В фокусі просо та сорго

Під посіви проса в світі відводять 34–38 млн га, з яких отримують 30–31 млн т зерна. Найпотужніший виробник цієї культури — Індія. Серед основних світових виробників проса слід назвати Нігерію, Нігер та Китай, але ці країни разом виробляють дещо менше, ніж Індія. Проте площі культивування проса в Індії від сезону до сезону істотно коливаються. Останніми роками, після рекордного 2003/04 МР (тоді було зібрано майже 14,4 млн т), виробництво проса знижувалося (до 9,8 млн т в 2005/06). Валові збори проса в Китаї в цілому мають тенденцію до зниження (з 3,5–4 млн т на початку 90-х до 1,8 млн т в 2004/05–2005/06 МР). У названих вище країнах Африки, навпаки, виробництво проса нарощується, зокрема в Нігерії за 15 років площа культивування цієї культури зросла в 1,7 раза, валовий збір — в 1,5 раза.
Зауважимо, що Нігерія також нарощує виробництво сорго і разом із Індією (тут виробництво цієї культури поступово скорочується) та США (що до останнього сезону були світовими лідерами з виробництва сорго, а в 2005/06 МР поступилися Нігерії) входять до трійки найбільших світових виробників культури.
Сорго вирощують удвічі більше, ніж проса. Проте загалом світові площі культивування та виробництво проса й сорго скорочуються (див. табл. 1–2). Щоправда, в новому сезоні, як очікується, світове виробництво проса збережеться на рівні останніх двох сезонів.
За площами культивування та обсягами виробництва проса в світі Україна перебуває в другій десятці, сорго в Україні майже не культивують.

Просо в Україні використовують переважно на фуражні (кормові) цілі (птахівництво, свинарство), тоді як, наприклад, у країнах Далекосхідної Азії в структурі споживання превалює використання на продовольчі цілі. У цілому, в світі, за даними FAO, на продовольчі цілі використовують 74–80% зібраного проса (на зерно).
В Україні просом засівають 135–440 тис. га (відповідно, площі збирання ще менші), врожайність теж істотно коливається — від 9 (і навіть нижче) до 18 ц/га, отже, й показники виробництва цієї культури різняться — від 110 тис. т до майже 460 тис. т.
Динаміку валових зборів, збираних площ та врожайності в цілому в світі подано на рис. 1 та 2, в Україні — на рис. 3 та 4. Динаміку виробництва проса в Україні окремим рядком виділено і в табл. 1, однак зауважимо, що дані Мінсільгоспу США (USDA) та Держкомстату України дещо різняться, зокрема це стосується 1999/2000 МР.
Урожай 2005 року був доволі низьким. Торік просом засіяли близько 136 тис. га, площа збирання становила 120 тис. га, а валовий збір — 141 тис. т. Найбільші площі під цю культуру відвели в Донецькій (майже 20 тис. га), Луганській (понад 15 тис. га), Запорізькій (11,8 тис. га), Херсонській (11,4 тис. га) та Полтавській (9,3 тис. га) областях.
Під урожай 2006 року, відповідно до плану Мінагрополітики, передбачається висіяти 221 тис. га, з яких 146,7 тис. га станом на 5 червня вже було висіяно. Цього року просом можуть засіяти 300 тис. га, а то й більше. Розширенню посівів сприяють, зокрема, внутрішні ціни на просо, що стрімко зростали в другій половині 2005/06 МР.
На експорт Україна поставляє майже 50 тис. т проса (такий обсяг було експортовано в 2003/04 МР). У 2004/05 МР на зовнішні ринки поставили 39,5 тис. т проса, в основному в країни Азії, ЄС-25 (переважно країни Бенілюксу) та Росію. Торік урожай зібрали небагатий, то й експорт був символічним. Перспективи нового сезону залежатимуть від пропозиції зерна нового врожаю. Поки що очікуємо на істотне підвищення виробництва проса порівно з торішнім.

Взагалі світова торгівля просом обмежується 250–300 тис. т. За обсягами постачань на зовнішні ринки, як водиться, лідирують Індія, Китай, Україна, Сполучені Штати та Нігерія. Серед провідних імпортерів можна назвати Малі, країни Бенілюксу та Німеччину.
Щодо таких імпортерів, як Бельгія, Нідерланди та Німеччина, географічне розміщення й транспортна інфраструктура України дає можливість освоювати ці ринки й нарощувати свою частку в імпорті цих європейських країн, зрозуміло, за наявності експортних надлишків проса.
Ще один цікавий момент. На відміну від основних експортних зернових культур, таких як пшениця та ячмінь, інтерес експортерів до проса виявляється дещо пізніше — з грудня або взагалі в другій половині сезону, коли масовані відвантаження зерна на експорт уже позаду. Так, приміром, у 2004/05 МР найактивніше просо експортували в січні-квітні.
До сильних сторін цієї культури, в певному розумінні, можна зарахувати скоростиглість та широку амплітуду строків сівби. Просо на зерно можна сіяти до середини червня, на зелену масу — до кінця липня. Тому воно — ще й страхова культура, якою можна пересівати не тільки загиблі озимі, а й ярові, ущільнювати зріджені посіви зернових та кормових культур.
Крім того, слід звернути увагу на цю культуру як на кормову в умовах, коли загрожуватиме посушлива погода — за кормовою цінністю зеленого корму просо не поступається кукурудзі та найкращим однолітнім і багаторічним злаковим травам.
Серед слабких сторін, що мають відношення до вирощування проса на зерно, можна назвати втрати в процесі транспортування, зокрема автомобільним транспортом, із поля до місця зберігання — зерно дрібне й висипається в щілини.
І все ж, перехідні запаси проса найчастіше мінімальні — цю культуру зазвичай вибирають із ринку майже повністю. Споживання на продовольчі цілі — досить стабільне — близько 100 тис. т, на технічні цілі зерно цієї культури в Україні майже не використовують, отже, решту споживає внутрішній ринок на кормові цілі або експортують.
Коливання внутрішніх цін на просо фуражної якості менше виражені, ніж на фуражний ячмінь чи кукурудзу. Причому це стосується як коливань протягом одного сезону, так і змін цінових рівнів від сезону до сезону. Хоча, зрозуміло, різке зниження чи зростання виробництва проса та інших зернових культур не може не позначитися на цінах, як це було 2005/06 МР.

Підготувала
Марина Моісеєва