12 червня 2026
Де губиться врожайність української пшениці
В останні десятиліття в Україні не спостерігається жодного помітного прогресу щодо врожайності пшениці. Не через посуху, не через економічну турбулентність, не через війну – ця проблема старша за всі останні кризи. Її причина – в тому, що система, яка мала б заохочувати появу нових сортів, роками працює лише на папері.
Урожайність пшениці в Україні: сумна динаміка
Нещодавно ми проводили онлайн-зустріч з питань реалізації охорони прав на сорти рослин в Україні, в якому взяли участь представники іноземних насіннєвих асоціацій, представники Міністерства економіки України та інших профільних відомств. Разом обговорювали функціонування ринку насіння в Україні, його наближення до стандартів ЄС, захист прав інтелектуальної власності, впровадження системи простежуваності насіння і – вплив цих заходів на розвиток ринку загалом.
В цьому контексті один з учасників – Томас Блумтрітт з Німецької асоціації селекціонерів – представив порівняльні дані врожайності пшениці та кукурудзи за понад 50 років – по Німеччині, США та Україні. І ось чому ці дані варті окремої уваги.
Сюзана Григоренко, виконавча директорка Насіннєвої асоціації України (НАУ)
Справа в тому, що у Німеччині врожайність і кукурудзи, і пшениці зростала стабільно впродовж усіх п'яти десятиліть – обидві культури додавали в урожайності приблизно однаковим темпом. І гібридні, і негібридні культури розвивалися однаково.
У США картина зовсім інша: врожайність кукурудзи зростала стрімко, а пшениця виглядає майже як пряма лінія, фактично без помітного прогресу за десятиліття.
Україна показує розвиток, дуже схожий на американський: кукурудза прогресує, врожайність пшениці залишається майже незмінною – і це попри 10 мільйонів гектарів посівів та одні з найродючіших ґрунтів у світі.
Виникає питання: чому дві культури в одній країні розвиваються настільки по-різному – і чому цей розрив збігається з тим, є в країні дієвий захист інтелектуальної власності у селекції чи немає? Відповідь криється в самій природі цих культур і в тому, як влаштований ринок насіння.
Не клімат і не ґрунти – де насправді губиться врожайність пшениці
Ця історія насправді добре пояснюється економікою селекції. Кукурудза – гібридна культура. Насіння, вирощене з гібрида, наступного року дає значно гірший урожай, тому фермер щороку купує нове. Це означає, що селекціонер автоматично отримує оплату за свою роботу – без жодних додаткових механізмів контролю.
Пшениця влаштована інакше: фермер може залишити частину врожаю на насіння і висіяти його знову. А отже, якщо немає працюючої системи захисту інтелектуальної власності, селекціонер просто не отримує винагороди за створений сорт.
Наслідки цілком передбачувані: інвестиції йдуть туди, де є повернення. Виводити новий сорт пшениці коштує від 1 до 5 мільйонів євро і потребує багатьох років роботи. Без гарантії, що ці витрати повернуться через роялті, мало хто готовий братися за такий проєкт – особливо в країні, де права на сорт формально існують, але фактично не захищені.
Різниця між Україною та Німеччиною тут дуже конкретна. У Німеччині, де діє ефективна система захисту прав на сорти, селекціонер отримує дохід з пшениці приблизно 1-2% від вартості виробництва з гектара. На перший погляд, це небагато, але загальна цифра роялті виходить приблизно в 40 разів більшою, ніж в Україні. Саме ця різниця визначає, чи з'являтимуться нові сорти, чи ні. Через це міжнародні компанії, які мають ресурс і досвід масштабної селекційної роботи, просто не бачать сенсу заходити на ринок, де їхні права навряд чи будуть дотримані. А українські селекціонери, своєю чергою, не мають звідки брати фінансування – роялті не надходять, а державна підтримка не покриває повного циклу розробки нового сорту.
В Україні значна частина використання сортів просто не монетизується. Роялті або не сплачуються, або сплачуються частково. У результаті виникає дуже пряма залежність: менше інвестицій – менше нових сортів – повільніший приріст урожайності.
