмі інфікованої та хворої худоби.

Правильна діагностика лейкозу
Діагностичні дослідження тварин із підозрою захворювання на лейкоз проводять серологічним, молекулярно-біологічним, гематологічним, клінічним, патоморфологічним методами та шляхом постановки біопроби.
Серологічний метод дослідження - основний метод прижиттєвої діагностики лейкозу ВРХ.

  Серологічне дослідження з постановкою реакції РІД базується на виявленні в сироватці крові тварин специфічних преципітуючих антитіл до антигенів вірусу лейкозу. Такі специфічні антитіла з'являються у крові через два-вісім тижнів після зараження тварини і зберігаються в організмі все життя.
Серологічну реакцію на лейкоз досліджують у худоби віком від шести місяців і в старших тварин. При цьому проби крові для дослідження відбирають не раніше ніж через 30 діб після введення худобі будь-якої вакцини чи інших алергенів, а у тільних тварин - за 15 діб до чи після отелення. З відібраної проби крові отримують сироватку в кількості 2-3 мл та направляють її в лабораторію із супровідними документами із зазначенням назви господарства, номера чи клички тварини, її віку, статі та породи.
Кров для отримання сироватки відбирають у бактеріологічні пробірки, які витримують потім 1-2 години в теплому місці (до 40°С). Після відокремлення сироватки пробірки витримують протягом доби за 4...10°С. Далі сироватку зливають, маркують та направляють до лабораторії. Якщо відразу ж дослідити отриману сироватку неможливо, то її зберігають у замороженому вигляді.

  Метод імуноферментного аналізу (ІФА) базується на імунохімічній реакції взаємодії антигену з антитілом із використанням у якості індикаторів реакції антигенів та антитіл, які марковані ферментами. В реакції ІФА дослідженню може піддаватися сироватка крові, секрет вимені сухостійних корів, молозиво чи молоко. Сироватку крові для дослідження отримують описаним вище методом (вона зберігає придатність до використання протягом 10 діб за температури зберігання 4°С). Сироватку, яку заморожують і зберігають за -20°С, можна використовувати для дослідження впродовж необмеженого часу.
Взагалі під час відбору та формування проби сироватки, яку відправлятимуть для дослідження, варто пам'ятати, що проби з бактеріальним забрудненням, розкладені, звернуті або сильно гемолізовані, не придатні до використання в якості дослідного матеріалу.
Серологічним методом дослідження на лейкоз у реакціях РІД та ІФА також можуть бути досліджені проби молока, молозива та секрет вимені сухостійних корів. При цьому матеріал для дослідження можна відбирати з будь-якої частки вимені. Відібрані проби потрібно звільнити від жиру або шляхом центрифугування за 3000 об./хв, або витримавши їх упродовж 18-24 год за температури 4°С. Після розкладання проби на верхній (жировий) та нижній шари, проколюючи верхній, із рідкого вмісту нижнього шару до пробірки на дослідження відбирають близько 1 мл рідини. З цією метою також можна використовувати молочну сироватку, але слід пам'ятати, що для її отримання не можна додавати кислоти або інші ферментні препарати. Існує практика піддавати дослідженню збірні проби молока, визначаючи при цьому неблагополучні щодо захворювання стада та ферми. Визначення в молоці, молозиві та секреті вимені сухостійних корів антитіл до вірусу лейкозу великої рогатої худоби дає змогу зробити висновок про інфікування тварин.

