Лікування самок з випадінням (виворотом) піхви

Фіксація піхви за допомогою швів з валиками. Для накладання таких швів треба мати простерилізовані гумові або поліхлорвінілові трубки (чи марлеві валики) завтовшки 5–6 мм, завдовжки близько 1,5 см, а для дрібних тварин — завдовжки 8–10 мм. Валиків потрібно удвічі більше, ніж передбачуваних стібків шва. Замість коротких гумових трубочок можна брати по одній довгій (відповідає довжині статевої щілини) на кожен бік вульви. При накладанні шва з валиками укол голки роблять: у великих тварин на відстані 3–4 см і в дрібних — 1–2 см від країв статевої щілини, а викол: у великих тварин не ближче 5–7 мм й у дрібних — 3–4 мм від переходу шкіри піхви в слизову оболонку, щоб не травмувати останньої. На протилежному боці статевої щілини місце розташування лігатури таке саме, тільки укол і викол голки роблять у зворотному порядку. Щоб накласти шов з валиками на вульву, кінці лігатури, заправленої в голку, мають бути однаковими за довжиною. Укол голки роблять на відстані 4 см, а викол — 0,5 см від країв статевих губ. Потім переходять на протилежний бік і укол голки роблять на відстані 0,5, а викол — 4 см. Після цього голку звільняють від лігатури. Таким чином, біля першого уколу голки будуть два вільних кінці лігатури, а біля виколу — петля. У петлю вводять один валик і підтягують кінці лігатури. Потім біля місця першого уколу другий валик вкладають між кінцями лігатури і зав’язують останні морським вузлом. Великим тваринам на вульву накладають 6–7 стібків шва з валиками. Як шовний матеріал використовують шовк №8, льняну тасьму або нержавіючий дріт діаметром 0,2 см. Фіксація піхви за допомогою петлеподібних горизонтальних швів. Окрім швів з валиками, на вульву можна накласти петлеподібні горизонтальні шви. Для накладання такого шва укол голки роблять на відстані 4 см, а викол — 0,5 см від країв статевих губ. Після цього переходять на протилежний бік і укол голки роблять на відстані 0,5 см, а викол — 4 см. Потім голку, не звільняючи від лігатури, розвертають на 180° і на лігатуру одягають валик з гумової трубки завдовжки 1,5–2 см. Наступний укол роблять на боці останнього виколу голки, відступивши від нього вниз 1,5–2 см, і далі чинять так само. Після виколу голки з протилежного боку статевих губ і на неї також одягають такий самий відрізок трубки. Після зав’язування кінців лігатури центральна її частина і кінці, на які одягнено відрізки гумової трубки, лежатимуть зовні на шкірі, паралельно до країв статевих губ. Великим тваринам на статеві губи накладають 3–4 стібки петлеподібного горизонтального шва, а дрібним — 1–2. У верхній частині вульви шви накладають густіше, а в нижній — рідше і залишають щілину для вільного виділення сечі. Фіксація піхви із застосуванням кисетного шва. Перший спосіб. В.І.Максимов і Д.П.Іванов запропонували накладати кисетний шов із шовку №8 навколо статевих губ. Причому ті відрізки лігатури, які містяться зовні (на шкірі), автори рекомендують пропускати через шматочки гумової лабораторної трубки завдовжки 2—3 см. Перший укол голки роблять під нижньою комісурою (спайкою) вульви на відстані 3 см від краю слизової оболонки, проводять її під шкірою, а викол роблять на відстані 2–3 см від уколу. Шов накладають знизу вверх спочатку з правого боку від статевої щілини, а потім зверху вниз з лівого боку так, щоб вільні кінці лігатури були під нижньою спайкою статевих губ. Аби попередити прорізання тканини лігатурою, після кожного витягування голки на неї одягають відрізки гумової трубки. Кінці лігатури стягують і зав’язують вузлом так, щоб його можна було швидко розв’язати або зменшити просвіт статевої щілини. Другий спосіб. Відрізок стерильної, вузької льняної тасьми завдовжки 30–35 см перегинають посередині і складають удвоє. Відступивши 4–5 см від місця перегинання, подвійну тасьму зав’язують простим вузлом, унаслідок чого на цьому кінці утворюється петля. Потім один із вільних кінців тасьми всиляють у велику хірургічну голку. Відступивши на 5 см латеральніше від верхньої комісури губ піхви, проколюють шкіру. Далі голку ведуть під шкірою паралельно до статевої щілині і виколюють на 2 см нижче від нижньої комісури статевих губ. Другий вільний кінець тасьми проводять по зовнішній поверхні шкіри, після чого обидва кінці зв’язують між собою біля місця виходу її першого кінця (поблизу нижньої спайки статевих губ). Потім лігатуру так само проводять з протилежного боку статевої щілини, проте укол голки починають не зверху, а відступивши на 2 см від вентральної комісури статевих губ. І на завеошення через залишені верхню і нижню петлі пропускають