Поле без плуга, душа без погонича: систама основного обробітку грунту

Раніше цю систему ми називали системою обробітку грунту, а тепер — системою розвитку не тільки сільгоспвиробництва, а й держави в цілому. В світі нині говорять про сталий розвиток. Якщо нам, українцям, говорити про розвиток нашої держави, то варто звернутися до філософа Григорія Сковороди. У його просвітництві звучала думка, що сім’я не повинна жити в бідності, а повинна працювати; те саме можна сказать і про націю. Нація може жити дуже добре, якщо вона усвідомить свій шлях і почне працювати на себе.
Одне з найголовніших багатств України — земля. Її лише треба правильно використати. Чорнозем за нашого клімату здатний природно відтворювати свою родючість. І на цій землі, як ніде, можна досягти сталого розвитку аграрної галузі й розгорнути виробництво здорової продукції. Адже вся та продукція, яку ми вирощуємо за високоінтенсивних технологій, не є екологічно чистою, вона шкодить здоров’ю людей.
Я не виступаю проти інтенсивних технологій — хочу, щоб усі це зрозуміли. Але поміркуймо ось про що: вродила добра пшениця, вона дешева. А чому вона дешева? Та тому, що її багато. Але якщо її багато, то чому вона вся з хімією? Нехай буде її менше, але це буде екологічно чистий хліб — і ми його експортуватимемо, і ринок збуту для такого хліба знайдеться!
Або візьмімо свинину. Я бував у Європі й бачив: з трьох кілограмів комбікорму “росте” кілограм м’яса. Подумаймо: що ж то за м’ясо? Це чудо якесь? Ні, просто це не м’ясо, а наповнювач.
Те саме можна сказать і про молоко. Корова дає 10–11 тисяч літрів молока: скільки ж у корми треба додати стимуляторів та інших “тонкощів”, щоб мати такі надої! Тепер уже відомо, що коли від корови надоюють понад сім тисяч молока, то воно не таке природне. І наука це підтверджує. І якби Україна мала надої не по сім, а хоча б по чотири тисячі, то молока б нам вистачило з головою.
v v v
Отож, сталий розвиток пов’язаний з розумним використанням природи, підходом до неї з добротою. Використання виключно природних чинників дає нашому господарству змогу одержувати врожаї, не гірші за інші: наприклад, зернові у нас ідуть на рівні 50 ц/га. Нарощуємо й виробництво молока: продаємо його за день по 20 т. У нашому молоці немає слідів пестицидів, бо їх немає в процесі виробництва кормів. Звісно, треба, щоб воно йшло дітям. І ми тривалий час здавали його на Хорольський молочно-консервний комбінат дитячого харчування. Але комбінат не розраховувався вчасно, тож тепер продаємо молоко в Харків — “Вім-Біль-Дану”.
І якби в Україні започаткували таку політику, щоб з’явилося замовлення на екологічно чисті молочні, м’ясні, круп’яні й інші продукти, що йдуть на безпосереднє харчування людей, ми б могли це виробництво розширювати. А так ціна що на органічне зерно, що на вирощене за інтенсивними технологіями — одна й та сама. А може, друге буде й дорожчим, бо в ньому виявиться трохи більше білка. Тобто матеріальних стимулів займатися екологічним землеробством в Україні поки що немає.

v v v

У нашому господарстві грунт не орали з 1975 року. З 1978 року не застосовували гербіциди й отрутохімікати. Ось уже десятий рік не вносимо синтетичних добрив. Їх повністю замінили органічні добрива й сидеральні пари. Тобто ми для себе знайшли, змоделювали природне відтворення родючості грунту і можемо підготувати його так, щоб він дав добрий урожай. З 8 тис. га землі близько 1000 га — сидеральні пари, і ще 300–500 га — багаторічні трави. Парів у нас не так багато, як хотілося б, треба вийти на 30%. Крім запланованих парів, є ще й позапланові. Оце додасться 50 га буряку: там бур’ян такий, що треба пускати під дискову борону; 55 га соняшнику, який посіяли невдало.
Але незважаючи ні на що, маємо прибутки. Враховуючи державні дотації, рентабельність торік становила 61%, а без урахування дотації — 36%. Мали навіть кращі показники: у вісімдесяті роки зерна збирали понад 60 ц/га, цукрових буряків — понад 400. Тоді науковці підрахували, що за рівнем інтенсивності землеробства наше господарство відповідало рівню Бельгії, з тією лише різницею, що ми не застосовували пестицидів.
Протягом останніх п’яти років приєднали два господарства. Тепер там поля й ферми впорядковано, будуємо новий корівник, доїльні зали; відкрили новий дитсадочок і навіть збудували церкву. Та від цього не дуже радієм, адже розуміємо, що рівень зарплатні у працівників не високий — у середньому наближаємося до 600 грн. Якщо ж вийти на вищий рівень, то цієї рентабельності не буде.

