5 лютого 2026
Небезпечні шкідники гречки
Гречка має короткий вегетаційний період, тому вона є цінною страховою, парозаймальною, пожнивною і післяукісною культурою. Але варто враховувати те, що врожайність культури залежить від різних чинників.
За розрахунками експертів для забезпечення внутрішніх і експортних потреб у зерні гречки слід збільшити площі її посівів та забезпечити її стабільну врожайність на рівні 2,0-2,5 т/га. З огляду на це перед гречкосіями гостро постає питання щодо вдосконалення агротехніки вирощування культури з урахуванням біологічних особливостей сортів і освоєння прогресивних ресурсоощадних технологій. У системі захисту гречки перевага надається агротехнічним, імунологічним і біологічним заходам захисту.
Порівняно з іншими, наприклад зерновими, культурами, гречка дещо менше уражується шкідниками. Проте, якщо ви плануєте отримати якісний урожай культури, недооцінювати їхню шкідливість не варто. У посівах культури відзначають шкідливість жуків і личинок чорнишів, совки озимої, совки-гамми, метелика лучного, личинок хрущів, кравчиків, саранових. Крім того, культуру за певних фітосанітарних умов пошкоджують гречкова блішка (звичайна бурякова), міль, мінуюча муха, попелиця, трипс, комарик (галиця), нематода стеблова та деякі інші. Нижче детально розглянемо деякі види комах, які значно шкодять посівам гречки.
Чорниші (мідляки) належать до небезпечних шкідників насіння і сходів гречки. Перші імаго, часто з покривами, які ще не затверділи, починають виходити на поверхню ґрунту в квітні — на початку травня. Спаровування і відкладання яєць відбувається в першій-другій декадах травня. Самки відкладають яйця в ґрунт на глибину до 5 см по кілька сотень кожна. Заляльковуються личинки наприкінці серпня на глибині 4–8 см. У ґрунті зимують жуки й личинки різного віку.
Шкодять культурі жуки й личинки, в окремих видів — тільки личинки. Жуки чорнишів (мідляків) пошкоджують сходи різних бур’янів, а також активно — рослини культури, які внаслідок цього прив’ядають. Жуки шкодять, об’їдаючи верхівки сходів, а також перші листки рослин, що може призвести до зрідження посівів. Личинка (несправжній дротяник) завдовжки приблизно до 40 мм. Личинки живляться висіяним насінням, сходами рослин культури.
Чорниші (мідляки) належать до небезпечних шкідників насіння і сходів гречки
Шкідником гречки є й совка-гамма. Зимує совка-гамма у стадії лялечки і метелика. Метелики літають удень і вночі з квітня по серпень включно. Додатково шкідник живиться нектаром квіток. Самка відкладає по одному-два яйця, рідше по три — шість на нижню сторону листків бур’янів (дика редька, осот, будяк, лобода) і на рослинах культури. Ембріональний розвиток відбувається впродовж трьох-семи днів. Гусениці молодшого віку скелетують листки, а старшого віку — виїдають у них дірки або об’їдають із країв. Розвиваються гусениці впродовж 16-25 днів. Улітку вони заляльковуються в білому павутинному коконі на верхівках рослин або ж під листками, восени — в ґрунті. Стадія лялечки продовжується 6-13 днів. Повний цикл розвитку — 25-45 днів, протягом року шкідник має три покоління.
Совка-гамма
Совка-гамма
Крім того, посіви гречки пошкоджує совка пшенична. Метелики совки літають на півночі країни у липні, на півдні — у серпні-вересні. Гусениці з’їдають стебла й листки рослин. Живуть майже два місяці, після чого заляльковуються в грунті. За рік розвивається одне покоління шкідника.
Метелик лучний є шкідливою комахою для різних агрокультур. Розвивається на Півдні України в трьох поколіннях, у Лісостепу і на Поліссі — у двох. Зимують гусениці останнього віку в коконах у ґрунті на глибині 2–4 см. Заляльковуються гусениці наприкінці квітня — в травні. Стадія личинки триває впродовж 10–20 днів. Метелики літають у сутінках і вночі з першої половини травня і до кінця вересня майже без перерви між поколіннями. Метелики — через те, що потребують додаткового живлення нектаром, — скупчуються у місцях, де росте багато квітучої рослинності. Яйця відкладають купками частіше по три — п’ять на сходах бур’янів, на нижніх листках культурних рослин, рослинних рештках, грудочках землі. Плодовитість самок може сягати до 500 яєць.