Метод виявлення інфікованої худоби шляхом постановки біопроби базується на чутливості до вірусу лейкозу тварин гетерологічних видів. Після введення вівцям або кроликам лейкоцитів великої рогатої худоби, інфікованої вірусом лейкозу, в них розвивається інфекція, що супроводжується появою у крові специфічних преципітуючих антитіл. Їх можна виявити за допомогою реакції імунодифузії через 14-30 діб після зараження.
Для постановки біопроби використовують овець у віці понад шість місяців або кроликів будь-якого віку, статі чи породи. Причому перед дослідженням відібраних проб самих тварин слід двічі дослідити за постановкою реакції РІД з інтервалом два місяці на наявність у них антитіл до глікопротеїдного антигену вірусу лейкозу.
Матеріал для постановки біопроби відбирають таким чином: у худоби з яремної вени стерильним шприцом беруть 5-10 мл крові у пробірку з коагулянтом. До того ж, проміжок часу між відбиранням крові та постановкою дослідження має становити не більше 24 год за температури зберігання відібраного матеріалу 18...25°С. Лейкоконцентрат відокремлюють від відібраної проби шляхом двадцятихвилинного центрифугування за 3000 об./хв. Отриману лейкоцитарну плівку вівцям вводять внутрішньочеревно, а кроликам (для дослідження однієї проби використовують не менше двох тварин) - у крайову вену вушної раковини. Для дослідження можна використати і збірні проби крові від 100-200 тварин зі стада. При цьому позитивний результат реакції вказуватиме на те, що щонайменше одна тварина у стаді інфікована вірусом. Біопробу перевіряють через 14-30 днів після введення препарату піддослідним тваринам, відбираючи з місць попереднього введення по 1-2 мл крові, з сироваткою якої ставлять реакцію РІД.
Загалом вірус лейкозу великої рогатої худоби перебуває в організмі у вигляді копій ДНК (провірусу), які вбудувалися у геном клітин господаря. Це дає змогу виявляти вірус за допомогою сучасних молекулярно-біологічних методів, таких як, наприклад, полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР).
ПЛР застосовують для діагностики хвороби в особливо цінних тварин та для арбітражних висновків. Об'єкт дослідження в цій реакції - геном на ДНК, яку виділяють із крові тварин. Ця реакція як діагностичний метод характеризується високою специфічністю: вона допомагає виявити навіть деградовану ДНК, присутню в залишкових кількостях. Для постановки реакції достатньо 50 мл крові, причому результат можна отримати вже протягом одного дня. Метод ПЛР можна використовувати для підтвердження діагнозу або поряд зі звичайними серологічними методами дослідження.
Кров для ПЛР відбирають у худоби з яремної вени. Кожну з проб поміщають до пробірки або пеніцилінового флакона, які місять цитратний буферний розчин (1 частина розчину на шість частин крові). Проби крові до проведення дослідження зберігають за 4...8°С упродовж не більш ніж 24 год. Для тривалішого зберігання проби слід заморожувати за -20°С.
РДП (реакція дифузної преципітації) є відносно чутливим методом для виявлення глюкопротеїду вірусу лейкозу ВРХ. Принцип осадової реакції на лейкоз (ОРЛ), або метод «Рост», полягає у виявленні в сироватці крові хворих на лейкоз тварин IgG (імуноглобулін G), який активується за злоякісного росту та утворює малорозчинний осад у кислому середовищі за певного показника рН. Реакція непрямої гемаглютинації (РНГА) - чутливий метод виявлення антитіл у сироватці крові та молоці, рекомендований як тест під час проведення експертизи та санітарної оцінки молока.

Гематологічний метод дослідження на лейкоз полягає у підрахунку кількості лейкоцитів в одиниці об'єму крові - 1 мл - та якісній оцінці лімфоїдних елементів - лімфоцитів. Він грунтується на виявленні у периферичній крові підвищеної кількості лейкоцитів, головним чином лімфоїдного ряду, та слабо диференційованих клітин.
До гематологічного дослідження залучають проби, відібрані від тварин, у сироватці крові яких серологічними методами були виявлені специфічні антитіла до вірусу.
Об'єктом дослідження виступають: кров із периферичних судин, пунктати кісткового мозку, селезінки, лімфатичних вузлів тощо. Основна перевага гематологічного дослідження - можливість проведення диференціальної діагностики різних форм хвороби та стадій їхнього розвитку. Кров для гематологічного дослідження відбирають із яремної вени, поміщають до пробірки з антикоагулянтом. Стабілізовану кров до проведення дослідження зберігають у холодильнику за температури 2...4°С і використовують упродовж не пізніш ніж 36 год із часу відбирання.
Окрім того, для ранньої діагностики лейкозу розроблено специфічний алерген, який вводять у підхвостову шкірну складку: позитивна реакція виявляється через 20-25 год після введення у формі шкірної гіперемії діаметром понад 0,5 см, утворенням яскраво вираженої папули або некрозу на місці введення.     
    Далі буде