Бура карпатська порода худоби

Тварини сучасної бурої карпатської породи є прямими нащадками давньої бурої карпатської худоби, яка свого часу була поширена по всій середній Європі. У районі Альп цю худобу називали бурою альпійською, у Швейцарії — швіцькою, в Австрії — горноінською та монтафонською, а в Німеччині — альгауською. У районі Карпат коротконога бура худоба залишалася незмінною майже до кінця XIX століття. За часів Австро-Угорської імперії на Закарпатті буру худобу почали завозити з Австрії та Швейцарії. З 1897 по 1914 роки було завезено близько 6000 тварин горноінської та монтафонської порід. Схрещування місцевої худоби проводили безсистемно, але у 1935 році, там, де умови годівлі були кращими, від помісних корів надоювали в середньому 2000–2700 кг молока. У 20–30-ті роки XX століття уряд Чехословаччини вжив низку заходів для поліпшення продуктивних ознак бурої карпатської худоби. У племінній мережі використовували тільки тих плідників, які були ліцензовані й мали високу продуктивність. Цей захід значно поліпшив господарсько-корисні ознаки місцевої бурої худоби Карпат і Закарпаття. Починаючи з 1947 року, коли Закарпаття приєднали до України, було розпочато цілеспрямовану роботу з бурою карпатською худобою. У 1953 році було організовано Мукачівський держплемрозплідник, у 1955-му — реорганізовано в Мукачівську, а в 1964-му — у Закарпатську обласну державну станцію з племінної роботи та штучного запліднення сільськогосподарських тварин. У 1956 році було організовано велику мережу пунктів штучного запліднення племінних ферм. На початку 90-х років XX століття в Закарпатській області було 17 племферм колгоспів і два державних племзаводи. Середньорічний надій на корову по племзаводах становив 3700 кг молока і вище, а по племфермах — 3000 кг молока і більше. У 1971 році буру карпатську худобу було визнано породою. Значну частину бурої карпатської худоби розплоджують у Закарпатській області та в сусідніх — Івано-Франківській, Чернівецькій та частково Львівській — областях, а також у Словаччині, Румунії та Угорщині. Станом на 1970 рік на Закарпатті нараховувалося понад 293000 голів бурої карпатської худоби. Станом на 1 січня 2000 року кількісний склад поголів’я бурої карпатської худоби зменшився майже у 3–3,5 раза. Худоба бурої карпатської породи у своєму історичному розвитку формувалась як худоба комбінованого напряму продуктивності — від молочно-м’ясного до м’ясо-молочного. На сьогодні в породі є два внутріпородні типи худоби: гірський і низинний. Гірський тип — міцний, добре пристосований до умов передгір’я й гір. Молочна продуктивність становить від 2200 до 3500 кг. Худоба має добрі м’ясні якості. Низинний тип — добре пристосований до низинної зони Закарпаття. Молочна продуктивність корів становить 3000–4000 кг. Тварини низинного типу також характеризуються добрими м’ясними якостями. Про потенційну продуктивність бурої карпатської худоби можна судити з продуктивності корів-рекордисток. Середня продуктивність 30 рекордисток породи становить від 5000 до 8000 кг молока жирністю 3,7–4%. Отже, потенціал молочної продуктивності бурої карпатської худоби досить високий. М’ясна продуктивність бичків бурої карпатської породи доволі висока. За даними Я. Д. Бучелло (1989), передзабійна жива вага бичків бурої карпатської худоби становила 450–470 кг, а окремі особини мали й 500 кг. Забійний вихід бичків становив 55–56%. У структурі бурої карпатської худоби нараховується понад 10 ліній. Основні з них — Юри-Ювеліра, Фіцко 33, Пішти 10, Мальчика 3, Каплара 43, Сокола 553, Муки 100, Бонді 101. Отже, до середини 70 років XX століття було створено консолідований комбінований тип бурої карпатської породи. Починаючи з другої половини 70-х — початку 80-х років XX століття бурій карпатській породі приливають кров спочатку австрійських, а пізніше американських швіців — для підвищення молочної продуктивності. Попри те, що тривалий час у породі використовувалися австрійські та американські швіци, бура карпатська худоба так і збереглася комбінованою — молочно-м’ясного та м’ясо-молочного напряму продуктивності. Отже, бура карпатська порода на сучасному етапі має оптимально високу молочну і м’ясну продуктивність, добре пристосована до природно-кліматичних умов Карпат і Закарпаття. На сьогодні слід нарощувати селекційне ядро поголів’я худоби в племінних стадах, що забезпечить генетичний прогрес породи в племінних і товарних господарствах зони розведення. В. Терек, д-р біол. наук, професор,
Львівська державна академія ветеринарної медицини
ім. С. З. Гжицького,
В. Федак, канд. с.-г. наук,
О. Лящук, наук. співробітник,
Інститут землеробства і тваринництва Західного регіону УААН,
В. Терпай, начальник Закарпатського облплемоб’єднання