відповідні вільні кінці протилежного шва і зав’язують їх. Якщо шви на вульву накладено самці, яка перебуває на останньому місяці вагітності, то їх треба вчасно зняти, аби вони не перешкоджали родам і не спричинили розривів тканин вульви під час родів, тому що після цього утворюються великі рубці. Одним із важливих провісників настання родів у найближчі дні є поява молока в молочних залозах. Спосіб фіксації піхви за допомогою шкірно-вагінального шва за П. Мінчевим. Крім зазначеної вище підготовки піхви, у точці проколу шкіри вистригають волос і змащують її 55-ним спиртовим розчином йоду. У велику хірургічну голку (Герляха) всиляють шовкову лігатуру №8 (можна тасьму), складену вдвоє. Між вільними кінцями лігатури вставляють валик з марлі завширшки 4–5 см. Для міцності всередину валика можна поміщати стерильну дерев’яну або пластмасову паличку завширшки 0,4–0,5 см. Кінці лігатури міцно зав’язують навколо валика, щоб його надійно зафіксувати. Прикриваючи кінець голки пальцем, її вводять у піхву. Другою рукою пропальповують над малою сідничною вирізкою малий сідничний отвір у крижово-сідничній зв’язці, який має розмір п’ятикопійкової монети і легко відшукується на боковій стінці тазу. З боку піхви в напрямку до зазначеного отвору проколюють усі тканини, і кінець голки з лігатурою виводять на поверхню шкіри. Якщо шкіра товста і проколоти її важко, тоді в місці виходу голки її надрізають скальпелем. Проколовши шкіру, натягують обидва кінці лігатури, тим самим підтягуючи піхву. Після цього між кінцями лігатури кладуть другий (зовнішній) валик і зав’язують вузол (рис. 4,1). Так само роблять і з протилежного боку тазу. Накладаючи другий шов, треба стежити, щоб не підшити пряму кишку, яка після низької сакральної анестезії трохи опускається. Шви знімають на 12-й день. Для цього перерізають лігатуру між шкірою і зовнішнім валиком, а потім, натягуючи через піхву другий валик, витягують його разом із залишеною частиною лігатури. Спосіб І. Букерта зі співавторами. Замість голки тут використовують тонкий троакар, причому прокол роблять з боку шкіри. Рукою, введеною в піхву, зміщують пряму кишку. Після виходу кінця троакара в піхву витягують стилет і вводять з боку піхви через гільзу троакара складений удвоє нержавіючий дріт (або тасьму). У петлю дроту чи тасьми вставляють валик, який міцно в ній фіксують. Після того як кінці дроту вийдуть за межі гільзи троакара, останню витягують. Між роз’єднаними кінцями дроту вставляють валик і, перекручуючи дріт, закріплюють його. Видозмінений спосіб П. Мінчева. Цей спосіб фіксації піхви відрізняється від попереднього тільки тим, що шкірно-вагінальний шов з валиками накладають більш краніально, спереду малого сідничного отвору. За цього способу проводять пряму лінію, яка з’єднує маклак і сідничний горб. На середині цієї лінії вводять з боку шкіри голку Герляха (можна троакар), попередньо засиливши в неї товсту шовкову лігатуру, складену вдвоє. Після проколу тканин у зазначеній точці у виведену в піхву петлю вставляють валик із бинта завширшки 4–5 см. Потім за залишені на поверхні кінці лігатури піхву підтягують. Після цього між кінцями лігатури вставляють другий (зовнішній) валик і зав’язують вузол. Так само роблять і з протилежного боку. У такий спосіб фіксують краніальну частину піхви, чим запобігають її повторному випадінню. Замість валиків з успіхом використовуємо великі гудзики або пластмасові шайби з двома отворами, у які вводять лігатуру. Позитивною особливістю такої модифікації є те, що швами фіксують більш краніальну частину піхви, в результаті чого можна краще запобігати повторному її випадінню. Однак при введені голки потрібне більш точне анатомотопографічне орієнтування, адже за цього способу можливе пошкодження сідничного нерва або прямої кишки. Крім того, шви під час потуг можуть сильно натягуватися, що інколи призводить до розриву стінки піхви і подальшого розвитку перитоніту. Такого типу поверхневі кисетні шви застосовують при випадіннях піхви, які не супроводжуються потугами. У більш важких випадках кращі результати дає фіксація піхви за способом П. Мінчева. Шви, накладені в останні дні вагітності, знімають тільки після родів, бо вони не заважають родовому процесу. Утворений завдяки цьому способу сполучнотканинний тяж забезпечує зрощення піхви з підлеглими тканинами, в результаті чого рецидиву захворювання не виникає. Фіксація піхви методом П. Мінчева за допомогою модифікованого затвора Флесса. Цей спосіб відрізняється від попереднього тим, що замість лігатур піхву фіксують за допомогою двох пластмасових шайб, з яких одну прикріплено наглухо