Лучний метелик
Cовка пшенична
Гусениці старших віків повністю з’їдають листки, а також верхівки стебел і молоді плодові органи. Розвиваються гусениці впродовж 15-30 днів. Під час масового розмноження після знищення бур’янів і збирання врожаю гусениці переповзають на інші поля.
Відзначають різкі коливання чисельності метелика лучного за роками. Однією з основних причин спаду чисельності шкідника прийнято вважати посушливий клімат і, як наслідок, зменшення цвітіння рослинності під час льоту метеликів. За нестачі нектару для їхнього живлення, плодючість самок відчутно знижується, або вони зовсім стають безплідними.
Шкідниками культури є й саранові. Під назвою «саранові» об’єднано шкідливі види комах ряду Прямокрилі родини Справжні саранові. Саранові – всеїдні шкідники, найбільший пік активності їхнього живлення припадає на ранні ранкові та вечірні години, коли понижується температура повітря. Одна особина поїдає до 500 г рослин незалежно від щільності вегетативних і генеративних органів на них (листя, квіти, молоді гілки, стебла, плоди). За добу шкідник долає відстань до 50 км. З інтервалом 10–15 років сарана схильна формувати величезні зграї (куліги). Під час масового розмноження вони здатні одночасно поширитися площею до 2,0 тис. га та перелітати, попутно харчуючись, на відстані до 300 км, а за наявності супутніх повітряних потоків — і до 1,0 тис. км, залишаючи після себе спустошену землю.
Саранові — всеїдні шкідники
Життєвий цикл дорослої особини становить від восьми місяців до двох років. Усі саранові належать до комах із неповним перетворенням — їхній розвиток відбувається без стадії лялечки, а личинки за зовнішніми ознаками та способом життєдіяльності подібні до дорослих особин.
Сарана гине наприкінці жовтня з настанням стійкого холоду. Напередодні осіннього похолодання самка відкладає яйця, формуючи у верхньому десятисантиметровому шарі ґрунту зимові комірки, які називають калитками. Самка під час кладки яєць формує певну кількість капсул (схованок) із кришечками, всередині яких розміщує від 50 до 100 яєць загальною кількістю до 300 і більше. Після перезимівлі, у травні, за утримування теплової температури на рівні 15…17 °С протягом двох тижнів, розпочинається відродження личинок (без крил), і вони починають живитися. Масовий вихід на поверхню відбувається за температури ґрунту 23 °С. Залежно від температури повітря, личинки розвиваються впродовж 30-50 днів, линяють чотири-п’ять разів, поступово збільшуються й перетворюються на дорослу комаху. За місяць посиленого живлення й після спаровування самка сарани готова до відкладання яєць. За теплий період кожна самка формує одне — три покоління.
Сарана розвивається у двох фазах — одиночній і стадній. Одиночна фаза необхідна для збереження популяції сарани. Під час цієї фази розвитку самки посилено відкладають яйця. У роки з достатньою кількістю ресурсів для живлення, помірно-вологим кліматом і середніми температурами повітря поодинокі особини не завдають значної шкоди.
За способом життєдіяльності сарана належить до стадних видів. Поступово кількість личинок збільшується і досягає межі, яка служить сигналом для переходу до другої фази життєдіяльності. Під час стадної фази самки сарани починають відкладати яйця із запрограмованими в них особинами на пошук джерел живлення. Дослідники припускають, що таким «сигналом» служить нестача білка в раціоні дорослих особин. За таких умов дорослі імаго сарани утворюють зграю, а личинки утворюють щільні куліги.