Формально – правильно, фактично – без змін
Якщо все так очевидно, чому це не працює в Україні? Адже формально у нас усе є: законодавство у сфері захисту прав на сорти рослин – достатньо сучасне і в багатьох речах відповідає європейським принципам. Тобто проблема точно не в тому, що «немає правил». Проблема в іншому – ці правила не працюють повною мірою, адже фактично немає механізму, який би змушував дотримуватися цих правил.
Реєстрація сорту дає виробнику право вийти на ринок. Але далі виникає питання, яке закон сам по собі не вирішує: чи платитиме фермер роялті, чи задекларує використане насіння, чи не назве один сорт іншим – на практиці значна частина насіння залишається поза будь-яким обліком.
Саме тут німецький досвід дає конкретний орієнтир. У Німеччині система простежуваності насіння закріплена законодавчо на всіх рівнях: всі, хто розміщує насіння на ринку, зобов'язані вести облік виробництва, походження та продажу щонайменше шість років. Контроль здійснюють спеціальні органи, які можуть відстежити рух насіння від виробника через торговців аж до фермера – і застосувати санкції, якщо щось не сходиться.
Окремо працює система ліцензування за принципом «зірки»: селекціонер напряму укладає ліцензійні угоди з усіма учасниками ланцюга – виробниками насіння, дистриб'юторами, переробниками. Це дає йому можливість самостійно захищати свої права на кожному етапі.
Схожа ситуація спостерігається і в інших стратегічних культурах – зернових, бобових (наприклад, сої), картоплі – де країна зацікавлена у повному виробничому циклі і стабільному зростанні продуктивності.
У результаті маємо парадокс: закон є, ринок є, попит на якісне насіння є, але системи справедливого захисту інтелектуальної власності фактично немає. Поки він не функціонує, говорити про стабільний селекційний прорив у пшениці буде складно.
Без простежуваності система не запрацює
Проблемне місце в цій історії – відсутність нормальної простежуваності насіння. Поки немає чіткого розуміння, яке насіння використовується, в яких обсягах і ким саме, неможливо ні коректно нарахувати роялті, ні захистити права селекціонера. Частина ринку просто залишається невидимою.
Саме тому в Німеччині виробники зобов’язані декларувати діяльність, зберігати дані про виробництво і використання насіння, а контролюючі органи мають інструменти перевірки. Для України сенс не в тому, щоб скопіювати німецьку чи будь-яку іншу модель. Треба взяти те, що вже доведено працює, і адаптувати під українські умови – і це цілком реально.
Для розв’язання цієї проблеми ми з колегами в НАУ вбачаємо створення системи, яка охоплює повний цикл обігу насіння:
● на етапі виробництва – це реєстри виробників, контроль сертифікації, облік походження насіння,
● на етапі продажу – фіксація всіх операцій: дистрибуція, субдистрибуція, онлайн-продажі, доробка, пакування,
● на етапі використання – ключовий момент: декларування сортів у товарних посівах, облік насіння (сертифікованого, власного, ліцензійного), а також можливість підтвердити це через звітність або польові обстеження,
● на фінальному етапі – справедливе нарахування роялті.
У такий спосіб запуститься ефективний процес, який перезавантажить нашу селекцію. І тоді нові сорти, які могли б підвищити врожайність, уже в найближчі роки зможуть потрапити до українських фермерів. Водночас селекціонери отримають впевненість, що їхня робота буде захищена і оплачена.
У підсумку
Захист прав на сорти рослин – тема, яка на перший погляд стосується лише вузького кола фахівців. Насправді ж її наслідки відчуває кожен, хто працює в аграрному секторі, а зрештою і кожен українець.
Без нових сортів не буде зростання врожайності, без врожайності – конкурентного експорту. Україна сьогодні – один із найбільших експортерів пшениці у світі. Але ця роль не гарантована назавжди. Покупці на світових ринках дедалі більше орієнтуються на якість, сталість виробництва і надійність постачань – а все це залежить від того, чи є в країні доступ до сучасних сортів. Без них Україна ризикує втратити не лише частку ринку, а й репутацію партнера, на якого можна розраховувати.
Сюзана Григоренко, виконавча директорка Насіннєвої асоціації України (НАУ)
Читайте також
Інтерв'ю
ТОП новин за тиждень
Наші партнери