до одного з кінців металевого стержня, а другу накручують на гострий вільний кінець цього ж стержня після виведення його з піхви на поверхню крупа через малий сідничний отвір. Фіксація піхви методом пластики за В. Байєром (рис. 5). Двома лігатурами з шовку прошивають обидві статеві губи і за допомогою цих лігатур розтягують їх убоки (рис. 5, А). Щипцями М’юзо захоплюють шийку матки і підтягують її верх або вниз так, щоб назовні випнулася частина слизової оболонки піхви, що випала. Потім уздовж стінки піхви, що випала у вигляді двох поздовжніх полосок, глибоко скарифікують скальпелем або вирізають слизову оболонку. Далі на кожній із цих полосок роблять по одній поздовжній складці і кожну з них прошивають (закріплюють) 3—4 стібками вузлового шва із кетгута (рис. 5,Б), після чого швацьким або вузловим швом із кетгута зшивають ці складки одна з одною. У результаті накладання такого шва утворюється велика поздовжня валикоподібна складка, яка значно звужує просвіт піхви, чим запобігає її випадінню. Перед зашиванням кожної складки рану зрошують розчином антибіотиків на 0,5%-ному новокаїні. Після накладання швів шийку матки і піхву обережно вправляють у тазову порожнину. Операція супроводжується сильною кровотечею. Цей спосіб фіксації застосовують у разі часткового випадіння піхви. За повного ж випадіння піхви застосовують більш складну пластику піхви. Спочатку так само, як і за попереднього способу, двома товстими лігатурами прошивають обидві статеві губи і розтягують їх у різні боки. При цьому дорсальний край вульви утворює пряму горизонтальну лінію. По вказаній лінії на межі зі шкірою роблять горизонтальний розріз слизової оболонки (див. рис. 5,В). Останню тупим способом відпрепаровують у глибину піхви, аж до гемінального кільця, яке добре пропальповується за тяжем м’яза-звужувача переддвір’я піхви. Потім за допомогою зігнутої лігатурної голки (голка Дешампа) і міцних лігатур стягують назване кільце 4–5 горизонтальними стібками вузлового шва. У результаті такого зшивання піхва помітно звужується. Рану зрошують розчином антибіотиків. Надлишок слизової оболонки в нижній ділянці вирізають і краї цього розрізу з’єднують петлеподібними швами. На завершення рану ще раз зрошують розчином антибіотика і зашивають перший горизонтальний розріз петлеподібними швами з шовку (див. рис. 5, Г-3), розтягуючи і з’єднуючи його краї у вертикальному напрямку. Шви знімають на 9–10-й день. Фіксацію піхви з проведенням пластики за В. Байєром застосовують тільки у невагітних корів у першій половині тільності. Кінцевий результат операції залежить від тяжкості захворювання та успішного виконання самої операції. Спосіб І. І. Магди та М. Е. Шалдуги. Після вправлення піхву щедро зрошують розчином фурациліну 1:5000, етакридину лактату або калію марганцевокислого 1:1000. На муфту ін’єкційної голки (завдовжки 6 см і завтовшки 1 мм) одягають кінець півметрової гумової або поліхлорвінілової трубки. Другий кінець її приєднують до шприца Жане. Потім, прикривши пальцем гострий кінець голки, вводять її в піхву і почергово роблять уколи в латеральні (праву й ліву) і дорсальну стінки цього органу спереду поперечної складки слизової оболонки (гемінального кільця). Проколовши всю стінку піхви, ін’єктують у паравагінальну клітковину 40–50 мл спиртового розчину новокаїну (спирту етилового 95° — 73,6 мл, води дистильованої — 26,4 мл, новокаїну — 1 г). Крім того, невелику кількість зазначеного розчину вводять і в поперечну складку слизової піхви. Отже, загалом ін’єктують 120–180 мл спиртового розчину новокаїну. При цьому автори не рекомендують виконувати ін’єкції в ділянці вентральної стінки, а також у дорсолатеральних ділянках піхви. Недотримання цієї умови може спричинити двобічну блокаду тазових нервів, що супроводжується тривалим, небезпечним паралічем сечового міхура і спазмом його шийки. З інших ускладнень можливий прокол внутрішньої соромітної артерії і пов’язану з цим кровотечу. Щоб запобігти цьому, на латеральному боці піхви пропальповують названу пульсуючу судину і роблять укол вище або нижче від ней. Крім описаних методів фіксації піхви, що випала, є багато інших, але вони менш ефективні і не мали широкого практичного застосування. Профілактика вивороту піхви полягає в згодовуванні тваринам повноцінного раціону, наданні регулярного активного моціону і усуненні в стійлах надмірного нахилу підлоги. Свиноматок і вівцематок, у яких реєстрували випадіння піхви, вибраковують із племінного ядра після відлучення молодняку і відправляють на відгодівлю. Самок перед цим каструють. Л. Тихонюк,
канд. вет наук,
доцент кафедри хірургії БДАУ