З інтервалом 10-15 років сарана схильна формувати величезні зграї (куліги)
Слід враховувати циклічність розвитку й переходу шкідника від одиночного способу життєдіяльності до стадного, який відбувається приблизно через чотири роки. За цей період, особливо коли збігаються певні умови, такі як жаркі, посушливі літні періоди протягом двох-трьох років, сарана посилено розмножуватиметься, формуючи величезні скупчення личинок на малій площі (куліги). Спалахи масового розмноження збігаються з погодними умовами, які можуть тривати кілька років, поступово затухаючи й переходячи знову до одиночної форми життя.
Особини стадної форми, намагаючись підтримати білковий і водний баланси в організмі, інстинктивно безперервно живляться, інакше загинуть від їхнього дефіциту в організмі. Мігруючи в пошуках все нового й нового джерела живлення, вони рухаються, як уже зазначалося, від 50 до 300 км за добу. Одна особина здатна поїдати 200-500 г рослин, а також і собі подібних особин у кулізі. Дефіцит білка в організмі перетворює сарану на хижака і зграя поділяється умовно на дві групи. Одна втікає від собі подібних, інша їх наздоганяє і поїдає, водночас обидві групи на шляху переміщення знищують рослини, багаті вуглеводами. Природне поступове зниження чисельності шкідника спричиняється спалахами хвороб у зграї сарани за їхньої великої щільності, природними ворогами сарани (хижими комахами, птахами та іншими представниками фауни).
Отже, найуразливіше місце в розвитку сарани – це підвищена щільність і кількість відкладання яєць і відроджених із них личинок (на одиницю площі). Сарана збирається в зграю за підвищеної кількості відродження шкідника. Задля недопущення підвищення кількості відродження шкідника потрібно починати зі знищення осередків кладок яєць шляхом розорювання землі, де вони формуються. В природних умовах із часом чисельність шкідника зменшується під впливом низьких температур повітря, нестачі джерел живлення, в результаті знищення їх природними ентомофагами, ураження збудниками хвороб.
В агробіоценозі посівів гречки поширена значна кількість фітофагів, серед яких домінуючими часто є блішки й попелиці. Найбільше завдає шкоди культурі гречкова блішка, яка в Україні поширена всюди. Крім гречки, вона пошкоджує буряки (цукрові, столові, кормові). Жук завдовжки 1,5-2,3 мм, чорний із зеленим полиском і червонувато-бронзовою спинкою. Самки відкладають по 16-40 яєць лише на гречкові бур’яни і гречку, в ґрунт на глибину до 5 см. Личинки живляться коренями гречки. Зимують жуки блішки гречкової переважно у верхньому шарі ґрунту, під рослинними рештками, в лісосмугах у опалому листі, на галявинах, узбіччях доріг, на землях, зайнятих багаторічними травами тощо. В умовах низьких температур повітря мігрують у ґрунт на глибину 20-25 см. За різними даними, вихід шкідника після зимової діапаузи відбувається дуже рано — наприкінці березня — на початку квітня, за температури повітря від 6 до 8 °С, а на поверхні ґрунту – 12…15 °С. Початок розмноження шкідника — в травні-червні. Самка робить кладку яєць у ґрунті біля коренів рослин гречки, на яких живляться личинки.
Попелиці
Блішки
Листоблішка
Навесні блішки спочатку мігрують на посіви буряків і угіддя, які забур’янені лободовими й гречковими бур’янами. З появою сходів гречки жуки мігрують на них, пошкоджують сім’ядольні листочки, вигризають у них і в справжніх листках невеликі округлі дірочки. У суху жарку погоду знищують точку росту, в результаті чого рослини гинуть. Блішки пошкоджують гречку на ранніх етапах її росту й розвитку, коли рослини найбільш уразливі. При цьому фітофаги, виїдаючи виразки на сім’ядолях і листкових пластинках, зменшують фотосинтезуючу площу, що пригнічує ріст і розвиток сходів.
Цвітіння гречки розпочинається в середині червня – липні і триває аж до збирання врожаю насіння (вересень-жовтень), тобто є досить розтягнутим у часі процесом. Під час вегетації культуру пошкоджують попелиці, які за масового розмноження призводять до ослаблення та в’янення рослин гречки, а також можуть знищувати зав’язь квіток, що негативно позначається на продуктивності гречки.