v v v

Коли перейшли на поверхневий обробіток грунту, з нашим господарством працювало багато науковців, проводили досліди: майже три десятки кандидатів і докторів наук захистилися на наших землях. А коли пристали до органічного землеробства — чомусь уже ніяких дослідів не проводять. Кажуть, що з землі взяв, те треба й покласти. Згоден, але ж енергія сонця кладе більше, ніж можемо ми. Мікроорганізми також багато туди кладуть. Тобто нам треба так вести свою роботу, щоб цій “біоті” було що їсти.
Я всім наводжу такий приклад: якщо взяти гектар ріллі й відмити всі мікроорганізми з шару грунту, де є повітря, тобто 5–10 см, то їх би набралося кілограмів 500. А це — великий “бик”! І його треба годувати. Тож нам, вирощуючи врожай, треба весь час думати, що та “біота” їстиме.
Ось достигла пшениця, ми її скосили. А там усе трубчасте — корінь, стебло. Через них у грунт заходить кисень, який “з’їдає” органіку — земля кам’яніє. А якщо ми, збираючи пшеницю, запускаємо слідом дискову борону та неглибоко стерню змульчимо, то й дамо “біоті” життя. На нашій землі вже багато років на поверхні є мульча.
Або такий приклад. На поле вносять гній: зазвичай, його б треба приорати. А я питаю: якщо наступного року це поле знов орати, то де опиниться поживний шар? Згори! А якщо гній змішати з грунтом поверхнево, на ньому розвиватиметься безліч мікроорганізмів, які для своєї життєдіяльності споживатимуть азот з повітря. Грутновий азот поповнюємо також висіванням багаторічних трав, наприклад, еспарцету. А щоб швидко — то вики з вівсом: навесні сіємо, а під озимину загортаємо. Отож, на наших полях проблем з азотом немає.
Коли відмовилися від міндобрив, мене непокоїло, що забракне калію й фосфору. Торік зробили аналіз грунтів — зменшення цих елементів немає. Ми дружимо з французом Жоржем Рошем: у себе на батьківщині він давно займається органічним землеробством і теж підтвердив, що на його землях калій і фосфор додають. У чому ж тут секрет? Калію й фосфору в нашій землі достатньо, вистачить на тисячі років. Інша справа — ці елементи недоступні рослинам. Значить, треба висівати такі рослини, які б робили їх доступнішими. Для цього ми сіємо багато гречки, а в стадії цвітіння пускаємо її під дискову борону. Тільки треба мати на увазі, що в гречці у цій фазі є достигле насіння: потрібно викликати його проростання ще цього ж року і знищити сходи.
Ще один важливий сидерат — жито. Воно зберігає землю, добре бореться з бур’янами.

v v v

Успішно вирощуємо просапні культури. Торік соняшнику одержали 25 ц/га. Людей на прополювання не виводили. Що робимо? Площі готуємо заздалегідь — знищуємо бур’яни. Навесні проводимо досходове боронування: цей прийом обов’язковий і для соняшнику, і для кукурудзи, і для сої.
А взагалі-то, до кожної культури має бути свій підхід. Нинішнього року весна була холодна. Посіяли кукурудзу: вона витяглася рідкувата. Тож росла не кукурудза, а бур’яни. До сходів її тричі заборонували, й бачимо вже, що бур’яни випередимо. Звісно, щириця в посіві залишиться, але маса все одно піде на силос. Тобто, бур’яни є, але є й врожай.
Або соя: звичайно, бур’яни в ній будуть, доведеться косити у валки й збирати роздільно, щоб висохла. Але все ж — торік мали 18 ц/га, і тепер очікуємо не менше.
Проте до сої я ставлюся критично, нині її дуже багато модифікованої. Справді, вона витримує гербіциди, але дозу в собі набирає. Я тут наводжу приклад із Распутіним: його труїли миш’яком — не взяло, ціанистим калієм — і той не взяв. Бо він готував себе до цього, потроху вживав ці отрути. Довелося пристрелити. Так само соя: в ній усі ці отрути накопичуються. На мою думку, в органічному рільництві без сої можна обійтися. Для тваринництва краще вирощувати люцерну, готувати з неї сінажі, вводити правильно в раціони.
Деякі господарства в Україні вийшли на високі врожаї. Їдеш дорогами — стоять прекрасні лани сої, соняшнику, кукурудзи. Чудово! А заїжджаєш у село — паркани повалилися; де колись були школа й дитсадок — вікна вибиті. Чому так? Де ж ті прибутки від великого врожаю? Що вони дають селу?
Безперечно, на інтенсивній технології можна мати більші прибутки. Але ми і з цими врожаями відбудовуємо соціальну сферу. Тобто стабільний розвиток залежить не лише від центнерів з гектара. Я чверть століття віддав органічній системі землеробства й бачу, що її можна вдосконалювати й мати пристойні врожаї. Ось є в нас проблемний буряк — можна було б попросити сусіда: “Обприскай його”, — і все, бур’янів не стало б. Але я на це не йду, бо моя ідея в тому, щоб люди їли нормальну природну продукцію. Страмовисько, коли українці живуть на чорноземі і їдять пшеницю з отрутами!
У гірській маленькій Швейцарії ціла нація думає над проблемою здорового харчування. В одній із в’язниць є 400 га землі, де працюють ув’язнені й виробляють для себе органічну продукцію. Земля там чудова, як перегній, і продукція виходить краща, ніж у нас дають у санаторіях.
Або Голландія: там один фермер спочатку займався інтенсивними технологіями, надоював по 10 тис. літрів молока на корову. Тепер він перейшов на органічне господарювання й доїть сім тисяч, урожаї в нього стали нижчі. Але яка це щаслива людина! Каже, я все одно з собою всіх грошей не заберу. Зате виробляю добру продукцію, і на душі в мене приємно.
Так само і я.

Записав
Павло Коротич