Листоблішка гречкова також поширена скрізь, де вирощують гречку. Доросла комаха з двома парами прозорих крил і довгими вусиками, довжина тіла — 2–4 мм, забарвлення дуже мінливе. Личинки зосереджуються переважно у піхвах листків, на бокових пагінцях і суцвіттях. Пошкоджені рослини низькі, зів’ялі, мають укорочені пагінці, бурі суцвіття і майже не плодоносять. Посіви культури також зазнають пошкоджень від личинок комарика гречкового. Личинки шкідника пошкоджують листя, яке стає коричнево-червоного кольору, згортається всередину, ніби у вузол і звисає донизу. Усередині такого вузла міститься до 20 личинок жовто-білого забарвлення. Рослини, які пошкоджені личинками, відстають у рості й не плодоносять.
Серед шкідників і стеблова нематода, яка зосереджується всередині стебла гречки й спричиняє пригнічення росту її рослин. Нематода — це внутрішньотканинний паразит, який не тільки живе, а й розмножується всередині стебел, живиться клітинним соком і своїми виділеннями отруює рослини. Розмножується яйцями, які відкладає у великій кількості. З яєць виходять личинки, які по тканинах рослин проникають у корені, а далі у ґрунт. Зимує у всіх стадіях розвитку всередині рослин, а також у стадії личинок другого й третього віку в грунті на глибині до 40-60 см. Легко витримує посуху й сильні морози. За великої насиченості тканин водою під час поливів або частих опадів нематоди переходять у ґрунт, де тимчасово припиняють розвиток, скупчуються і в такому стані можуть жити, не живлячись, до чотирьох років. За настання сприятливих умов вони пробуджуються, проникають у найближчі рослини, починають живитися, розмножуватися, що спричинює пригнічення рослин або навіть їхню загибель.
Потрібно враховувати, що, порівняно з іншими видами агрокультур, посіви гречки заселяє найбільша кількість корисних комах. Агробіоценози гречки характеризуються великим біорізноманіттям і впродовж вегетаційного періоду культури видовий склад і кількість комах постійно змінюється. Всього в агробіоценозах гречаного поля буває понад сто видів комах. За видовим складом і чисельністю переважають ті, які живляться на квітках. Їхній склад досить різноманітний. Типовими запилювачами є бджола медоносна, мухи-дзюрчалки, джмелі, інші дикі бджолині види. Основними запилювачами гречки є медоносні бджоли, частка яких, за різними літературними джерелами, може становити 85-90 %, а 10-15 % квіток запилюють інші перетинчастокрилі: осмії, мегахіли, джмелі. Чисельними є й сонечка, золотоочки, м’якотілки. Нектар і пилок служать для них додатковим джерелом живлення, оскільки вони є ентомофагами. Разом із тим під час відвідування квіток гречки, завдяки відносно великим розмірам тіла, ці комахи прияють запиленню культури.
Запилювачем гречки є бджола медоносна
У посівах гречки живуть й інші ентомофаги. Можливо, їх також приваблюють квітки гречки як додаткове джерело живлення. Це підвищує чисельність корисних комах і в кінцевому підсумку зберігає стабільність сусідніх агроценозів.
Враховуючи вищезазначене і зважаючи на те, що гречка є цінною круп’яною культурою та найпоширенішим медоносом, що принаджує бджіл і інших корисних комах, у посівах культури не допускається застосування пестицидів. На сьогодні в «Реєстрі пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні» немає інсектицидів, зареєстрованих для застосування на цій культурі.
А отже, для забезпечення належного контролю шкідників вирішальну роль відіграє інтегрована система захисту гречки, зокрема дотримання сівозміни, строків і способів сівби, використання для висіву рекомендованих для певної ґрунтово-кліматичної зони сортів, застосовування рекомендованих регуляторів росту і біопрепаратів, мінеральних добрив, якісний обробіток ґрунту, які покращуватимуть ріст і розвиток рослин культури та посилюватимуть їхню протидію шкідникам.
О. Грінько, агроном
Читайте також
Інтерв'ю
ТОП новин за тиждень
Наші партнери
